Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Дарія Пацьора (1995) /
Проза
Прісноводні риби океанів
- Людо, неси сюди своє взуття, я йтиму на роботу, занесу заразом до майстра. Це на зупинку раніше, ніж наш улюблений магазинчик.
- Тримай, - жінка передала, завернуті в пакет «АТБ», ботинки, наступивши однією ногою на поріг, – так баба ще вчила.
Вадим вийшов із під’їзду , тримаючи в обох руках пакунки «АТБ». В іншому лежало сміття. Стежка до смітника була вже протоптана – всі ходять однією дорогою. Далі сліди на снігу ведуть до автобусної зупинки. Туди пролягає і шлях Вадима.
Шлях до роботи довгий, Київ – місто велике. Але дістатись маршруткою зручніше, ніж на метро. Тому Вадим виходить на зупинку лиш перше ранкове маршрутне таксі покаже свого носа на дорозі.
О, четвірка, напівпорожня, як завжди. Багацько людей набивається на інших зупинках. Тоді Вадим вже не радіє з того, що сидить. Погляди грубих жінок не дають йому спокою всю поїздку. А дати їм місце він не може, оскільки сам затиснутий в сидіння. І так десь годину. Потім їхати стає вільніше. Він виходець із невеликого містечка, довго звикав до цього ранкового ритуалу, але якось звикнувся. В себе в Сквирі він теж мусив діставатись до місця роботи громадським транспортом. Звісно часу це займало менше – але решта нічим не різнилась.
Вадим настільки звик проходити весь шлях «дім-робота», що забув занести ботинки до майстерні. Нічого, по дорозі додому зробить це. Часу вистачить. Головне не забути про це. А беручи до уваги моральну виснаженість після робочого дня – це, найвірогідніше, і станеться.
Так і вийшло. Ботинки повернулись додому разом із Вадимом. Над цим всі просто посміялись. Особливо жінка, яка щойно повернулась від сестри, що жила в сусідньому підїзді. Ноги Люди взуті лише в хатні тапочки, покрились снігом, який розтанув ще в ліфті.
- Нічого страшного, - мовила жінка, не стримуючи сміх, - завтра завезеш, дорога ж та сама. А я до сестри, або ж до Люськи зможу і так пробігтись.
ЇЇ ботиночкам вже виповнилось сім років. Але вони абсолютно не зносились – лише замочки відслужили своє. Підошви в ідеальному стані – вони ж майже ніде не ходили.
Після вечері вони сіли дивитись телевізор, якусь програму про тваринний світ. Описували плин життя одомашнених тваринок на дикій природі.
Акваріумні рибки, природнє середовище яких простори Індійського океану. Саме про них велась мова в програмі. Суть експерименту полягала в тому, що їх випустять у великі водні простори., які кишать повнотою неприємностей для рибок.
Справитись із нападами хижаків, призвичаїтись до життя на океанному дні їм допомогли природні інстинкти. Але дивність була в іншому. Рибки, звикнувши одна до одної, до розмірів акваріуму, не займали більшої території, тримались купки.
Іноді вони мігрували на місця, більш багаті їжею, менш небезпечні. Але це робилось лише в крайніх випадках, коли іншого виходу не було. Лише тоді маленькі акваріумні рибки наважуались рухати своїми плавничками на зустріч невідомому, щоб заснувати там свій маленький невидимий акваріум, за межі якого свідомо, чи по звичці, не будуть випливати.
Цей дивний факт дещо збентежив вчених. А от Люду з Вадимом змусив сміятись. Як можна, отримавши більші простори, використовувати лиш ті, що дані з самого початку, а то й менші?
- Добре, що ми не рибки, - завершила сміх подиву Людмила.
- -Так, - підтвердив Вадим, роблячи останній ковток пива.
Їх син лиш повернувся з футболу. Весь час програми він стояв у дверях, зацікавившись почутим. Після фрази матері: « добре, що ми не рибки», йому здалось, що в батьків з’явились зябра , а на щоках поросла луска, яка доторкалась до тупих очей товстолобиків. Здивувавшись своїм фантазіям, Максим засміявся і пішов на кухню.
