
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Нінель Новікова (1949) /
Проза
Перші проби пера
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перші проби пера
Мабуть, першим прикладом творчості стали для мене бабусині казки, а першими спробами епістолярної творчості
стало листування з родичами. Мені подобалося писати листи і, мабуть, це непогано виходило.
Таким чином, листування нашої родини із раннього дитинст-ва перетворилося на мій приємний обов’язок.
Спочатку я почала відповідати на листи дяді Колі з Ленінграду, де він залишився жити, одружившись після служби в Армії з місцевою милою жінкою Шурою і мав там уже від неї чотирьох чарівних діточок, чиї світлини я із величезним задоволенням безкінечно розглядала.
Приїжджаючи до нас у гості, він хвалив мій стиль письма і грамотність. А був дядя Коля начитаним і добре знався на цьому ділі.
Пізніше писала листи братові на Донбас, стараючись змалювати наше убоге життя цікаво та барвисто. Він надсилав нечасті, зате дотепні відповіді, над якими я довго сміялася.
Коли у п’ятому класі, нам уперше задали писати твір на тему «Осінь», я написала його легко та натхненно, бо вже тоді над усе любила осінню пору.
Наша нова учителька української мови та літератури Ніна Іванівна, яка потім стала на все життя моєю улюбленою вчителькою, просто не повірила, що я сама його створила. Вона сказала перед усім класом:
-А Ніла списала твір звідкись. Не треба так більше робити!
Я нічого їй не відповіла, тільки ображено почервоніла і схилила голову, ховаючи сльози. Зате як же я ридала вдома, розповідаючи мамі про цю несправедливість!
Але мама зуміла швидко мене заспокоїти:
-Не плач, донечко! Ти можеш гордитися – значить, твій твір схожий на твори справжніх письменників! Та й дядя Коля завжди говорить, що ти будеш письменником! А Ніна Іванівна, звісно, ще не знає про твої здібності, але вона розумна жінка і швидко розбереться!
Я пробачила вчительці те її несправедливе звинувачення в плагіаті. Пізніше вона вже ніколи не сумнівалася в моєму авторстві. У стінгазетах, на шкільних олімпіадах з успіхом сприймались мої дописи, вірші, фейлетони.
Вдавалося мені також малювання. Я почала відвідувати художній гурток, яким керував справжній художник Віктор Іванович Шеремет, свояк мого дядечка Володі.
У нього були виставки робіт, які вражали своєю майстерністю. Він говорив мені, розглядаючи мої малюнки «з натури»:
-Ти розпиляєшся на всі боки. Зосередься на малюванні і зможеш стати художником. У тебе рідкісне відчуття світлотіні! Ці чорно-білі ескізи я заберу на виставку дитячої творчості!
Але зовсім несподівано для себе, я закохалась у… математику! Учителем математики був у нас дуже сильний і суворий чоловік Тихін Іванович, якого ми боялися і поважали за розум і відданість своєму предмету.
Саме він відкрив мені красу і гармонію математичної логіки і я відчувала справжню насолоду, легко розв’язуючи складні задачі.
Тихін Іванович, надзвичайно скупий на похвали, якось сказав мені після уроку:
-У тебе математичний склад розуму. Якби ти захотіла, могла б стати математиком.
Тоді я вже була круглою відмінницею. Якось непомітно так вийшло. І, як виявилося пізніше, багатьох це стривожило, бо вже із сьомого класу йшла конкуренція за «золоті медалі». Але я цим зовсім не переймалася.
2016
стало листування з родичами. Мені подобалося писати листи і, мабуть, це непогано виходило.
Таким чином, листування нашої родини із раннього дитинст-ва перетворилося на мій приємний обов’язок.
Спочатку я почала відповідати на листи дяді Колі з Ленінграду, де він залишився жити, одружившись після служби в Армії з місцевою милою жінкою Шурою і мав там уже від неї чотирьох чарівних діточок, чиї світлини я із величезним задоволенням безкінечно розглядала.
Приїжджаючи до нас у гості, він хвалив мій стиль письма і грамотність. А був дядя Коля начитаним і добре знався на цьому ділі.
Пізніше писала листи братові на Донбас, стараючись змалювати наше убоге життя цікаво та барвисто. Він надсилав нечасті, зате дотепні відповіді, над якими я довго сміялася.
Коли у п’ятому класі, нам уперше задали писати твір на тему «Осінь», я написала його легко та натхненно, бо вже тоді над усе любила осінню пору.
Наша нова учителька української мови та літератури Ніна Іванівна, яка потім стала на все життя моєю улюбленою вчителькою, просто не повірила, що я сама його створила. Вона сказала перед усім класом:
-А Ніла списала твір звідкись. Не треба так більше робити!
Я нічого їй не відповіла, тільки ображено почервоніла і схилила голову, ховаючи сльози. Зате як же я ридала вдома, розповідаючи мамі про цю несправедливість!
Але мама зуміла швидко мене заспокоїти:
-Не плач, донечко! Ти можеш гордитися – значить, твій твір схожий на твори справжніх письменників! Та й дядя Коля завжди говорить, що ти будеш письменником! А Ніна Іванівна, звісно, ще не знає про твої здібності, але вона розумна жінка і швидко розбереться!
Я пробачила вчительці те її несправедливе звинувачення в плагіаті. Пізніше вона вже ніколи не сумнівалася в моєму авторстві. У стінгазетах, на шкільних олімпіадах з успіхом сприймались мої дописи, вірші, фейлетони.
Вдавалося мені також малювання. Я почала відвідувати художній гурток, яким керував справжній художник Віктор Іванович Шеремет, свояк мого дядечка Володі.
У нього були виставки робіт, які вражали своєю майстерністю. Він говорив мені, розглядаючи мої малюнки «з натури»:
-Ти розпиляєшся на всі боки. Зосередься на малюванні і зможеш стати художником. У тебе рідкісне відчуття світлотіні! Ці чорно-білі ескізи я заберу на виставку дитячої творчості!
Але зовсім несподівано для себе, я закохалась у… математику! Учителем математики був у нас дуже сильний і суворий чоловік Тихін Іванович, якого ми боялися і поважали за розум і відданість своєму предмету.
Саме він відкрив мені красу і гармонію математичної логіки і я відчувала справжню насолоду, легко розв’язуючи складні задачі.
Тихін Іванович, надзвичайно скупий на похвали, якось сказав мені після уроку:
-У тебе математичний склад розуму. Якби ти захотіла, могла б стати математиком.
Тоді я вже була круглою відмінницею. Якось непомітно так вийшло. І, як виявилося пізніше, багатьох це стривожило, бо вже із сьомого класу йшла конкуренція за «золоті медалі». Але я цим зовсім не переймалася.
2016
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію