Ось прийшла зима і як є маленькі діти в сім’ї, то на Новий Рік прикраша-ють ялинку вогниками і великими сріблястими кульками.
Я була дуже допитлива дитинка і все нове швидко запам’ятовувала. Я була дуже маленька, але мені дуже сподобалась велика наряджена ялинка, особливо подобались сріблясті кульки з візерунками, які крутились в різні боки і переливались. Однак, під час такого крутіння з боку в бік у маминих руках одна кулька впала і розбилась , посипавшись на маленькі кусочки… Мама не розгубилась і щоб я не плакала сказала: «Це – сніжок! Дивись як він світиться!» І я зраділа, мені подобався більше сніжок, аніж кульки.
І ось мама відлучилась від мене на 20-хвилин і пішла зимового, морозно-го дня качати воду зі студні до хати. А я за той час знайшла кочергу від пічки і прибігла до ялинки і почала бити ялинкові кульки знизу – вверх і, дивлячись як вони розсипаються по ялинці і падають по гілочках – раділа, що падає сніг! Моїй радості не було меж: я плескала в долоньки і радісно тупотіла ніженька- ми, все б’ючи нові і нові кульки на ялинці.
А ось і мама прийшла з водою. Вона була дуже здивована і рада, що її «маленьке щастя» так чомусь дуже радіє, сміється та весело тупотить ножень-ками. Та коли вона побачила, що її маленька донечка намагається досягнути кочергою останню кульку, яку вона могла тільки досягти, вона її радості не зупиняла. А заспокоївшись сказала: « Це тільки дощик! Добре, що ти така щаслива! Хоч хтось із нас!»
(08.02 2016р.)