Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.31
20:40
Давно живу, та не збагну і досі
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
2026.08.31
14:55
Рай балачок бринить у грушах,
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
2026.08.31
12:25
Ніякі греблі пристрасть не зупинять.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
2026.08.31
06:25
ЦИКЛ ІІІ. ЮДЕЯ
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
2026.08.31
06:15
Відкладаю сон на потім,
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
2026.08.30
22:33
Ще сипле трохи сонця рань в шовки барвисті,
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
2026.08.30
21:36
Як московські комуняки народ свій любили,
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
2026.08.30
21:25
Чобітки червоні
Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
2026.08.30
21:06
Це слово про Техаське радіо й такий біґ-біт
Линучі від Віржинських трясин
Неквапливо, із помірною пильністю
Слабша доля дається важко
Дехто каже: це небесна довершеність
Хтось інший: підступні вестернові мрії
Я люблю тих, що я зібрав разом на цей то
Линучі від Віржинських трясин
Неквапливо, із помірною пильністю
Слабша доля дається важко
Дехто каже: це небесна довершеність
Хтось інший: підступні вестернові мрії
Я люблю тих, що я зібрав разом на цей то
2026.08.30
19:47
якось незрозуміло вийшло
ти не успів ні там ні сям
проспівуючи харе крішна
чи уклоняючись мерцям
тебе лякають методично
щоб далі ти лякався сам
провідуючи світлий храм
або харизматично так
ти не успів ні там ні сям
проспівуючи харе крішна
чи уклоняючись мерцям
тебе лякають методично
щоб далі ти лякався сам
провідуючи світлий храм
або харизматично так
2026.08.30
19:29
Я бачила, як плаче генерал,
коли вручали мамі квіти...
У неї син пішов за небокрай,
а вороття немає звідти.
Я бачила, як плаче генерал,
які прозорі в нього сльози.
Цю людяність звела б на п’єдестал
коли вручали мамі квіти...
У неї син пішов за небокрай,
а вороття немає звідти.
Я бачила, як плаче генерал,
які прозорі в нього сльози.
Цю людяність звела б на п’єдестал
2026.08.30
18:16
Тепер уже не скоро буду бігать.
Погода розгулялась, Боже мій!
Навала повені, навала снігу.
Ніхто це передбачити не міг.
Удалині, як видиво морігу,
Співає тихо річковий прибій.
Не скоро випрямлюсь у зріст свій дужий,
Погода розгулялась, Боже мій!
Навала повені, навала снігу.
Ніхто це передбачити не міг.
Удалині, як видиво морігу,
Співає тихо річковий прибій.
Не скоро випрямлюсь у зріст свій дужий,
2026.08.30
17:55
У схвальному минулому
Я з вами на коні,
А перед ним нечувано
Бринить життя в борні.
Пітьма горить і падає,
Рипить канатний блок,
Весну передбачаючи,
Бабак дає урок.
Я з вами на коні,
А перед ним нечувано
Бринить життя в борні.
Пітьма горить і падає,
Рипить канатний блок,
Весну передбачаючи,
Бабак дає урок.
2026.08.30
16:56
Гаврило руку клав на серце,
Гаврило патріотом був,
І в молоді буремні роки
Він в Київ на майдан махнув
Він за майбутнє України
Потужно, як титан, стояв,
І, щоб прогнать злочинну владу,
Гаврило патріотом був,
І в молоді буремні роки
Він в Київ на майдан махнув
Він за майбутнє України
Потужно, як титан, стояв,
І, щоб прогнать злочинну владу,
2026.08.30
16:54
НЛО пролетів над Флоридою,
У повітрі запахло коридою.
З НЛО залюбки
Вилітали бики
І ганяли тореро Флоридою.
Москалі тараторять про Сочі
І про темні виспівують ночі.
У повітрі запахло коридою.
З НЛО залюбки
Вилітали бики
І ганяли тореро Флоридою.
Москалі тараторять про Сочі
І про темні виспівують ночі.
2026.08.30
07:22
Очі ковзають повсюди,
Погляд нишпорить кругом, -
Надихають на етюди
Краєвиди за селом.
Нива, росами умита,
Золотиться, як вогонь, -
Вітер котить хвилі жита
У западини долонь.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Погляд нишпорить кругом, -
Надихають на етюди
Краєвиди за селом.
