Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
НаЗаР КуЧеР (1985) /
Проза
Натюрморт. Елегія весняного настрою осінньою порою...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Натюрморт. Елегія весняного настрою осінньою порою...
Моєму дорогому дідусеві Михайлу
присвячується:
Тихенький дощик барабанить по шибках і нагадує про осінь. Робить це він навмисно , про те так сильно хоче щоб його не викрили, що йому самому починає вже здаватися ,буцімто , він несе весняний настрій і навіть вчувається в дивному стукотінні : вес - на, вес – на, вес – на...
Я помітив як цей дощ сходить з розуму. Стало жаль, мабуть, цим він навіяв мені дійсно осінній настрій, а його безумство - то страшна осіння сила ,яка засмоктує своєю таємничістю і довго ,страшно катує перед смертю.
Чому я думаю про безумний дощ? Чому? Напевно залишиться це запитання без відповіді та приєднається до міліарда таких же нещасних запитань у моїй голові. Жаль...
А весняний дощ безумний? А літній? В такому випадку сніг то взагалі якесь аномальне викривлення природи, хоча й прекрасне. Дивина тай годі! Здається весна ніколи не зможе стати осінню а осінь – зимою, а зима – літом. Тільки у мріях якогось дивака здається зможе, та й то буде видаватись гіперфантастикою і вилазитиме різними боками, випиратиме, роздуватиметься поки не трісне ,та й то беззвучно. Одним словом – пшик! А дощ таки безумний, діагноз ,звичайно, не психіатра чи ветеринара але стократ вірний. Факти наведено нижче (брехня).
Виходив на балкон курити і ще раз пересвідчився у своєму відкритті, а знаєте, там ще й туман – він теж безумний а у поєднанні психічно травмованих дощу та туману народжується Осінній звір, який вбирає в себе весь психоз цих двох ,каталізується у мріях дивака, реакція проходить миттєво і в результаті атоми розщеплюються та маленький Чорнобиль розриває мозок. Сумно... Все-таки велика це сила, цікаво, кому підкоряється цей таємничий Осінній звір? На кого полює? Чи вічний він? Зроджується непереборне бажання приручити його, навчити командам – фас, сидіти, голос... Та існує велика ймовірність летального закінчення цієї гри, яка практично унеможливлює втілення цього бажання в життя. Дорога двоїться каменем на якому вимиті слова: „Йти взагалі ,то вже ризик а в якому напрямку келих шампанського, в якому порвані вибухом на міліарди кусочків мізки, в реальному житті - таємниця . Вибір то робити треба назад вернути - деградувати.” От тобі і на, добре що не заборонили сидіти на місці але тут теж ризик загинути від другого звіра. Нудьгосамота не менш не безпечніша за Осіннього ,до того ж самиця з убитими дітьми, народженими непорочно в зв’язку з загостренням синдрому фемінізму та мужоненависництва .А якщо їх нацькувати одне на одного, ото бійка буде! Та прийшов сюди не за цим. Цікаво, а занесені вони до пекельної „ Червоної книги” чи ні? То так чи ні а бажання приручити Осіннього звіра стає все страшніше і страшніше . Навіщо воно мені? Дивина тай годі! А дощ усе барабанить по вікну та барабанить, дістає та дістає... Таки дістане! Потроху починає боліти голова, все стає якимось єхиднішим, жахаючим. Та я йду , йду на Осіннього звіра і вже сам факт того що я на нього йду видається мені неабияким подвигом. „ Я приручу його” – повторюю про себе , про те легше від цього стає мало.
Я закриваю очі і...зустрічаюсь з ним лице до лиця. Його очі сповнені дикої байдужості до світу ,голова уже опухла від мігреней та песимізмів ,губи скорчені у болісну усмішку, якій не вдається приховати ріжучу апатію та вічну агонію душі, руки та ноги деформувались від їдкої ненависті до праці. І це дике створіння дивиться на мене своїми байдужими очима і ,напевне, думає – „ Ще один homoidiotis який хоче мене приручити...”
Жах охоплює мою душу я перед лицем самої смерті у вигляді Осіннього звіра. Я відчуваю як починає проходити в мині щось дивне... Це ж його реак...
Розплющивши очі бачу свої мізки на стінах – летальний момент був присутній і у нашій грі. Щастя тільки що все це її величність фантазія. Та не таке воно вже й щастя... Осінній звір існує і у житті і після своєї зустрічі з ним я ще довго буду проклинати цей психічно неврівноважений дощ із туманом. Адже він залишив в моєму мозку свою личинку ,яка на ранок вилупиться і почне їсти мою внутрішню пустоту бо ж вона дитина свого батька – ДЕПРЕСІЯ!!!
У вас ,мабуть , виникне запитання чому цю розповідь я присвятив своєму дідусеві? А відповідь дуже проста – він єдина людина, яку я знаю , що все таки змогла приручити цього дивного осіннього звіра і залишила таємницю приручення мені – це перш за все віра в Бога і мета в житті, певна річ , у кожного своя. Свою мету мій дорогий дідусь досягнув , хай навіть через терни ! За що йому велика шана, любов і поклін. Він дійсно людина, людина з великої букви. Велике йому спасибі за те що залишив часточку свого чистого серця мені !!!
15.12.2003
присвячується:
Тихенький дощик барабанить по шибках і нагадує про осінь. Робить це він навмисно , про те так сильно хоче щоб його не викрили, що йому самому починає вже здаватися ,буцімто , він несе весняний настрій і навіть вчувається в дивному стукотінні : вес - на, вес – на, вес – на...
Я помітив як цей дощ сходить з розуму. Стало жаль, мабуть, цим він навіяв мені дійсно осінній настрій, а його безумство - то страшна осіння сила ,яка засмоктує своєю таємничістю і довго ,страшно катує перед смертю.
Чому я думаю про безумний дощ? Чому? Напевно залишиться це запитання без відповіді та приєднається до міліарда таких же нещасних запитань у моїй голові. Жаль...
А весняний дощ безумний? А літній? В такому випадку сніг то взагалі якесь аномальне викривлення природи, хоча й прекрасне. Дивина тай годі! Здається весна ніколи не зможе стати осінню а осінь – зимою, а зима – літом. Тільки у мріях якогось дивака здається зможе, та й то буде видаватись гіперфантастикою і вилазитиме різними боками, випиратиме, роздуватиметься поки не трісне ,та й то беззвучно. Одним словом – пшик! А дощ таки безумний, діагноз ,звичайно, не психіатра чи ветеринара але стократ вірний. Факти наведено нижче (брехня).
Виходив на балкон курити і ще раз пересвідчився у своєму відкритті, а знаєте, там ще й туман – він теж безумний а у поєднанні психічно травмованих дощу та туману народжується Осінній звір, який вбирає в себе весь психоз цих двох ,каталізується у мріях дивака, реакція проходить миттєво і в результаті атоми розщеплюються та маленький Чорнобиль розриває мозок. Сумно... Все-таки велика це сила, цікаво, кому підкоряється цей таємничий Осінній звір? На кого полює? Чи вічний він? Зроджується непереборне бажання приручити його, навчити командам – фас, сидіти, голос... Та існує велика ймовірність летального закінчення цієї гри, яка практично унеможливлює втілення цього бажання в життя. Дорога двоїться каменем на якому вимиті слова: „Йти взагалі ,то вже ризик а в якому напрямку келих шампанського, в якому порвані вибухом на міліарди кусочків мізки, в реальному житті - таємниця . Вибір то робити треба назад вернути - деградувати.” От тобі і на, добре що не заборонили сидіти на місці але тут теж ризик загинути від другого звіра. Нудьгосамота не менш не безпечніша за Осіннього ,до того ж самиця з убитими дітьми, народженими непорочно в зв’язку з загостренням синдрому фемінізму та мужоненависництва .А якщо їх нацькувати одне на одного, ото бійка буде! Та прийшов сюди не за цим. Цікаво, а занесені вони до пекельної „ Червоної книги” чи ні? То так чи ні а бажання приручити Осіннього звіра стає все страшніше і страшніше . Навіщо воно мені? Дивина тай годі! А дощ усе барабанить по вікну та барабанить, дістає та дістає... Таки дістане! Потроху починає боліти голова, все стає якимось єхиднішим, жахаючим. Та я йду , йду на Осіннього звіра і вже сам факт того що я на нього йду видається мені неабияким подвигом. „ Я приручу його” – повторюю про себе , про те легше від цього стає мало.
Я закриваю очі і...зустрічаюсь з ним лице до лиця. Його очі сповнені дикої байдужості до світу ,голова уже опухла від мігреней та песимізмів ,губи скорчені у болісну усмішку, якій не вдається приховати ріжучу апатію та вічну агонію душі, руки та ноги деформувались від їдкої ненависті до праці. І це дике створіння дивиться на мене своїми байдужими очима і ,напевне, думає – „ Ще один homoidiotis який хоче мене приручити...”
Жах охоплює мою душу я перед лицем самої смерті у вигляді Осіннього звіра. Я відчуваю як починає проходити в мині щось дивне... Це ж його реак...
Розплющивши очі бачу свої мізки на стінах – летальний момент був присутній і у нашій грі. Щастя тільки що все це її величність фантазія. Та не таке воно вже й щастя... Осінній звір існує і у житті і після своєї зустрічі з ним я ще довго буду проклинати цей психічно неврівноважений дощ із туманом. Адже він залишив в моєму мозку свою личинку ,яка на ранок вилупиться і почне їсти мою внутрішню пустоту бо ж вона дитина свого батька – ДЕПРЕСІЯ!!!
У вас ,мабуть , виникне запитання чому цю розповідь я присвятив своєму дідусеві? А відповідь дуже проста – він єдина людина, яку я знаю , що все таки змогла приручити цього дивного осіннього звіра і залишила таємницю приручення мені – це перш за все віра в Бога і мета в житті, певна річ , у кожного своя. Свою мету мій дорогий дідусь досягнув , хай навіть через терни ! За що йому велика шана, любов і поклін. Він дійсно людина, людина з великої букви. Велике йому спасибі за те що залишив часточку свого чистого серця мені !!!
15.12.2003
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
