Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
2025.11.29
18:07
Відчув гул майдану,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
2025.11.29
17:23
Я не можу зрозуміти,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
2025.11.29
16:33
У бабусі є велика скриня,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
2025.11.29
11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
2025.11.29
09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
2025.11.29
07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
2025.11.29
01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
2025.11.28
21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
2025.11.28
19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
2025.11.28
17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
2025.11.28
10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
2025.11.28
06:14
Таїться тиша в темряві кромішній
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Печать невразливості
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Печать невразливості
Жив колись на білому світі один нездоланний звитяжець, грізний завойовник. Не знав він поразок і нічиїх, з усіх бойовищ виходив переможцем і навіть без жодної подряпини. Так йому щастило не тільки у змаганнях війни, але й у справах миру: у коханні, азартних іграх, фінансових оборудках та в інших мирних розвагах він завжди перемагав і нічого не втрачав.
Однак і в нього був ворог, проти якого звитяжець виявився безсилим. Коли настав час, за ним прийшла смерть. Поховали звитяжця у розкішній усипальниці в потаємному місці.
Через деякий час поширилися світом чутки, ніби таємниця перемог звитяжця схована у його гробниці. Негайно розпочалися пошуки його могили і притаєного в ній секрету. І ось один чоловік знайшов усипальницю звитяжця. Він вдерся у склеп і там, на невеличкому постаменті, виявив той секрет. Це був медальйон, відлитий із важкого сірого металу, на кшталт свинцю, на міцному ланцюжку з того ж матеріалу. На медальйоні був відчеканений напис: ПЕЧАТЬ НЕВРАЗЛИВОСТІ.
Чоловік зрадів, схопив медальйон і повісив його собі на шию. Однак негайно із криком зірвав його з себе: щойно річ торкнулася шиї, по тілу людини розлився пекельний біль. Дещо поміркувавши, чоловік кинув медальйон у гробниці і повернулася додому. Медальйон, звісно, він не здобув, проте заробив непогані гроші, розповідаючи усім бажаючим де і як його знайти.
Далі до поховання звитяжця дістався ще один шукач пригод – та із ним трапилася така ж історія, як і з першим. Але він не відступився: сховав медальйон у кишеню і попрямував панувати світом. Однак невдовзі з’ясувалося, що у кишені медальйон не мав жодної сили: на шляху до славетних перемог і завоювань на ту людину напали розбійники, вбили її, а медальйон привласнили.
Розбійники ті були письменні: вони прочитали напис на медальйоні і одразу зметикували, що їм потрапило до рук. Розбійницький ватажок оголосив Печать невразливості спільним надбанням злочинного братства, яке сам і узявся оберігати. Він почепив свій скарб на шию, але негайно з пронизливим вереском зірвав його: нестерпний біль розкраяв усе його тіло. І розбійники зрозуміли, чому їх жертва тримала медальйон у кишені, а також второпали, що від такого талісману їм зиску не буде. Тоді вони кинули медальйон на дорозі і повернулися до своїх звичайних грабіжницьких справ.
Отак медальйон опинився на дорозі, де час від часу його знаходили різні люди, проте нікому не стало гарту стерпіти страшенний біль: ніхто ним так і не заволодів. Йшли роки, і чутка про Печать невразливості поширилася світом: вже всі без винятку знали, де і на якій дорозі вона лежить і як на людей впливає. Однак постійно знаходилися ті, хто бажав випробувати себе медальйоном, та усі ці спроби мали один кінець: сміливець з репетом зривав з шиї медальйон і кидав його на дорогу. Довкола того місця, де лежав медальйон, поступово виникло поселення: багато хто не бажав повертатися додому, тому що волів на власні очі побачити, чи зможе хтось витримати випробування Печаттю невразливості. Дуже швидко це поселення виросло у справжнє місто, а тоді – у мегаполіс, а нині це вже ціла держава.