Нива, росами умита,
Золотиться, як вогонь, -
Вітер котить хвилі жита
У западини долонь.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дерій (1959) /
Критика | Аналітика
Неповторні поезії Романа Вархола
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Неповторні поезії Романа Вархола
До півстолітнього ювілею поета
З відомим українським поетом і сучасним творцем віршів на лемківській мові Романом Вархолом я знайомий з дитинства. Ми односельчани. Правда, він старший за мене на два з половиною роки.
Роман Вархол, як старшокласник, а пізніше студент – філолог нерідко бував у Хом’яківській сільській бібліотеці, де працювала моя мама. Я завжди радів, коли Роман приходив за книгами, адже була нагода поспілкуватися про поезію. Саме йому я довірив свої перші поетичні спроби і він став моїм поблажливим критиком, мудрим порадником. На жаль, наші шляхи розійшлися у різні сторони: його у Львів, а мій - у Київ, а згодом у Тернопіль.
Роман Степанович Вархол народився 2 січня 1957 року в селі Нагірянка Чортківського району Тернопільської області в лемківській родині. Його батьки в середині 1940-х років були примусово переселені з Лемківщини в період масового переселення українців з Польщі.
У родині Роман був другим сином. Брат Ярослав старший за нього на 12 років, був для Романа авторитетом, котрого він намагався наслідувати. Ярослав успішно закінчив Чернівецьке музичне училище, Львівську консерваторію. Працював викладачем у Тернопільському музичному училищі. Як композитор, мав чималий доробок власних пісень. Життя його обірвалось трагічно у 1970 році під час відпочинку на морі. Смерть Ярослава стала страшним ударом для родини, а особливо для матері, котра почала дуже хворіти.
Вірші Роман почав писати ще у початкових класах, а вже будучи старшокласником публікував свої твори у Чортківській районній газеті “Зоря комунізму”. Хлопець спочатку навчався у Нагірянській початковій, а пізніше у Ягільницькій середній школі, яку закінчив у 1974 році. У тому ж році Роман вступив на філологічний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка, котрий закінчив у 1979 році.
Від часу закінчення університету і дотепер Роман Степанович Вархол працює вчителем української мови і літератури у школах Львова. Душа поета переповнена болем про трагедію вітцівської Лемківщини, котру він оспівує у своїх поезіях. Через своє серце і душу Роман пропускає історію давніх світів, пробує пізнати культуру античного світу і українську міфологію.
Перша поетична збірка Романа Вархола “Мозаїка” вийшла із запізненням, принаймі на 8 – 10 років, аж у 1989 році, коли поетові було вже за тридцять. Причина цього запізнення політична – Роман писав вірші, в основному, на історичну туматику і він свідомо не хотів писати віршів про компартію і її вождів.
У поетичній збірці “Мозаїка” 76 віршів. Читач тут знайде вірші про Лемківщину (спогади баби Ханки), Нагірянку, художника Никифора, тету Параску і Анничку…, а ще вірші про птахів, вечір, ніч, квіти.
Пізніше з’явилися наступні поетичні збірки “Будити райдугу пора” (1992 р.), ”Полювання без сокола” (1993 р.), “Вівтар Бескидів” і “Тихий Дунай” обидві у 1994 р. У цьому ж році Романа Вархола прийняли у Національну Спілку письменників України.
Далі побачили світ поетичні збірки “Чардаш” (1995р.), “Ружа – лелія” (1996 р.), “Діти Пантократора” (1997 р.), “Погар і пінязь” (1998 р.), “Кирилиця Карпат” (1999 р.), “Черемховий човен” (2000 р.), “Солов’їна філігрань (2001 р.).
З останньої збірки наведу декілька віршів: “/Ходив мороз по лезу бритви, аж лід на озері розтав./ Слова священної молитви / натхненно жайвір проказав./; “/ В гавань саду без вагань /завітав я на світанні. / Солов’їна філігрань – промінь сонця у тумані./”;”/На ярмарку бджоли / купили гринджоли / і мчать на моріг, / розсипаючи сміх /”; “Північній короні / дерева шапкують,/ доземних поклонів /гілки не шкодують./”.
В 2001 р. Роман Степанович отримав літературну премію “Світлослов”.
Згодом поет видав поетичні збірки: “Квітка Хорса” (2002 р.), “Боянові гуслі” , “Писаний терем” та “Марсове поле” (всі три у 2003р.), “Бджолина келія в пущі”, “Троянова тропа” (обидві у 2004 р.) “Бармиця барв” і “Чари волхва” ( обидві в 2005 р.).
