«...Ні, все ж таки раніше все було краще, ну, все. Тому і називають те саме "раніше" старими добрими часами - тому що було це у давнину, і було так чудово, як нині, у наш убогий метушливий час, взагалі вже не буває і навіть бути не може.

Все, що не візьми, було краще в ті старі добрі часи. Все - люди, речі, клімат, їжа, гроші, пам'ять, зуби - все було краще. А як згадати, що і в батьків, і в дідів, і в прадідів також були свої старі добрі часи, зрозуміло тоді, що колись дуже давно люди насправді знали золотий вік або навіть і той самий втрачений рай, а нині досягли вони часів злиденних, доби вичерпання, спустошення і дешевих замінників усього справжнього, усього старого-доброго...»

Сашко зітхнув і подивився у вікно – а там і погода виявилася набагато гіршою за ту, яку він пам'ятав у цю пору року своїх власних старих добрих часів. Чомусь думка про нові і старі часи невідступно переслідувала його весь тиждень, і геть усе в нових часах здавалося йому таким нікчемним, що наприкінці тижня він вже нарікав, ремствував і буркотів, наче дід, якому самотність і вік не лишили інших розваг, крім сумування за всім старим-добрим і засудження всього нового-злого.

Нарікання це самому Сашкові було неприємне, хоча він і визнавав, що підстав для розчарування у сучасному світі було достатньо - і в нього, і в усіх інших. Що не візьми - ну, хоч... та хоч "Пепсі-колу"! - геть усе він пам'ятав іншим.

Сашко примружив очі, й перед ним постав короткий, але напрочуд яскравий спогад. Він, ще зовсім малий, видирається на високий стілець поруч із барною стійкою. Стілець мало що високий, - його округле сидіння обертається від найменшого дотику, а щільний дерматин на сидінні відполірований брюками і джинсами відвідувачів до дзеркального блиску, і Сашкові пальці ледь-ледь втримуються за те сидіння, доки він лізе на стілець. Зрозуміло, Сашко не сам завітав до бару - не було в нього тоді ані такого бажання, ані такого звичаю - десь поблизу мали би бути дорослі, з якими він тут опинився. Де саме - дорослий Сашко не знав, зате пригадував, що ось ця висока склянка прозоро-коричневої рідини із бульбашками, кубиками льоду, жовтенькою соломиною і скибочкою чогось зеленого, була доручена його догляду тими дорослими, які його сюди з собою привели. Малий Сашко спостерігав, як чоловік за стійкою - "бармен", вимовив він подумки і відчув язиком важкий бархатистий доторк нового слова, - лив у ту склянку пінисту рідину з добре Сашкові знайомої стрункої пляшечки із двокольоровою наліпкою. "Пепсі" - напій був йому вже відомий, але він ще ніколи не бачив його поданим отаким чином - у високій склянці, з льодом, соломинкою і шматочком зеленого.

Та й хто б з власної волі і при здоровому глузді витрачав час на те, аби пити "пепсі" у такий спосіб! - відкоркував і п'єш, просто з пляшки, це ж не рідна півлітра "Лимонаду" або "Ситра", це закордонні 0.33, що там пити... Певно, в них там не заведено тамувати спрагу так, як у нас, щедро і досхочу; а якби дорослий Сашко опинився у тому барі у своєму нинішньому буркітливому настрої, він би підказав Сашкові малому, що туди, звідки до нас прибув цей напій у мілкому посуді, вже напевно завітали мерзенні своїм оскудінням і скупістю нові часи.

Сашко посовався на слизькому стільці, глянув на бармена, роззирнувся довкола - а довкола висіла півтемрява, а в ній блимали кольорові вогники і шепотіла музика - і поволі підсунув до себе склянку з напоєм. Хтозна, раптом "Пепсі" саме так і належить пити - з льодом, оцим зеленим і крізь соломинку - а Сашко донині не відав ані справжнього смаку, ані правильного методу споживання напою. Він обережно обхопив губами жовту соломину і потягнув у себе коричневу рідину...

Смак був дивним - так, "Пепсі", жодних сумнівів, то була "Пепсі-кола", але щось доповнювало, збагачувало і перетворювало її у зовсім новий напій, смак якого сам по собі виявився справжньою пригодою і карколомною авантюрою. І пригоди не забарилися і негайно розгорнулися і в Сашковій уяві, і поруч із барною стійкою, де несподівано з’явилися ті самі дорослі, рішуче відняли у Сашка напій, порадили йому підрости, завести собі вуса і висушити на них молоко, а до того ще й навчитися платити самотужки за своє питво...

Хай там що, а той смак Сашко пам'ятав і нині, а минуло вже понад двадцять років. Ніде, ані на Батьківщині, ані за кордоном відтоді не траплялося йому такої "Пепсі-коли". Напій став прісним і нецікавим; а якщо вже казати відверто, таким він почав здаватися Сашкові ще тоді, в дитинстві, коли досліди, випробування і експерименти зі склянками, соломинами і скибочками різного кольору не принесли жаданого результату. Той смак, що одного разу переніс малого Сашка з напівтемного бару у якийсь сяючий дивовижний світ, так і залишився спогадом і смаком старих добрих часів...

Засмучений тим, що нові часи насувалися дедалі швидше і ставали дедалі гіршими, Сашко зателефонував давньому університетському приятелю і домовився про зустріч. Треба було ретельно все обговорити - можливо, він був занадто прискіпливим, може, не все так погано, либонь, це просто осінь, вік, нудьга та ще якійсь дріб'язок, який треба просто прийняти. Коли Сашко увійшов у затишний бар, де у темряві шепотіла музика і блимали кольорові вогники, приятель вже влаштувався на високому стільці поруч із стійкою, а бармен як раз ставив перед ним дві масивні склянки. У склянках хвилювалася прозоро-коричнева рідина, лопалися бульбашки і гойдалися кубики льоду і щось зеленаво-жовтувате. Приятель кивнув, коли Сашко вмостився поруч із ним на високому, з відполірованим сидінням стільці, і мовчки підсунув до нього склянку.

Сашко прийняв склянку і зробив ковток... Перед його очима негайно постала знайома картина: темрява, вогники, висока склянка, жовта соломина, по якій тече надзвичайний, незбагненний смак пригод, таємниць і карколомних авантюр. Приятель, із задоволенням спостерігаючи за Сашком, коротко вимовив: "Куба Лібре. Ром, кола, лайм."

Сашко цмулив знаменитий коктейль, насичений смаком старих добрих часів, навколо нього коливалися і розквітали цілі світи, небачені можливості випливали з-за барної стійки і без жодних слів все пояснювали Сашкові. Адже нічого в цьому старому доброму світі не змінюється, старі добрі часи не минають, а зовсім поруч завжди є дещо, що робить будь-які часи старими і добрими, і це твій і лише твій вибір, залишатися у старих добрих часах або покинути їх і загубитися у часах нових, у часах вичерпання, спустошення і дешевих замінників всього справжнього, всього старого-доброго, які і не часи навіть, а так, просто безчасся...

Додому Сашко повернувся у найліпшому гуморі, а думки про нові часи його ще довго не турбували.

2013, 2016

авторський переклад з російської, коректура - Вікторія Торон (ДЯКУЮ!)