Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.21
16:58
Підтримуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці. На ній і забезпечу свій допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома нашим штатним співробітникам.
Природно, що видалити її зможу
2026.03.21
13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
2026.03.21
09:24
Загасли зірки за холодним вікном,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
2026.03.21
08:31
Про щастя: арії, пісні,
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
2026.03.21
07:06
Співучими струмочками
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
2026.03.20
21:02
Вечір палко вдивляється в очі весні,
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
2026.03.20
19:41
Михайло Голодний (1903-1949)
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
2026.03.20
18:36
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2026.03.20
16:16
Земле предків, Правіри, ти свята є по праву.
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
2026.03.20
15:21
То – двері з очком,
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
2026.03.20
11:47
Зазирни в мої сни, ти побачиш простори безкраї,
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
2026.03.20
10:16
Подвійне, а з назвою – і потрійне "кохаю і люблю" виглядає таким, ніби автор у бажанні бути почутим виконав повтор, який переданий майже сигналом бідства на той випадок, якщо раптом хтось погано ловить. Далі – "ніколи не порівняну ні з ким" – і в цьом
2026.03.20
08:23
Кохаю і люблю, моя кохано,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
2026.03.20
07:55
Цілу зиму нею снили,
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
2026.03.20
05:44
Я гадаю
Буде це
Легковажно, гаразд
Я гадаю
Буде це
Легковажно, окей
Твою машкару
Буде це
Легковажно, гаразд
Я гадаю
Буде це
Легковажно, окей
Твою машкару
2026.03.19
23:14
Не можна існувати без
поезії і патріот
організовує лікбез
на рідній мові, та висот
сягає авторка поез,
які оцінює народ.
Тому без пафосу кажу,
що ми давно не племена
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поезії і патріот
організовує лікбез
на рідній мові, та висот
сягає авторка поез,
які оцінює народ.
Тому без пафосу кажу,
що ми давно не племена
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Шинкаренко (1975) /
Проза
На п'єдесталі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На п'єдесталі
Я завернув до чорного отвору в стіні, піднявся сходинками й опинився напроти кіоску. Світло в приміщені не горіло, сяяв ліхтар, який був прищеплений до козирка. На табличці, що висіла за металевими фігурними ґратами, було написано: «Відчинено». Я понишпорив в кишенях куртки. Нашкріб три гривні і сімдесят дев’ять копійок. Набрав повні легені повітря і підійшов навшпиньках до віконця. Всередині заворушилася чорна тінь. Жіноча рука відкрила віконце.
– Вафлі «Артек», – видихнув я, простягаючи гроші.
– З горішками чи класичні? – спитав, ніби з підземелля, голос.
– Без різниці.
Рука щезла, потім з’явилася знову з кондитерським виробом та здачею.
– А ви зі мною не скуштуєте крихти? – спитав я.
Світло ліхтаря виривало із пітьми груди, підборіддя, губи і кінчик носа нічного продавця. Я побачив, як скривилися в гримасі губи і зачув, як вони вимовили:
– Крокуй додому, хлопче.
Віконце з брязкотом зачинилося.
Ет, курва!
Я попетляв трохи між новобудовами району, вийшов на алею, пройшовся і потрапив в саме серце парку.
Мелодійно дзюрчав фонтан. Галасливо співали пташки. Сіріло. Клубовиння туману велично пашіло над землею. Красота! Я примостився на постамент жінки-спортсменки. Вона стояла з якоюсь ґирлиґою в руках, гордо посилаючи погляд у центр міста.
Я відкрив пакет і маленькими шматочками почав їсти вафлі.
Жував і думав: «Чудеса! Усі тільки прокидаються, а я вже бадьорий».
Жував і міркував: «З якої радості я такий дурний?»
Жував і гадав: «Чому мені так самотньо?»
