Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.16
06:15
Плине небом ясний місяць,
Сповиває землю сон.
Тче пітьма тонку завісу
Між густих дубових крон.
Сплять пташки в гніздечках тихих,
Вітер також спати ліг.
Лиш зістарену безвихідь
Подолати сон не зміг.
Сповиває землю сон.
Тче пітьма тонку завісу
Між густих дубових крон.
Сплять пташки в гніздечках тихих,
Вітер також спати ліг.
Лиш зістарену безвихідь
Подолати сон не зміг.
2026.10.15
23:54
ідеалізм чи нігілізм
часописи й бібліотеки
ще пантоміми та балетки
олівчики з мосяжних гільз
овідія метаморфози
варфоломей морфін у дозах
шуруй до раю і вернись
в кінці обовязково приз
часописи й бібліотеки
ще пантоміми та балетки
олівчики з мосяжних гільз
овідія метаморфози
варфоломей морфін у дозах
шуруй до раю і вернись
в кінці обовязково приз
2026.10.15
16:58
Були часи Троянові,
Були часи трояндові,
А були часи ковили,
Коли печаль міняли на шмати
Волової шкіри шляхетної втоми,
Коли печаль заплітали в загубленість,
А тихим землям привозили дзвони -
Посріблені, зі знаком сокола
Були часи трояндові,
А були часи ковили,
Коли печаль міняли на шмати
Волової шкіри шляхетної втоми,
Коли печаль заплітали в загубленість,
А тихим землям привозили дзвони -
Посріблені, зі знаком сокола
2026.10.15
16:38
Держслужбовцям у місті Валенсії
Дуже гарно живеться на пенсії.
Безкоштовне кіно,
Казино і вино -
Фантастичне життя у Валенсії.
Із поклоном в російську столицю
Мчить, мов птах, вірнопідданий фіцо
Дуже гарно живеться на пенсії.
Безкоштовне кіно,
Казино і вино -
Фантастичне життя у Валенсії.
Із поклоном в російську столицю
Мчить, мов птах, вірнопідданий фіцо
2026.10.15
15:58
Небесний меч над нами висне,
Непізнаний, як чисте зло.
Його вкриває, наче віспа,
Іржа і мудрості чоло.
Небесний меч - небесна правда,
Небесна істина блищить
У гострім лезі. Кожен практик
Відчує силу зброї вмить.
Непізнаний, як чисте зло.
Його вкриває, наче віспа,
Іржа і мудрості чоло.
Небесний меч - небесна правда,
Небесна істина блищить
У гострім лезі. Кожен практик
Відчує силу зброї вмить.
2026.10.15
15:15
Які б рядки про тебе не писав я,
Освідчення, поеми - все не те.
Ловлю твоє натхнення золоте
І прикрашаю віршів різнотрав'я.
Твій сум - така близька мені природа!
Самотність - наш одвічний спільний стиль.
Ти - незаміжня жінка, я - бобиль.
Освідчення, поеми - все не те.
Ловлю твоє натхнення золоте
І прикрашаю віршів різнотрав'я.
Твій сум - така близька мені природа!
Самотність - наш одвічний спільний стиль.
Ти - незаміжня жінка, я - бобиль.
2026.10.15
14:27
Історія – учителька життя.
Але одних вона навчити може,
А інші до навчання неспроможні.
Живуть на білім світі, як сміття.
Самі по-людськи не навчились жить,
Нормально жити іншим заважають,
І розуміти того не бажають,
Що ті уроки треба все ж учить,
Але одних вона навчити може,
А інші до навчання неспроможні.
Живуть на білім світі, як сміття.
Самі по-людськи не навчились жить,
Нормально жити іншим заважають,
І розуміти того не бажають,
Що ті уроки треба все ж учить,
2026.10.15
12:37
Бра над софою схилилось уклінно...
Ніч підглядає в зашторені вікна...
В тиші блукають розгублені тіні,
книга тремтить у руках непомітно,
як пелюстки білорунних гортензій.
Слово до слова, складаються в пазли,
ллється мелодія дивних поезій —
образи с
Ніч підглядає в зашторені вікна...
В тиші блукають розгублені тіні,
книга тремтить у руках непомітно,
як пелюстки білорунних гортензій.
Слово до слова, складаються в пазли,
ллється мелодія дивних поезій —
образи с
2026.10.15
10:24
Військовослужбовець, хореограф і танцівник.
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втратив ногу, підірвавшись на російській міні. Але після реабілітації повернувся до св
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втратив ногу, підірвавшись на російській міні. Але після реабілітації повернувся до св
2026.10.15
06:04
Пригадую часто сипучі піски
На березі річки стрімкої,
І дотики ніжні тремкої руки
У лозах порою нічною.
Тьмяніли і знов яскравіли зірки,
І шурхоти в тиші тонули, -
Донині вертаю крізь довгі роки
Туди, де дрімає минуле.
На березі річки стрімкої,
І дотики ніжні тремкої руки
У лозах порою нічною.
Тьмяніли і знов яскравіли зірки,
І шурхоти в тиші тонули, -
Донині вертаю крізь довгі роки
Туди, де дрімає минуле.
2026.10.14
23:17
“Ей, уваж мою чарку, бармене
Це мій дрінк, еге, це мій дрінк, гаразд
Доливай, до верху
Хтось має співати
Чи хто співатиме?
Хтось має співати, вірно?
Ну а що”
Це мій дрінк, еге, це мій дрінк, гаразд
Доливай, до верху
Хтось має співати
Чи хто співатиме?
Хтось має співати, вірно?
Ну а що”
2026.10.14
20:43
Ще ловить сонце хитрим неводом своїм
В’юнкі мальки облич ледь-ледь осінніх.
А риби хмар шубовсь у неба течії,
Вітри плетуть із трав човни старинні.
І птахи швидко літо бабине крадуть.
Полюють нас журба, страхи та холод.
А жовтень днів листки жене,
В’юнкі мальки облич ледь-ледь осінніх.
А риби хмар шубовсь у неба течії,
Вітри плетуть із трав човни старинні.
І птахи швидко літо бабине крадуть.
Полюють нас журба, страхи та холод.
А жовтень днів листки жене,
2026.10.14
19:35
Коли б то можна утаїть
В найглибшім серця сховку
І навіть ти не здогадалась,
Що стискує в один тугий пучок,
Від чого ні на мить позбутися не можу,
І кожне твоє слово, усміх, ласку,
І кожну мить буття твойого
Неподільно хочу взять собі...
В найглибшім серця сховку
І навіть ти не здогадалась,
Що стискує в один тугий пучок,
Від чого ні на мить позбутися не можу,
І кожне твоє слово, усміх, ласку,
І кожну мить буття твойого
Неподільно хочу взять собі...
2026.10.14
14:20
Не спіши у час важких прозрінь,
Як хвилина переплавить вічність.
Крізь важезну кригу сновидінь
Проривається забута вірність.
Не спіши. Впіймай за хвіст момент,
Феєрверк палкий і незабутній.
Не сльозливий, ніжний сентимент,
Як хвилина переплавить вічність.
Крізь важезну кригу сновидінь
Проривається забута вірність.
Не спіши. Впіймай за хвіст момент,
Феєрверк палкий і незабутній.
Не сльозливий, ніжний сентимент,
2026.10.14
12:08
щось написати я хотів
прийшла сусідка інна
і настрій елегійний мій
став радше мізогінним
феміна вжеж незгірша так
напевне це важливо
лібідо тут не при ділах
її цікавить пиво
прийшла сусідка інна
і настрій елегійний мій
став радше мізогінним
феміна вжеж незгірша так
напевне це важливо
лібідо тут не при ділах
її цікавить пиво
2026.10.14
11:19
Вірш «Кукувала зозуленька» Володимира Мацюцького (Мацуцького) — це сучасна патріотична поезія, написана в червні 2025 року та присвячена полеглим українським воїнам і пам'яті героїв. У творі переплітаються мотиви трагічної втрати, незламності та відсилки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дерій (1959) /
Критика | Аналітика
Неповторні поезії Романа Вархола
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Неповторні поезії Романа Вархола
До півстолітнього ювілею поета
З відомим українським поетом і сучасним творцем віршів на лемківській мові Романом Вархолом я знайомий з дитинства. Ми односельчани. Правда, він старший за мене на два з половиною роки.
Роман Вархол, як старшокласник, а пізніше студент – філолог нерідко бував у Хом’яківській сільській бібліотеці, де працювала моя мама. Я завжди радів, коли Роман приходив за книгами, адже була нагода поспілкуватися про поезію. Саме йому я довірив свої перші поетичні спроби і він став моїм поблажливим критиком, мудрим порадником. На жаль, наші шляхи розійшлися у різні сторони: його у Львів, а мій - у Київ, а згодом у Тернопіль.
Роман Степанович Вархол народився 2 січня 1957 року в селі Нагірянка Чортківського району Тернопільської області в лемківській родині. Його батьки в середині 1940-х років були примусово переселені з Лемківщини в період масового переселення українців з Польщі.
У родині Роман був другим сином. Брат Ярослав старший за нього на 12 років, був для Романа авторитетом, котрого він намагався наслідувати. Ярослав успішно закінчив Чернівецьке музичне училище, Львівську консерваторію. Працював викладачем у Тернопільському музичному училищі. Як композитор, мав чималий доробок власних пісень. Життя його обірвалось трагічно у 1970 році під час відпочинку на морі. Смерть Ярослава стала страшним ударом для родини, а особливо для матері, котра почала дуже хворіти.
Вірші Роман почав писати ще у початкових класах, а вже будучи старшокласником публікував свої твори у Чортківській районній газеті “Зоря комунізму”. Хлопець спочатку навчався у Нагірянській початковій, а пізніше у Ягільницькій середній школі, яку закінчив у 1974 році. У тому ж році Роман вступив на філологічний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка, котрий закінчив у 1979 році.
Від часу закінчення університету і дотепер Роман Степанович Вархол працює вчителем української мови і літератури у школах Львова. Душа поета переповнена болем про трагедію вітцівської Лемківщини, котру він оспівує у своїх поезіях. Через своє серце і душу Роман пропускає історію давніх світів, пробує пізнати культуру античного світу і українську міфологію.
Перша поетична збірка Романа Вархола “Мозаїка” вийшла із запізненням, принаймі на 8 – 10 років, аж у 1989 році, коли поетові було вже за тридцять. Причина цього запізнення політична – Роман писав вірші, в основному, на історичну туматику і він свідомо не хотів писати віршів про компартію і її вождів.
У поетичній збірці “Мозаїка” 76 віршів. Читач тут знайде вірші про Лемківщину (спогади баби Ханки), Нагірянку, художника Никифора, тету Параску і Анничку…, а ще вірші про птахів, вечір, ніч, квіти.
Пізніше з’явилися наступні поетичні збірки “Будити райдугу пора” (1992 р.), ”Полювання без сокола” (1993 р.), “Вівтар Бескидів” і “Тихий Дунай” обидві у 1994 р. У цьому ж році Романа Вархола прийняли у Національну Спілку письменників України.
Далі побачили світ поетичні збірки “Чардаш” (1995р.), “Ружа – лелія” (1996 р.), “Діти Пантократора” (1997 р.), “Погар і пінязь” (1998 р.), “Кирилиця Карпат” (1999 р.), “Черемховий човен” (2000 р.), “Солов’їна філігрань (2001 р.).
З останньої збірки наведу декілька віршів: “/Ходив мороз по лезу бритви, аж лід на озері розтав./ Слова священної молитви / натхненно жайвір проказав./; “/ В гавань саду без вагань /завітав я на світанні. / Солов’їна філігрань – промінь сонця у тумані./”;”/На ярмарку бджоли / купили гринджоли / і мчать на моріг, / розсипаючи сміх /”; “Північній короні / дерева шапкують,/ доземних поклонів /гілки не шкодують./”.
В 2001 р. Роман Степанович отримав літературну премію “Світлослов”.
Згодом поет видав поетичні збірки: “Квітка Хорса” (2002 р.), “Боянові гуслі” , “Писаний терем” та “Марсове поле” (всі три у 2003р.), “Бджолина келія в пущі”, “Троянова тропа” (обидві у 2004 р.) “Бармиця барв” і “Чари волхва” ( обидві в 2005 р.).
Усі свої поетичні збірки Р.Вархол видавав у львівських видавництвах: “Каменяр”, “Вільна Україна”, “Кобзар”, “Штабар”, “Край”.
