Жив колись на білому світі один нездоланний звитяжець, грізний завойовник. Не знав він поразок і нічиїх, з усіх бойовищ виходив переможцем і навіть без жодної подряпини. Так йому щастило не тільки у змаганнях війни, але й у справах миру: у коханні, азартних іграх, фінансових оборудках та в інших мирних розвагах він завжди перемагав і нічого не втрачав.

Однак і в нього був ворог, проти якого звитяжець виявився безсилим. Коли настав час, за ним прийшла смерть. Поховали звитяжця у розкішній усипальниці в потаємному місці.

Через деякий час поширилися світом чутки, ніби таємниця перемог звитяжця схована у його гробниці. Негайно розпочалися пошуки його могили і притаєного в ній секрету. І ось один чоловік знайшов усипальницю звитяжця. Він вдерся у склеп і там, на невеличкому постаменті, виявив той секрет. Це був медальйон, відлитий із важкого сірого металу, на кшталт свинцю, на міцному ланцюжку з того ж матеріалу. На медальйоні був відчеканений напис: ПЕЧАТЬ НЕВРАЗЛИВОСТІ.

Чоловік зрадів, схопив медальйон і повісив його собі на шию. Однак негайно із криком зірвав його з себе: щойно річ торкнулася шиї, по тілу людини розлився пекельний біль. Дещо поміркувавши, чоловік кинув медальйон у гробниці і повернулася додому. Медальйон, звісно, він не здобув, проте заробив непогані гроші, розповідаючи усім бажаючим де і як його знайти.

Далі до поховання звитяжця дістався ще один шукач пригод – та із ним трапилася така ж історія, як і з першим. Але він не відступився: сховав медальйон у кишеню і попрямував панувати світом. Однак невдовзі з’ясувалося, що у кишені медальйон не мав жодної сили: на шляху до славетних перемог і завоювань на ту людину напали розбійники, вбили її, а медальйон привласнили.

Розбійники ті були письменні: вони прочитали напис на медальйоні і одразу зметикували, що їм потрапило до рук. Розбійницький ватажок оголосив Печать невразливості спільним надбанням злочинного братства, яке сам і узявся оберігати. Він почепив свій скарб на шию, але негайно з пронизливим вереском зірвав його: нестерпний біль розкраяв усе його тіло. І розбійники зрозуміли, чому їх жертва тримала медальйон у кишені, а також второпали, що від такого талісману їм зиску не буде. Тоді вони кинули медальйон на дорозі і повернулися до своїх звичайних грабіжницьких справ.

Отак медальйон опинився на дорозі, де час від часу його знаходили різні люди, проте нікому не стало гарту стерпіти страшенний біль: ніхто ним так і не заволодів. Йшли роки, і чутка про Печать невразливості поширилася світом: вже всі без винятку знали, де і на якій дорозі вона лежить і як на людей впливає. Однак постійно знаходилися ті, хто бажав випробувати себе медальйоном, та усі ці спроби мали один кінець: сміливець з репетом зривав з шиї медальйон і кидав його на дорогу. Довкола того місця, де лежав медальйон, поступово виникло поселення: багато хто не бажав повертатися додому, тому що волів на власні очі побачити, чи зможе хтось витримати випробування Печаттю невразливості. Дуже швидко це поселення виросло у справжнє місто, а тоді – у мегаполіс, а нині це вже ціла держава.

Одного дня тією самою дорогою крокував у своїх справах якийсь чоловік. Він помітив у дорожній пилюзі медальйон, підняв його, покрутив у руках, роздивився і повісив собі на шию. Чоловік постояв трохи, подумав, зняв Печать невразливості з шиї і кинув її на дорогу.

До нього негайно збіглися з усіх боків і почали допитувати:
- Слухай-но, ми всі намагалися, але ж це нестерпно! Ти що, болю не відчував?
- Та ж ні, ніякого болю, - відповів чоловік.
- Так чого ж ти його кинув?! – заволав натовп. – Бери, користуйся ним, володій світом!
- Не хочу, - знизав плечима той чоловік, - мені це ні до чого, - і з цими словами він попрямував далі під заздрісний стогін натовпу.

І медальйон лишився собі лежати на старому місці. Та якось повернувся той самий чоловік, який одного разу вже зміг надягнути його на себе. Спіткали того чоловіка у житті певні негаразди, які він жодними засобами і зусиллями здолати не зміг, і тому вирішив скористатися медальйоном. Чоловік узяв його, повісив собі на шию і негайно із болісним лементом зірвав із себе. Роззяви упізнали його і зловтішно зареготали, а присоромлений чоловік швиденько пішов.

Аж ось одного ранку медальйон зник. Здійнялася паніка, народ збурився: хтось таки заволодів Печаттю невразливості! Постав новий володар світу! Однак дуже швидко все з’ясувалося, а медальйон повернувся на своє місце: якийсь відчайдушний хлопчисько почепив його на себе, аби зняти з дерева свого кота, що видерся занадто високо і не міг злізти самостійно. Хлопчина, стискаючи в обіймах тваринку, пройшов крізь натовп, кинув медальйон на дорогу і побіг собі геть, підстрибуючи і наспівуючи.

І тоді медальйон передали у місцеву рятувальну службу. Якщо хтось з рятувальників чіпляє його собі на шию, щоб витягнути людину з вогню або з води, або ще від якого лиха врятувати, Печать невразливості не завдає рятувальнику ніякого болю, лише допомагає.

Відтоді медальйон несе службу разом із рятувальниками. Зберігається він без жодної охорони і без замків, просто лежить собі на такому місці, аби завжди був під рукою. Час від часу медальйон викрадають, однак рятувальники незмінно знаходять його де-небудь неподалік, у одному-двох кроках.

Самі ж рятувальники використовують медальйон виключно у справах служби. Дурних серед них нема – професія їх не терпить.

2015, переклад українською автора, 2016