Угу, побачила свою помилку. Щось треба придумати замість "ступаю", бо скоріше всього саме це слово привело Вас до думки про ходіння по воді, а я хотіла показати трішки інше... те, що я довіряюсь рукам Господнім і готова до будь-якого гартування, з вогню у воду... аби тільки знайти дорогу до рідного дому - до того, куди ми всі врешті решт прийдемо.
А відносно патосу, то він іноді проривається в мені. Не підкормлюю його, але й не виполюю. В таких особистих рядках він, можливо, й ріже вухо, але, якщо одне-два слова невдалі змінити можна, то ауру твору, закладену при написанні, змінити практично неможливо. Дякую Вам за слушне зауваження, Андрію.

Прибрала натяк на "прогулянки по воді".

У воду кидаєш, і я пірнаю,
Хоч плавати не вмію - научуся.
Легені без повітря роздирає,
Та скрикнути не піддаюсь спокусі.

Сміюсь, бо може послідувати зауваження про дієслівні рими...

намарно, як мені. я люблю цю метафору - якраз віра і довіра. я патосу традиціоналіського не дуже люблю.
з.і. плавати не вмію - і пірнаю? угу. тону. і спокуси кричати жодної- хіба спокуса вдихнути

ДослухАюсь до Вас, але й до себе також. Ну не ліпиться сюди ця метафора. Повну довіру хочу показати і через момент гартування болючого. Далі. "ПІРНАТИ, аю, аєш, недок.1. Занурюватися у воду з головою". Іноді так вчать плавати, кидають у воду - вчись, дитино, якщо хочеш жити. А от відносно крикнути, то це суто жіноче)) - від жаху порятунок один - закричати так, щоб у вухах заклало. Але крик у воді річ небезпечна, тому моя ЛГ, хоч і боїться, але шукає шлях до повітря. Мовчки. А от відносно патосу. Ну от чула так себе в момент написання твору. Ну от так заспівалось. А завтра ще якось буде))

якщо не важко, перенесіть, будь ласка, тему "хто кого за кого вважає" деінде:)

тіштесь, у вас завдяки нашим коментарям буде більше переглядів під віршем - он вже до тисячі доходить :)))

Пані Ірино. Я, яка, читає багато чого, в тому числі і твори Андрія Мироховича, боюсь образити людину, боюсь завдати їй болю. Я, яка на Вашу думку, насолоджується описання мук, коли стає зовсім нестерпно, замовкаю, відходжу від монітору і дійсно викликаю в пам'яті подробиці: цвяхи, вбиті в плоть живу, материнський біль при погляді на свою розп'яту дитину, і думаю - Він витерпів такі страшні муки заради того, щоб воскреснути в кожному з нас любов'ю і милосердям. І прощення прошу у Нього за те, що іноді спалахую гнівом. І повертаюся до розмов з людьми тільки тоді, коли чую в собі любов до ближнього.
Пройшлась тільки що по всіх своїх відповідях на Ваші звернення до мене. Може, не прискіпливо дивилась, але побачила, що всюди я говорила з Вами доброзичливо. Ні під одним твором Ви не побачите, що я обговорюю Вас а чи Ваших друзів. Я не приходжу до Вас взагалі, власне. Якщо ж я недобачила чогось, і десь чимось Вас образила, то прошу вибачення. Бажаю Вам добра і любові.

Ірина Бондар Лівобережна у своєму коментарі звертається до якогось пана, тому Ваші вибачення, Ларисо, тут, нмд, не зовсім доречні. )

да ладна, це певно до мене. печалять люди, які ніяк в гілці розмови писати не хочуть. справдешнього болю мені завдає поганонаписаний текст. писання цієї лівобережної кралі до рівню тексту просто не дотягують, як і писання її чічісбея

а чого це ти "пан із пекла"? )) що ти там такого пекельного накоментив їй чи її чічісбею? )))

Валентине, не повіриш, я сказав, що вони далекі від досконалості - а вона виявляється, найкраща поетеса України, а він, так розумію, поет, в смислі, теж найкращий, і вони хором вважають, що я сюди не припадково зайшов, а просто був пробуджений, як ктулху, якимись їх спільними ненависниками. да, ще вони вважають, що я то єти (або навпаки), а судячи з тону відповідей, вони ще думають, що Вірлан то є я, але підозрюють, що навпаки.

Та те, що вони чогось приймають тебе за мене, я зрозумів ще під віршем Я.Ч., розкритикованим тобою, і повідомив їм усім там же, що принт-скрином скопіював собі їхні домисли, після чого вірш і був видалений разом з коментарями - а тепер ще й Роксолана Вірлан тут, виявляється, замішана? ))) Та це й справді Вільям Шекспір і Агата Крісті упереміш з Кафкою, напевне.)) А я ще дивувався, помітивши, що раптом опинився у них в чорному списку. )) Кумедія!

Радію Вашим очам, Василю. Це, здається, перетворюється на моє традиційне вітання з Вами)) З Вашого дозволу дам розширений коментар (Ви не проти, сподіваюсь?)) Я вже трішки прожила на світі і маю спостереження, що найкращого результату творець досягає, коли має натхнення і коли матеріал покірний його рукам і не заважає ліпити задумане. Я жінка. І я намагаюсь бути покірним матеріалом в руках чоловіка, вчителя, творця. "Самозречення" допомагає і мені і тому. хто мене ліпить. Це в ідеалі, до якого мені ой як далеко:)), але спрямовую себе до нього.

і посміятись

Оскільки я початківець, то прочитала уважно, що люди написали. Власне, нічого нового для мене, але повторення зазвичай закріплює знання)) Не скажу, що намертво хапаюсь за усталеність, за шаблони, за думку фахівців, іноді вибрикую живим словом, іноді просто не бачу помилок, буває... Так вже склалось, що дойшла до більшості з описаного у вказаній пам'ятці "емпіричним способом", однак вчитись ніколи не пізно)

та там ніби все дуже серйозно написано - а, виявляється, треба сміятись? ок, іду, перечитаю ще раз ))