Знаєте, шановні поети і поетеси. Я довго терпіла Ваші виходки. Намагалася стати вам усім рідною. Але навіть моє терпіння не безмежне!!! Ви переходите усі рамки. Поетами ви, можливо, й стали. Але людьми вам усім ще трбе вчитися бути. Я тепер прекрасно розумію, хто стоїть за вашої зграєю. Сокольник та Лівобережна так вміло ховаються в тіні, але коли я співставила всі кусочки мозаїки, то картина прояснилась добре. І людина нормальна серед вас виявилась, котра сказала, що літературний світ всіх не помістить і що премій не вистачить на всіх. Я билась у ваші душі, як баран об нові ворота і так не пробилася. то я не боюся тепер сказати вам у вічі правду - світом правлять не тільки гроші. Світом править ще й любов. Серед вас єдиною нормальною зрячою людиною виявилась людина сліпа - Валерій Олексійович Сьомін. Я вдячна йому безмежно, що він привів мене до Істини справжньої. Шкода, що він довірив вам усім моє гартування. Я краще буду читати його твори, вислуховувати його голос, котрий, не зважаючи на старість, залтшається сильним і надійним. Те, що правда не залишається безкарною, я тепер чудово розумію. І мені шкода своїх нервів на вас, убогих, котрі так і не зрозуміли головної Істини - треба любити людей. Намагалася донести це до вас, сплакалася, але сліпа не я, а ви сліпі. Я спокійно пішла з "Проби Пера" колись, бо звідти несправедливо вигнали людину. Звідси я піду сама. Також спокійно. Це мій свідомий вибір.
І знаєте, я таки покажу вам, що можна жити по-другому. Не глузую, просто анонсую - не хотіла говорити цього раніше, а тепер втрачати нема чого, бо ви вбили в мені і довіру і надію. Я зареєстрована на порталі "Проза.ру" під своїм справжнім прізвищем Лариса Прокопенко. І там ж вже пару десятків творів, написаних російською мовою. Ще місяць тому я із щирим серцем говорила про те, що моя душа пише тільки українською мовою. То тепер я покажу вам, що душа не має меж, і що слово Любові можна нести у світ будь-якою мовою, на будь-якій землі. Колись я говорила щиро, що земля не винна в тому, що господарі сіють на ній бур'яни і виполюють чисті ростки. То ви мене ви пололи таки. Нормальний росток щирого слова. Я розумію, що такої добірності, як у пані Залізняк, в мене не буде ніколи. Але вважаю, що всі кольори гарні і всі мають право на існування.
Люди, війна йде у ваших головах. І це ви її переносите в життя. І доти в Україні не скінчиться кровопролиття, доки ви самі не станете людьми - кожен з вас. Бо це ви запалюєте вогонь ненависті своїм совом. Шкодую, що внесла внесок у цю ненависть. Вчіться Любові, люди.
Честь маю!

Шановна пані Ларисо,гадаю, що Ви просто помилилися, надрукувавши на моїй сторінці сердиту розправу з тими,кого я не знаю.
Якщо до цього спричинилося моє оповіданко, то Ви помиляєтесь. Воно спрямоване цілковито в іншому напрямку. Не скажу, в якому, бо покладаюсь на вдумливих читачів, яких не бракує в Майстернях.