Одного дня тією самою дорогою крокував у своїх справах якийсь чоловік. Він помітив у дорожній пилюзі медальйон, підняв його, покрутив у руках, роздивився і повісив собі на шию. Чоловік постояв трохи, подумав, зняв Печать невразливості з шиї і кинув її на дорогу.
До нього негайно збіглися з усіх боків і почали допитувати:
- Слухай-но, ми всі намагалися, але ж це нестерпно! Ти що, болю не відчував?
- Та ж ні, ніякого болю, - відповів чоловік.
- Так чого ж ти його кинув?! – заволав натовп. – Бери, користуйся ним, володій світом!
- Не хочу, - знизав плечима той чоловік, - мені це ні до чого, - і з цими словами він попрямував далі під заздрісний стогін натовпу.
І медальйон лишився собі лежати на старому місці. Та якось повернувся той самий чоловік, який одного разу вже зміг надягнути його на себе. Спіткали того чоловіка у житті певні негаразди, які він жодними засобами і зусиллями здолати не зміг, і тому вирішив скористатися медальйоном. Чоловік узяв його, повісив собі на шию і негайно із болісним лементом зірвав із себе. Роззяви упізнали його і зловтішно зареготали, а присоромлений чоловік швиденько пішов.
Аж ось одного ранку медальйон зник. Здійнялася паніка, народ збурився: хтось таки заволодів Печаттю невразливості! Постав новий володар світу! Однак дуже швидко все з’ясувалося, а медальйон повернувся на своє місце: якийсь відчайдушний хлопчисько почепив його на себе, аби зняти з дерева свого кота, що видерся занадто високо і не міг злізти самостійно. Хлопчина, стискаючи в обіймах тваринку, пройшов крізь натовп, кинув медальйон на дорогу і побіг собі геть, підстрибуючи і наспівуючи.
І тоді медальйон передали у місцеву рятувальну службу. Якщо хтось з рятувальників чіпляє його собі на шию, щоб витягнути людину з вогню або з води, або ще від якого лиха врятувати, Печать невразливості не завдає рятувальнику ніякого болю, лише допомагає.
Відтоді медальйон несе службу разом із рятувальниками. Зберігається він без жодної охорони і без замків, просто лежить собі на такому місці, аби завжди був під рукою. Час від часу медальйон викрадають, однак рятувальники незмінно знаходять його де-небудь неподалік, у одному-двох кроках.
Самі ж рятувальники використовують медальйон виключно у справах служби. Дурних серед них нема – професія їх не терпить.
2015, переклад українською автора, 2016
Однак і в нього був ворог, проти якого звитяжець виявився безсилим. Коли настав час, за ним прийшла смерть. Поховали звитяжця у розкішній усипальниці в потаємному місці.
Через деякий час поширилися світом чутки, ніби таємниця перемог звитяжця схована у його гробниці. Негайно розпочалися пошуки його могили і притаєного в ній секрету. І ось один чоловік знайшов усипальницю звитяжця. Він вдерся у склеп і там, на невеличкому постаменті, виявив той секрет. Це був медальйон, відлитий із важкого сірого металу, на кшталт свинцю, на міцному ланцюжку з того ж матеріалу. На медальйоні був відчеканений напис: ПЕЧАТЬ НЕВРАЗЛИВОСТІ.
Чоловік зрадів, схопив медальйон і повісив його собі на шию. Однак негайно із криком зірвав його з себе: щойно річ торкнулася шиї, по тілу людини розлився пекельний біль. Дещо поміркувавши, чоловік кинув медальйон у гробниці і повернулася додому. Медальйон, звісно, він не здобув, проте заробив непогані гроші, розповідаючи усім бажаючим де і як його знайти.
Далі до поховання звитяжця дістався ще один шукач пригод – та із ним трапилася така ж історія, як і з першим. Але він не відступився: сховав медальйон у кишеню і попрямував панувати світом. Однак невдовзі з’ясувалося, що у кишені медальйон не мав жодної сили: на шляху до славетних перемог і завоювань на ту людину напали розбійники, вбили її, а медальйон привласнили.
