Вже гаснуть зорі й сіють сивий попіл.
Гіркий і сірий, мов торішній сніг.
Скрізь пустка дика, лише гордий сокіл
немов завис над перехрестями доріг.

Всю землю щільно темні хмари вкрили,
немає розуму, навкруг одні нездари.
Все тяжчі й тяжчі у орлана крила,
його не оминули теж почвари.

Країна в хмарах вся крокує у непевність,
над головою хижо вітер свище.
Чекає що на нашу незалежність –
свобода, воля, може попелище?..

Іде народ дорогою кривою,
у небі круків хижих ціла тьма.
За що боролись, брате, ми з тобою?
Чи вся та кров пролита задарма?!

Невже проміння не прониже морок?
Невже і дітям не всміхнеться щастя?
Невже погаснуть всі блакитні зорі?
Невже людська надія так і згасне?

Невже джерела нам назавжди отруїли?
Невже не зможемо ми підлість подолати?
Невже не знайдемо в собі останні сили
свою дорогу у майбутнє відшукати?!

2016