...пам'ятаєш, яким був цей вітер у липні? Наче то не повітря, а води рухалися потужними хвилями за вікном. Дмухне пружно - а за мить листя злито, соковито, потужно видихне у відповідь, - стільки вологи, стільки живої насиченої сили назбиралося в ньому. Вітер - листя, шшшуххх - шааа, вітер - хвиля, шшшуххх - шааа - і ціле місто гойдається на тих неозорих хвилях, наче айсберг. Заколисує, підхоплює, несе тим липневим океаном: шшшуххх - шааа, шшшуххх - шааа...

А послухай нині. Ні, не дихай. Тиша. Тоді - десь іздалеку з'являється звук. Сухий, високий, змарнілий, він наближається поволі, непевно, хитаючись, застигаючи час від часу, ніби втратив силу. А як наблизиться - розпадається на часточки. Наче з дріботіння мураших ніжок склав хтось той звук. Що воно? Каміння? Дерево? Жерсть? Сухе листя?

Знову тиша. Нарешті, спромоглося повітря, ворухнулося, і звук виник знову. Торохкотить - часто, хирляво, дрібненько, наче... Наче хто вулицею розвісив дрібнісінькі сухі кісточки, рясно-рясно, а подув вітру такий кволий, що самі лишень оті кісточки йому відгукуються. Хааа - тррр... Хааа - тррр... Тиша.

Ось і все, що нині лишилося від липневого океану. Змілів, всох, випарувався; спрагле його дно розірвали тріщини-вулиці завглибшки з Маріанську западину. Долини, колись занурені в зелене, соковите й солодке, встелила сірувата гірка сіль. Хирлявий суховій так-сяк в'є з неї хиткі, непевні, півп'яні вихори-крутні, що за крок-два розсипаються сірими порохнявими хмарками: хааа - тррр... шшш... хааа - тррр... шшш...

Чим рятуюсь? Аж ось він - мій прихисток. Слухай. Ні, не дихай. Чуєш?

...шшшуххх... шааа... шшшуххх... шааа... вітер... листя... вітер... хвиля... океан... липень... шшшуххх... шааа... мушшш... ляаа...

серпень 2016