06.01.2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Прісноводні риби океанів
- Людо, неси сюди своє взуття, я йтиму на роботу, занесу заразом до майстра. Це на зупинку раніше, ніж наш улюблений магазинчик.
- Тримай, - жінка передала, завернуті в пакет «АТБ», ботинки, наступивши однією ногою на поріг, – так баба ще вчила.
Вадим вийшов із під’їзду , тримаючи в обох руках пакунки «АТБ». В іншому лежало сміття. Стежка до смітника була вже протоптана – всі ходять однією дорогою. Далі сліди на снігу ведуть до автобусної зупинки. Туди пролягає і шлях Вадима.
Шлях до роботи довгий, Київ – місто велике. Але дістатись маршруткою зручніше, ніж на метро. Тому Вадим виходить на зупинку лиш перше ранкове маршрутне таксі покаже свого носа на дорозі.
О, четвірка, напівпорожня, як завжди. Багацько людей набивається на інших зупинках. Тоді Вадим вже не радіє з того, що сидить. Погляди грубих жінок не дають йому спокою всю поїздку. А дати їм місце він не може, оскільки сам затиснутий в сидіння. І так десь годину. Потім їхати стає вільніше. Він виходець із невеликого містечка, довго звикав до цього ранкового ритуалу, але якось звикнувся. В себе в Сквирі він теж мусив діставатись до місця роботи громадським транспортом. Звісно часу це займало менше – але решта нічим не різнилась.
Вадим настільки звик проходити весь шлях «дім-робота», що забув занести ботинки до майстерні. Нічого, по дорозі додому зробить це. Часу вистачить. Головне не забути про це. А беручи до уваги моральну виснаженість після робочого дня – це, найвірогідніше, і станеться.
Так і вийшло. Ботинки повернулись додому разом із Вадимом. Над цим всі просто посміялись. Особливо жінка, яка щойно повернулась від сестри, що жила в сусідньому підїзді. Ноги Люди взуті лише в хатні тапочки, покрились снігом, який розтанув ще в ліфті.
- Нічого страшного, - мовила жінка, не стримуючи сміх, - завтра завезеш, дорога ж та сама. А я до сестри, або ж до Люськи зможу і так пробігтись.
ЇЇ ботиночкам вже виповнилось сім років. Але вони абсолютно не зносились – лише замочки відслужили своє. Підошви в ідеальному стані – вони ж майже ніде не ходили.
Після вечері вони сіли дивитись телевізор, якусь програму про тваринний світ. Описували плин життя одомашнених тваринок на дикій природі.
Акваріумні рибки, природнє середовище яких простори Індійського океану. Саме про них велась мова в програмі. Суть експерименту полягала в тому, що їх випустять у великі водні простори., які кишать повнотою неприємностей для рибок.
Справитись із нападами хижаків, призвичаїтись до життя на океанному дні їм допомогли природні інстинкти. Але дивність була в іншому. Рибки, звикнувши одна до одної, до розмірів акваріуму, не займали більшої території, тримались купки.
Іноді вони мігрували на місця, більш багаті їжею, менш небезпечні. Але це робилось лише в крайніх випадках, коли іншого виходу не було. Лише тоді маленькі акваріумні рибки наважуались рухати своїми плавничками на зустріч невідомому, щоб заснувати там свій маленький невидимий акваріум, за межі якого свідомо, чи по звичці, не будуть випливати.
Цей дивний факт дещо збентежив вчених. А от Люду з Вадимом змусив сміятись. Як можна, отримавши більші простори, використовувати лиш ті, що дані з самого початку, а то й менші?
- Добре, що ми не рибки, - завершила сміх подиву Людмила.
- -Так, - підтвердив Вадим, роблячи останній ковток пива.
Їх син лиш повернувся з футболу. Весь час програми він стояв у дверях, зацікавившись почутим. Після фрази матері: « добре, що ми не рибки», йому здалось, що в батьків з’явились зябра , а на щоках поросла луска, яка доторкалась до тупих очей товстолобиків. Здивувавшись своїм фантазіям, Максим засміявся і пішов на кухню.
06.01.2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