Пропоную ще на розгляд читача окремі вірші нашого земляка, відомого і надзвичайно талановитого українського поета Романа Вархола, що нині мешкає у с. Зимна Вода поблизу Львова: “ /Вили-вається час/ із чаш / напуває нектаром / краль вередливих / і лавровим вінком / дражнить віників, / не шкодує нітрохи / Елладі оливок, / А Фінікії - / фініків. / “ ; “Від Росі краса Русі, / а сила її – від Славути…/ Стрибає вона по росі / у лоді пливе без осмути / до райдужних берегів, / де суру п’є бог богів/ “.
Ведучи розмову про поетичну творчість Р.Вархола доцільно згадати десятки віршів, які він написав лемківською мовою і, за словами Романа, в майбутньому буде писати вірші тільки на мові своїх предків – лемківській.
Прочитай, читачу, вірші на лемківській мові і , можливо, ти вперше почуєш і проймешся симпатією до цієї милозвучної мови: “ / На вранім конику / по злото осени / поїдеме, колего мій. / Дванадцетголовый змый / на красні принцесі / ся женит / ( заб’єме го камеником, / принцесу і злото возмеме сой.) / “; “ / Вітор / бавітся листкамі, / летит за каретов…/ З лісковыма орішкамі / придте до ня, тето. / … Бо я дальше – дітвак малый / ( душа байок просит). / Моє серце коник чалый / на кычеру носит” / .
Ім’я Романа Вархола, на думку голови творчого об’єднання поетів Київської організації НСПУ Ігора Павлюка, належить до неповторних імен репрезентантів української національної поезії. Про це пан Ігор заявив на П’ятому з’їзді письменників України, що відбувся в Києві 17-18 жовтня 2006 року.
Тож можемо справедливо гордитися тим, що Р.Вархол виріс та отримав перший поетичний досвід у нас, на Тернопіллі. З роси і води тобі, дорогий друже Романе!
Василь Дерій,
поет, лауреат Всеукраїнської
літературно – мистецької
премії ім. Іванни Блажкевич.
м. Тернопіль.
Газета “ Вільне життя ”. – 20 січня 2007 року. – С. 8.
З відомим українським поетом і сучасним творцем віршів на лемківській мові Романом Вархолом я знайомий з дитинства. Ми односельчани. Правда, він старший за мене на два з половиною роки.
Роман Вархол, як старшокласник, а пізніше студент – філолог нерідко бував у Хом’яківській сільській бібліотеці, де працювала моя мама. Я завжди радів, коли Роман приходив за книгами, адже була нагода поспілкуватися про поезію. Саме йому я довірив свої перші поетичні спроби і він став моїм поблажливим критиком, мудрим порадником. На жаль, наші шляхи розійшлися у різні сторони: його у Львів, а мій - у Київ, а згодом у Тернопіль.
Роман Степанович Вархол народився 2 січня 1957 року в селі Нагірянка Чортківського району Тернопільської області в лемківській родині. Його батьки в середині 1940-х років були примусово переселені з Лемківщини в період масового переселення українців з Польщі.
У родині Роман був другим сином. Брат Ярослав старший за нього на 12 років, був для Романа авторитетом, котрого він намагався наслідувати. Ярослав успішно закінчив Чернівецьке музичне училище, Львівську консерваторію. Працював викладачем у Тернопільському музичному училищі. Як композитор, мав чималий доробок власних пісень. Життя його обірвалось трагічно у 1970 році під час відпочинку на морі. Смерть Ярослава стала страшним ударом для родини, а особливо для матері, котра почала дуже хворіти.
Вірші Роман почав писати ще у початкових класах, а вже будучи старшокласником публікував свої твори у Чортківській районній газеті “Зоря комунізму”. Хлопець спочатку навчався у Нагірянській початковій, а пізніше у Ягільницькій середній школі, яку закінчив у 1974 році. У тому ж році Роман вступив на філологічний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка, котрий закінчив у 1979 році.
Від часу закінчення університету і дотепер Роман Степанович Вархол працює вчителем української мови і літератури у школах Львова. Душа поета переповнена болем про трагедію вітцівської Лемківщини, котру він оспівує у своїх поезіях. Через своє серце і душу Роман пропускає історію давніх світів, пробує пізнати культуру античного світу і українську міфологію.
Перша поетична збірка Романа Вархола “Мозаїка” вийшла із запізненням, принаймі на 8 – 10 років, аж у 1989 році, коли поетові було вже за тридцять. Причина цього запізнення політична – Роман писав вірші, в основному, на історичну туматику і він свідомо не хотів писати віршів про компартію і її вождів.