Усі свої поетичні збірки Р.Вархол видавав у львівських видавництвах: “Каменяр”, “Вільна Україна”, “Кобзар”, “Штабар”, “Край”.
Пропоную ще на розгляд читача окремі вірші нашого земляка, відомого і надзвичайно талановитого українського поета Романа Вархола, що нині мешкає у с. Зимна Вода поблизу Львова: “ /Вили-вається час/ із чаш / напуває нектаром / краль вередливих / і лавровим вінком / дражнить віників, / не шкодує нітрохи / Елладі оливок, / А Фінікії - / фініків. / “ ; “Від Росі краса Русі, / а сила її – від Славути…/ Стрибає вона по росі / у лоді пливе без осмути / до райдужних берегів, / де суру п’є бог богів/ “.
Ведучи розмову про поетичну творчість Р.Вархола доцільно згадати десятки віршів, які він написав лемківською мовою і, за словами Романа, в майбутньому буде писати вірші тільки на мові своїх предків – лемківській.
Прочитай, читачу, вірші на лемківській мові і , можливо, ти вперше почуєш і проймешся симпатією до цієї милозвучної мови: “ / На вранім конику / по злото осени / поїдеме, колего мій. / Дванадцетголовый змый / на красні принцесі / ся женит / ( заб’єме го камеником, / принцесу і злото возмеме сой.) / “; “ / Вітор / бавітся листкамі, / летит за каретов…/ З лісковыма орішкамі / придте до ня, тето. / … Бо я дальше – дітвак малый / ( душа байок просит). / Моє серце коник чалый / на кычеру носит” / .
Ім’я Романа Вархола, на думку голови творчого об’єднання поетів Київської організації НСПУ Ігора Павлюка, належить до неповторних імен репрезентантів української національної поезії. Про це пан Ігор заявив на П’ятому з’їзді письменників України, що відбувся в Києві 17-18 жовтня 2006 року.
Тож можемо справедливо гордитися тим, що Р.Вархол виріс та отримав перший поетичний досвід у нас, на Тернопіллі. З роси і води тобі, дорогий друже Романе!
Василь Дерій,
поет, лауреат Всеукраїнської
літературно – мистецької
премії ім. Іванни Блажкевич.
м. Тернопіль.
Газета “ Вільне життя ”. – 20 січня 2007 року. – С. 8.
З відомим українським поетом і сучасним творцем віршів на лемківській мові Романом Вархолом я знайомий з дитинства. Ми односельчани. Правда, він старший за мене на два з половиною роки.
Роман Вархол, як старшокласник, а пізніше студент – філолог нерідко бував у Хом’яківській сільській бібліотеці, де працювала моя мама. Я завжди радів, коли Роман приходив за книгами, адже була нагода поспілкуватися про поезію. Саме йому я довірив свої перші поетичні спроби і він став моїм поблажливим критиком, мудрим порадником. На жаль, наші шляхи розійшлися у різні сторони: його у Львів, а мій - у Київ, а згодом у Тернопіль.
Роман Степанович Вархол народився 2 січня 1957 року в селі Нагірянка Чортківського району Тернопільської області в лемківській родині. Його батьки в середині 1940-х років були примусово переселені з Лемківщини в період масового переселення українців з Польщі.
У родині Роман був другим сином. Брат Ярослав старший за нього на 12 років, був для Романа авторитетом, котрого він намагався наслідувати. Ярослав успішно закінчив Чернівецьке музичне училище, Львівську консерваторію. Працював викладачем у Тернопільському музичному училищі. Як композитор, мав чималий доробок власних пісень. Життя його обірвалось трагічно у 1970 році під час відпочинку на морі. Смерть Ярослава стала страшним ударом для родини, а особливо для матері, котра почала дуже хворіти.
Вірші Роман почав писати ще у початкових класах, а вже будучи старшокласником публікував свої твори у Чортківській районній газеті “Зоря комунізму”. Хлопець спочатку навчався у Нагірянській початковій, а пізніше у Ягільницькій середній школі, яку закінчив у 1974 році. У тому ж році Роман вступив на філологічний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка, котрий закінчив у 1979 році.
Від часу закінчення університету і дотепер Роман Степанович Вархол працює вчителем української мови і літератури у школах Львова. Душа поета переповнена болем про трагедію вітцівської Лемківщини, котру він оспівує у своїх поезіях. Через своє серце і душу Роман пропускає історію давніх світів, пробує пізнати культуру античного світу і українську міфологію.
