Серед ночі жінці Влодка щось страшне приснилось.
Мусив той її збудити. Ніби як сказилась!
Що сє стало? Що наснилось? Кляті темні сили!
Так волала і штовхалась, мов тебе дусили.
Та спросоння оком кліпа. Ледве – но збудилась:
- Я там знаю, що й до чого. Що мені приснилось…
Сон якийсь дурний, напевне. Не питай у мене.
- А кому то ти кричала: «Більш не дам, Семене!»?
В жінки раптом повний ступор. Думає – гадає.
- То знайомий, по роботі. Ти його не знаєш.
Спи давай. Вставати рано. Крики з-за дрібниці.
В тебе, слоню, в голові є всякі лиш дурниці.
Той, як бик. Уперся рогом: - Вже! Мені признайся!
Що за хлоп? Із ким ти крутиш? Ліпше враз покайся!
Сон рукою ніби зняло. Стиснув моцно зуби.
- Вже знайшла собі, й чекаєш поки «вріжу дуба»?
Та лиш слово, - він їй десять. Голова аж пухне.
Нерви хлопу чисто з’їла. Певно, зараз лупне…
Що робити? Що придумать? Крутить жінка хитра.
Голова тяжка, як гиря. «Не варить» макітра.
- Сам же чув. Таки не дала. Не було нічого!
Може, щось таке й казала. Ну і що із того?
Податківець гриз нам нерви. Впертий і нахаба!
Торгувався за копійку. Як базарна баба!
Каже: все тепер дорожче. Ціни значно вищі.
Й хабарі тепер начальство хоче майже втричі!
Перевірками замучив. Я ж тобі казала.
Він хабар просив конкретний. Я ж таки не дала!