Блять, спати хочу. І бухнути. І потрахатись.
І взагалі, хотілось безліч речей, але жодної думки про те, щоб бути тут. Бути тут не хотілось зовсім. І все ж, йоханий бабай, звалу нема, треба стовбичити (що за слово таке недорікувате, як у вчительки шкільної, української мови і літератури, тридцять років з одним чоловіком і мріями про іншого, видко, в них, вчительок, які не знати з якого дива всі у волонтери подались, від юних до немолодих, бляхамуха, і набрався дурні такої, зхававав разом із канапками, таксказать, разом із чайочком випив, блять, мова говорить, вона, сука така, чіпка, як дівка незаміжня в селі, богом забутому і землемірами, як писав у вершику одному, давно колись, так давно, що вже й неправда). Ритмові удари дринами до бочки порожньої направду зомбували – так воно дійсно і не розумієш, що воно тобі страшно, отак просто страшно, старшно шопіссєц, як в дитинстві, коли в коридорі бабай, під ліжком привид, а горщик в іншому кутку кімнати, і ти не знаєш, що страшніше - впісятись чи перебігти кімнату по діагоналі. Тут щось схоже, так само не розумієш, що страшніше - впісятись чи вулицю перебігти. От і гаразд, що не розумієш, бодай є про що думати, а не тільки про холод. Блять, а як все-таки хочеться спати, просто жах. І ще та сучка ходить, з чаєм, матьтвою, красива, ніби, фігурагарна, навіть в цьому одязі секондхендівських обносках, а грати не дає, взагалі, ні мені, ні іншим, хлопці кажуть, та воно і ніде, холодно всюди, і лазять всякі. Швидше б атака, чи що, ми їх, підарів, чи вони нас, підари, а то аздурієш отак, каміння мерзле перебирати, і сало жувати, блять, з чаєм, сука, і чай, матьтвою, з медом. Блять. Сука. Сукаблять. Спати хочу, і трахнутись. І побухати. Правду казав мені фацет один – ніякий ти не революціонер, ти родінумать на вагіну зміняєш. Хотя, він красиво сказав – ти, каже, не маєш національної ідеї. Блять, заїбали. з ідеями своїми колгоспними, і діями такими ж, недорікуватими. Блять. А в жінці – це добре. І затишно, блять, і тепло, що актуально наразі. Сука. Згадав, як одна розумничка ікрасунечка, як і личить кожній правдиво єврейській дівчині, любила повторювати "В мене вагіна - я багіня". Всміхнувся, певно, вона також десь тут, цей смітник взагалі приманив до себе, як жарівка комарів, всіх, в кого шило в задниці, от всі і морозять тут свої сраки і попи, знайшли нарешті пригоду. Пригода як пригода, от погода ні до чого.
В атаку легіонери пішли несподівано. Чи то навпаки. Просто ще кілька гранат, трошки більше, аніж зазвичай, декілька секунд стрілянини, але вже не в повітря, але ж хто знав – просто хлопець, що стоїть перед тобою, несподівано хапається за шию і падає, а ти стоїш, як уйобок, і дивишся, як воно кров тече, а що робити не знаєш – і що оті швидкі курси надання екстренної допомоги, з нього кров фігачить, з шиї, а куди воно жгут накладати, йобанаврот, і куди нести страдальця, і вообше, де той жгут взяти, йобтвоюмать. А повз тебе біжать. І сам би побіг, але – ну блять, як цього лишити, і взагалі, ми бруківку довбали, треба бодай кинути, що тут думати, треба вистояти, блять. Ну от, підбігли якісь, з ношами, це добре. А всі біжать, і сам так само біжу, чого вимахуватись, біг – воно вправа хороша, направду, рятує, як не від інфаркту, то від затримання, точняк, і від нироквідбитих. Блять. Отак і відбігли, тіпа, всі живі-здороі, а хто ні – ну я його не знав. Сука.
Отак дивлюсь на наш майдан і, направду, найбільше хочу чаю з медом і тебе – думаю, така смс-ска їй сподобається, дівчинці моїй ніжноротій, де ще більше щирости візьму. Тим паче, новини ж дивиться. Штурм пережили ми всі, спільно, блять, ми переможці, тіпа, альфа, блять, революціонери. Во так. Сука. Блять. Сукаблять. Відправляю есемеску і спати. Сподіваюсь, наснинься та дівчинка, що розносить чай, і нарешті дасть, а не хлопчисько з розірваним горлом і вишкіреними зубами. Хіба що він воскресне, тоді хай сниться також.