У поетичній збірці “Мозаїка” 76 віршів. Читач тут знайде вірші про Лемківщину (спогади баби Ханки), Нагірянку, художника Никифора, тету Параску і Анничку…, а ще вірші про птахів, вечір, ніч, квіти.
Пізніше з’явилися наступні поетичні збірки “Будити райдугу пора” (1992 р.), ”Полювання без сокола” (1993 р.), “Вівтар Бескидів” і “Тихий Дунай” обидві у 1994 р. У цьому ж році Романа Вархола прийняли у Національну Спілку письменників України.
Далі побачили світ поетичні збірки “Чардаш” (1995р.), “Ружа – лелія” (1996 р.), “Діти Пантократора” (1997 р.), “Погар і пінязь” (1998 р.), “Кирилиця Карпат” (1999 р.), “Черемховий човен” (2000 р.), “Солов’їна філігрань (2001 р.).
З останньої збірки наведу декілька віршів: “/Ходив мороз по лезу бритви, аж лід на озері розтав./ Слова священної молитви / натхненно жайвір проказав./; “/ В гавань саду без вагань /завітав я на світанні. / Солов’їна філігрань – промінь сонця у тумані./”;”/На ярмарку бджоли / купили гринджоли / і мчать на моріг, / розсипаючи сміх /”; “Північній короні / дерева шапкують,/ доземних поклонів /гілки не шкодують./”.
В 2001 р. Роман Степанович отримав літературну премію “Світлослов”.
Згодом поет видав поетичні збірки: “Квітка Хорса” (2002 р.), “Боянові гуслі” , “Писаний терем” та “Марсове поле” (всі три у 2003р.), “Бджолина келія в пущі”, “Троянова тропа” (обидві у 2004 р.) “Бармиця барв” і “Чари волхва” ( обидві в 2005 р.).
Усі свої поетичні збірки Р.Вархол видавав у львівських видавництвах: “Каменяр”, “Вільна Україна”, “Кобзар”, “Штабар”, “Край”.
Пропоную ще на розгляд читача окремі вірші нашого земляка, відомого і надзвичайно талановитого українського поета Романа Вархола, що нині мешкає у с. Зимна Вода поблизу Львова: “ /Вили-вається час/ із чаш / напуває нектаром / краль вередливих / і лавровим вінком / дражнить віників, / не шкодує нітрохи / Елладі оливок, / А Фінікії - / фініків. / “ ; “Від Росі краса Русі, / а сила її – від Славути…/ Стрибає вона по росі / у лоді пливе без осмути / до райдужних берегів, / де суру п’є бог богів/ “.
Ведучи розмову про поетичну творчість Р.Вархола доцільно згадати десятки віршів, які він написав лемківською мовою і, за словами Романа, в майбутньому буде писати вірші тільки на мові своїх предків – лемківській.
Прочитай, читачу, вірші на лемківській мові і , можливо, ти вперше почуєш і проймешся симпатією до цієї милозвучної мови: “ / На вранім конику / по злото осени / поїдеме, колего мій. / Дванадцетголовый змый / на красні принцесі / ся женит / ( заб’єме го камеником, / принцесу і злото возмеме сой.) / “; “ / Вітор / бавітся листкамі, / летит за каретов…/ З лісковыма орішкамі / придте до ня, тето. / … Бо я дальше – дітвак малый / ( душа байок просит). / Моє серце коник чалый / на кычеру носит” / .
Ім’я Романа Вархола, на думку голови творчого об’єднання поетів Київської організації НСПУ Ігора Павлюка, належить до неповторних імен репрезентантів української національної поезії. Про це пан Ігор заявив на П’ятому з’їзді письменників України, що відбувся в Києві 17-18 жовтня 2006 року.
Тож можемо справедливо гордитися тим, що Р.Вархол виріс та отримав перший поетичний досвід у нас, на Тернопіллі. З роси і води тобі, дорогий друже Романе!
Василь Дерій,
поет, лауреат Всеукраїнської
літературно – мистецької
премії ім. Іванни Блажкевич.
м. Тернопіль.
Газета “ Вільне життя ”. – 20 січня 2007 року. – С. 8.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
