У газеті «Літературна Україна» я прочитав статтю Василя Гея «Совок» базарної епохи, або чим пахне «жасмін?». Все те, що написано про мовну ситуацію у Луцьку майже повністю стосується і Тернополя. Побутова українська мова на 1/3 засмічена, навіть в україномовних містах, іншомовними словами (російськими, польськими, англійськими тощо).
Виправити ситуацію допоможе самодисципліна, самонавчання українців і постійна реклама на державних, місцевих та приватних телевізійних каналах, радіо на зразок: «Хочеш добра Україні – розмовляй літературною мовою!», «Українцю! Допоможи українцеві розмовляти літературною мовою!». На мій погляд, проблема полягає в тому, що Українська держава самоусунулась від здійснення послідовної та цілеспрямованої мовної політики. Це, напевно, через те, що серед вищих державних службовців у Києві, Севастополі, Сімферополі, обласних центрах доволі мізерний відсоток осіб, які є водночас і справжніми носіями української літературної мови, і патріотами України.
У світі нагромаджено чималий досвід боротьби за мову та її державний захист. Приміром, у сусідній Росії, на відміну від України, комплексно і цілеспрямовано здійснюється державна політика в галузі мови. У нас же немає навіть організованої оборони української мови. У Росії російською мовою, як єдиною державною мовою в багатонаціональній країні, опікується не будь-хто, а особисто дружина екс-Президента РФ Людмила Путіна (випускниця філологічного факультету Петербурзького університету). Державна політика Росії спрямована не тільки на збереження російської мови, а й на її просування (цікаво, чи не в бік України?). Якщо провести аналіз і оцінку стану й перспектив розвитку вітчизняного книжкового та газетного ринків, яким заволоділи російськомовні (здешевлені спеціально для України) видання, то причин для такої гіпотези предостатньо. Мовна, інформаційна та ідеологічна окупація України посилюється, і грошей на це сусідня держава не шкодує.
У США людина не може влаштуватись на державну службу, якщо вона не володіє вільно державною мовою. Те саме і в Росії. У Польщі, згідно із законом про мову, на вітринах, рекламних щитах, у документах небажане вживання іноземних слів та висловів. «Хот-доги» перейменовані на «гарячих псів», віскі «Джоні Уокер» – на «Волоцюгу Яна». За порушення закону – штраф 25000 у. о. Запропоновано також штрафувати депутатів польського сейму за публічну лайку.
У Казахстані конституцією та виборчим законодавством передбачено проведення перевірок на знання казахської мови для всіх кандидатів, котрі балотуються на посаду президента Казахстану. Іспит складається з письмової роботи, відповідей на запитання та виступу протягом п’ятнадцяти хвилин. Нашим народним депутатам і державним службовцям влаштувати б такий іспит на предмет знання української мови з наступними оргвисновками.
В Азербайджані внесено поправку до Кодексу адміністративних порушень «Про перешкоди застосування державної мови в Азербайджанській республіці». Нині там за пропаганду проти державної мови, за обмеження сфери її застосування посадових осіб штрафують в розмірі від 50 у. о. до 300 у. о.
Отже, досвід зарубіжних країн з мовної політики маємо, а тепер потрібно визначити конкретні кроки української патріотичної еліти і держави щодо державної цілеспрямованої і системної політики із захисту та розвитку української мови.
Я вважаю, що в цьому напрямі необхідно здійснити такі заходи:
1. Провести міжнародну науково-практичну конференцію або нараду з питань організації державної мовної політики із захисту та розвитку державної мови в усіх сферах суспільного життя. На конференцію (нараду) доцільно запросити провідних письменників, просвітян, філологів, митників, фінансистів, податківців, правоохоронців, членів РНБО України та інших. Особливу увагу під час обговорення проблеми слід звернути на необхідність створення державного регулятивного або контролюючого органу з мовної політики та застосування штрафних санкцій за порушення мовних прав громадян України.
2. Вирішити питання про створення державного регулятивного або контролюючого органу (Державного комітету України або Управління в складі Секретаріату Президента України) з мовної політики.
3. Розробити і затвердити «Державну програму захисту та розвитку української мови на період до 2015 року» з повним її щорічним фінансовим забезпеченням.
4. Підготувати Указ Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення мовних прав громадян України» із врахуванням світового досвіду.
5. Законом або Указом Президента категорично заборонити двомовні російсько-українські телепередачі, які шкідливі для розвитку української мови в Україні, адже в цих телепередачах російська мова домінує над українською.
6. Контроль за дотриманням мовної політики мають здійснювати державні інспектори з мовної політики – представники однойменного Державного комітету України або Управління у складі Секретаріату Президента України. Ці інспектори повинні отримати право накладати штрафні санкції на всіх порушників мовного законодавства (ЗМІ, заклади торгівлі, кафе, бари, ресторани, транспортні організації, державних службовців, окремих громадян).
7. В усіх регіонах створити безплатні курси вивчення української мови для громадян України, які бажають добровільно її вивчити. Мовних провокаторів, які, безсумнівно, з’являться на таких курсах, варто негайно відраховувати з цих курсів та штрафувати.
8. Сфера послуг в усіх регіонах України (без винятку) має бути переведена на державну мову (особливо торгівля).
9. Створити і запровадити в Україні чіткий та зрозумілий для усіх порядок позбавлення ліцензій ЗМІ, закладів торгівлі, кафе, барів, ресторанів, транспортних організацій (де переважає іноземна пісня) за систематичне порушення мовного законодавства тощо.
10. Сформувати і розвинути Національну мережу суспільної пропаганди української мови, культури, мистецтва.
Перелік конкретних кроків з мовної політики в Україні можна буде продовжити, проте я на цьому свідомо зупинюсь, щоб запросити усіх небайдужих до відвертої розмови про фінансово-економічні важелі в організованій системі захисту й розвитку української мови та їхнє якнайшвидше практичне застосування в нашій державі.
Настала пора по-справжньому захистити мовні права українського народу від насмішок і відвертого цькування за рідну мову та фінансово покарати шовіністів, провокаторів та примітивних недалекоглядних осіб.

Василь ДЕРІЙ,
кандидат економічних наук, доцент Тернопільського національного
економічного університету.

http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=7163

2007 р. - м. Тернопіль.