Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.18
14:21
Лютує сіре небо грозове.
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
2026.06.18
12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
2026.06.18
11:59
А кого я знайду на забутій стежині?
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
2026.06.18
10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
2026.06.18
03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
2026.06.17
04:21
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
2026.06.17
01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Балера (1974) /
Вірші
Золотоволоска і три ведмеді (переклад з Роалда Дала)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Золотоволоска і три ведмеді (переклад з Роалда Дала)
Відома казочка мала
Даремно в продажу була.
Дивуюсь, дорогі батьки,
Що вам і досі невтямки:
У ній закладено знаття,
Що злодійкою є дитя.
Якби почули голос мій,
Вона б сиділа у тюрмі.
Ви спробуйте лиш уявить:
Старанно готували ви
Смачнющу кашу і парку
Та каву, свіжу і гірку,
Можливо, тости й мармелад.
Тож на столі чудовий лад.
Для вас, для тата є стілець,
А поруч і хлоп’я мале.
Та раптом тато зблід з лиця:
«Яка ж гаряча каша ця!
То треба погуляти нам,
Щоб охолонула вона.
Такі прогулянки малі
Корисні людям взагалі.
Це вам покращить апетит,
То варто нам усе ж піти.»
Не заперечила дружина,
Що мужа слухатись повинна,
Яка лише в обідній час
Увесь порядок визнача.
Як тільки вийшли ви з будинку,
Дівча здійснило злецькі вчинки,
Маленька гадина нечемна
В оселю увійшла таємно.
Як озирнулася навколо,
Побачила накритий столик,
Схопила ложку зі стола
І швидко їсти почала.
Як вам таке, я запитав,
Коли чудова їжа та,
Що готувалась до пуття,
Нахабно з’їдена дитям?
Та це іще не все, заждіть!
Не гірша то з дитячих дій.
Ви – господиня хоч куди,
І протягом життя завжди
Збирали речі, любі вам,
Створивши затишку дива.
Всі меблі рококо доби
Відомий Чіппендейл зробив.
А ваша гордість безупинна –
Маленький стільчик для дитини,
Що хтось із пращурів придбав
(Єлизаветинська доба).
Стілець той, наче річ свята,
Бо спадком від бабусі став.
Невігласу – усе одно
Це зрозуміти не дано.
Байдужа Златі ця деталь,
Дівчиська не проймає жаль,
Коли сідає на стілець:
Він хрусь – і цінність нанівець.
Та їй не прикро, бо вона
Ні крихти сорому не зна.
Вона ревла: «Хай спалить грець
Гидкий і капосний стілець!»,
Промовила таке слівце,
Що краще промовчу про це.
(Я пропустив її слова,
Бо їх ніхто б не друкував).
Майнула здогадка проста:
Втече негідниця ота?
Та зовсім ні, мені шкода,
Ще не завершилась біда.
Аж ось і спати їй кортить,
Шукає місце прилягти,
Стрибає в ліжка на льоту –
Наступна катастрофа тут.
Культурні люди загалом
Взуття знімають перед сном.
А Злата, вибравши постіль,
Лягла до ліжка у взутті.
А черевики ті брудні
В липкому чорному багні.
Також один із каблуків
Лайно собаче зачепив.
Питаю ще, як вам оце,
Коли б таке брудне дільце
Із вашим ліжком хтось вчинив,
Не відчуваючи вини?
У казці – висновку нема,
Аби малюк взуття знімав,
Натомість – кілька карних справ,
Порахувати їх пора.
Найперший злочин був у тім,
Щоб увійти в приватний дім.
По-друге, прокурор писав:
Украла кашу із вівса.
По-третє, дорогий стілець
Зламала й ведмежаті зле.
Білизну ж чисту, наче сніг,
Замазала багном із ніг.
Суддя зазначив: «Взагалі,
Важкої праці десять літ!»
У книзі же все навпаки,
Радіють щиро малюки:
Дівча ніхто не покарав, –
Вигукують: «Ура! Ура!
О, Злато! Господу хвала!
Як добре, що ти утекла!»
Як обирав би я фінал,
Була би кара їй страшна.
«О, татку!» – плаче ведмежа, –
Пропала каша! Просто жах!»
Ведмідь же відповів умить:
«На ліжку каша он лежить.
Як їжа в животі у міс,
Нехай її ведмедик з’їсть.»
