За вечерею мій онук, якому виповнилося дев'ять років зовсім недавно, смакуючи улюбленою смаженою картоплею, раптом почав виголошувати свої думки уголос: - От було б добре якби у нас не було ні президента, ні депутатів . Жили б собі вільно, як колись козаки, і ніхто нам нові тарифи не встановлював би, а то про них тільки усі і говорять. Вирощували б картоплю і усе на городах. І козаки раніше воювали шаблями, а тепер міномети, «гради» і так багато наших солдатів убивають. А ще раніше усі були рівні і не було дуже багатих і бідних і навіщо багатіям стільки грошей, бабусю, це ж несправедливо. Начитував нам з дідом лекцію про соціальну справедливість ще хвилин двадцять, а ми розкривши з чоловіком рот слухали і не вірилося, що дитина може мислити такими категоріями. До чого ми дожилися? Наше дитинство було нелегким, але ми і приблизно у такому віці на такі теми не говорили. Тоді були усі рівні у своїй бідності, ми не знали і не бачили , що десь є інше життя, не таке, як у нас. Грошей не було ні в кого, одягнені усі були сіро і непримітно . Це не було добре, але ми росли у спокої і не було відчуття несправедливості. А сьогодні різке розшарування суспільства на дуже багатих і дуже бідних не залишає байдужими навіть дитячі голови.