Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
2026.03.13
05:57
Пересохли джерела натхнення
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
2026.03.13
05:08
Осипався із підборіддя мій грим
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Швед /
Публіцистика
Спалити себе за Україну
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Спалити себе за Україну
У 2014-му українці палили шини. А в радянські часи на знак протесту патріоту довелося спалити себе. Цього дня на могилі Шевченка загинув Олекса Гірник.
«Каневом лютувала хуртовина. Звечора жевріючий небокрай облягли попелясті хмаровища, з-за Дніпра студено налетів північний вітер-москаль, погнавши пелехаті підхмарки, і сипонув колючий сніговій» – це початок документальної повісті Михайла Іщенка «На знак протесту спалився» і водночас – початок цілої історії про страшний вчинок патріота з Калуша.
21 січня. Саме цього дня, в далекому 1978-му, на Чернечій горі біля Канева на знак протесту проти колоніального статусу України вчинив самоспалення Олекса Гірник.
У 30-х роках рядовий польського війська Гірник заявив, що мріє змінити конфедератку на мазепинку, за це був заарештований і засуджений трибуналом до 5 років ув’язнення. Під час розподілу Польщі утік із в’язниці і повернувся на Львівщину. У Стрию його заарештували удруге, тепер уже НКВД, і за звинуваченням у зраді Батьківщини засудили до 8 років ув’язнення. Після звільнення жив у Калуші. Однак прагнення до справедливості в Олекси залишилося. У 65-річному віці він вирішує вчинити самоспалення на знак протесту проти русифікації. Свій вчинок він приурочив до 60-х роковин проголошення самостійності України Центральною Радою. Місце обрав символічне – могилу Кобзаря. Але все сталося раніше, ніж він планував – за день до знаменної дати.
Готувався довго і ретельно – з собою приніс тисячу власноруч написаних листівок. Одна з них: «Протест проти російської окупації на Україні!», «Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі», – писав у них.
…Таким Олекса Гірник постає у спогадах, документальних свідченнях, книгах. Ще раз зрозуміти наскільки вагомим і значимим був його вчинок мені довелося в березні 2014-го.
Ще ніколи в шевченківські дні на Чернечій горі не було так вільно. За багато років здалося, що вперше люди з`їхалися туди з усіх куточків країни, щоб нарешті сказати Тарасу: ми вже ніколи не здамося. Серед гостей Канівщини того дня особливо запам`яталася делегація із Західної України. Як завжди – щирі, безпосередні люди, які, між тим, свято бережуть свою історію та своїх героїв. Навіть діти з тих країв стають серйозними, коли мова заходить про борців за незалежність рідного краю. Із собою вони привезли «бандерівську» гармату, символічно направили в бік Москви…
Тут, на Тарасовій горі, учасники делегації згадували своїх видатних земляків, серед них – і Олексу Гірника, родом із Калуша. Слухаєш розповідь, і розумієш, що в книгах такого не пишуть. Вражає, як ті, хто взяв слово, розповідають і знають все до дрібниць: спочатку він кілька разів обійшов гору, розкидав листівки, за кілька кроків від оглядового майданчика зупинився…ось тут він себе підпалив, а там вдарив у груди ножем.
У такий момент спадає на думку, яким насправді героїчним і мужнім був вчинок цієї людини. Комуністична влада намагалася нищити тих, хто хоч якось намагався пробудити свідомість нації. Вчинок Олекси Гірника – ще один приклад незламності і нескоримості нації. Як би тодішня влада не намагалися приховати істинну причину його загибелі, поширюючи чутки про те, що чоловік був психічно хворим, «а може просто п`яничкою», його листівки не тільки бачили, але й переписували і передавали іншим. Збереглася пам`ять про героїчний вчинок українця і понині.
Мабуть, доти й існуватиме Україна, поки є люди, готові віддати за неї найдорожче…
2016
«Каневом лютувала хуртовина. Звечора жевріючий небокрай облягли попелясті хмаровища, з-за Дніпра студено налетів північний вітер-москаль, погнавши пелехаті підхмарки, і сипонув колючий сніговій» – це початок документальної повісті Михайла Іщенка «На знак протесту спалився» і водночас – початок цілої історії про страшний вчинок патріота з Калуша.
21 січня. Саме цього дня, в далекому 1978-му, на Чернечій горі біля Канева на знак протесту проти колоніального статусу України вчинив самоспалення Олекса Гірник.
У 30-х роках рядовий польського війська Гірник заявив, що мріє змінити конфедератку на мазепинку, за це був заарештований і засуджений трибуналом до 5 років ув’язнення. Під час розподілу Польщі утік із в’язниці і повернувся на Львівщину. У Стрию його заарештували удруге, тепер уже НКВД, і за звинуваченням у зраді Батьківщини засудили до 8 років ув’язнення. Після звільнення жив у Калуші. Однак прагнення до справедливості в Олекси залишилося. У 65-річному віці він вирішує вчинити самоспалення на знак протесту проти русифікації. Свій вчинок він приурочив до 60-х роковин проголошення самостійності України Центральною Радою. Місце обрав символічне – могилу Кобзаря. Але все сталося раніше, ніж він планував – за день до знаменної дати.
Готувався довго і ретельно – з собою приніс тисячу власноруч написаних листівок. Одна з них: «Протест проти російської окупації на Україні!», «Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі», – писав у них.
…Таким Олекса Гірник постає у спогадах, документальних свідченнях, книгах. Ще раз зрозуміти наскільки вагомим і значимим був його вчинок мені довелося в березні 2014-го.
Ще ніколи в шевченківські дні на Чернечій горі не було так вільно. За багато років здалося, що вперше люди з`їхалися туди з усіх куточків країни, щоб нарешті сказати Тарасу: ми вже ніколи не здамося. Серед гостей Канівщини того дня особливо запам`яталася делегація із Західної України. Як завжди – щирі, безпосередні люди, які, між тим, свято бережуть свою історію та своїх героїв. Навіть діти з тих країв стають серйозними, коли мова заходить про борців за незалежність рідного краю. Із собою вони привезли «бандерівську» гармату, символічно направили в бік Москви…
Тут, на Тарасовій горі, учасники делегації згадували своїх видатних земляків, серед них – і Олексу Гірника, родом із Калуша. Слухаєш розповідь, і розумієш, що в книгах такого не пишуть. Вражає, як ті, хто взяв слово, розповідають і знають все до дрібниць: спочатку він кілька разів обійшов гору, розкидав листівки, за кілька кроків від оглядового майданчика зупинився…ось тут він себе підпалив, а там вдарив у груди ножем.
У такий момент спадає на думку, яким насправді героїчним і мужнім був вчинок цієї людини. Комуністична влада намагалася нищити тих, хто хоч якось намагався пробудити свідомість нації. Вчинок Олекси Гірника – ще один приклад незламності і нескоримості нації. Як би тодішня влада не намагалися приховати істинну причину його загибелі, поширюючи чутки про те, що чоловік був психічно хворим, «а може просто п`яничкою», його листівки не тільки бачили, але й переписували і передавали іншим. Збереглася пам`ять про героїчний вчинок українця і понині.
Мабуть, доти й існуватиме Україна, поки є люди, готові віддати за неї найдорожче…
2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
