Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.14
19:42
Не чуть зозуль в Єрусалимі.
Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
2026.05.14
19:35
Під городом під Фелліном гримить канонада.
Ляхи з шведами в кривавій зійшлись колотнечі.
Тягарем війна лягла та на козацькі плечі,
Що згодились помагати ляхам – вже й не раді.
На золоті спокусились – та ляхи не платять.
Харчів зовсім не підвозять, а
Ляхи з шведами в кривавій зійшлись колотнечі.
Тягарем війна лягла та на козацькі плечі,
Що згодились помагати ляхам – вже й не раді.
На золоті спокусились – та ляхи не платять.
Харчів зовсім не підвозять, а
2026.05.14
19:05
Критикую київську поетесу
Виважено, крок за кроком.
А що ще робити з жінками,
Коли 70 років?
Виважено, крок за кроком.
А що ще робити з жінками,
Коли 70 років?
2026.05.14
18:56
Фрік - фрікує,
Бик - бикує,
ПРОВОКАТОР-ПРОВОКУЄ!
Бик - бикує,
ПРОВОКАТОР-ПРОВОКУЄ!
2026.05.14
18:40
Кажуть, без кохання жити неможливо...
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер…
(З останніх поетичних надходжень)
Так, без кохання він не вмер,
хоча з коханням помирав
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер…
(З останніх поетичних надходжень)
Так, без кохання він не вмер,
хоча з коханням помирав
2026.05.14
15:11
Кажуть, без кохання жити неможливо...
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер.
Кажуть, що кохання - вища нагорода...
А у мене інші нагороди є!
Маю гостре слово та кричущу ноту -
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер.
Кажуть, що кохання - вища нагорода...
А у мене інші нагороди є!
Маю гостре слово та кричущу ноту -
2026.05.14
14:22
Четвертий закон Менделя
Ми не вивчали в школі.
Мендель дала декому пенделя,
Натякнувши, що цей король голий.
Датчанин Ганс Крістіан Андерсен
І шведка Астрід Лінґрен
Перетнулися в Такера Карлсона,-
Ми не вивчали в школі.
Мендель дала декому пенделя,
Натякнувши, що цей король голий.
Датчанин Ганс Крістіан Андерсен
І шведка Астрід Лінґрен
Перетнулися в Такера Карлсона,-
2026.05.14
12:40
Суботнім днем я вийду в місто чуле,
Де заблукала в хащах пустота,
Де воскресає втрачене минуле
Й сідають пилом на асфальт літа.
Побачу, що ніхто не поспішає
І вулиці безлюдні в самоті.
Як проблиски дощу чи водограю,
Де заблукала в хащах пустота,
Де воскресає втрачене минуле
Й сідають пилом на асфальт літа.
Побачу, що ніхто не поспішає
І вулиці безлюдні в самоті.
Як проблиски дощу чи водограю,
2026.05.14
12:28
я хочу слів нових
михайль семенко
я хочу слів нових
щоб ці слова
не як полова
щоб як трава
Мабуть, вже понад років десять я уважно стежу за неочікуваними, інколи навіть на межі фолу, маршрутами музи Андрія Мироховича. Недаремно у його вірші, який
2026.05.14
11:52
РУСАЛКА НА ЙМЕННЯ «ЛЮБАВА»
Над Десною тумани, як сиве старе полотно,
Де вода забирає у пам’яті сонячні кроки.
Він – державна печатка, він – мудрість, він – горде вино,
А вона… тільки трави і погляд дівочий глибокий.
Над Десною розлилася ніч, гус
2026.05.14
09:55
мені би невагомого чогось
як флейти сякухаті
померти на цій кухні
на цій хаті
оскільки більш
нічого не зійшлось
закинути ще
у пакет сміттєвий
як флейти сякухаті
померти на цій кухні
на цій хаті
оскільки більш
нічого не зійшлось
закинути ще
у пакет сміттєвий
2026.05.14
08:11
Алебастровий дзбан над безоднею лине
У руці мозолистій безнадійної драми.
Чи зустрінеться в полі Чигирин з Чигирином
У прадавній задумі, над полину дарами?
В фрагментарному відблиску вічної зброї
Знов палають на сонці теракотові стегна
Від нащадкі
У руці мозолистій безнадійної драми.
Чи зустрінеться в полі Чигирин з Чигирином
У прадавній задумі, над полину дарами?
В фрагментарному відблиску вічної зброї
Знов палають на сонці теракотові стегна
Від нащадкі
2026.05.14
07:38
Римуються з укриттям
Буття і життя доладно.