Даремно в продажу була.
Дивуюсь, дорогі батьки,
Що вам і досі невтямки:
У ній закладено знаття,
Що злодійкою є дитя.
Якби почули голос мій,
Вона б сиділа у тюрмі.
Ви спробуйте лиш уявить:
Старанно готували ви
Смачнющу кашу і парку
Та каву, свіжу і гірку,
Можливо, тости й мармелад.
Тож на столі чудовий лад.
Для вас, для тата є стілець,
А поруч і хлоп’я мале.
Та раптом тато зблід з лиця:
«Яка ж гаряча каша ця!
То треба погуляти нам,
Щоб охолонула вона.
Такі прогулянки малі
Корисні людям взагалі.
Це вам покращить апетит,
То варто нам усе ж піти.»
Не заперечила дружина,
Що мужа слухатись повинна,
Яка лише в обідній час
Увесь порядок визнача.
Як тільки вийшли ви з будинку,
Дівча здійснило злецькі вчинки,
Маленька гадина нечемна
В оселю увійшла таємно.
Як озирнулася навколо,
Побачила накритий столик,
Схопила ложку зі стола
І швидко їсти почала.
Як вам таке, я запитав,
Коли чудова їжа та,
Що готувалась до пуття,
Нахабно з’їдена дитям?
Та це іще не все, заждіть!
Не гірша то з дитячих дій.
Ви – господиня хоч куди,
І протягом життя завжди
Збирали речі, любі вам,
Створивши затишку дива.
Всі меблі рококо доби
Відомий Чіппендейл зробив.
А ваша гордість безупинна –
Маленький стільчик для дитини,
Що хтось із пращурів придбав
(Єлизаветинська доба).
Стілець той, наче річ свята,
Бо спадком від бабусі став.
Невігласу – усе одно
Це зрозуміти не дано.
Байдужа Златі ця деталь,
Дівчиська не проймає жаль,
Коли сідає на стілець:
Він хрусь – і цінність нанівець.
Та їй не прикро, бо вона
Ні крихти сорому не зна.
Вона ревла: «Хай спалить грець
Гидкий і капосний стілець!»,
Промовила таке слівце,
Що краще промовчу про це.
(Я пропустив її слова,
Бо їх ніхто б не друкував).
Майнула здогадка проста:
Втече негідниця ота?
Та зовсім ні, мені шкода,
Ще не завершилась біда.
Аж ось і спати їй кортить,
Шукає місце прилягти,
Стрибає в ліжка на льоту –
Наступна катастрофа тут.
Культурні люди загалом
Взуття знімають перед сном.
А Злата, вибравши постіль,
Лягла до ліжка у взутті.
А черевики ті брудні
В липкому чорному багні.
Також один із каблуків
Лайно собаче зачепив.
Питаю ще, як вам оце,
Коли б таке брудне дільце
Із вашим ліжком хтось вчинив,
Не відчуваючи вини?
У казці – висновку нема,
Аби малюк взуття знімав,
Натомість – кілька карних справ,
Порахувати їх пора.
Найперший злочин був у тім,
Щоб увійти в приватний дім.
По-друге, прокурор писав:
Украла кашу із вівса.
По-третє, дорогий стілець
Зламала й ведмежаті зле.
Білизну ж чисту, наче сніг,
Замазала багном із ніг.
Суддя зазначив: «Взагалі,
Важкої праці десять літ!»
У книзі же все навпаки,
Радіють щиро малюки:
Дівча ніхто не покарав, –
Вигукують: «Ура! Ура!
О, Злато! Господу хвала!
Як добре, що ти утекла!»
Як обирав би я фінал,
Була би кара їй страшна.
«О, татку!» – плаче ведмежа, –
Пропала каша! Просто жах!»
Ведмідь же відповів умить:
«На ліжку каша он лежить.
Як їжа в животі у міс,
Нехай її ведмедик з’їсть.»
Переклад вперше опубліковано на сторінці премії METAPHORA - http://www.metaphora.in.ua/?p=10975
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Маленька Червона Капелюшка та вовк (переклад з Роалда Дала)"
• Перейти на сторінку •
"Amoretti. Сонет XL (переклад з Едмунда Спенсера)"
• Перейти на сторінку •
"Amoretti. Сонет XL (переклад з Едмунда Спенсера)"
Про публікацію
