Розтерзаний, розбитий і,
з вуст Цеппелінів, зконфужений,
"зкукожений" до куколки,
зім’ятий до мусора,
розтертий до пороху,
розвіяний по вітру,

Жертовний дарунок богам твоїм,
не я – а те, що від мене залишилось,
душа моя – чорна діра,
а простіше сміттєзвалище,
де покояться розбиті надії,
та жахливі спогади поставлені на капище.

А чорнота затягує і тяне, тяне,
висмоктуючи з мене остатки свободи,
що блиснули зрадливо,
лише в секунду розтавання,
коли закрив я двері за собою.

Розрив – розірвав дощенту розрізану ризу душі,
відкривши чорну діру, де царюєш лиш ти,
так, тільки про тебе думки, думки, думки,
з ночі до ранку, всю чорну пору,
лиш смокчеш і смокчеш мої мізки...

Здорового глузду більш нема –
все висмоктала чорна діра
де ти з своїм ігноруванням – владичиця,
каяття нема лиш пімста лишається одна –
наситити діру може брунатно-жовчна кров моя

Та стримує мене лиш ангел мій,
бо суїцид –найвища сатисфакція твоя,
можливо так було призначено мені
упасти жертвою твоєю без борні..