ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.22
21:23
направду побоку хто й що про це помислить
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не
2026.04.22
16:30
Вже за фіранками минуле —
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
2026.04.22
15:20
Такі дощі тотальні і вселенські
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
2026.04.22
14:43
Співають пісень вовки,
Надривне нічне сопрано.
Дається зима взнаки,
Радіє весна зарано.
Доходять і до 5-ти,
Буває, нічні морози.
Вона не спішить прийти
З теплом весняної дози.
Надривне нічне сопрано.
Дається зима взнаки,
Радіє весна зарано.
Доходять і до 5-ти,
Буває, нічні морози.
Вона не спішить прийти
З теплом весняної дози.
2026.04.22
07:45
Л.Давидович (1900-1986), В.Драгунський (1913-1972)
Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!
Нічка за вікном чорніє,
Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!
Нічка за вікном чорніє,
2026.04.22
05:29
На теплих крилах весняних вітрів
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п
2026.04.21
22:19
що тут вигадувати що ліпити
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
2026.04.21
21:35
А ти ж казав мені: «Не плач,
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
2026.04.21
16:09
Покотилась крашанка до самого неба,
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
2026.04.21
14:09
Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
2026.04.21
13:50
Людям справді великим манія величі ні до чого.
Завдяки розвою філософії людство позбулося найкращих ілюзій.
Не зазнавши гіркоти поразок, не відчуєш смаку перемог.
Дика природа надто чутлива до диких звичаїв.
Коли відчуваєш листопад у квітні –
2026.04.21
12:01
Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…
2026.04.21
11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
2026.04.21
08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
2026.04.21
05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
2026.04.20
20:28
Бігти, наче за тобою гнались,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Гуп
Контекст : Надія Позняк. Яблука падають, падають яблука знову
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гуп
…Не тепер і не тут, але було, було. Точно пам’ятаю, що було, але коли, де – ні, цього пам’ять моя не знає. Та й що та пам’ять? – події, слова, рухи, знаки, символи, запахи, кольори, форми. А почуття? Це теж пам’ять? Не певен; про все, що вона зберігає, я ніби в книжці читав – мертві, вкриті порохом і пліснявою факти. А от почуття – інші.
Якщо видобути їх з невідомо де прихованого закапелка – вони живі, пульсуючі, справжні, теплі, ніби не там-тоді, а тут-тепер. Вони – мої, відтоді, як вперше пізнав, і дотепер, як (…пригадав?), і назавжди, доки... пам’ятатиму? житиму? Чи житиму, доки пам’ятатиму?
Було, було… Колись і десь, але ранок зростав над річкою. Сонце плавало в небі, наче жовток в молоці. Тиша стояла надзвичайна. Хоча ні: звичайна тиша, природна, ранкова німота. Навколо листя - зелене, кручене, гладке, різьблене, з темно-бузковими і червоними жилками, віти серед листя – й тиша, анічичирк, аніруш, аніщо.
І раптом – гуп!.. А тоді ще: гуп… гуп… Наче три важкі, проте обережні, стримані кроки, наче хтось великий і невидимий серед листя і ранкової німоти скрадається, намагаючись жодним зайвим рухом не видати своєї величезної, до вирішального часу втаєної присутності.
Тамую подих. О, тамування подиху – це мистецтво, що я добре опанував, тут я майстер... І знову - майже нечутно - гуп… Невідомий і величезний наблизився ще на один крок. Серце закалатало, опираючись придушеному в горлі подиху, що рветься з темно-червоної темряви легеневих глибин.
Гуп…
Час минає – повільно, обережно, як невідомий невидимий серед листя. Серце рве груди, гатить у скроні: кисню! Кисню мені! Кис…
Гуп…
Це серце чи крок? Хто скрадається, хто тут?! А може, це і є – час?
Гуп… - кінець тамуванню подиху! Хай там що, аби скоріше!
І події слухняно і миттєво прискорюються, невідомий і величезний більше не ховається за непроникною стіною листя. Десь угорі - шшшшурх! – погляд метнувся на звук, та одночасно долі – гуп! – і щось ніжно торкається ноги.
Яблуко. З гілки – шшшшурх! – воно пролетіло коротку відстань до сірого, ще холодного піску, і не зустрівши на своєму шляху нічиєї геніальної голови, - гуп! – вдарило землю, залишило охайну круглу виїмку і покотилося, доки не торкнулося моєї ноги. Яблуко. Ні, нічого я не збагнув, ніякого нового закону не відкрив. Хіба що…
Гуп... - нема відповідей, нема зарозумілої міської впевненості, нема знань, нічого нема - тільки глухе гупання яблук в ранковій тиші, тільки сонце, що плаває в небі, наче жовток в молоці, тільки пронизливе, всеохоплююче почуття…
Гуп!
2016
Якщо видобути їх з невідомо де прихованого закапелка – вони живі, пульсуючі, справжні, теплі, ніби не там-тоді, а тут-тепер. Вони – мої, відтоді, як вперше пізнав, і дотепер, як (…пригадав?), і назавжди, доки... пам’ятатиму? житиму? Чи житиму, доки пам’ятатиму?
Було, було… Колись і десь, але ранок зростав над річкою. Сонце плавало в небі, наче жовток в молоці. Тиша стояла надзвичайна. Хоча ні: звичайна тиша, природна, ранкова німота. Навколо листя - зелене, кручене, гладке, різьблене, з темно-бузковими і червоними жилками, віти серед листя – й тиша, анічичирк, аніруш, аніщо.
І раптом – гуп!.. А тоді ще: гуп… гуп… Наче три важкі, проте обережні, стримані кроки, наче хтось великий і невидимий серед листя і ранкової німоти скрадається, намагаючись жодним зайвим рухом не видати своєї величезної, до вирішального часу втаєної присутності.
Тамую подих. О, тамування подиху – це мистецтво, що я добре опанував, тут я майстер... І знову - майже нечутно - гуп… Невідомий і величезний наблизився ще на один крок. Серце закалатало, опираючись придушеному в горлі подиху, що рветься з темно-червоної темряви легеневих глибин.
Гуп…
Час минає – повільно, обережно, як невідомий невидимий серед листя. Серце рве груди, гатить у скроні: кисню! Кисню мені! Кис…
Гуп…
Це серце чи крок? Хто скрадається, хто тут?! А може, це і є – час?
Гуп… - кінець тамуванню подиху! Хай там що, аби скоріше!
І події слухняно і миттєво прискорюються, невідомий і величезний більше не ховається за непроникною стіною листя. Десь угорі - шшшшурх! – погляд метнувся на звук, та одночасно долі – гуп! – і щось ніжно торкається ноги.
Яблуко. З гілки – шшшшурх! – воно пролетіло коротку відстань до сірого, ще холодного піску, і не зустрівши на своєму шляху нічиєї геніальної голови, - гуп! – вдарило землю, залишило охайну круглу виїмку і покотилося, доки не торкнулося моєї ноги. Яблуко. Ні, нічого я не збагнув, ніякого нового закону не відкрив. Хіба що…
Гуп... - нема відповідей, нема зарозумілої міської впевненості, нема знань, нічого нема - тільки глухе гупання яблук в ранковій тиші, тільки сонце, що плаває в небі, наче жовток в молоці, тільки пронизливе, всеохоплююче почуття…
Гуп!
2016
Контекст : Надія Позняк. Яблука падають, падають яблука знову
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0993 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0993 seconds