Разом ми здолаєм все

Ветал Травень

– Ти так кашляєш, що аж страшно стає! – Сказала Юля до Петра.
– Навіть не знаю чого? – Сказав Петро. – я так кашляю.
– А я знаю, – від куріня. – Сказала з докором Юля.
– Чого завжди від куріня? – Сказав роздратовано Петро.
– Того! – Сказала Юля. – І заплакала.
Петро просто не знав, що в нього рак легень, і йому зосталось жити мало. І тому він не підозрюючи допомагав хворобі себе вбивати. Тільки в нього в голові стояло одне питання (чому Юля така сумна?) і воно гнітило його і не давало спокою. Вона завжди була усміхненею дівчиною думав подумки Петро..
Відколи він її знає, то вона сміялась, і ніколи не плакала – перед ним. Вона тим його і привабила. Своєю життярадістю обтемізмом і любов'ю до життя. Яка світилась в неї на обличчі щирою усмішкою. Її русяве волосся карі очі тендітна фігурка, і ніжний голос, який розполягав до себе. Хоч врода її була особливою, але вона могла завоювати людей своєю щирістю і теплотою душі. А людям лиш і це було потрібно. Вона ж покорила Петра своїм поглядом в якому світилась така доброта, що могла вразити найлютішу людину. І ці спогади наповнили душувідвагую, і він виришив порозмовляти з Юлію.
Петро тихенько підійшов до дверей їхньої спальні і відкрив їх. Юля лежала на ліжку і плакала. Він підікрався до неї не помітно і промовив:
– Сонячна чого ти плачеш? – Чи часом не через мене? – Схвильовано запитав він.
– Так! – Схлипуючи сказала вона.
– Я так і знав, що це знову докори через куріння. – Обурено сказав Петро.
Вона витерла рукою сльози з очей. і в її очах запалав вогник злості. Який загорівся, щоб спалити Петра.пролетіла іскра. І через кілька сикунд юля сказала:
– Слухай! – У тебе рак легень, – і я хочу тобі помогти, – бо я твоя дружина, – я тебе люблю, – ти зрозумів? – нервово запитала Юля.
– Пробач Сонячна, пробач, – я не знав… чесно.
Він спеціально роздратував Юлю. Він знав, що вона катострофічно ненавидить, коли на неї наїжджають. І цим методом він хотів дізнатись правду. Та правда, яку він дізнався жахнула його, і налякала. Йому це не лізло в голову, – він не міг збагнути того, - він смертельно хворий. І це викликало в його душі паніку. І він вирішив розпитати чим можна більше інформації. Він обіняв Юлю, і почав говорити:
– Скажи Сонячна, що зі мною? – І скільки мені зосталось жити? – З тривогую в голосі запитав він.
– Мало, дуже мало! – Але ми будем боротися, і ми поборим. – Сказала Юля і пригурнула до себе Петра.
І Петру цеї відповіді було достатньо. А навіщо знати? те, що не минуче. Йому було добре і спокійно, хоча в його чекають складнощі, які йому буде треба подолати. Але зараз він про це не думав – оскільки в її обіймах зникали погані думки та спогади. І для нього тепер було важливим використати цей час для того, щоб вижити і не здатись. і кожний момент цього часу присвятити їй.
Бо разом з нею вони подолають все.

30-вересня 2015 р.

Коли один одного пітримувати, і помагати; то можна здолати будь-які напасті.