І твій поетичний тям
Збирає трійне зверцадло.
Так мислиться уночі
В підземній міцній споруді
З барсеткою на плечі,
Буття і життя доладно.
І твій поетичний тям
Збирає трійне зверцадло.
Так мислиться уночі
В підземній міцній споруді
З барсеткою на плечі,
2026.05.14
07:25
Знов день промайнув, не лишивши світлини
на обрії неба в рожевім суцвітті.
А я ж не хотіла в гіркому полину
лишати сльоту на холоднім граніті.
Переболить, та, мабуть, не сьогодні —
ще рана глибока слізьми кровоточить,
і падає вечір у чорну безодню
на обрії неба в рожевім суцвітті.
А я ж не хотіла в гіркому полину
лишати сльоту на холоднім граніті.
Переболить, та, мабуть, не сьогодні —
ще рана глибока слізьми кровоточить,
і падає вечір у чорну безодню
2026.05.14
06:54
Безжурний світ
Дитячих літ
Був щедрим на утіхи
І їхній слід,
На північ й схід, -
Не стерта часом віха.
Тих давніх днів
Звучить мотив
Дитячих літ
Був щедрим на утіхи
І їхній слід,
На північ й схід, -
Не стерта часом віха.
Тих давніх днів
Звучить мотив
2026.05.13
19:36
Всесвіт, як пазли, вкладає долі
у величезну картину часу.
Бачиш, на тім, нині міннім, полі
сіяно-орано люду маса:
крик породіллі і свист нагайки,
лязкіт мечів і чаїний клекіт,
маками квітне земля-китайка
кров'ю просочена вглиб... Далеко
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у величезну картину часу.
Бачиш, на тім, нині міннім, полі
сіяно-орано люду маса:
крик породіллі і свист нагайки,
лязкіт мечів і чаїний клекіт,
маками квітне земля-китайка
кров'ю просочена вглиб... Далеко
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Печать невразливості
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Печать невразливості
Жив колись на білому світі один нездоланний звитяжець, грізний завойовник. Не знав він поразок і нічиїх, з усіх бойовищ виходив переможцем і навіть без жодної подряпини. Так йому щастило не тільки у змаганнях війни, але й у справах миру: у коханні, азартних іграх, фінансових оборудках та в інших мирних розвагах він завжди перемагав і нічого не втрачав.
Однак і в нього був ворог, проти якого звитяжець виявився безсилим. Коли настав час, за ним прийшла смерть. Поховали звитяжця у розкішній усипальниці в потаємному місці.
Через деякий час поширилися світом чутки, ніби таємниця перемог звитяжця схована у його гробниці. Негайно розпочалися пошуки його могили і притаєного в ній секрету. І ось один чоловік знайшов усипальницю звитяжця. Він вдерся у склеп і там, на невеличкому постаменті, виявив той секрет. Це був медальйон, відлитий із важкого сірого металу, на кшталт свинцю, на міцному ланцюжку з того ж матеріалу. На медальйоні був відчеканений напис: ПЕЧАТЬ НЕВРАЗЛИВОСТІ.
Чоловік зрадів, схопив медальйон і повісив його собі на шию. Однак негайно із криком зірвав його з себе: щойно річ торкнулася шиї, по тілу людини розлився пекельний біль. Дещо поміркувавши, чоловік кинув медальйон у гробниці і повернулася додому. Медальйон, звісно, він не здобув, проте заробив непогані гроші, розповідаючи усім бажаючим де і як його знайти.
Далі до поховання звитяжця дістався ще один шукач пригод – та із ним трапилася така ж історія, як і з першим. Але він не відступився: сховав медальйон у кишеню і попрямував панувати світом. Однак невдовзі з’ясувалося, що у кишені медальйон не мав жодної сили: на шляху до славетних перемог і завоювань на ту людину напали розбійники, вбили її, а медальйон привласнили.
Розбійники ті були письменні: вони прочитали напис на медальйоні і одразу зметикували, що їм потрапило до рук. Розбійницький ватажок оголосив Печать невразливості спільним надбанням злочинного братства, яке сам і узявся оберігати. Він почепив свій скарб на шию, але негайно з пронизливим вереском зірвав його: нестерпний біль розкраяв усе його тіло. І розбійники зрозуміли, чому їх жертва тримала медальйон у кишені, а також второпали, що від такого талісману їм зиску не буде. Тоді вони кинули медальйон на дорозі і повернулися до своїх звичайних грабіжницьких справ.
