
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.18
10:56
Пустельників- мовчальників катма,
А пустомель-балакунів до біса.
Для перших світ - для розуму тюрма,
Для других - ґвалт, крикнява парадизна.
Немов на пуп галасував і я,
У перехожих зів'ядали вуха.
Але на тирлі випрозорилась яв:
А пустомель-балакунів до біса.
Для перших світ - для розуму тюрма,
Для других - ґвалт, крикнява парадизна.
Немов на пуп галасував і я,
У перехожих зів'ядали вуха.
Але на тирлі випрозорилась яв:
2025.08.18
06:01
Поспішно йде життя моє
В полон лукавого Амура, –
Дедалі ближчою стає
Пора солодкої зажури.
Утіх любовних круговерть
І шквали пристрастей гарячих, –
Узавтра враз наповнять вщерть
Мене неспокоєм збагачень.
В полон лукавого Амура, –
Дедалі ближчою стає
Пора солодкої зажури.
Утіх любовних круговерть
І шквали пристрастей гарячих, –
Узавтра враз наповнять вщерть
Мене неспокоєм збагачень.
2025.08.17
22:08
Я лезом ножа в невідомість іду,
Пірнаю у ризик, немов у безодню.
Жену я наосліп епох череду,
Які зазирнули в спустошену бодню.
У грі випадковостей знак впізнаю,
Простягнутий в полі, як посох прадавній.
В бутті я побачив стрімку течію,
Пірнаю у ризик, немов у безодню.
Жену я наосліп епох череду,
Які зазирнули в спустошену бодню.
У грі випадковостей знак впізнаю,
Простягнутий в полі, як посох прадавній.
В бутті я побачив стрімку течію,
2025.08.17
21:24
Маестро, Вашу музику люблю,
Пливу в її казковім океані.
Круїзи відкриваю кораблю,
В країни чарівливо-несказанні.
Вона мов обіймає нас усіх,
Зворушує душевною красою,
Неначе захищаючи від лих,
Пливу в її казковім океані.
Круїзи відкриваю кораблю,
В країни чарівливо-несказанні.
Вона мов обіймає нас усіх,
Зворушує душевною красою,
Неначе захищаючи від лих,
2025.08.17
20:51
Не спинися, йдучи понад краєм,
Де життя часто сенси втрачає,
Де до болю напружені нерви
І від стогону крок завмирає…
Не спиняйся там попри втому,
Попри ношу тяжку, над вагому,
Попри стерті ущент резерви,
Де життя часто сенси втрачає,
Де до болю напружені нерви
І від стогону крок завмирає…
Не спиняйся там попри втому,
Попри ношу тяжку, над вагому,
Попри стерті ущент резерви,
2025.08.17
20:33
Нещодавно один мій хороший знайомий, також лікар, але не психіатр, попросив мене зробити допис про вплив ШІ на психіку людини. Відповідь можна було б вмістити в одне речення: "При правильному користуванні технології ШІ не становлять небезпеки, а стають д
2025.08.17
17:12
Дивлюсь на те, як Трамп себе веде
І, як не жаль, все більше розумію,
Що, коли хтось на нього мав надії,
Що він до миру світ цей приведе,
То все дарма. Бо Трамп зовсім не той
Месія, що світ буде рятувати.
Скоріше буде світом торгувати.
Адже він – бо
І, як не жаль, все більше розумію,
Що, коли хтось на нього мав надії,
Що він до миру світ цей приведе,
То все дарма. Бо Трамп зовсім не той
Месія, що світ буде рятувати.
Скоріше буде світом торгувати.
Адже він – бо
2025.08.17
08:17
Мрій рожевих світ далекий,
Недосяжний і ясний, –
Звіддаля звучить, мов клекіт
Невідомої весни.
Незглибимий і безпечний
Світ моїх найкращих мрій, –
Світлом ділиться звершечка
І думки лаштує в стрій.
Недосяжний і ясний, –
Звіддаля звучить, мов клекіт
Невідомої весни.
Незглибимий і безпечний
Світ моїх найкращих мрій, –
Світлом ділиться звершечка
І думки лаштує в стрій.
2025.08.17
01:24
У світі, де шум став фоновим режимом, тиша перетворилася на рідкісний артефакт. Ми заповнюємо її музикою, подкастами, порожніми розмовами, нескінченною стрічкою новин. Вона лякає, бо змушує нас залишитися сам на сам з тим, що ми так ретельно намагаємося і
2025.08.16
22:23
О, скільки масок, лиць, гримас, личин!
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.
Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.
Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
2025.08.16
21:40
Із Бориса Заходера
Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.
І Бука про себе промукав:
Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.
І Бука про себе промукав:
2025.08.16
11:11
Заходиш до кімнати із якимось олівцем
Бачиш оголеного і кажеш “Хто є оцей?”
Змагаєшся справді якось ухопити сенс
Що казать прийшов собі додому
Бо щось-то відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
Бачиш оголеного і кажеш “Хто є оцей?”
Змагаєшся справді якось ухопити сенс
Що казать прийшов собі додому
Бо щось-то відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
2025.08.16
09:23
Літні дні лічені -
насолоджуйся кожним,
повернись обличчям
до краси Божої!
Ось м’ячем-сонцем
у високім небі
довгорукі сосни
насолоджуйся кожним,
повернись обличчям
до краси Божої!
Ось м’ячем-сонцем
у високім небі
довгорукі сосни
2025.08.16
06:52
Правду легко зрозуміти,
Хто б і що не говорив, –
Щастя вічно більше в світі,
Ніж усякої жури.
А коли його багато –
Почуттям не дати стрим, –
Будеш радість виражати,
Нею тішитись затим.
Хто б і що не говорив, –
Щастя вічно більше в світі,
Ніж усякої жури.
А коли його багато –
Почуттям не дати стрим, –
Будеш радість виражати,
Нею тішитись затим.
2025.08.15
21:59
Старий шукає ровесників,
але їх уже більше
у царстві мертвих, а не живих.
З ким йому розмовляти?
Він бачить молодих,
яких зовсім не розуміє.
Як перекинути місток
до померлих? Як відновити
але їх уже більше
у царстві мертвих, а не живих.
З ким йому розмовляти?
Він бачить молодих,
яких зовсім не розуміє.
Як перекинути місток
до померлих? Як відновити
2025.08.15
18:27
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Шахерезада і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Шахерезада і
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Печать невразливості
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Печать невразливості
Жив колись на білому світі один нездоланний звитяжець, грізний завойовник. Не знав він поразок і нічиїх, з усіх бойовищ виходив переможцем і навіть без жодної подряпини. Так йому щастило не тільки у змаганнях війни, але й у справах миру: у коханні, азартних іграх, фінансових оборудках та в інших мирних розвагах він завжди перемагав і нічого не втрачав.
Однак і в нього був ворог, проти якого звитяжець виявився безсилим. Коли настав час, за ним прийшла смерть. Поховали звитяжця у розкішній усипальниці в потаємному місці.
Через деякий час поширилися світом чутки, ніби таємниця перемог звитяжця схована у його гробниці. Негайно розпочалися пошуки його могили і притаєного в ній секрету. І ось один чоловік знайшов усипальницю звитяжця. Він вдерся у склеп і там, на невеличкому постаменті, виявив той секрет. Це був медальйон, відлитий із важкого сірого металу, на кшталт свинцю, на міцному ланцюжку з того ж матеріалу. На медальйоні був відчеканений напис: ПЕЧАТЬ НЕВРАЗЛИВОСТІ.
Чоловік зрадів, схопив медальйон і повісив його собі на шию. Однак негайно із криком зірвав його з себе: щойно річ торкнулася шиї, по тілу людини розлився пекельний біль. Дещо поміркувавши, чоловік кинув медальйон у гробниці і повернулася додому. Медальйон, звісно, він не здобув, проте заробив непогані гроші, розповідаючи усім бажаючим де і як його знайти.
Далі до поховання звитяжця дістався ще один шукач пригод – та із ним трапилася така ж історія, як і з першим. Але він не відступився: сховав медальйон у кишеню і попрямував панувати світом. Однак невдовзі з’ясувалося, що у кишені медальйон не мав жодної сили: на шляху до славетних перемог і завоювань на ту людину напали розбійники, вбили її, а медальйон привласнили.
Розбійники ті були письменні: вони прочитали напис на медальйоні і одразу зметикували, що їм потрапило до рук. Розбійницький ватажок оголосив Печать невразливості спільним надбанням злочинного братства, яке сам і узявся оберігати. Він почепив свій скарб на шию, але негайно з пронизливим вереском зірвав його: нестерпний біль розкраяв усе його тіло. І розбійники зрозуміли, чому їх жертва тримала медальйон у кишені, а також второпали, що від такого талісману їм зиску не буде. Тоді вони кинули медальйон на дорозі і повернулися до своїх звичайних грабіжницьких справ.
Отак медальйон опинився на дорозі, де час від часу його знаходили різні люди, проте нікому не стало гарту стерпіти страшенний біль: ніхто ним так і не заволодів. Йшли роки, і чутка про Печать невразливості поширилася світом: вже всі без винятку знали, де і на якій дорозі вона лежить і як на людей впливає. Однак постійно знаходилися ті, хто бажав випробувати себе медальйоном, та усі ці спроби мали один кінець: сміливець з репетом зривав з шиї медальйон і кидав його на дорогу. Довкола того місця, де лежав медальйон, поступово виникло поселення: багато хто не бажав повертатися додому, тому що волів на власні очі побачити, чи зможе хтось витримати випробування Печаттю невразливості. Дуже швидко це поселення виросло у справжнє місто, а тоді – у мегаполіс, а нині це вже ціла держава.
Одного дня тією самою дорогою крокував у своїх справах якийсь чоловік. Він помітив у дорожній пилюзі медальйон, підняв його, покрутив у руках, роздивився і повісив собі на шию. Чоловік постояв трохи, подумав, зняв Печать невразливості з шиї і кинув її на дорогу.
До нього негайно збіглися з усіх боків і почали допитувати:
- Слухай-но, ми всі намагалися, але ж це нестерпно! Ти що, болю не відчував?
- Та ж ні, ніякого болю, - відповів чоловік.
- Так чого ж ти його кинув?! – заволав натовп. – Бери, користуйся ним, володій світом!
- Не хочу, - знизав плечима той чоловік, - мені це ні до чого, - і з цими словами він попрямував далі під заздрісний стогін натовпу.
І медальйон лишився собі лежати на старому місці. Та якось повернувся той самий чоловік, який одного разу вже зміг надягнути його на себе. Спіткали того чоловіка у житті певні негаразди, які він жодними засобами і зусиллями здолати не зміг, і тому вирішив скористатися медальйоном. Чоловік узяв його, повісив собі на шию і негайно із болісним лементом зірвав із себе. Роззяви упізнали його і зловтішно зареготали, а присоромлений чоловік швиденько пішов.
Аж ось одного ранку медальйон зник. Здійнялася паніка, народ збурився: хтось таки заволодів Печаттю невразливості! Постав новий володар світу! Однак дуже швидко все з’ясувалося, а медальйон повернувся на своє місце: якийсь відчайдушний хлопчисько почепив його на себе, аби зняти з дерева свого кота, що видерся занадто високо і не міг злізти самостійно. Хлопчина, стискаючи в обіймах тваринку, пройшов крізь натовп, кинув медальйон на дорогу і побіг собі геть, підстрибуючи і наспівуючи.
І тоді медальйон передали у місцеву рятувальну службу. Якщо хтось з рятувальників чіпляє його собі на шию, щоб витягнути людину з вогню або з води, або ще від якого лиха врятувати, Печать невразливості не завдає рятувальнику ніякого болю, лише допомагає.
Відтоді медальйон несе службу разом із рятувальниками. Зберігається він без жодної охорони і без замків, просто лежить собі на такому місці, аби завжди був під рукою. Час від часу медальйон викрадають, однак рятувальники незмінно знаходять його де-небудь неподалік, у одному-двох кроках.
Самі ж рятувальники використовують медальйон виключно у справах служби. Дурних серед них нема – професія їх не терпить.
2015, переклад українською автора, 2016
Однак і в нього був ворог, проти якого звитяжець виявився безсилим. Коли настав час, за ним прийшла смерть. Поховали звитяжця у розкішній усипальниці в потаємному місці.
Через деякий час поширилися світом чутки, ніби таємниця перемог звитяжця схована у його гробниці. Негайно розпочалися пошуки його могили і притаєного в ній секрету. І ось один чоловік знайшов усипальницю звитяжця. Він вдерся у склеп і там, на невеличкому постаменті, виявив той секрет. Це був медальйон, відлитий із важкого сірого металу, на кшталт свинцю, на міцному ланцюжку з того ж матеріалу. На медальйоні був відчеканений напис: ПЕЧАТЬ НЕВРАЗЛИВОСТІ.
Чоловік зрадів, схопив медальйон і повісив його собі на шию. Однак негайно із криком зірвав його з себе: щойно річ торкнулася шиї, по тілу людини розлився пекельний біль. Дещо поміркувавши, чоловік кинув медальйон у гробниці і повернулася додому. Медальйон, звісно, він не здобув, проте заробив непогані гроші, розповідаючи усім бажаючим де і як його знайти.
Далі до поховання звитяжця дістався ще один шукач пригод – та із ним трапилася така ж історія, як і з першим. Але він не відступився: сховав медальйон у кишеню і попрямував панувати світом. Однак невдовзі з’ясувалося, що у кишені медальйон не мав жодної сили: на шляху до славетних перемог і завоювань на ту людину напали розбійники, вбили її, а медальйон привласнили.
Розбійники ті були письменні: вони прочитали напис на медальйоні і одразу зметикували, що їм потрапило до рук. Розбійницький ватажок оголосив Печать невразливості спільним надбанням злочинного братства, яке сам і узявся оберігати. Він почепив свій скарб на шию, але негайно з пронизливим вереском зірвав його: нестерпний біль розкраяв усе його тіло. І розбійники зрозуміли, чому їх жертва тримала медальйон у кишені, а також второпали, що від такого талісману їм зиску не буде. Тоді вони кинули медальйон на дорозі і повернулися до своїх звичайних грабіжницьких справ.
Отак медальйон опинився на дорозі, де час від часу його знаходили різні люди, проте нікому не стало гарту стерпіти страшенний біль: ніхто ним так і не заволодів. Йшли роки, і чутка про Печать невразливості поширилася світом: вже всі без винятку знали, де і на якій дорозі вона лежить і як на людей впливає. Однак постійно знаходилися ті, хто бажав випробувати себе медальйоном, та усі ці спроби мали один кінець: сміливець з репетом зривав з шиї медальйон і кидав його на дорогу. Довкола того місця, де лежав медальйон, поступово виникло поселення: багато хто не бажав повертатися додому, тому що волів на власні очі побачити, чи зможе хтось витримати випробування Печаттю невразливості. Дуже швидко це поселення виросло у справжнє місто, а тоді – у мегаполіс, а нині це вже ціла держава.
Одного дня тією самою дорогою крокував у своїх справах якийсь чоловік. Він помітив у дорожній пилюзі медальйон, підняв його, покрутив у руках, роздивився і повісив собі на шию. Чоловік постояв трохи, подумав, зняв Печать невразливості з шиї і кинув її на дорогу.
До нього негайно збіглися з усіх боків і почали допитувати:
- Слухай-но, ми всі намагалися, але ж це нестерпно! Ти що, болю не відчував?
- Та ж ні, ніякого болю, - відповів чоловік.
- Так чого ж ти його кинув?! – заволав натовп. – Бери, користуйся ним, володій світом!
- Не хочу, - знизав плечима той чоловік, - мені це ні до чого, - і з цими словами він попрямував далі під заздрісний стогін натовпу.
І медальйон лишився собі лежати на старому місці. Та якось повернувся той самий чоловік, який одного разу вже зміг надягнути його на себе. Спіткали того чоловіка у житті певні негаразди, які він жодними засобами і зусиллями здолати не зміг, і тому вирішив скористатися медальйоном. Чоловік узяв його, повісив собі на шию і негайно із болісним лементом зірвав із себе. Роззяви упізнали його і зловтішно зареготали, а присоромлений чоловік швиденько пішов.
Аж ось одного ранку медальйон зник. Здійнялася паніка, народ збурився: хтось таки заволодів Печаттю невразливості! Постав новий володар світу! Однак дуже швидко все з’ясувалося, а медальйон повернувся на своє місце: якийсь відчайдушний хлопчисько почепив його на себе, аби зняти з дерева свого кота, що видерся занадто високо і не міг злізти самостійно. Хлопчина, стискаючи в обіймах тваринку, пройшов крізь натовп, кинув медальйон на дорогу і побіг собі геть, підстрибуючи і наспівуючи.
І тоді медальйон передали у місцеву рятувальну службу. Якщо хтось з рятувальників чіпляє його собі на шию, щоб витягнути людину з вогню або з води, або ще від якого лиха врятувати, Печать невразливості не завдає рятувальнику ніякого болю, лише допомагає.
Відтоді медальйон несе службу разом із рятувальниками. Зберігається він без жодної охорони і без замків, просто лежить собі на такому місці, аби завжди був під рукою. Час від часу медальйон викрадають, однак рятувальники незмінно знаходять його де-небудь неподалік, у одному-двох кроках.
Самі ж рятувальники використовують медальйон виключно у справах служби. Дурних серед них нема – професія їх не терпить.
2015, переклад українською автора, 2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію