ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.23
10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
2024.11.23
09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
2024.11.23
05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
2024.11.23
05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Шинкаренко (1975) /
Проза
На п'єдесталі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На п'єдесталі
Я завернув до чорного отвору в стіні, піднявся сходинками й опинився напроти кіоску. Світло в приміщені не горіло, сяяв ліхтар, який був прищеплений до козирка. На табличці, що висіла за металевими фігурними ґратами, було написано: «Відчинено». Я понишпорив в кишенях куртки. Нашкріб три гривні і сімдесят дев’ять копійок. Набрав повні легені повітря і підійшов навшпиньках до віконця. Всередині заворушилася чорна тінь. Жіноча рука відкрила віконце.
– Вафлі «Артек», – видихнув я, простягаючи гроші.
– З горішками чи класичні? – спитав, ніби з підземелля, голос.
– Без різниці.
Рука щезла, потім з’явилася знову з кондитерським виробом та здачею.
– А ви зі мною не скуштуєте крихти? – спитав я.
Світло ліхтаря виривало із пітьми груди, підборіддя, губи і кінчик носа нічного продавця. Я побачив, як скривилися в гримасі губи і зачув, як вони вимовили:
– Крокуй додому, хлопче.
Віконце з брязкотом зачинилося.
Ет, курва!
Я попетляв трохи між новобудовами району, вийшов на алею, пройшовся і потрапив в саме серце парку.
Мелодійно дзюрчав фонтан. Галасливо співали пташки. Сіріло. Клубовиння туману велично пашіло над землею. Красота! Я примостився на постамент жінки-спортсменки. Вона стояла з якоюсь ґирлиґою в руках, гордо посилаючи погляд у центр міста.
Я відкрив пакет і маленькими шматочками почав їсти вафлі.
Жував і думав: «Чудеса! Усі тільки прокидаються, а я вже бадьорий».
Жував і міркував: «З якої радості я такий дурний?»
Жував і гадав: «Чому мені так самотньо?»
– А ти випадково не знаєш? – спитав я у жінки-спортсменки. – Е-е-е, - придивився я до скульптури уважніше, – то ти теж з клану самітників. Теж, мабуть, часом сльози ллєш? Так, незавидна у нас доля. Звісно, на веслі, що ти тримаєш, птаха, можливо, й збудує гніздо, а в спекотний день, в тіні, яку ти даруватимеш, інколи, спочиватиме подорожній, твоєю будовою снуватимуть мурахи… Однак, настане час, коли птах полетить до теплих країв, сім’я мурах перебереться до найближчого дерева, подорожній, добре відпочилий, піде своїм шляхом. Лиш ти залишишся стояти. Ти нікуди не в змозі піти з власної волі. Хоч би й хотів вчинити не так, як треба, все одно не вийде. Ніби хто в довгу – предовгу штольню засадив. Так, незавидна у нас доля… Чуєш, а давай потанцюємо?! Запрошую тебе до танцю! Ми будемо кружляти у вальсі. Ми загубимося у цьому вирі. Пташки, фонтан, комарі, вся природа буде акомпанувати нам. Погоджуйся. Прошу. Як тебе звати? Я буду називати тебе Афродітою!
Я підхопився на ноги. Я був одного зросту з скульптурою. П’янке ранкове повітря, хитало мене.
Я обхопив гіпсову талію Афродіти.
-Ну що, поїхали? А ти боялася. Ти прекрасно вальсуєш. В тебе відмінне відчуття такту. Ти дивовижно граційна, в тебе такі витончені рухи, сама королева позаздрила б тобі. А які чудові, пругкі перса? Об них так приємно тертися. А чи не прискорити нам темпу?!
Вальс!Вальс!Вальс!
В голові все йшло страшним обертом.
Вальс!Вальс!Вальс!
Скульптура в моїх обіймах захиталася.
Вальс!Вальс!Вальс!
Ще трохи – і звалився б разом Афродітою в кущі.
Охолодили мене кроки, звук яких пробився крізь мелодію вальсу барабанним дробом. Я підняв голову з плеча Афродіти, повернувся і побачив інтелігентно вдягнену панночку. Вона вигулювала симпатичного білого пуделя з червоним бантиком на шиї. Я зіскочив з п’єдесталу.
– Вибачте, – попрохав я пробачення у пані.
– Нічого, нічого, – відказала та перелякано зиркаючи в мій бік.
– Я, знаєте, граю у шкільному театрі, репетиція завтра і .. Пробачте ще раз, але у вас зараз відлетить каблук.
Панна ніяк не відреагувала на зауваження. Вона продовжувала йти так, ніби й не чула мене. Я рушив за нею.
– Пані, я серйозно кажу.
Вона прискорила ходу. Я не відставав.
–Вибачте, це не моя справа, але каблук ваш тримається…
Панночка – такої прудкості від неї важко було очікувати – лопонула немов та газель. Пудель кинувся було за своєю господинею, але поводок, який необачливо випустили, зачепився за корінь дерева.
– Заждіть... Куди ж ви тікаєте?
Собака, рвучись на прив’язі, жалібно дзявкотів. ЇЇ господарка верещала десь аж за посадками ялин:
– Рятуйте! Пожар! Пожар!
Я поклав вафлі до внутрішньої кишені куртки. Дістав цигарки. Закурив. Сплюнув. Подивився на Афродіту – вона була гіпсова. Застебнув «змійкою» куртку і непевним кроком пішов подалі від цього ґвалту.
1999р.
– Вафлі «Артек», – видихнув я, простягаючи гроші.
– З горішками чи класичні? – спитав, ніби з підземелля, голос.
– Без різниці.
Рука щезла, потім з’явилася знову з кондитерським виробом та здачею.
– А ви зі мною не скуштуєте крихти? – спитав я.
Світло ліхтаря виривало із пітьми груди, підборіддя, губи і кінчик носа нічного продавця. Я побачив, як скривилися в гримасі губи і зачув, як вони вимовили:
– Крокуй додому, хлопче.
Віконце з брязкотом зачинилося.
Ет, курва!
Я попетляв трохи між новобудовами району, вийшов на алею, пройшовся і потрапив в саме серце парку.
Мелодійно дзюрчав фонтан. Галасливо співали пташки. Сіріло. Клубовиння туману велично пашіло над землею. Красота! Я примостився на постамент жінки-спортсменки. Вона стояла з якоюсь ґирлиґою в руках, гордо посилаючи погляд у центр міста.
Я відкрив пакет і маленькими шматочками почав їсти вафлі.
Жував і думав: «Чудеса! Усі тільки прокидаються, а я вже бадьорий».
Жував і міркував: «З якої радості я такий дурний?»
Жував і гадав: «Чому мені так самотньо?»
– А ти випадково не знаєш? – спитав я у жінки-спортсменки. – Е-е-е, - придивився я до скульптури уважніше, – то ти теж з клану самітників. Теж, мабуть, часом сльози ллєш? Так, незавидна у нас доля. Звісно, на веслі, що ти тримаєш, птаха, можливо, й збудує гніздо, а в спекотний день, в тіні, яку ти даруватимеш, інколи, спочиватиме подорожній, твоєю будовою снуватимуть мурахи… Однак, настане час, коли птах полетить до теплих країв, сім’я мурах перебереться до найближчого дерева, подорожній, добре відпочилий, піде своїм шляхом. Лиш ти залишишся стояти. Ти нікуди не в змозі піти з власної волі. Хоч би й хотів вчинити не так, як треба, все одно не вийде. Ніби хто в довгу – предовгу штольню засадив. Так, незавидна у нас доля… Чуєш, а давай потанцюємо?! Запрошую тебе до танцю! Ми будемо кружляти у вальсі. Ми загубимося у цьому вирі. Пташки, фонтан, комарі, вся природа буде акомпанувати нам. Погоджуйся. Прошу. Як тебе звати? Я буду називати тебе Афродітою!
Я підхопився на ноги. Я був одного зросту з скульптурою. П’янке ранкове повітря, хитало мене.
Я обхопив гіпсову талію Афродіти.
-Ну що, поїхали? А ти боялася. Ти прекрасно вальсуєш. В тебе відмінне відчуття такту. Ти дивовижно граційна, в тебе такі витончені рухи, сама королева позаздрила б тобі. А які чудові, пругкі перса? Об них так приємно тертися. А чи не прискорити нам темпу?!
Вальс!Вальс!Вальс!
В голові все йшло страшним обертом.
Вальс!Вальс!Вальс!
Скульптура в моїх обіймах захиталася.
Вальс!Вальс!Вальс!
Ще трохи – і звалився б разом Афродітою в кущі.
Охолодили мене кроки, звук яких пробився крізь мелодію вальсу барабанним дробом. Я підняв голову з плеча Афродіти, повернувся і побачив інтелігентно вдягнену панночку. Вона вигулювала симпатичного білого пуделя з червоним бантиком на шиї. Я зіскочив з п’єдесталу.
– Вибачте, – попрохав я пробачення у пані.
– Нічого, нічого, – відказала та перелякано зиркаючи в мій бік.
– Я, знаєте, граю у шкільному театрі, репетиція завтра і .. Пробачте ще раз, але у вас зараз відлетить каблук.
Панна ніяк не відреагувала на зауваження. Вона продовжувала йти так, ніби й не чула мене. Я рушив за нею.
– Пані, я серйозно кажу.
Вона прискорила ходу. Я не відставав.
–Вибачте, це не моя справа, але каблук ваш тримається…
Панночка – такої прудкості від неї важко було очікувати – лопонула немов та газель. Пудель кинувся було за своєю господинею, але поводок, який необачливо випустили, зачепився за корінь дерева.
– Заждіть... Куди ж ви тікаєте?
Собака, рвучись на прив’язі, жалібно дзявкотів. ЇЇ господарка верещала десь аж за посадками ялин:
– Рятуйте! Пожар! Пожар!
Я поклав вафлі до внутрішньої кишені куртки. Дістав цигарки. Закурив. Сплюнув. Подивився на Афродіту – вона була гіпсова. Застебнув «змійкою» куртку і непевним кроком пішов подалі від цього ґвалту.
1999р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію