Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.20
17:30
Чи прислухаєшся до зір,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
2026.04.20
15:08
Долинають спогади тремтливі
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
2026.04.20
10:33
Олександр Чуркін (1903-1971)
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
2026.04.20
09:27
Сум…
Зупинилося серце чарівної жінки, знакової телеведучої, кінознавиці.
Саме вона у вересні 1995 року першою оголосила: «Вітаємо вас! В ефірі — "Студія 1+1!».
Ми разом вчилися на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченк
2026.04.19
23:17
Насипана Юрку могила*
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
2026.04.19
22:59
Вона умовчує тайноти -
вино немов
у часі вистояне в гротах -
якось бо мо'....
бо може мить прийде дозріла -
хтось надіп'є
на смак терпке, з дубових діжок,
вино оте.
вино немов
у часі вистояне в гротах -
якось бо мо'....
бо може мить прийде дозріла -
хтось надіп'є
на смак терпке, з дубових діжок,
вино оте.
2026.04.19
21:41
Мій друг питав мене
Де він бував
Куди потрапив?
Я казав, його звільнили
Ділитися зі світом жартами
Так, ніби він створив ореол
Я чув, як його радість плине
Де він бував
Куди потрапив?
Я казав, його звільнили
Ділитися зі світом жартами
Так, ніби він створив ореол
Я чув, як його радість плине
2026.04.19
21:32
Нескінченні, тривалі дощі
І сльота, ніби магма мовчання.
Так вода досягає душі
У бездушнім німім проминанні.
Так вода досягає єства,
Найсвятіших основ і законів.
І народиться думка жива
І сльота, ніби магма мовчання.
Так вода досягає душі
У бездушнім німім проминанні.
Так вода досягає єства,
Найсвятіших основ і законів.
І народиться думка жива
2026.04.19
18:56
Сакура біла розквітла!
Світло зробилось і чисто.
Звуки і запахи квітня
легко котились крізь місто.
Ей, зупинись незнайомцю
і охмілій з її світла.
Місто скорилося сонцю —
Світло зробилось і чисто.
Звуки і запахи квітня
легко котились крізь місто.
Ей, зупинись незнайомцю
і охмілій з її світла.
Місто скорилося сонцю —
2026.04.19
17:21
Вона завітала під час вересневих дощів,
Коли все свистіло й жбурляло під ламаним дахом.
Чим міг пригостити її я в квартирі своїй?
Вином молодим та густим обліпиховим чаєм.
Вона не просила ніколи мене ні про що,
Дивилась в вікно, як стікають потока
Коли все свистіло й жбурляло під ламаним дахом.
Чим міг пригостити її я в квартирі своїй?
Вином молодим та густим обліпиховим чаєм.
Вона не просила ніколи мене ні про що,
Дивилась в вікно, як стікають потока
2026.04.19
17:19
Над рікою туман висить.
Промайне, може, часом тінь.
Чи то птах який пролетить,
Чи то форкне в тумані кінь.
Попід верби вогонь горить,
Хтось багаття в траві розклав.
Дим в тумані не розрізнить.
Мабуть, хтось на спочинок став.
Промайне, може, часом тінь.
Чи то птах який пролетить,
Чи то форкне в тумані кінь.
Попід верби вогонь горить,
Хтось багаття в траві розклав.
Дим в тумані не розрізнить.
Мабуть, хтось на спочинок став.
2026.04.19
17:13
Найбільша країна виявилася тупо найширшою.
Дебіл таки добився свого - його добили.
Любов до ближнього реклами не потребує.
Якби правда не була гіркою, на неї перестали б звертати увагу.
Золота середина добряче підгнила від часу.
Гуманність
2026.04.19
11:03
Вимотуєш байдужістю, мовчиш -
Стає далекою для нас торішня близькість.
Твоя безпристрасність нагадує фетиш.
А наше спільне де могло подітись?
Направду може бути все страшніш -
До царства тіней ти зійшла ще взимку,
А я не знав, і слухав La Mattchic
Стає далекою для нас торішня близькість.
Твоя безпристрасність нагадує фетиш.
А наше спільне де могло подітись?
Направду може бути все страшніш -
До царства тіней ти зійшла ще взимку,
А я не знав, і слухав La Mattchic
2026.04.18
22:13
Весна-рясна, схопила серце в руки,
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
2026.04.18
21:00
мої мізки тобі не машина
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
2026.04.18
19:57
Ідуть у засвіти поети
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Мушля
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мушля
...пам'ятаєш, яким був цей вітер у липні? Наче то не повітря, а води рухалися потужними хвилями за вікном. Дмухне пружно - а за мить листя злито, соковито, потужно видихне у відповідь, - стільки вологи, стільки живої насиченої сили назбиралося в ньому. Вітер - листя, шшшуххх - шааа, вітер - хвиля, шшшуххх - шааа - і ціле місто гойдається на тих неозорих хвилях, наче айсберг. Заколисує, підхоплює, несе тим липневим океаном: шшшуххх - шааа, шшшуххх - шааа...
А послухай нині. Ні, не дихай. Тиша. Тоді - десь іздалеку з'являється звук. Сухий, високий, змарнілий, він наближається поволі, непевно, хитаючись, застигаючи час від часу, ніби втратив силу. А як наблизиться - розпадається на часточки. Наче з дріботіння мураших ніжок склав хтось той звук. Що воно? Каміння? Дерево? Жерсть? Сухе листя?
Знову тиша. Нарешті, спромоглося повітря, ворухнулося, і звук виник знову. Торохкотить - часто, хирляво, дрібненько, наче... Наче хто вулицею розвісив дрібнісінькі сухі кісточки, рясно-рясно, а подув вітру такий кволий, що самі лишень оті кісточки йому відгукуються. Хааа - тррр... Хааа - тррр... Тиша.
Ось і все, що нині лишилося від липневого океану. Змілів, всох, випарувався; спрагле його дно розірвали тріщини-вулиці завглибшки з Маріанську западину. Долини, колись занурені в зелене, соковите й солодке, встелила сірувата гірка сіль. Хирлявий суховій так-сяк в'є з неї хиткі, непевні, півп'яні вихори-крутні, що за крок-два розсипаються сірими порохнявими хмарками: хааа - тррр... шшш... хааа - тррр... шшш...
Чим рятуюсь? Аж ось він - мій прихисток. Слухай. Ні, не дихай. Чуєш?
...шшшуххх... шааа... шшшуххх... шааа... вітер... листя... вітер... хвиля... океан... липень... шшшуххх... шааа... мушшш... ляаа...
серпень 2016
А послухай нині. Ні, не дихай. Тиша. Тоді - десь іздалеку з'являється звук. Сухий, високий, змарнілий, він наближається поволі, непевно, хитаючись, застигаючи час від часу, ніби втратив силу. А як наблизиться - розпадається на часточки. Наче з дріботіння мураших ніжок склав хтось той звук. Що воно? Каміння? Дерево? Жерсть? Сухе листя?
Знову тиша. Нарешті, спромоглося повітря, ворухнулося, і звук виник знову. Торохкотить - часто, хирляво, дрібненько, наче... Наче хто вулицею розвісив дрібнісінькі сухі кісточки, рясно-рясно, а подув вітру такий кволий, що самі лишень оті кісточки йому відгукуються. Хааа - тррр... Хааа - тррр... Тиша.
Ось і все, що нині лишилося від липневого океану. Змілів, всох, випарувався; спрагле його дно розірвали тріщини-вулиці завглибшки з Маріанську западину. Долини, колись занурені в зелене, соковите й солодке, встелила сірувата гірка сіль. Хирлявий суховій так-сяк в'є з неї хиткі, непевні, півп'яні вихори-крутні, що за крок-два розсипаються сірими порохнявими хмарками: хааа - тррр... шшш... хааа - тррр... шшш...
Чим рятуюсь? Аж ось він - мій прихисток. Слухай. Ні, не дихай. Чуєш?
...шшшуххх... шааа... шшшуххх... шааа... вітер... листя... вітер... хвиля... океан... липень... шшшуххх... шааа... мушшш... ляаа...
серпень 2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
