Свободівцю-харків'янину Мирославові Мислі,
що загинув від ворожої кулі під час перемир'я

У води озер заглядали сузір'я,
Принишкли, замовкли в чеканні міста.
В країні об'явлене скрізь перемир'я,
Відводиться зброя, надія зроста…

А Волохів яр попрощався із сином,
Сльозами вмивалися листя дерев.
В труні повернувся навік до родини
Синок, що міг жити, боротись як лев.

Та ворог стріляє, на те він і ворог,
Із ним не домовитись, віри нема.
І куля не знає про переговори,
Вбиває, і з нею приходить пітьма.

У мамину душу і батьківську хату,
У братове серце і серце сестри.
І синова пусткою стала кімната.
А шелестом плачуть стрункі явори.

А хто відповість за втрату людини,
За те, що на ньому закінчився рід?
Відходять у вічність сини, у глибини,
За рідну країну у розквіті літ.
05.10.16