Отак медальйон опинився на дорозі, де час від часу його знаходили різні люди, проте нікому не стало гарту стерпіти страшенний біль: ніхто ним так і не заволодів. Йшли роки, і чутка про Печать невразливості поширилася світом: вже всі без винятку знали, де і на якій дорозі вона лежить і як на людей впливає. Однак постійно знаходилися ті, хто бажав випробувати себе медальйоном, та усі ці спроби мали один кінець: сміливець з репетом зривав з шиї медальйон і кидав його на дорогу. Довкола того місця, де лежав медальйон, поступово виникло поселення: багато хто не бажав повертатися додому, тому що волів на власні очі побачити, чи зможе хтось витримати випробування Печаттю невразливості. Дуже швидко це поселення виросло у справжнє місто, а тоді – у мегаполіс, а нині це вже ціла держава.
Одного дня тією самою дорогою крокував у своїх справах якийсь чоловік. Він помітив у дорожній пилюзі медальйон, підняв його, покрутив у руках, роздивився і повісив собі на шию. Чоловік постояв трохи, подумав, зняв Печать невразливості з шиї і кинув її на дорогу.
До нього негайно збіглися з усіх боків і почали допитувати:
- Слухай-но, ми всі намагалися, але ж це нестерпно! Ти що, болю не відчував?
- Та ж ні, ніякого болю, - відповів чоловік.
- Так чого ж ти його кинув?! – заволав натовп. – Бери, користуйся ним, володій світом!
- Не хочу, - знизав плечима той чоловік, - мені це ні до чого, - і з цими словами він попрямував далі під заздрісний стогін натовпу.
І медальйон лишився собі лежати на старому місці. Та якось повернувся той самий чоловік, який одного разу вже зміг надягнути його на себе. Спіткали того чоловіка у житті певні негаразди, які він жодними засобами і зусиллями здолати не зміг, і тому вирішив скористатися медальйоном. Чоловік узяв його, повісив собі на шию і негайно із болісним лементом зірвав із себе. Роззяви упізнали його і зловтішно зареготали, а присоромлений чоловік швиденько пішов.
Аж ось одного ранку медальйон зник. Здійнялася паніка, народ збурився: хтось таки заволодів Печаттю невразливості! Постав новий володар світу! Однак дуже швидко все з’ясувалося, а медальйон повернувся на своє місце: якийсь відчайдушний хлопчисько почепив його на себе, аби зняти з дерева свого кота, що видерся занадто високо і не міг злізти самостійно. Хлопчина, стискаючи в обіймах тваринку, пройшов крізь натовп, кинув медальйон на дорогу і побіг собі геть, підстрибуючи і наспівуючи.
І тоді медальйон передали у місцеву рятувальну службу. Якщо хтось з рятувальників чіпляє його собі на шию, щоб витягнути людину з вогню або з води, або ще від якого лиха врятувати, Печать невразливості не завдає рятувальнику ніякого болю, лише допомагає.
Відтоді медальйон несе службу разом із рятувальниками. Зберігається він без жодної охорони і без замків, просто лежить собі на такому місці, аби завжди був під рукою. Час від часу медальйон викрадають, однак рятувальники незмінно знаходять його де-небудь неподалік, у одному-двох кроках.
Самі ж рятувальники використовують медальйон виключно у справах служби. Дурних серед них нема – професія їх не терпить.
2015, переклад українською автора, 2016
Однак і в нього був ворог, проти якого звитяжець виявився безсилим. Коли настав час, за ним прийшла смерть. Поховали звитяжця у розкішній усипальниці в потаємному місці.
Через деякий час поширилися світом чутки, ніби таємниця перемог звитяжця схована у його гробниці. Негайно розпочалися пошуки його могили і притаєного в ній секрету. І ось один чоловік знайшов усипальницю звитяжця. Він вдерся у склеп і там, на невеличкому постаменті, виявив той секрет. Це був медальйон, відлитий із важкого сірого металу, на кшталт свинцю, на міцному ланцюжку з того ж матеріалу. На медальйоні був відчеканений напис: ПЕЧАТЬ НЕВРАЗЛИВОСТІ.
Чоловік зрадів, схопив медальйон і повісив його собі на шию. Однак негайно із криком зірвав його з себе: щойно річ торкнулася шиї, по тілу людини розлився пекельний біль. Дещо поміркувавши, чоловік кинув медальйон у гробниці і повернулася додому. Медальйон, звісно, він не здобув, проте заробив непогані гроші, розповідаючи усім бажаючим де і як його знайти.
