Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Дарія Пацьора (1995) /
Проза
Побутова Шизофренія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Побутова Шизофренія
- Що вони зараз роблять?
Крізь стелю, яка не відзначалась особливою звукоізоляцією, було чутно крики, лайки, удари об щось важке чимось живим.
- Сваряться. Сьогодні це вперше за пів дня, мабуть у них якесь свято.
Ми вже звикли за ними спостерігати. Звісно ж, ми їх не бачимо, просто сприймаємо на слух все, що вони роблять. Це вже стало традицією... хоча спочатку і псувало настрій.
Вперше ми почули їх вечером. Пізнім осіннім вечером. Вони переїхали в квартиру над нами, до цього вона пустувала. Тишу перервав тупіт ніг в сторону спальної кімнати. Планування квартири в нас однакове, тому ми знаємо, куди вони направляються. Вони бігли до ліжка. До скрипучого ліжка, яке їздить по слизькій підлозі, стукаючи при цьому об стінку. Вони займались коханням. Голосно, пристрасно. Приємно чути таку любов.
Але ранком все було інакше. Взагалі вдень в них все було не таким, як вночі. Вони сварились огидніше, ніж прибиральниці, які не могли поділити віник і швабру, бо кожна хотіла закінчити прибирання швидше, але інвентаря не вистачає на всіх. Вони кричали нецензурні слова, які могли довести до блювоти, якби були сказані мені. Взагалі, лайка змушує мене абстрагуватись від неї, залишатись спокійною і не опускатись до низу того, хто викрикує огидні мати! Але наша сусідка зверху так не вміла. Вона лаялась не гірше свого чоловіка, вона плювалась словами, навіть не думаючи, як це сприймається її організмом.
А вночі мати стихали. Залишались лише стони і крики пристрасті. Поштовхи, що змушували ліжко ходити ходуном .
Так повторювалось по колу, щодня і щоночі. Ми до цього вже звикли, але єдина думка не давала спокою:
А ДЕ ЛЮБОВ?
Де поділась любов? Чи може людина, яка любить, кричати в улюблене обличчя, дивлячись в кохані очі, хапаючи рідні плечі, волати огидні речі? Чи може чоловік, який любить жінку, з якою кожної ночі займається сексом, кричати, що вона сука, не терпіти, коли вона бариться в душі, не принесла йому взуття, не зашила светр, не розколотила цукор, не ввімкнула новини, не слухає його політичного поносу, не ввімкнула чайник.... І чи є любов жінки до такого чоловіка сильною, якщо вона відразу ж починає кричати, коли її чоловік попросить зробити чай, подивитись новини, швидше вийти з ванної, оскільки він поспішає, принести йому взуття із балкону, зашити його улюблений светр...
Дивлячись в очі коханої людини не хочеться виглядати огидно, не хочеться орати непристойності, якщо ж не так, то це не кохані очі. Це очі того, з ким вночі ти спатимеш, облаштуєш дім, народиш дітей, які виростуть закомплексованими створіннями, що не вірять у кохання, оскільки бачили весь час лише гру в хорошу сім’ю, це очі того, кому ти будеш зраджувати і того, хто буде зраджувати тобі. Це очі, в яких немає любові, очі хворої людини. Хвороба – побутова шизофренія. Такі хворі відчувають, що щось з ними не так, їх щось бентежить, тому вони і зриваються одне на одного, тому і намагаються викликати огиду одне в одного. Типу – припини це першим, ти ж мене не кохаєш, я це знаю... Але відбуття обов’язку змушує їх триматись разом. Відчуття обов’язку змушує їх спати разом.
Крізь стелю, яка не відзначалась особливою звукоізоляцією, було чутно крики, лайки, удари об щось важке чимось живим.
- Сваряться. Сьогодні це вперше за пів дня, мабуть у них якесь свято.
Ми вже звикли за ними спостерігати. Звісно ж, ми їх не бачимо, просто сприймаємо на слух все, що вони роблять. Це вже стало традицією... хоча спочатку і псувало настрій.
Вперше ми почули їх вечером. Пізнім осіннім вечером. Вони переїхали в квартиру над нами, до цього вона пустувала. Тишу перервав тупіт ніг в сторону спальної кімнати. Планування квартири в нас однакове, тому ми знаємо, куди вони направляються. Вони бігли до ліжка. До скрипучого ліжка, яке їздить по слизькій підлозі, стукаючи при цьому об стінку. Вони займались коханням. Голосно, пристрасно. Приємно чути таку любов.
Але ранком все було інакше. Взагалі вдень в них все було не таким, як вночі. Вони сварились огидніше, ніж прибиральниці, які не могли поділити віник і швабру, бо кожна хотіла закінчити прибирання швидше, але інвентаря не вистачає на всіх. Вони кричали нецензурні слова, які могли довести до блювоти, якби були сказані мені. Взагалі, лайка змушує мене абстрагуватись від неї, залишатись спокійною і не опускатись до низу того, хто викрикує огидні мати! Але наша сусідка зверху так не вміла. Вона лаялась не гірше свого чоловіка, вона плювалась словами, навіть не думаючи, як це сприймається її організмом.
А вночі мати стихали. Залишались лише стони і крики пристрасті. Поштовхи, що змушували ліжко ходити ходуном .
Так повторювалось по колу, щодня і щоночі. Ми до цього вже звикли, але єдина думка не давала спокою:
А ДЕ ЛЮБОВ?
Де поділась любов? Чи може людина, яка любить, кричати в улюблене обличчя, дивлячись в кохані очі, хапаючи рідні плечі, волати огидні речі? Чи може чоловік, який любить жінку, з якою кожної ночі займається сексом, кричати, що вона сука, не терпіти, коли вона бариться в душі, не принесла йому взуття, не зашила светр, не розколотила цукор, не ввімкнула новини, не слухає його політичного поносу, не ввімкнула чайник.... І чи є любов жінки до такого чоловіка сильною, якщо вона відразу ж починає кричати, коли її чоловік попросить зробити чай, подивитись новини, швидше вийти з ванної, оскільки він поспішає, принести йому взуття із балкону, зашити його улюблений светр...
Дивлячись в очі коханої людини не хочеться виглядати огидно, не хочеться орати непристойності, якщо ж не так, то це не кохані очі. Це очі того, з ким вночі ти спатимеш, облаштуєш дім, народиш дітей, які виростуть закомплексованими створіннями, що не вірять у кохання, оскільки бачили весь час лише гру в хорошу сім’ю, це очі того, кому ти будеш зраджувати і того, хто буде зраджувати тобі. Це очі, в яких немає любові, очі хворої людини. Хвороба – побутова шизофренія. Такі хворі відчувають, що щось з ними не так, їх щось бентежить, тому вони і зриваються одне на одного, тому і намагаються викликати огиду одне в одного. Типу – припини це першим, ти ж мене не кохаєш, я це знаю... Але відбуття обов’язку змушує їх триматись разом. Відчуття обов’язку змушує їх спати разом.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