– А ти випадково не знаєш? – спитав я у жінки-спортсменки. – Е-е-е, - придивився я до скульптури уважніше, – то ти теж з клану самітників. Теж, мабуть, часом сльози ллєш? Так, незавидна у нас доля. Звісно, на веслі, що ти тримаєш, птаха, можливо, й збудує гніздо, а в спекотний день, в тіні, яку ти даруватимеш, інколи, спочиватиме подорожній, твоєю будовою снуватимуть мурахи… Однак, настане час, коли птах полетить до теплих країв, сім’я мурах перебереться до найближчого дерева, подорожній, добре відпочилий, піде своїм шляхом. Лиш ти залишишся стояти. Ти нікуди не в змозі піти з власної волі. Хоч би й хотів вчинити не так, як треба, все одно не вийде. Ніби хто в довгу – предовгу штольню засадив. Так, незавидна у нас доля… Чуєш, а давай потанцюємо?! Запрошую тебе до танцю! Ми будемо кружляти у вальсі. Ми загубимося у цьому вирі. Пташки, фонтан, комарі, вся природа буде акомпанувати нам. Погоджуйся. Прошу. Як тебе звати? Я буду називати тебе Афродітою!
Я підхопився на ноги. Я був одного зросту з скульптурою. П’янке ранкове повітря, хитало мене.
Я обхопив гіпсову талію Афродіти.
-Ну що, поїхали? А ти боялася. Ти прекрасно вальсуєш. В тебе відмінне відчуття такту. Ти дивовижно граційна, в тебе такі витончені рухи, сама королева позаздрила б тобі. А які чудові, пругкі перса? Об них так приємно тертися. А чи не прискорити нам темпу?!
Вальс!Вальс!Вальс!
В голові все йшло страшним обертом.
Вальс!Вальс!Вальс!
Скульптура в моїх обіймах захиталася.
Вальс!Вальс!Вальс!
Ще трохи – і звалився б разом Афродітою в кущі.
Охолодили мене кроки, звук яких пробився крізь мелодію вальсу барабанним дробом. Я підняв голову з плеча Афродіти, повернувся і побачив інтелігентно вдягнену панночку. Вона вигулювала симпатичного білого пуделя з червоним бантиком на шиї. Я зіскочив з п’єдесталу.
– Вибачте, – попрохав я пробачення у пані.
– Нічого, нічого, – відказала та перелякано зиркаючи в мій бік.
– Я, знаєте, граю у шкільному театрі, репетиція завтра і .. Пробачте ще раз, але у вас зараз відлетить каблук.
Панна ніяк не відреагувала на зауваження. Вона продовжувала йти так, ніби й не чула мене. Я рушив за нею.
– Пані, я серйозно кажу.
Вона прискорила ходу. Я не відставав.
–Вибачте, це не моя справа, але каблук ваш тримається…
Панночка – такої прудкості від неї важко було очікувати – лопонула немов та газель. Пудель кинувся було за своєю господинею, але поводок, який необачливо випустили, зачепився за корінь дерева.
– Заждіть... Куди ж ви тікаєте?
Собака, рвучись на прив’язі, жалібно дзявкотів. ЇЇ господарка верещала десь аж за посадками ялин:
– Рятуйте! Пожар! Пожар!
Я поклав вафлі до внутрішньої кишені куртки. Дістав цигарки. Закурив. Сплюнув. Подивився на Афродіту – вона була гіпсова. Застебнув «змійкою» куртку і непевним кроком пішов подалі від цього ґвалту.
1999р.
– Вафлі «Артек», – видихнув я, простягаючи гроші.
– З горішками чи класичні? – спитав, ніби з підземелля, голос.
– Без різниці.
Рука щезла, потім з’явилася знову з кондитерським виробом та здачею.
– А ви зі мною не скуштуєте крихти? – спитав я.
Світло ліхтаря виривало із пітьми груди, підборіддя, губи і кінчик носа нічного продавця. Я побачив, як скривилися в гримасі губи і зачув, як вони вимовили:
– Крокуй додому, хлопче.
Віконце з брязкотом зачинилося.
Ет, курва!
Я попетляв трохи між новобудовами району, вийшов на алею, пройшовся і потрапив в саме серце парку.
Мелодійно дзюрчав фонтан. Галасливо співали пташки. Сіріло. Клубовиння туману велично пашіло над землею. Красота! Я примостився на постамент жінки-спортсменки. Вона стояла з якоюсь ґирлиґою в руках, гордо посилаючи погляд у центр міста.
Я відкрив пакет і маленькими шматочками почав їсти вафлі.
Жував і думав: «Чудеса! Усі тільки прокидаються, а я вже бадьорий».
Жував і міркував: «З якої радості я такий дурний?»
Жував і гадав: «Чому мені так самотньо?»
– А ти випадково не знаєш? – спитав я у жінки-спортсменки. – Е-е-е, - придивився я до скульптури уважніше, – то ти теж з клану самітників. Теж, мабуть, часом сльози ллєш? Так, незавидна у нас доля. Звісно, на веслі, що ти тримаєш, птаха, можливо, й збудує гніздо, а в спекотний день, в тіні, яку ти даруватимеш, інколи, спочиватиме подорожній, твоєю будовою снуватимуть мурахи… Однак, настане час, коли птах полетить до теплих країв, сім’я мурах перебереться до найближчого дерева, подорожній, добре відпочилий, піде своїм шляхом. Лиш ти залишишся стояти. Ти нікуди не в змозі піти з власної волі. Хоч би й хотів вчинити не так, як треба, все одно не вийде. Ніби хто в довгу – предовгу штольню засадив. Так, незавидна у нас доля… Чуєш, а давай потанцюємо?! Запрошую тебе до танцю! Ми будемо кружляти у вальсі. Ми загубимося у цьому вирі. Пташки, фонтан, комарі, вся природа буде акомпанувати нам. Погоджуйся. Прошу. Як тебе звати? Я буду називати тебе Афродітою!
Я підхопився на ноги. Я був одного зросту з скульптурою. П’янке ранкове повітря, хитало мене.
Я обхопив гіпсову талію Афродіти.
-Ну що, поїхали? А ти боялася. Ти прекрасно вальсуєш. В тебе відмінне відчуття такту. Ти дивовижно граційна, в тебе такі витончені рухи, сама королева позаздрила б тобі. А які чудові, пругкі перса? Об них так приємно тертися. А чи не прискорити нам темпу?!
Вальс!Вальс!Вальс!
В голові все йшло страшним обертом.
Вальс!Вальс!Вальс!
Скульптура в моїх обіймах захиталася.
Вальс!Вальс!Вальс!
Ще трохи – і звалився б разом Афродітою в кущі.
Охолодили мене кроки, звук яких пробився крізь мелодію вальсу барабанним дробом. Я підняв голову з плеча Афродіти, повернувся і побачив інтелігентно вдягнену панночку. Вона вигулювала симпатичного білого пуделя з червоним бантиком на шиї. Я зіскочив з п’єдесталу.
– Вибачте, – попрохав я пробачення у пані.
– Нічого, нічого, – відказала та перелякано зиркаючи в мій бік.
– Я, знаєте, граю у шкільному театрі, репетиція завтра і .. Пробачте ще раз, але у вас зараз відлетить каблук.
Панна ніяк не відреагувала на зауваження. Вона продовжувала йти так, ніби й не чула мене. Я рушив за нею.
– Пані, я серйозно кажу.
Вона прискорила ходу. Я не відставав.
–Вибачте, це не моя справа, але каблук ваш тримається…
Панночка – такої прудкості від неї важко було очікувати – лопонула немов та газель. Пудель кинувся було за своєю господинею, але поводок, який необачливо випустили, зачепився за корінь дерева.
– Заждіть... Куди ж ви тікаєте?
Собака, рвучись на прив’язі, жалібно дзявкотів. ЇЇ господарка верещала десь аж за посадками ялин:
– Рятуйте! Пожар! Пожар!
Я поклав вафлі до внутрішньої кишені куртки. Дістав цигарки. Закурив. Сплюнув. Подивився на Афродіту – вона була гіпсова. Застебнув «змійкою» куртку і непевним кроком пішов подалі від цього ґвалту.
1999р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
