Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Старі добрі часи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Старі добрі часи
«...Ні, все ж таки раніше все було краще, ну, все. Тому і називають те саме "раніше" старими добрими часами - тому що було це у давнину, і було так чудово, як нині, у наш убогий метушливий час, взагалі вже не буває і навіть бути не може.
Все, що не візьми, було краще в ті старі добрі часи. Все - люди, речі, клімат, їжа, гроші, пам'ять, зуби - все було краще. А як згадати, що і в батьків, і в дідів, і в прадідів також були свої старі добрі часи, зрозуміло тоді, що колись дуже давно люди насправді знали золотий вік або навіть і той самий втрачений рай, а нині досягли вони часів злиденних, доби вичерпання, спустошення і дешевих замінників усього справжнього, усього старого-доброго...»
Сашко зітхнув і подивився у вікно – а там і погода виявилася набагато гіршою за ту, яку він пам'ятав у цю пору року своїх власних старих добрих часів. Чомусь думка про нові і старі часи невідступно переслідувала його весь тиждень, і геть усе в нових часах здавалося йому таким нікчемним, що наприкінці тижня він вже нарікав, ремствував і буркотів, наче дід, якому самотність і вік не лишили інших розваг, крім сумування за всім старим-добрим і засудження всього нового-злого.
Нарікання це самому Сашкові було неприємне, хоча він і визнавав, що підстав для розчарування у сучасному світі було достатньо - і в нього, і в усіх інших. Що не візьми - ну, хоч... та хоч "Пепсі-колу"! - геть усе він пам'ятав іншим.
Сашко примружив очі, й перед ним постав короткий, але напрочуд яскравий спогад. Він, ще зовсім малий, видирається на високий стілець поруч із барною стійкою. Стілець мало що високий, - його округле сидіння обертається від найменшого дотику, а щільний дерматин на сидінні відполірований брюками і джинсами відвідувачів до дзеркального блиску, і Сашкові пальці ледь-ледь втримуються за те сидіння, доки він лізе на стілець. Зрозуміло, Сашко не сам завітав до бару - не було в нього тоді ані такого бажання, ані такого звичаю - десь поблизу мали би бути дорослі, з якими він тут опинився. Де саме - дорослий Сашко не знав, зате пригадував, що ось ця висока склянка прозоро-коричневої рідини із бульбашками, кубиками льоду, жовтенькою соломиною і скибочкою чогось зеленого, була доручена його догляду тими дорослими, які його сюди з собою привели. Малий Сашко спостерігав, як чоловік за стійкою - "бармен", вимовив він подумки і відчув язиком важкий бархатистий доторк нового слова, - лив у ту склянку пінисту рідину з добре Сашкові знайомої стрункої пляшечки із двокольоровою наліпкою. "Пепсі" - напій був йому вже відомий, але він ще ніколи не бачив його поданим отаким чином - у високій склянці, з льодом, соломинкою і шматочком зеленого.
Та й хто б з власної волі і при здоровому глузді витрачав час на те, аби пити "пепсі" у такий спосіб! - відкоркував і п'єш, просто з пляшки, це ж не рідна півлітра "Лимонаду" або "Ситра", це закордонні 0.33, що там пити... Певно, в них там не заведено тамувати спрагу так, як у нас, щедро і досхочу; а якби дорослий Сашко опинився у тому барі у своєму нинішньому буркітливому настрої, він би підказав Сашкові малому, що туди, звідки до нас прибув цей напій у мілкому посуді, вже напевно завітали мерзенні своїм оскудінням і скупістю нові часи.
Сашко посовався на слизькому стільці, глянув на бармена, роззирнувся довкола - а довкола висіла півтемрява, а в ній блимали кольорові вогники і шепотіла музика - і поволі підсунув до себе склянку з напоєм. Хтозна, раптом "Пепсі" саме так і належить пити - з льодом, оцим зеленим і крізь соломинку - а Сашко донині не відав ані справжнього смаку, ані правильного методу споживання напою. Він обережно обхопив губами жовту соломину і потягнув у себе коричневу рідину...
Смак був дивним - так, "Пепсі", жодних сумнівів, то була "Пепсі-кола", але щось доповнювало, збагачувало і перетворювало її у зовсім новий напій, смак якого сам по собі виявився справжньою пригодою і карколомною авантюрою. І пригоди не забарилися і негайно розгорнулися і в Сашковій уяві, і поруч із барною стійкою, де несподівано з’явилися ті самі дорослі, рішуче відняли у Сашка напій, порадили йому підрости, завести собі вуса і висушити на них молоко, а до того ще й навчитися платити самотужки за своє питво...
