До півстолітнього ювілею поета

З відомим українським поетом і сучасним творцем віршів на лемківській мові Романом Вархолом я знайомий з дитинства. Ми односельчани. Правда, він старший за мене на два з половиною роки.
Роман Вархол, як старшокласник, а пізніше студент – філолог нерідко бував у Хом’яківській сільській бібліотеці, де працювала моя мама. Я завжди радів, коли Роман приходив за книгами, адже була нагода поспілкуватися про поезію. Саме йому я довірив свої перші поетичні спроби і він став моїм поблажливим критиком, мудрим порадником. На жаль, наші шляхи розійшлися у різні сторони: його у Львів, а мій - у Київ, а згодом у Тернопіль.
Роман Степанович Вархол народився 2 січня 1957 року в селі Нагірянка Чортківського району Тернопільської області в лемківській родині. Його батьки в середині 1940-х років були примусово переселені з Лемківщини в період масового переселення українців з Польщі.
У родині Роман був другим сином. Брат Ярослав старший за нього на 12 років, був для Романа авторитетом, котрого він намагався наслідувати. Ярослав успішно закінчив Чернівецьке музичне училище, Львівську консерваторію. Працював викладачем у Тернопільському музичному училищі. Як композитор, мав чималий доробок власних пісень. Життя його обірвалось трагічно у 1970 році під час відпочинку на морі. Смерть Ярослава стала страшним ударом для родини, а особливо для матері, котра почала дуже хворіти.
Вірші Роман почав писати ще у початкових класах, а вже будучи старшокласником публікував свої твори у Чортківській районній газеті “Зоря комунізму”. Хлопець спочатку навчався у Нагірянській початковій, а пізніше у Ягільницькій середній школі, яку закінчив у 1974 році. У тому ж році Роман вступив на філологічний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка, котрий закінчив у 1979 році.
Від часу закінчення університету і дотепер Роман Степанович Вархол працює вчителем української мови і літератури у школах Львова. Душа поета переповнена болем про трагедію вітцівської Лемківщини, котру він оспівує у своїх поезіях. Через своє серце і душу Роман пропускає історію давніх світів, пробує пізнати культуру античного світу і українську міфологію.
Перша поетична збірка Романа Вархола “Мозаїка” вийшла із запізненням, принаймі на 8 – 10 років, аж у 1989 році, коли поетові було вже за тридцять. Причина цього запізнення політична – Роман писав вірші, в основному, на історичну туматику і він свідомо не хотів писати віршів про компартію і її вождів.
У поетичній збірці “Мозаїка” 76 віршів. Читач тут знайде вірші про Лемківщину (спогади баби Ханки), Нагірянку, художника Никифора, тету Параску і Анничку…, а ще вірші про птахів, вечір, ніч, квіти.
Пізніше з’явилися наступні поетичні збірки “Будити райдугу пора” (1992 р.), ”Полювання без сокола” (1993 р.), “Вівтар Бескидів” і “Тихий Дунай” обидві у 1994 р. У цьому ж році Романа Вархола прийняли у Національну Спілку письменників України.
Далі побачили світ поетичні збірки “Чардаш” (1995р.), “Ружа – лелія” (1996 р.), “Діти Пантократора” (1997 р.), “Погар і пінязь” (1998 р.), “Кирилиця Карпат” (1999 р.), “Черемховий човен” (2000 р.), “Солов’їна філігрань (2001 р.).
З останньої збірки наведу декілька віршів: “/Ходив мороз по лезу бритви, аж лід на озері розтав./ Слова священної молитви / натхненно жайвір проказав./; “/ В гавань саду без вагань /завітав я на світанні. / Солов’їна філігрань – промінь сонця у тумані./”;”/На ярмарку бджоли / купили гринджоли / і мчать на моріг, / розсипаючи сміх /”; “Північній короні / дерева шапкують,/ доземних поклонів /гілки не шкодують./”.
В 2001 р. Роман Степанович отримав літературну премію “Світлослов”.
Згодом поет видав поетичні збірки: “Квітка Хорса” (2002 р.), “Боянові гуслі” , “Писаний терем” та “Марсове поле” (всі три у 2003р.), “Бджолина келія в пущі”, “Троянова тропа” (обидві у 2004 р.) “Бармиця барв” і “Чари волхва” ( обидві в 2005 р.).
Усі свої поетичні збірки Р.Вархол видавав у львівських видавництвах: “Каменяр”, “Вільна Україна”, “Кобзар”, “Штабар”, “Край”.
Пропоную ще на розгляд читача окремі вірші нашого земляка, відомого і надзвичайно талановитого українського поета Романа Вархола, що нині мешкає у с. Зимна Вода поблизу Львова: “ /Вили-вається час/ із чаш / напуває нектаром / краль вередливих / і лавровим вінком / дражнить віників, / не шкодує нітрохи / Елладі оливок, / А Фінікії - / фініків. / “ ; “Від Росі краса Русі, / а сила її – від Славути…/ Стрибає вона по росі / у лоді пливе без осмути / до райдужних берегів, / де суру п’є бог богів/ “.
Ведучи розмову про поетичну творчість Р.Вархола доцільно згадати десятки віршів, які він написав лемківською мовою і, за словами Романа, в майбутньому буде писати вірші тільки на мові своїх предків – лемківській.
Прочитай, читачу, вірші на лемківській мові і , можливо, ти вперше почуєш і проймешся симпатією до цієї милозвучної мови: “ / На вранім конику / по злото осени / поїдеме, колего мій. / Дванадцетголовый змый / на красні принцесі / ся женит / ( заб’єме го камеником, / принцесу і злото возмеме сой.) / “; “ / Вітор / бавітся листкамі, / летит за каретов…/ З лісковыма орішкамі / придте до ня, тето. / … Бо я дальше – дітвак малый / ( душа байок просит). / Моє серце коник чалый / на кычеру носит” / .
Ім’я Романа Вархола, на думку голови творчого об’єднання поетів Київської організації НСПУ Ігора Павлюка, належить до неповторних імен репрезентантів української національної поезії. Про це пан Ігор заявив на П’ятому з’їзді письменників України, що відбувся в Києві 17-18 жовтня 2006 року.
Тож можемо справедливо гордитися тим, що Р.Вархол виріс та отримав перший поетичний досвід у нас, на Тернопіллі. З роси і води тобі, дорогий друже Романе!

Василь Дерій,
поет, лауреат Всеукраїнської
літературно – мистецької
премії ім. Іванни Блажкевич.

м. Тернопіль.


Газета “ Вільне життя ”. – 20 січня 2007 року. – С. 8.