Мабуть, першим прикладом творчості стали для мене бабусині казки, а першими спробами епістолярної творчості
стало листування з родичами. Мені подобалося писати листи і, мабуть, це непогано виходило.
Таким чином, листування нашої родини із раннього дитинст-ва перетворилося на мій приємний обов’язок.
Спочатку я почала відповідати на листи дяді Колі з Ленінграду, де він залишився жити, одружившись після служби в Армії з місцевою милою жінкою Шурою і мав там уже від неї чотирьох чарівних діточок, чиї світлини я із величезним задоволенням безкінечно розглядала.
Приїжджаючи до нас у гості, він хвалив мій стиль письма і грамотність. А був дядя Коля начитаним і добре знався на цьому ділі.
Пізніше писала листи братові на Донбас, стараючись змалювати наше убоге життя цікаво та барвисто. Він надсилав нечасті, зате дотепні відповіді, над якими я довго сміялася.
Коли у п’ятому класі, нам уперше задали писати твір на тему «Осінь», я написала його легко та натхненно, бо вже тоді над усе любила осінню пору.
Наша нова учителька української мови та літератури Ніна Іванівна, яка потім стала на все життя моєю улюбленою вчителькою, просто не повірила, що я сама його створила. Вона сказала перед усім класом:
-А Ніла списала твір звідкись. Не треба так більше робити!
Я нічого їй не відповіла, тільки ображено почервоніла і схилила голову, ховаючи сльози. Зате як же я ридала вдома, розповідаючи мамі про цю несправедливість!
Але мама зуміла швидко мене заспокоїти:
-Не плач, донечко! Ти можеш гордитися – значить, твій твір схожий на твори справжніх письменників! Та й дядя Коля завжди говорить, що ти будеш письменником! А Ніна Іванівна, звісно, ще не знає про твої здібності, але вона розумна жінка і швидко розбереться!
Я пробачила вчительці те її несправедливе звинувачення в плагіаті. Пізніше вона вже ніколи не сумнівалася в моєму авторстві. У стінгазетах, на шкільних олімпіадах з успіхом сприймались мої дописи, вірші, фейлетони.
Вдавалося мені також малювання. Я почала відвідувати художній гурток, яким керував справжній художник Віктор Іванович Шеремет, свояк мого дядечка Володі.
У нього були виставки робіт, які вражали своєю майстерністю. Він говорив мені, розглядаючи мої малюнки «з натури»:
-Ти розпиляєшся на всі боки. Зосередься на малюванні і зможеш стати художником. У тебе рідкісне відчуття світлотіні! Ці чорно-білі ескізи я заберу на виставку дитячої творчості!
Але зовсім несподівано для себе, я закохалась у… математику! Учителем математики був у нас дуже сильний і суворий чоловік Тихін Іванович, якого ми боялися і поважали за розум і відданість своєму предмету.
Саме він відкрив мені красу і гармонію математичної логіки і я відчувала справжню насолоду, легко розв’язуючи складні задачі.
Тихін Іванович, надзвичайно скупий на похвали, якось сказав мені після уроку:
-У тебе математичний склад розуму. Якби ти захотіла, могла б стати математиком.
Тоді я вже була круглою відмінницею. Якось непомітно так вийшло. І, як виявилося пізніше, багатьох це стривожило, бо вже із сьомого класу йшла конкуренція за «золоті медалі». Але я цим зовсім не переймалася.

2016