Що таке любов? Та поясни, нарешті, в чому вона полягає! Любов це слабкість! Тільки це я розумію, з вище сказаних п’яти літер. Суспільство виховало мене так, що невпевнено, але все таки можу сказати, що любити не вмію. Почувши мої роздуми ти не втримаєшся і запитаєш:
– Невже за все життя ти ні разу не закохувалась?
– Ні – відповім я.
– Не вірю – скажеш ти, плескаючи в долоні.
І тоді я скажу, що мені подобаються книги, але я не люблю читати; книга красива, та через просту обкладинку я не можу взяти її в свою колекцію.
Все таки я ганялась за обкладинками книг, сторінки яких вже давно прогризли терміти, тобто не для моєї бібліотеки.
Я не люблю, я вивчаю, я читаю і не дочитую до кінця. Я пропускаю абзаци і цілі розділи, я дивлюся на шрифт, якість сторінок і розумію, це ідеал, але обкладинка далеко не від відомого дизайнера, пробач.
Іноді, в бібліотеці, лише одна книга приверне увагу. Тоді доводиться брати драбину, щоб дістатися найвищої полиці. А вона тут раз і звалюється в низ, сторінки розлітаються і падають як листопад. І тут, ти сходиш з розуму, скуштувавши горе радості, що єдиний екземпляр ось так безглуздо постраждав. Посміхнувшись, як божевільний, ти відпускаєш руки і падаєш вниз до мрії. Але тут найцікавіше, обкладинка виявляється гострою як лезо, і ти падаєш на неї, а краплі крові на сторінки. Може це та любов, про яку всі говорять? Збираючи сторінки, ти розумієш, що там вже не розібрати текст, бо кров все заляпала. Ти ремонтуєш книгу і не як-небудь, а клеїш, прошиваєш, приводиш в той вид, в якому вона була спочатку. Береш ту гостру обкладинку, яка ріже пальці і ти радий. Ти радий, що ти її дістав, хоч обкладинка невиміряної краси ріже до крові.
Так, це мій найкращий екземпляр, хоч було боляче. Це любов? Так, ось саме так я її і бачу. Але кров скінчиться, а що буде потім?