Розбійники ті були письменні: вони прочитали напис на медальйоні і одразу зметикували, що їм потрапило до рук. Розбійницький ватажок оголосив Печать невразливості спільним надбанням злочинного братства, яке сам і узявся оберігати. Він почепив свій скарб на шию, але негайно з пронизливим вереском зірвав його: нестерпний біль розкраяв усе його тіло. І розбійники зрозуміли, чому їх жертва тримала медальйон у кишені, а також второпали, що від такого талісману їм зиску не буде. Тоді вони кинули медальйон на дорозі і повернулися до своїх звичайних грабіжницьких справ.
Отак медальйон опинився на дорозі, де час від часу його знаходили різні люди, проте нікому не стало гарту стерпіти страшенний біль: ніхто ним так і не заволодів. Йшли роки, і чутка про Печать невразливості поширилася світом: вже всі без винятку знали, де і на якій дорозі вона лежить і як на людей впливає. Однак постійно знаходилися ті, хто бажав випробувати себе медальйоном, та усі ці спроби мали один кінець: сміливець з репетом зривав з шиї медальйон і кидав його на дорогу. Довкола того місця, де лежав медальйон, поступово виникло поселення: багато хто не бажав повертатися додому, тому що волів на власні очі побачити, чи зможе хтось витримати випробування Печаттю невразливості. Дуже швидко це поселення виросло у справжнє місто, а тоді – у мегаполіс, а нині це вже ціла держава.
Одного дня тією самою дорогою крокував у своїх справах якийсь чоловік. Він помітив у дорожній пилюзі медальйон, підняв його, покрутив у руках, роздивився і повісив собі на шию. Чоловік постояв трохи, подумав, зняв Печать невразливості з шиї і кинув її на дорогу.
До нього негайно збіглися з усіх боків і почали допитувати:
- Слухай-но, ми всі намагалися, але ж це нестерпно! Ти що, болю не відчував?
- Та ж ні, ніякого болю, - відповів чоловік.
- Так чого ж ти його кинув?! – заволав натовп. – Бери, користуйся ним, володій світом!
- Не хочу, - знизав плечима той чоловік, - мені це ні до чого, - і з цими словами він попрямував далі під заздрісний стогін натовпу.
І медальйон лишився собі лежати на старому місці. Та якось повернувся той самий чоловік, який одного разу вже зміг надягнути його на себе. Спіткали того чоловіка у житті певні негаразди, які він жодними засобами і зусиллями здолати не зміг, і тому вирішив скористатися медальйоном. Чоловік узяв його, повісив собі на шию і негайно із болісним лементом зірвав із себе. Роззяви упізнали його і зловтішно зареготали, а присоромлений чоловік швиденько пішов.
Аж ось одного ранку медальйон зник. Здійнялася паніка, народ збурився: хтось таки заволодів Печаттю невразливості! Постав новий володар світу! Однак дуже швидко все з’ясувалося, а медальйон повернувся на своє місце: якийсь відчайдушний хлопчисько почепив його на себе, аби зняти з дерева свого кота, що видерся занадто високо і не міг злізти самостійно. Хлопчина, стискаючи в обіймах тваринку, пройшов крізь натовп, кинув медальйон на дорогу і побіг собі геть, підстрибуючи і наспівуючи.
І тоді медальйон передали у місцеву рятувальну службу. Якщо хтось з рятувальників чіпляє його собі на шию, щоб витягнути людину з вогню або з води, або ще від якого лиха врятувати, Печать невразливості не завдає рятувальнику ніякого болю, лише допомагає.
Відтоді медальйон несе службу разом із рятувальниками. Зберігається він без жодної охорони і без замків, просто лежить собі на такому місці, аби завжди був під рукою. Час від часу медальйон викрадають, однак рятувальники незмінно знаходять його де-небудь неподалік, у одному-двох кроках.
Самі ж рятувальники використовують медальйон виключно у справах служби. Дурних серед них нема – професія їх не терпить.
2015, переклад українською автора, 2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
