Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.13
23:50
Сього дивного і вітряного року-приблуди я вирішив відвідати зачаровані Маркізькі острови (не відпочити, ні, бути, мислити, творити – ця місцина саме для цього, особливо Нуку-Хіва). Я ціную нетутешні Маркізи за прозору атмосферу споглядання, неземний спокі
2026.08.13
22:52
Уже весна, радіти б треба,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
2026.08.13
18:59
тобі поезія та пафос
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
2026.08.13
18:16
Не даруй лілові
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
2026.08.13
15:42
Нашу тягу до свободи нічим не зламати,
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
2026.08.13
13:19
Яскраве сонячне проміння.
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
2026.08.13
09:38
Зрада під покровом ночі: Смерть полководця Ахілла
Поки римляни святкували перемогу над спрагою, у таборі єгиптян, що розкинувся в західній частині міста, зріла зовсім інша отрута – отрута амбіцій та зради. У наметі полководця Ахілла панувала задуха. С
2026.08.13
06:31
В серпні, наче квіточка,
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
2026.08.12
22:40
Надія була висока, як зірка,
і гаряча, як вогонь.
Падала довго, а впавши,
лишила по собі пляму згарища.
Згодом ця пляма ще більше почорніла
і поглибилася.
А потім наповнилася водою.
і гаряча, як вогонь.
Падала довго, а впавши,
лишила по собі пляму згарища.
Згодом ця пляма ще більше почорніла
і поглибилася.
А потім наповнилася водою.
2026.08.12
20:25
ось папір
на нім лежать рядки
обіцяють щось
чи спонукають
ось вікно
за ним висять зірки
час піднятись
ще долити чаю
на нім лежать рядки
обіцяють щось
чи спонукають
ось вікно
за ним висять зірки
час піднятись
ще долити чаю
2026.08.12
13:14
Він вичікував слушну нагоду,
Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.
Слушний час забарився, спізнився.
Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.
Слушний час забарився, спізнився.
2026.08.12
12:05
Серед листків обвислих,
У горах вод сухих,
У ручаях ребристих ,
Між клоунів німих
І коників з підскоком,
Яких несе в імлу
Крізь попелище світле,
У невідому гру,
У горах вод сухих,
У ручаях ребристих ,
Між клоунів німих
І коників з підскоком,
Яких несе в імлу
Крізь попелище світле,
У невідому гру,
2026.08.12
10:15
Рада у таборі єгиптян: Гірка вода Брухейона
Тим часом на іншому кінці Александрії, у розкішному наметі з єгипетського льону та леопардових шкур, полководець Ахілл проводив військову раду. Навколо низького столу з бронзовою картою міста стояли його най
2026.08.12
09:09
Живав мужичок
Старенький пеньок
Собі у Монреалі
Дружина, дитина
І дім, і машина
І донька-тінейджер
У блузці тонкій
Любила погуляти
Старенький пеньок
Собі у Монреалі
Дружина, дитина
І дім, і машина
І донька-тінейджер
У блузці тонкій
Любила погуляти
2026.08.12
07:10
Серпень маком обсипає
Обрядові короваї,
І медами він частує
Споконвіку нас не всує,
Бо до захисту готова
Наша нація бідова
В час, коли ведуть нестерпно
Москалі себе у серпні.
Обрядові короваї,
І медами він частує
Споконвіку нас не всує,
Бо до захисту готова
Наша нація бідова
В час, коли ведуть нестерпно
Москалі себе у серпні.
2026.08.11
22:41
Ось і добіг зимопис крапки.
А далі що? Нова глава.
Уже зібрались біля кладки
від сну розбуркані слова,
щоб перейти до березоля,
в дзвінкі узятись голоси,
здійнятись піснею над полем
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А далі що? Нова глава.
Уже зібрались біля кладки
від сну розбуркані слова,
щоб перейти до березоля,
в дзвінкі узятись голоси,
здійнятись піснею над полем
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Печать невразливості
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Печать невразливості
Жив колись на білому світі один нездоланний звитяжець, грізний завойовник. Не знав він поразок і нічиїх, з усіх бойовищ виходив переможцем і навіть без жодної подряпини. Так йому щастило не тільки у змаганнях війни, але й у справах миру: у коханні, азартних іграх, фінансових оборудках та в інших мирних розвагах він завжди перемагав і нічого не втрачав.
Однак і в нього був ворог, проти якого звитяжець виявився безсилим. Коли настав час, за ним прийшла смерть. Поховали звитяжця у розкішній усипальниці в потаємному місці.
Через деякий час поширилися світом чутки, ніби таємниця перемог звитяжця схована у його гробниці. Негайно розпочалися пошуки його могили і притаєного в ній секрету. І ось один чоловік знайшов усипальницю звитяжця. Він вдерся у склеп і там, на невеличкому постаменті, виявив той секрет. Це був медальйон, відлитий із важкого сірого металу, на кшталт свинцю, на міцному ланцюжку з того ж матеріалу. На медальйоні був відчеканений напис: ПЕЧАТЬ НЕВРАЗЛИВОСТІ.
Чоловік зрадів, схопив медальйон і повісив його собі на шию. Однак негайно із криком зірвав його з себе: щойно річ торкнулася шиї, по тілу людини розлився пекельний біль. Дещо поміркувавши, чоловік кинув медальйон у гробниці і повернулася додому. Медальйон, звісно, він не здобув, проте заробив непогані гроші, розповідаючи усім бажаючим де і як його знайти.
Далі до поховання звитяжця дістався ще один шукач пригод – та із ним трапилася така ж історія, як і з першим. Але він не відступився: сховав медальйон у кишеню і попрямував панувати світом. Однак невдовзі з’ясувалося, що у кишені медальйон не мав жодної сили: на шляху до славетних перемог і завоювань на ту людину напали розбійники, вбили її, а медальйон привласнили.
Розбійники ті були письменні: вони прочитали напис на медальйоні і одразу зметикували, що їм потрапило до рук. Розбійницький ватажок оголосив Печать невразливості спільним надбанням злочинного братства, яке сам і узявся оберігати. Він почепив свій скарб на шию, але негайно з пронизливим вереском зірвав його: нестерпний біль розкраяв усе його тіло. І розбійники зрозуміли, чому їх жертва тримала медальйон у кишені, а також второпали, що від такого талісману їм зиску не буде. Тоді вони кинули медальйон на дорозі і повернулися до своїх звичайних грабіжницьких справ.
Отак медальйон опинився на дорозі, де час від часу його знаходили різні люди, проте нікому не стало гарту стерпіти страшенний біль: ніхто ним так і не заволодів. Йшли роки, і чутка про Печать невразливості поширилася світом: вже всі без винятку знали, де і на якій дорозі вона лежить і як на людей впливає. Однак постійно знаходилися ті, хто бажав випробувати себе медальйоном, та усі ці спроби мали один кінець: сміливець з репетом зривав з шиї медальйон і кидав його на дорогу. Довкола того місця, де лежав медальйон, поступово виникло поселення: багато хто не бажав повертатися додому, тому що волів на власні очі побачити, чи зможе хтось витримати випробування Печаттю невразливості. Дуже швидко це поселення виросло у справжнє місто, а тоді – у мегаполіс, а нині це вже ціла держава.
Одного дня тією самою дорогою крокував у своїх справах якийсь чоловік. Він помітив у дорожній пилюзі медальйон, підняв його, покрутив у руках, роздивився і повісив собі на шию. Чоловік постояв трохи, подумав, зняв Печать невразливості з шиї і кинув її на дорогу.
До нього негайно збіглися з усіх боків і почали допитувати:
- Слухай-но, ми всі намагалися, але ж це нестерпно! Ти що, болю не відчував?
- Та ж ні, ніякого болю, - відповів чоловік.
- Так чого ж ти його кинув?! – заволав натовп. – Бери, користуйся ним, володій світом!
- Не хочу, - знизав плечима той чоловік, - мені це ні до чого, - і з цими словами він попрямував далі під заздрісний стогін натовпу.
І медальйон лишився собі лежати на старому місці. Та якось повернувся той самий чоловік, який одного разу вже зміг надягнути його на себе. Спіткали того чоловіка у житті певні негаразди, які він жодними засобами і зусиллями здолати не зміг, і тому вирішив скористатися медальйоном. Чоловік узяв його, повісив собі на шию і негайно із болісним лементом зірвав із себе. Роззяви упізнали його і зловтішно зареготали, а присоромлений чоловік швиденько пішов.
Аж ось одного ранку медальйон зник. Здійнялася паніка, народ збурився: хтось таки заволодів Печаттю невразливості! Постав новий володар світу! Однак дуже швидко все з’ясувалося, а медальйон повернувся на своє місце: якийсь відчайдушний хлопчисько почепив його на себе, аби зняти з дерева свого кота, що видерся занадто високо і не міг злізти самостійно. Хлопчина, стискаючи в обіймах тваринку, пройшов крізь натовп, кинув медальйон на дорогу і побіг собі геть, підстрибуючи і наспівуючи.
І тоді медальйон передали у місцеву рятувальну службу. Якщо хтось з рятувальників чіпляє його собі на шию, щоб витягнути людину з вогню або з води, або ще від якого лиха врятувати, Печать невразливості не завдає рятувальнику ніякого болю, лише допомагає.
Відтоді медальйон несе службу разом із рятувальниками. Зберігається він без жодної охорони і без замків, просто лежить собі на такому місці, аби завжди був під рукою. Час від часу медальйон викрадають, однак рятувальники незмінно знаходять його де-небудь неподалік, у одному-двох кроках.
Самі ж рятувальники використовують медальйон виключно у справах служби. Дурних серед них нема – професія їх не терпить.
2015, переклад українською автора, 2016
Однак і в нього був ворог, проти якого звитяжець виявився безсилим. Коли настав час, за ним прийшла смерть. Поховали звитяжця у розкішній усипальниці в потаємному місці.
Через деякий час поширилися світом чутки, ніби таємниця перемог звитяжця схована у його гробниці. Негайно розпочалися пошуки його могили і притаєного в ній секрету. І ось один чоловік знайшов усипальницю звитяжця. Він вдерся у склеп і там, на невеличкому постаменті, виявив той секрет. Це був медальйон, відлитий із важкого сірого металу, на кшталт свинцю, на міцному ланцюжку з того ж матеріалу. На медальйоні був відчеканений напис: ПЕЧАТЬ НЕВРАЗЛИВОСТІ.
Чоловік зрадів, схопив медальйон і повісив його собі на шию. Однак негайно із криком зірвав його з себе: щойно річ торкнулася шиї, по тілу людини розлився пекельний біль. Дещо поміркувавши, чоловік кинув медальйон у гробниці і повернулася додому. Медальйон, звісно, він не здобув, проте заробив непогані гроші, розповідаючи усім бажаючим де і як його знайти.
Далі до поховання звитяжця дістався ще один шукач пригод – та із ним трапилася така ж історія, як і з першим. Але він не відступився: сховав медальйон у кишеню і попрямував панувати світом. Однак невдовзі з’ясувалося, що у кишені медальйон не мав жодної сили: на шляху до славетних перемог і завоювань на ту людину напали розбійники, вбили її, а медальйон привласнили.
Розбійники ті були письменні: вони прочитали напис на медальйоні і одразу зметикували, що їм потрапило до рук. Розбійницький ватажок оголосив Печать невразливості спільним надбанням злочинного братства, яке сам і узявся оберігати. Він почепив свій скарб на шию, але негайно з пронизливим вереском зірвав його: нестерпний біль розкраяв усе його тіло. І розбійники зрозуміли, чому їх жертва тримала медальйон у кишені, а також второпали, що від такого талісману їм зиску не буде. Тоді вони кинули медальйон на дорозі і повернулися до своїх звичайних грабіжницьких справ.
Отак медальйон опинився на дорозі, де час від часу його знаходили різні люди, проте нікому не стало гарту стерпіти страшенний біль: ніхто ним так і не заволодів. Йшли роки, і чутка про Печать невразливості поширилася світом: вже всі без винятку знали, де і на якій дорозі вона лежить і як на людей впливає. Однак постійно знаходилися ті, хто бажав випробувати себе медальйоном, та усі ці спроби мали один кінець: сміливець з репетом зривав з шиї медальйон і кидав його на дорогу. Довкола того місця, де лежав медальйон, поступово виникло поселення: багато хто не бажав повертатися додому, тому що волів на власні очі побачити, чи зможе хтось витримати випробування Печаттю невразливості. Дуже швидко це поселення виросло у справжнє місто, а тоді – у мегаполіс, а нині це вже ціла держава.
Одного дня тією самою дорогою крокував у своїх справах якийсь чоловік. Він помітив у дорожній пилюзі медальйон, підняв його, покрутив у руках, роздивився і повісив собі на шию. Чоловік постояв трохи, подумав, зняв Печать невразливості з шиї і кинув її на дорогу.
До нього негайно збіглися з усіх боків і почали допитувати:
- Слухай-но, ми всі намагалися, але ж це нестерпно! Ти що, болю не відчував?
- Та ж ні, ніякого болю, - відповів чоловік.
- Так чого ж ти його кинув?! – заволав натовп. – Бери, користуйся ним, володій світом!
- Не хочу, - знизав плечима той чоловік, - мені це ні до чого, - і з цими словами він попрямував далі під заздрісний стогін натовпу.
І медальйон лишився собі лежати на старому місці. Та якось повернувся той самий чоловік, який одного разу вже зміг надягнути його на себе. Спіткали того чоловіка у житті певні негаразди, які він жодними засобами і зусиллями здолати не зміг, і тому вирішив скористатися медальйоном. Чоловік узяв його, повісив собі на шию і негайно із болісним лементом зірвав із себе. Роззяви упізнали його і зловтішно зареготали, а присоромлений чоловік швиденько пішов.
Аж ось одного ранку медальйон зник. Здійнялася паніка, народ збурився: хтось таки заволодів Печаттю невразливості! Постав новий володар світу! Однак дуже швидко все з’ясувалося, а медальйон повернувся на своє місце: якийсь відчайдушний хлопчисько почепив його на себе, аби зняти з дерева свого кота, що видерся занадто високо і не міг злізти самостійно. Хлопчина, стискаючи в обіймах тваринку, пройшов крізь натовп, кинув медальйон на дорогу і побіг собі геть, підстрибуючи і наспівуючи.
І тоді медальйон передали у місцеву рятувальну службу. Якщо хтось з рятувальників чіпляє його собі на шию, щоб витягнути людину з вогню або з води, або ще від якого лиха врятувати, Печать невразливості не завдає рятувальнику ніякого болю, лише допомагає.
Відтоді медальйон несе службу разом із рятувальниками. Зберігається він без жодної охорони і без замків, просто лежить собі на такому місці, аби завжди був під рукою. Час від часу медальйон викрадають, однак рятувальники незмінно знаходять його де-небудь неподалік, у одному-двох кроках.
Самі ж рятувальники використовують медальйон виключно у справах служби. Дурних серед них нема – професія їх не терпить.
2015, переклад українською автора, 2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
