Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іванна Литвинець І (1984) /
Проза
Час, щоб бути щасливим
- Повернися і зачаруй мої сни. Затанцюю з тобою, як весняне сонце кружляє із зеленим листком. Зачекай мене, а потім пригорни, як вітер обнімає тремтячу квітку.
*****
Остап шукав запасні батарейки до ліхтарика. Побачив дерев’яну скриньку і відкрив її. Там лежав годинник, який одразу видався знайомим.
- Як давно це було! Ще коли малими дітьми бігали… Тоді одне дівча дивилось на нього як на веселку. А ти просто годинник, який показує час. Допоможеш йому повернутися назад?
І загадково дивлячись на знахідку, замислився про наступні кроки. Аж раптом дещо пригадав.
- Але ж то не мій годинник! У мене був інший. Питання вартує, щоб його з’ясувати. Треба знайти твою власницю. Якщо вона досі живе, де колись, то легко відшукаю її. Я сказав: легко? Гадаю, посприяєш в цьому, – заховав годинника в кишеню і пішов.
*****
Інна думала про справжнього господаря знайденого часоміра. Колись обмінялися з Остапом своїми годинниками, обіцяючи зустрітися в дорослому житті.
- Треба пригадати яким він був. Хіба ті юнаки змінюються? Вони завжди одинакові!
Присівши на лавку, спробувала змалювати загадкового хлопця з пам’яті. Але образ не складався. Ці роздуми розбудило надвечір’я. Інна милувалася, як заходить сонце і поринала в спогади, які колись були справжніми. На радощах купила всі квіти, які продавали біля парку. В світлі вечірніх ліхтарів пішла додому.
*****
Остап взяв велосипед і поїхав до будинку, в якому жили у дитинстві. Звісно, за дверима, звідки вибігала дівчинка, були інші люди. Сказали, що Інна переїхала, а куди – не знають. У дворі почав розпитувати людей. Трапився один сусід.
- А яка ця ваша пропажа? – запитав він.
- Вона така маленька, тендітна…, – пригадуючи, говорив Остап.
- Тут цілий будинок таких: маленьких і тендітних, – усміхнувся сусід.
- І в неї волосся, яке розвівається вітром…, – Остап чомусь був впевнений, що це вагома інформативна характеристика.
- О, як недобра погода, то не лише волосся, але й капелюшки вітром зносить! – жартував співрозмовник, не знаючи, як допомогти юнакові в пошуках загубленої Попелюшки.
- Вона не схожа на інших. Вона така одна в цілому світі, – замріяно сказав Остап, й сам на мить здивувавшись від промовленого речення.
- Так би й одразу казав! – не забарилась емоційна відповідь добродія-сусіда, – Жила тут така. Нещодавно переїхали. Це поряд, недалеко.
Швидко знайшов потрібний будинок. Припер свій транспорт до дерева, сів на лавку. Витягнув пам’ятного годинника й роздивлявся, який час він нарахував. Раптом побачив її.
- Я вже втомився шукати тебе! – сказав радісно.
- Ти теж шукав мене? – здивовано спитала Інна.
- Що значить «теж шукав»? Ти вже очолюєш списки тих, хто розшукується? – відповів Остап, спонтанно складаючи думки у речення.
- А все ж, невже це сталось випадково? – допитувалася дівчина.
- Не випадково! У мене був помічник і разом з ним багато часу, – мовив Остап, показуючи Інні знайому річ.
… Підперезані вітром, вони їхали вуличками міста, оминаючи будинки і людей. На руках в обох були годинники. Різні. Як і колись. Час повернувся назад, щоб зробити їх щасливими.
2015 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Час, щоб бути щасливим
«У нас немає часу, щоб стати самим собою.
Його вистачає лише на те, щоб бути щасливим».
Альбер Камю
Інна розпаковувала коробки, які щодня нагадували про недавній переїзд. В клопіткій справі натрапила на годинник. Пригадала, він належав другові, якого останній раз бачила ще в дитинстві. Та й сама колись мала дуже схожу річ. Годинник повернув у спогади, бо хлопець їй дуже подобався.- Повернися і зачаруй мої сни. Затанцюю з тобою, як весняне сонце кружляє із зеленим листком. Зачекай мене, а потім пригорни, як вітер обнімає тремтячу квітку.
*****
Остап шукав запасні батарейки до ліхтарика. Побачив дерев’яну скриньку і відкрив її. Там лежав годинник, який одразу видався знайомим.
- Як давно це було! Ще коли малими дітьми бігали… Тоді одне дівча дивилось на нього як на веселку. А ти просто годинник, який показує час. Допоможеш йому повернутися назад?
І загадково дивлячись на знахідку, замислився про наступні кроки. Аж раптом дещо пригадав.
- Але ж то не мій годинник! У мене був інший. Питання вартує, щоб його з’ясувати. Треба знайти твою власницю. Якщо вона досі живе, де колись, то легко відшукаю її. Я сказав: легко? Гадаю, посприяєш в цьому, – заховав годинника в кишеню і пішов.
*****
Інна думала про справжнього господаря знайденого часоміра. Колись обмінялися з Остапом своїми годинниками, обіцяючи зустрітися в дорослому житті.
- Треба пригадати яким він був. Хіба ті юнаки змінюються? Вони завжди одинакові!
Присівши на лавку, спробувала змалювати загадкового хлопця з пам’яті. Але образ не складався. Ці роздуми розбудило надвечір’я. Інна милувалася, як заходить сонце і поринала в спогади, які колись були справжніми. На радощах купила всі квіти, які продавали біля парку. В світлі вечірніх ліхтарів пішла додому.
*****
Остап взяв велосипед і поїхав до будинку, в якому жили у дитинстві. Звісно, за дверима, звідки вибігала дівчинка, були інші люди. Сказали, що Інна переїхала, а куди – не знають. У дворі почав розпитувати людей. Трапився один сусід.
- А яка ця ваша пропажа? – запитав він.
- Вона така маленька, тендітна…, – пригадуючи, говорив Остап.
- Тут цілий будинок таких: маленьких і тендітних, – усміхнувся сусід.
- І в неї волосся, яке розвівається вітром…, – Остап чомусь був впевнений, що це вагома інформативна характеристика.
- О, як недобра погода, то не лише волосся, але й капелюшки вітром зносить! – жартував співрозмовник, не знаючи, як допомогти юнакові в пошуках загубленої Попелюшки.
- Вона не схожа на інших. Вона така одна в цілому світі, – замріяно сказав Остап, й сам на мить здивувавшись від промовленого речення.
- Так би й одразу казав! – не забарилась емоційна відповідь добродія-сусіда, – Жила тут така. Нещодавно переїхали. Це поряд, недалеко.
Швидко знайшов потрібний будинок. Припер свій транспорт до дерева, сів на лавку. Витягнув пам’ятного годинника й роздивлявся, який час він нарахував. Раптом побачив її.
- Я вже втомився шукати тебе! – сказав радісно.
- Ти теж шукав мене? – здивовано спитала Інна.
- Що значить «теж шукав»? Ти вже очолюєш списки тих, хто розшукується? – відповів Остап, спонтанно складаючи думки у речення.
- А все ж, невже це сталось випадково? – допитувалася дівчина.
- Не випадково! У мене був помічник і разом з ним багато часу, – мовив Остап, показуючи Інні знайому річ.
… Підперезані вітром, вони їхали вуличками міста, оминаючи будинки і людей. На руках в обох були годинники. Різні. Як і колись. Час повернувся назад, щоб зробити їх щасливими.
2015 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
