 | |
| Молоде вино | |
| Homo scribendi peritus | |
| Класики | |
| Вічноживі | |
| |
ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.29
01:48
Веселонько! Тебе не повернути!
Напам’ять вивчив дивні кольори.
Кричуща справедливість самосуду!
Безкарність врешті-решт перебори!
Хіба що знову мовчки проковтнути
Образу. Гучно плакати навзрид.
Шукати кульки вилитої ртуті,
Напам’ять вивчив дивні кольори.
Кричуща справедливість самосуду!
Безкарність врешті-решт перебори!
Хіба що знову мовчки проковтнути
Образу. Гучно плакати навзрид.
Шукати кульки вилитої ртуті,
2025.07.28
21:54
Вичерпаність моря, вичерпаність долі.
У долині свічі гаснуть, як тополі.
Запанує пустка у гаю печальнім
І на землю ляже, як шатро мовчання.
Перегрів таланту є нічим не кращим,
Ніж брести у лісі лайдаком пропащим.
У долині свічі гаснуть, як тополі.
Запанує пустка у гаю печальнім
І на землю ляже, як шатро мовчання.
Перегрів таланту є нічим не кращим,
Ніж брести у лісі лайдаком пропащим.
2025.07.28
12:24
Ти і я, усе ходимо кола і бачимо
Оцей безлад навколо
Прагнеш і хапаєш новини щодня
Вір і не вір, носороги навколо є
І питаєш себе а міг би
Та допоки можливо, літай, гуляй
І знай, присутність твоя потрібна
Оцей безлад навколо
Прагнеш і хапаєш новини щодня
Вір і не вір, носороги навколо є
І питаєш себе а міг би
Та допоки можливо, літай, гуляй
І знай, присутність твоя потрібна
2025.07.28
11:22
Коли я чую звуки кроків
Її за власними дверми, -
Моя душа втрачає спокій,
А сам змовкаю, як німий.
Бо намагаюся почути
Гучні сигнали від дзвінка
Про те, що зараз зникне смуток
З думок невпинних мужика.
Її за власними дверми, -
Моя душа втрачає спокій,
А сам змовкаю, як німий.
Бо намагаюся почути
Гучні сигнали від дзвінка
Про те, що зараз зникне смуток
З думок невпинних мужика.
2025.07.28
03:49
Покриє, наче саван, білий сніг
Будиночок, де панувало літо.
Строкатий джміль на крилах чарівних
Літаючи, щасливо міг прожити.
У чергуванні холоду й відлиг,
А потім – між тюльпанами і житом,
Під впливом сонця променів ясних
Будиночок, де панувало літо.
Строкатий джміль на крилах чарівних
Літаючи, щасливо міг прожити.
У чергуванні холоду й відлиг,
А потім – між тюльпанами і житом,
Під впливом сонця променів ясних
2025.07.27
21:51
Упав із яблуні пізнання плід.
Немов снаряд, упав об невідомість.
Ніщо не похитне його політ,
Що в'язне у незнану невагомість.
Цей плід упав, мов сотні мегатонн.
Вже ядерна зима над нами висне.
І встромить спис у землю сам Плутон.
Немов снаряд, упав об невідомість.
Ніщо не похитне його політ,
Що в'язне у незнану невагомість.
Цей плід упав, мов сотні мегатонн.
Вже ядерна зима над нами висне.
І встромить спис у землю сам Плутон.
2025.07.27
20:20
Здавалося б, написано усе,
Але читати геть нема коли:
Роман життя до розмірів есе
Стискає невгамовний часоплин.
Ну що ж, нехай. Де коротко – талант.
Робити краще – гарне зіпсуєш.
Не навчений поет і музикант,
Але читати геть нема коли:
Роман життя до розмірів есе
Стискає невгамовний часоплин.
Ну що ж, нехай. Де коротко – талант.
Робити краще – гарне зіпсуєш.
Не навчений поет і музикант,
2025.07.27
15:46
Пішов дід проти суботи в поле полювати
І три дні його не чути було і не знати.
Баба вже й людей підняла шукати старого,
Коли ж і він повертає живий, слава Богу.
Як уздріла його баба, то стала кричати:
- Де тебе чорти носили? Куди пропав, клятий?
А с
І три дні його не чути було і не знати.
Баба вже й людей підняла шукати старого,
Коли ж і він повертає живий, слава Богу.
Як уздріла його баба, то стала кричати:
- Де тебе чорти носили? Куди пропав, клятий?
А с
2025.07.27
14:43
Рожевий світанок тебе спонукає
любити життя, любити людей.
Хоч знаєш: реальність пекуча - не казка,
А в тебе, як в сонця, - купа ідей.
Зсередини світишся легко, квітково,
і попри байдужість, стільки добра,
бо хтось розуміє всю суть із пів слова.
Га
любити життя, любити людей.
Хоч знаєш: реальність пекуча - не казка,
А в тебе, як в сонця, - купа ідей.
Зсередини світишся легко, квітково,
і попри байдужість, стільки добра,
бо хтось розуміє всю суть із пів слова.
Га
2025.07.27
11:32
«Незамінимі є!»-
Прийміте, Якове, цю істину до себе в гості.
«Незамінимі є!»-
Не солодко Вам буде з гостею цією там, у високості.