Далі до поховання звитяжця дістався ще один шукач пригод – та із ним трапилася така ж історія, як і з першим. Але він не відступився: сховав медальйон у кишеню і попрямував панувати світом. Однак невдовзі з’ясувалося, що у кишені медальйон не мав жодної сили: на шляху до славетних перемог і завоювань на ту людину напали розбійники, вбили її, а медальйон привласнили.
Розбійники ті були письменні: вони прочитали напис на медальйоні і одразу зметикували, що їм потрапило до рук. Розбійницький ватажок оголосив Печать невразливості спільним надбанням злочинного братства, яке сам і узявся оберігати. Він почепив свій скарб на шию, але негайно з пронизливим вереском зірвав його: нестерпний біль розкраяв усе його тіло. І розбійники зрозуміли, чому їх жертва тримала медальйон у кишені, а також второпали, що від такого талісману їм зиску не буде. Тоді вони кинули медальйон на дорозі і повернулися до своїх звичайних грабіжницьких справ.
Отак медальйон опинився на дорозі, де час від часу його знаходили різні люди, проте нікому не стало гарту стерпіти страшенний біль: ніхто ним так і не заволодів. Йшли роки, і чутка про Печать невразливості поширилася світом: вже всі без винятку знали, де і на якій дорозі вона лежить і як на людей впливає. Однак постійно знаходилися ті, хто бажав випробувати себе медальйоном, та усі ці спроби мали один кінець: сміливець з репетом зривав з шиї медальйон і кидав його на дорогу. Довкола того місця, де лежав медальйон, поступово виникло поселення: багато хто не бажав повертатися додому, тому що волів на власні очі побачити, чи зможе хтось витримати випробування Печаттю невразливості. Дуже швидко це поселення виросло у справжнє місто, а тоді – у мегаполіс, а нині це вже ціла держава.
Одного дня тією самою дорогою крокував у своїх справах якийсь чоловік. Він помітив у дорожній пилюзі медальйон, підняв його, покрутив у руках, роздивився і повісив собі на шию. Чоловік постояв трохи, подумав, зняв Печать невразливості з шиї і кинув її на дорогу.
До нього негайно збіглися з усіх боків і почали допитувати:
- Слухай-но, ми всі намагалися, але ж це нестерпно! Ти що, болю не відчував?
- Та ж ні, ніякого болю, - відповів чоловік.
- Так чого ж ти його кинув?! – заволав натовп. – Бери, користуйся ним, володій світом!
- Не хочу, - знизав плечима той чоловік, - мені це ні до чого, - і з цими словами він попрямував далі під заздрісний стогін натовпу.
І медальйон лишився собі лежати на старому місці. Та якось повернувся той самий чоловік, який одного разу вже зміг надягнути його на себе. Спіткали того чоловіка у житті певні негаразди, які він жодними засобами і зусиллями здолати не зміг, і тому вирішив скористатися медальйоном. Чоловік узяв його, повісив собі на шию і негайно із болісним лементом зірвав із себе. Роззяви упізнали його і зловтішно зареготали, а присоромлений чоловік швиденько пішов.
Аж ось одного ранку медальйон зник. Здійнялася паніка, народ збурився: хтось таки заволодів Печаттю невразливості! Постав новий володар світу! Однак дуже швидко все з’ясувалося, а медальйон повернувся на своє місце: якийсь відчайдушний хлопчисько почепив його на себе, аби зняти з дерева свого кота, що видерся занадто високо і не міг злізти самостійно. Хлопчина, стискаючи в обіймах тваринку, пройшов крізь натовп, кинув медальйон на дорогу і побіг собі геть, підстрибуючи і наспівуючи.
І тоді медальйон передали у місцеву рятувальну службу. Якщо хтось з рятувальників чіпляє його собі на шию, щоб витягнути людину з вогню або з води, або ще від якого лиха врятувати, Печать невразливості не завдає рятувальнику ніякого болю, лише допомагає.
Відтоді медальйон несе службу разом із рятувальниками. Зберігається він без жодної охорони і без замків, просто лежить собі на такому місці, аби завжди був під рукою. Час від часу медальйон викрадають, однак рятувальники незмінно знаходять його де-небудь неподалік, у одному-двох кроках.
Самі ж рятувальники використовують медальйон виключно у справах служби. Дурних серед них нема – професія їх не терпить.
2015, переклад українською автора, 2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