Хай там що, а той смак Сашко пам'ятав і нині, а минуло вже понад двадцять років. Ніде, ані на Батьківщині, ані за кордоном відтоді не траплялося йому такої "Пепсі-коли". Напій став прісним і нецікавим; а якщо вже казати відверто, таким він почав здаватися Сашкові ще тоді, в дитинстві, коли досліди, випробування і експерименти зі склянками, соломинами і скибочками різного кольору не принесли жаданого результату. Той смак, що одного разу переніс малого Сашка з напівтемного бару у якийсь сяючий дивовижний світ, так і залишився спогадом і смаком старих добрих часів...
Засмучений тим, що нові часи насувалися дедалі швидше і ставали дедалі гіршими, Сашко зателефонував давньому університетському приятелю і домовився про зустріч. Треба було ретельно все обговорити - можливо, він був занадто прискіпливим, може, не все так погано, либонь, це просто осінь, вік, нудьга та ще якійсь дріб'язок, який треба просто прийняти. Коли Сашко увійшов у затишний бар, де у темряві шепотіла музика і блимали кольорові вогники, приятель вже влаштувався на високому стільці поруч із стійкою, а бармен як раз ставив перед ним дві масивні склянки. У склянках хвилювалася прозоро-коричнева рідина, лопалися бульбашки і гойдалися кубики льоду і щось зеленаво-жовтувате. Приятель кивнув, коли Сашко вмостився поруч із ним на високому, з відполірованим сидінням стільці, і мовчки підсунув до нього склянку.
Сашко прийняв склянку і зробив ковток... Перед його очима негайно постала знайома картина: темрява, вогники, висока склянка, жовта соломина, по якій тече надзвичайний, незбагненний смак пригод, таємниць і карколомних авантюр. Приятель, із задоволенням спостерігаючи за Сашком, коротко вимовив: "Куба Лібре. Ром, кола, лайм."
Сашко цмулив знаменитий коктейль, насичений смаком старих добрих часів, навколо нього коливалися і розквітали цілі світи, небачені можливості випливали з-за барної стійки і без жодних слів все пояснювали Сашкові. Адже нічого в цьому старому доброму світі не змінюється, старі добрі часи не минають, а зовсім поруч завжди є дещо, що робить будь-які часи старими і добрими, і це твій і лише твій вибір, залишатися у старих добрих часах або покинути їх і загубитися у часах нових, у часах вичерпання, спустошення і дешевих замінників всього справжнього, всього старого-доброго, які і не часи навіть, а так, просто безчасся...
Додому Сашко повернувся у найліпшому гуморі, а думки про нові часи його ще довго не турбували.
2013, 2016
Все, що не візьми, було краще в ті старі добрі часи. Все - люди, речі, клімат, їжа, гроші, пам'ять, зуби - все було краще. А як згадати, що і в батьків, і в дідів, і в прадідів також були свої старі добрі часи, зрозуміло тоді, що колись дуже давно люди насправді знали золотий вік або навіть і той самий втрачений рай, а нині досягли вони часів злиденних, доби вичерпання, спустошення і дешевих замінників усього справжнього, усього старого-доброго...»
Сашко зітхнув і подивився у вікно – а там і погода виявилася набагато гіршою за ту, яку він пам'ятав у цю пору року своїх власних старих добрих часів. Чомусь думка про нові і старі часи невідступно переслідувала його весь тиждень, і геть усе в нових часах здавалося йому таким нікчемним, що наприкінці тижня він вже нарікав, ремствував і буркотів, наче дід, якому самотність і вік не лишили інших розваг, крім сумування за всім старим-добрим і засудження всього нового-злого.
Нарікання це самому Сашкові було неприємне, хоча він і визнавав, що підстав для розчарування у сучасному світі було достатньо - і в нього, і в усіх інших. Що не візьми - ну, хоч... та хоч "Пепсі-колу"! - геть усе він пам'ятав іншим.
Сашко примружив очі, й перед ним постав короткий, але напрочуд яскравий спогад. Він, ще зовсім малий, видирається на високий стілець поруч із барною стійкою. Стілець мало що високий, - його округле сидіння обертається від найменшого дотику, а щільний дерматин на сидінні відполірований брюками і джинсами відвідувачів до дзеркального блиску, і Сашкові пальці ледь-ледь втримуються за те сидіння, доки він лізе на стілець. Зрозуміло, Сашко не сам завітав до бару - не було в нього тоді ані такого бажання, ані такого звичаю - десь поблизу мали би бути дорослі, з якими він тут опинився. Де саме - дорослий Сашко не знав, зате пригадував, що ось ця висока склянка прозоро-коричневої рідини із бульбашками, кубиками льоду, жовтенькою соломиною і скибочкою чогось зеленого, була доручена його догляду тими дорослими, які його сюди з собою привели. Малий Сашко спостерігав, як чоловік за стійкою - "бармен", вимовив він подумки і відчув язиком важкий бархатистий доторк нового слова, - лив у ту склянку пінисту рідину з добре Сашкові знайомої стрункої пляшечки із двокольоровою наліпкою. "Пепсі" - напій був йому вже відомий, але він ще ніколи не бачив його поданим отаким чином - у високій склянці, з льодом, соломинкою і шматочком зеленого.