Бо я її ще й дещо приперчу:
«Не всіх за образом і на подобу Бога створено!
А тільки тих, хто, як і сам Господь,
Без п
Прийміте, Якове, цю істину до себе в гості.
«Незамінимі є!»-
Не солодко Вам буде з гостею цією там, у високості.
Бо я її ще й дещо приперчу:
«Не всіх за образом і на подобу Бога створено!
А тільки тих, хто, як і сам Господь,
Без п
2025.07.27
05:51
Забуті чи порушені статути
Давно покрив багаторічний пил.
Щось невідоме може затягнути
Туди, де вже немає більше сил.
Триматися. Нав’язана спокута
Веде до недоглянутих могил.
Вони не згодні навіть натякнути
Давно покрив багаторічний пил.
Щось невідоме може затягнути
Туди, де вже немає більше сил.
Триматися. Нав’язана спокута
Веде до недоглянутих могил.
Вони не згодні навіть натякнути
2025.07.27
05:17
Успадкую від чутої пісні
Тихий смуток і бажаний сміх, –
І нерівність відому й безвісну
Протяжних українських доріг.
Успадкую і пристрасть, і щирість
До своєї дружини від слів,
Що для чистки сумління з’явились
І які серцем радо зустрів.
Тихий смуток і бажаний сміх, –
І нерівність відому й безвісну
Протяжних українських доріг.
Успадкую і пристрасть, і щирість
До своєї дружини від слів,
Що для чистки сумління з’явились
І які серцем радо зустрів.
2025.07.26
22:13
Коли всі слова вже сказані,
приходить туман мовчання.
У ньому живуть
невідомі істоти,
губляться рукописи,
зникають голоси,
розчиняються надії.
У ньому ворушить клешнями
приходить туман мовчання.
У ньому живуть
невідомі істоти,
губляться рукописи,
зникають голоси,
розчиняються надії.
У ньому ворушить клешнями
2025.07.26
14:22
Довго дядько у крамниці
Огляда вітрини.
Річ якусь бере з полиці,
То питає ціни.
Чеше лоба, мружить очі,
Раз по раз зітхає.
Сам не знає, що він хоче.
Огляда вітрини.
Річ якусь бере з полиці,
То питає ціни.
Чеше лоба, мружить очі,
Раз по раз зітхає.
Сам не знає, що він хоче.
2025.07.26
14:02
Почув Благовіст* хто Софії –
на часі молитва тому,
звернутись до Бога в надії
і стати прихильним Йому.
Геть сум віджени свій, козаче,
бо посмішка личить тобі –
довкола все краще, неначе,
на часі молитва тому,
звернутись до Бога в надії
і стати прихильним Йому.
Геть сум віджени свій, козаче,
бо посмішка личить тобі –
довкола все краще, неначе,
2025.07.26
05:49
Я бажаю вам позбутись
Безуспішності й невдач, –
Не вдаватися у смуток,
Не вдарятися у плач.
Я бажаю вам яскравих
Та успішних дій і справ, –
Дочекатися появи
В світі парості добра.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Безуспішності й невдач, –
Не вдаватися у смуток,
Не вдарятися у плач.
Я бажаю вам яскравих
Та успішних дій і справ, –
Дочекатися появи
В світі парості добра.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Адель Станіславська (1976) /
Вірші
Меланхолійне
Додати Р Р† соціальну Р Сережу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Меланхолійне
Ще з тобою, доле, ми не квити...
Як подарувала ти весну
я не вміла нею ворожити -
ти - вплела ми в коси сивину...
Перше пасмо...
І весни не стало.
З яблунь опадав медовий цвіт…
Ти початком літа вповивала -
я рушала у стрімкий політ
геть від світу.
Далі, далі, далі…
Ти скотила по щоці сльозу,
ніби мати…
Навздогін - печалі
у мою розбурхану грозу,
у громи і срібні блискавиці…
Мокла я…
Дощі були рясні.
В квітлім серці ти кувала крицю,
Я металась у тривожнім сні.
Рубцювалось,
тріскалось… Боліло.
Ти мені всміхалася – терпи:
ще не решта пасем побіліло,
і жнива попереду,
серпи…
І порізи ятряться в дорозі,
щоб кропити крівцею стерню…
Ось стою смиренно на порозі
твоїм, доле…
Ще живу чи сню?..
2016
Як подарувала ти весну
я не вміла нею ворожити -
ти - вплела ми в коси сивину...
Перше пасмо...
І весни не стало.
З яблунь опадав медовий цвіт…
Ти початком літа вповивала -
я рушала у стрімкий політ
геть від світу.
Далі, далі, далі…
Ти скотила по щоці сльозу,
ніби мати…
Навздогін - печалі
у мою розбурхану грозу,
у громи і срібні блискавиці…
Мокла я…
Дощі були рясні.
В квітлім серці ти кувала крицю,
Я металась у тривожнім сні.
Рубцювалось,
тріскалось… Боліло.
Ти мені всміхалася – терпи:
ще не решта пасем побіліло,
і жнива попереду,
серпи…
І порізи ятряться в дорозі,
щоб кропити крівцею стерню…
Ось стою смиренно на порозі
твоїм, доле…
Ще живу чи сню?..
2016
Додати Р Р† соціальну Р Сережу- LiveJournal
- ВКонтакте
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.199 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.199 seconds