Сьогодні натерпілася страху, що не передати. Руки і ноги тремтять до цих пір. Перед самим обідом забігає сусідка Галя і перелякано повідомляє: - Степ горить! Ця коротенька фраза зразу ж приводить мене у бойову готовність на боротьбу з вогнем, бо горить степ, це величезна небезпека для нашого житла. Починаємо поливати усе навкруг дворів, виставляємо, щоб були напоготові : лопати, граблі, сапи, старі покривала, усе що буде допомагати боротися з вогнем. Коли лавина вогню наступає на твій дім, то повірте це дуже страшно. Ми уже бачили, як у такому пожарі декілька років тому загинув наш старенький сусід – учасник бойових дій у ВВВ, а у серпні 2013р самі мало не загинули, бо густий дим укутав всю хату і не було як дихнути, сусідських дітей возили у реанімацію рятувати. Я тоді зрозуміла, як гинуть на пожарі за одну мить І так на протязі останніх п'яти років, коли височенна трава, яка покрила усі приватизовані наділи висихає у серпні – вересні, варто комусь кинути недопалок і степ починає горіти. Сьогодні пожежні машини приїхали вчасно і погасили полум'я, але третина сухого степу стоїть і і небезпека, що він спалехне у якусь мить зберігається. Наділи земельні отримали власники у 1994році, але таке враження, що про них забули, чи чекають вигідної ціни, щоб продати. Слобожанська(Ювілейна) селищна рада відсторонилася від цього розділеного поля повністю і воюємо ми самотужки, ніби ми і не жителі сел. Слобожанське. Там внизу , у центрі, клумби, фонтан, освітлені вулиці, цивілізація, магазини, а до нас навіть дороги і води немає, а за усе інше я уже мовчу. Дякую МЧС за оперативність і хотілось би, щоб і їх керівництво звернуло увагу нашого селищного керівництва на недопустиму ситуацію, яка склалася на нашому житловому масиві. Ми щороку зверталися з колективними листами у нашу першу владну інстанцію, але результат нульовий. Можливо через соціальні мережі нас почують.

11.09.2016р. Надія Таршин