Перша поетична збірка Романа Вархола “Мозаїка” вийшла із запізненням, принаймі на 8 – 10 років, аж у 1989 році, коли поетові було вже за тридцять. Причина цього запізнення політична – Роман писав вірші, в основному, на історичну туматику і він свідомо не хотів писати віршів про компартію і її вождів.
У поетичній збірці “Мозаїка” 76 віршів. Читач тут знайде вірші про Лемківщину (спогади баби Ханки), Нагірянку, художника Никифора, тету Параску і Анничку…, а ще вірші про птахів, вечір, ніч, квіти.
Пізніше з’явилися наступні поетичні збірки “Будити райдугу пора” (1992 р.), ”Полювання без сокола” (1993 р.), “Вівтар Бескидів” і “Тихий Дунай” обидві у 1994 р. У цьому ж році Романа Вархола прийняли у Національну Спілку письменників України.
Далі побачили світ поетичні збірки “Чардаш” (1995р.), “Ружа – лелія” (1996 р.), “Діти Пантократора” (1997 р.), “Погар і пінязь” (1998 р.), “Кирилиця Карпат” (1999 р.), “Черемховий човен” (2000 р.), “Солов’їна філігрань (2001 р.).
З останньої збірки наведу декілька віршів: “/Ходив мороз по лезу бритви, аж лід на озері розтав./ Слова священної молитви / натхненно жайвір проказав./; “/ В гавань саду без вагань /завітав я на світанні. / Солов’їна філігрань – промінь сонця у тумані./”;”/На ярмарку бджоли / купили гринджоли / і мчать на моріг, / розсипаючи сміх /”; “Північній короні / дерева шапкують,/ доземних поклонів /гілки не шкодують./”.
В 2001 р. Роман Степанович отримав літературну премію “Світлослов”.
Згодом поет видав поетичні збірки: “Квітка Хорса” (2002 р.), “Боянові гуслі” , “Писаний терем” та “Марсове поле” (всі три у 2003р.), “Бджолина келія в пущі”, “Троянова тропа” (обидві у 2004 р.) “Бармиця барв” і “Чари волхва” ( обидві в 2005 р.).
Усі свої поетичні збірки Р.Вархол видавав у львівських видавництвах: “Каменяр”, “Вільна Україна”, “Кобзар”, “Штабар”, “Край”.
Пропоную ще на розгляд читача окремі вірші нашого земляка, відомого і надзвичайно талановитого українського поета Романа Вархола, що нині мешкає у с. Зимна Вода поблизу Львова: “ /Вили-вається час/ із чаш / напуває нектаром / краль вередливих / і лавровим вінком / дражнить віників, / не шкодує нітрохи / Елладі оливок, / А Фінікії - / фініків. / “ ; “Від Росі краса Русі, / а сила її – від Славути…/ Стрибає вона по росі / у лоді пливе без осмути / до райдужних берегів, / де суру п’є бог богів/ “.
Ведучи розмову про поетичну творчість Р.Вархола доцільно згадати десятки віршів, які він написав лемківською мовою і, за словами Романа, в майбутньому буде писати вірші тільки на мові своїх предків – лемківській.
Прочитай, читачу, вірші на лемківській мові і , можливо, ти вперше почуєш і проймешся симпатією до цієї милозвучної мови: “ / На вранім конику / по злото осени / поїдеме, колего мій. / Дванадцетголовый змый / на красні принцесі / ся женит / ( заб’єме го камеником, / принцесу і злото возмеме сой.) / “; “ / Вітор / бавітся листкамі, / летит за каретов…/ З лісковыма орішкамі / придте до ня, тето. / … Бо я дальше – дітвак малый / ( душа байок просит). / Моє серце коник чалый / на кычеру носит” / .
Ім’я Романа Вархола, на думку голови творчого об’єднання поетів Київської організації НСПУ Ігора Павлюка, належить до неповторних імен репрезентантів української національної поезії. Про це пан Ігор заявив на П’ятому з’їзді письменників України, що відбувся в Києві 17-18 жовтня 2006 року.
Тож можемо справедливо гордитися тим, що Р.Вархол виріс та отримав перший поетичний досвід у нас, на Тернопіллі. З роси і води тобі, дорогий друже Романе!
Василь Дерій,
поет, лауреат Всеукраїнської
літературно – мистецької
премії ім. Іванни Блажкевич.
м. Тернопіль.
Газета “ Вільне життя ”. – 20 січня 2007 року. – С. 8.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
