Я завжди була дівчинкою допитливою і все , що мене цікавило - я розпи-тувала у своєї мами.
І от, одного разу мене зацікавило, що так сильно гримає на дворі, коли падає дощ. І моя мама пояснила, що то був грім. Але, щоб краще це уявити, - моя мама взяла до купи дві тарілки і вдарила одну об одну. Мені пояснювати багато не треба було: я одразу все запам’ятала і зокрема те, як одна тарілка вдарила другу, та мама голосно сказала: «БАБАХ!» Я і це запам’ятала!
Та мама не могла бути постійно зі мною, тож пішла в місто за продуктами, а мене зачинила в хаті одну. Я гралася всім: ляльками, ложками, кружками. І от мені захотілось грому! Я присунула крісло до столу, де стояла ціла посудниця з тарілками. І моїй радості не було меж, коли я побачила як там стоїть багато тарілок і тарілочок! Я вилізла на стіл, сіла і взяла дві тарілки по одній в кожну руку і гримнувши одну до одної, і крикнувши: «Бабах!» я їх розбила! Мені так сподобалось, що я це робила раз за разом і вигукувала постійно: «Бабах!» Біля стола, на підлозі, почала робитись біла купка від битого посуду. Але я сиділа на столі і тупотіла ніженьками по кріслу від задоволення.
А ось і мама прийшла! Передати які у неї були великі очі від здивування – це нічого не сказати! У мені все ще вирувало від задоволення і радості. Я взяла останні дві тарілки і з усієї сили гримнула одна до одної і радісно крикнула: «Бабах!» Це був останній «Бабах!» А мама запитала, з часом оговтавшись: «І нащо ти це зробила? З чого будеш їсти?» На що я їй відповіла радісно, сплеснувши в долоні, - «БАБАХ!» Цей «Бабах!» - мама збирала півгодини по всій кухні і більше мені нічого не сказавши, з часом зрозуміла, що то був за «БАБАХ!», і сміялась, що я така маленька дитинка , а вже полюбила «БАБАХ!», тобто – ГРІМ! - і не боялась вже ніколи.
(08.02 2016р.)