Та й хто б з власної волі і при здоровому глузді витрачав час на те, аби пити "пепсі" у такий спосіб! - відкоркував і п'єш, просто з пляшки, це ж не рідна півлітра "Лимонаду" або "Ситра", це закордонні 0.33, що там пити... Певно, в них там не заведено тамувати спрагу так, як у нас, щедро і досхочу; а якби дорослий Сашко опинився у тому барі у своєму нинішньому буркітливому настрої, він би підказав Сашкові малому, що туди, звідки до нас прибув цей напій у мілкому посуді, вже напевно завітали мерзенні своїм оскудінням і скупістю нові часи.
Сашко посовався на слизькому стільці, глянув на бармена, роззирнувся довкола - а довкола висіла півтемрява, а в ній блимали кольорові вогники і шепотіла музика - і поволі підсунув до себе склянку з напоєм. Хтозна, раптом "Пепсі" саме так і належить пити - з льодом, оцим зеленим і крізь соломинку - а Сашко донині не відав ані справжнього смаку, ані правильного методу споживання напою. Він обережно обхопив губами жовту соломину і потягнув у себе коричневу рідину...
Смак був дивним - так, "Пепсі", жодних сумнівів, то була "Пепсі-кола", але щось доповнювало, збагачувало і перетворювало її у зовсім новий напій, смак якого сам по собі виявився справжньою пригодою і карколомною авантюрою. І пригоди не забарилися і негайно розгорнулися і в Сашковій уяві, і поруч із барною стійкою, де несподівано з’явилися ті самі дорослі, рішуче відняли у Сашка напій, порадили йому підрости, завести собі вуса і висушити на них молоко, а до того ще й навчитися платити самотужки за своє питво...
Хай там що, а той смак Сашко пам'ятав і нині, а минуло вже понад двадцять років. Ніде, ані на Батьківщині, ані за кордоном відтоді не траплялося йому такої "Пепсі-коли". Напій став прісним і нецікавим; а якщо вже казати відверто, таким він почав здаватися Сашкові ще тоді, в дитинстві, коли досліди, випробування і експерименти зі склянками, соломинами і скибочками різного кольору не принесли жаданого результату. Той смак, що одного разу переніс малого Сашка з напівтемного бару у якийсь сяючий дивовижний світ, так і залишився спогадом і смаком старих добрих часів...
Засмучений тим, що нові часи насувалися дедалі швидше і ставали дедалі гіршими, Сашко зателефонував давньому університетському приятелю і домовився про зустріч. Треба було ретельно все обговорити - можливо, він був занадто прискіпливим, може, не все так погано, либонь, це просто осінь, вік, нудьга та ще якійсь дріб'язок, який треба просто прийняти. Коли Сашко увійшов у затишний бар, де у темряві шепотіла музика і блимали кольорові вогники, приятель вже влаштувався на високому стільці поруч із стійкою, а бармен як раз ставив перед ним дві масивні склянки. У склянках хвилювалася прозоро-коричнева рідина, лопалися бульбашки і гойдалися кубики льоду і щось зеленаво-жовтувате. Приятель кивнув, коли Сашко вмостився поруч із ним на високому, з відполірованим сидінням стільці, і мовчки підсунув до нього склянку.
Сашко прийняв склянку і зробив ковток... Перед його очима негайно постала знайома картина: темрява, вогники, висока склянка, жовта соломина, по якій тече надзвичайний, незбагненний смак пригод, таємниць і карколомних авантюр. Приятель, із задоволенням спостерігаючи за Сашком, коротко вимовив: "Куба Лібре. Ром, кола, лайм."
Сашко цмулив знаменитий коктейль, насичений смаком старих добрих часів, навколо нього коливалися і розквітали цілі світи, небачені можливості випливали з-за барної стійки і без жодних слів все пояснювали Сашкові. Адже нічого в цьому старому доброму світі не змінюється, старі добрі часи не минають, а зовсім поруч завжди є дещо, що робить будь-які часи старими і добрими, і це твій і лише твій вибір, залишатися у старих добрих часах або покинути їх і загубитися у часах нових, у часах вичерпання, спустошення і дешевих замінників всього справжнього, всього старого-доброго, які і не часи навіть, а так, просто безчасся...
Додому Сашко повернувся у найліпшому гуморі, а думки про нові часи його ще довго не турбували.
2013, 2016
авторський переклад з російської, коректура - Вікторія Торон (ДЯКУЮ!)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
