Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І принишклий голий сад, -
І синоптиків нещирість
У прогнозах невпопад.
Знову осінь: жаль і смуток,
І на серці гіркота,
Бо не змінює маршруту
Непотрібна самота.
це нічого не означає
сонце сідає
запломенівши на мить
шибками
при цій пасторалі
не хочеться думати
що воно далі
Окей!
Ти кажеш, хочу революції
Ну, розумієш
Усім кортить міняти світ
Мовляв, за цим є еволюція
Золото сипле на плечі садів,
Літо згорнулось у хмарах крилатих –
Кутає шепіт у тінь берегів.
Світло і смуток – сестри єдині,
В серці злилися в мажорний акорд,
Тиша приходить, як сповідь людини,
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
Осінь тче із листя килими, -
Ти мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Максим Богданович: Погоня
Як за долю батьківського краюВ серці острах почую ясний –
Остру Браму святу пригадаю
І вояцтво на конях міцних.
В білій піні проносяться коні,
Рвучко, з хрипом біжать по ріллі…
Стародавня Литовська Погоня –
Не спинити, не стримать її.
Все ви дивитесь в далеч безкраю,
Перед вами, за вами – роки.
Шлях ваш де і куди пролягає?
Ви в погоню зірвались – за ким?
Чи вони, Білорусь, понеслися
Навздогін за твоїми дітьми,
Що забули тебе, відреклися,
Продали, віддали до тюрми?
Бийте в серце їх – бийте мечами,
Не давайте зчужинитись їм!
Хай почують той біль, що ночами
За вітчизну у серці моїм!
Мати рідная, Мати-Країно!
Біль пекучий не стишиться той…
Ти прийми свого рідного сина
І за тебе померти дозволь!
Все летять і летять грізні коні,
Срібна збруя гримить ув імлі…
Стародавня Литовська Погоня –
Не здолати, не стримать її!
03.2016
Максім Багдановіч
Пагоня
Толькі ў сэрцы трывожным пачую
За краіну радзімую жах, —
Ўспомню Вострую Браму сьвятую
I ваякаў па грозных канях.
Ў белай пене праносяцца коні, —
Рвуцца, мкнуцца і цяжка хрыпяць...
Старадаўняй Літоўскай Пагоні
Не разьбіць, не спыніць, не стрымаць.
У бязьмерную даль вы ляціце,
А за вамі, прад вамі — гады.
Вы за кім у пагоню сьпяшыце?
Дзе шляхі вашы йдуць і куды?
Мо яны, Беларусь, панясьліся
За тваімі дзяцьмі уздагон,
Што забылі цябе, адракліся,
Прадалі і аддалі ў палон?
Бійце ў сэрцы іх — бійце мячамі,
Не давайце чужынцамі быць!
Хай пачуюць, як сэрца начамі
Аб радзімай старонцы баліць...
Маці родная, Маці-Краіна!
Не усьцішыцца гэтакі боль...
Ты прабач, Ты прымі свайго сына,
За Цябе яму ўмерці дазволь!..
Ўсё лятуць і лятуць тыя коні,
Срэбнай збруяй далёка грымяць...
Старадаўняй Літоўскай Пагоні
Не разьбіць, не спыніць, не стрымаць.
1916
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Наталя Арсеньєва: Могутній Боже (Духовний гімн Білорусі)"
