Про відомого українського поета і вченого-економіста Володимира Вихруща я вперше почув в 1972 році, коли ще навчався у школі. Тоді вийшла з друку його перша поетична збірка “Барви сонця” і про неї говорили по обласному радіо, писали в газетах. Цю книгу я знайшов у нашій Хом”яківській сільській бібліотеці Чортківського району, де 37 років пропрацювала моя мама. Мені важко тепер згадати чи багато віршів із збірки я прочитав і що із прочитаного мені сподобалось, але прізвище поета запам’яталось. Згодом в книгарнях я придбав другу і третю книги Володимира Вихруща “Утверджую день” / 1975 р. / та “Чебрець” / 1977 р. /.
Моє особисте знайомство із Володимиром Павловичем відбулось десь на початку дев’яностих років, коли він перейшов / а точніше, повернувся / у Тернопільський інститут народного господарства, до створення якого він був безпосередньо причетний.
Напевно, далеко не всім відомо, що розмова про ідею створення фінансово-економічного інституту відбулась у Заліщиках в 1965 році між тодішнім міністром фінансів УРСР / на жаль, прізвища його я не запам’ятав/, відомою в усьому колишньому Радянському Союзі ланковою Євгенією Долинюк і тодішнім начальником Заліщицького райфінвідділу Володимиром Вихрущем. Міністр сказав у розмові, що хотів би створити фінансово-економічний інститут в Хмельницьку /він народився на Хмельниччині і прагнув для свого рідного краю щось корисне зробити /. В.П.Вихрущ не погодився з думкою міністра і спробував аргументовано переконати його, що краще такий інститут відкрити у Тернополі. Вагомі аргументи начальника райфінвідділу підтримала Євгенія Долинюк, хоч міністр стояв на своєму / в душі він, напевно, жалкував, що розкрив свої плани створення вузу /. Пізніше, саме завдяки солідним особистим зв’язкам відомої ланкової в Москві та Києві, все-таки вдалось у 1966 році відкрити у Тернополі філіал Київського фінансово-економічного інституту, який нині досягнув статусу Тернопільської академії народного господарства / ТАНГ / і одного із найпрестижніших вузів західного регіону України.
Та повернемось до мого особистого знайомства з Володимиром Павловичем. Я давно хотів поспілкуватись із ним, бо до того часу багато чув про нього, читав його вірші, наукові статті. Особисте спілкування з поетом показало, що він щирий співбесідник. Розмовляючи з Володимиром Павловичем, я ніколи не відчував себе скованим. Він вмів уважно вислухати людину і дати мудру пораду. В характері В. П. Вихруща мені подобались такі риси як працелюбність і розважливість.
Професор Вихрущ В.П. часто одягав вишивану сорочку. В цьому його переконала наша краянка, відома громадська діячка і дитяча письменниця Іванна Блажкевич /1886 – 1977 р. р. / з якою Володимир Вихрущ підтримував добрі й теплі стосунки.
Володимир Павлович, працюючи в державних органах влади, знав, що представники радянської влади неприхильно ставляться до Іванни Блажкевич, але він поважав цю мужню й мудру жінку, велику патріотку України за слушні поради і віру в те, що українці матимуть власну державу. Поет згадував з яким болем у серці Іванна Омелянівна розказувала йому про те, що в полі /недалеко від Денисова / переорали могилу січових стрільців. Вона засуджувала дії місцевих чиновників, а на прощання сказала, що настане час і цю могилу відновлять. На початку дев’яностих років денисівчани відновили та впорядкували могили січових стрільців і вояків УПА.
У жовтні 1976 року Іванні Блажкевич виповнилось 90 років. На святкування її ювілею приїхали письменники, учені, рідні. Приїхав у Денисів і Володимир Вихрущ.
За кілька годин до початку урочистостей, керівництву місцевого колгоспу було доручено в той самий час провести у сільському клубі загальні збори колгоспників з метою зриву святкування ювілею Іванни Блажкевич. Володимир Вихрущ дізнався про це від селян. У визначений час, більшість місць у сільському клубі були заповнені, а колгоспне начальство ще не прийшло. Тоді Володимир Павлович, порадившись із письменниками вирішив випередити колгоспне начальство і взяв слово першим, оголосивши, що всі у залі зібрались для того, щоб привітати з ювілеєм Іванну Омелянівну. Через деякий час керівництво колгоспу з’явилось у клубі, але зірвати ювілей письменниці не посміло.
Професор Вихрущ В.П. був одним з перших, хто підтримав ініціативу старшого викладача своєї кафедри Максимовича Івана Федоровича створити у Бучачі в 1992 році приватний інститут. Протягом наступних років життя не раз підтверджувало, що Бучацький інститут менеджменту і аудиту / БІМА / має право на існування. Володимир Павлович в 1992 – 1997 роках неодноразово бував у цьому інституті, читав лекції, виступав з промовами перед студентами і викладачами, декламував власні вірші. В бібліотеці інституту зберігається майже двадцять примірників поетичних збірок і збірників пісень, навчальних посібників, подарованих поетом, піснярем, вченим В. П. Вихрущем для бучачан.
Музичний керівник інституту, самодіяльна композиторка з Бучача Леся Степанівна Олексюк написала на слова Володимира Вихруща 16 пісень. Всі ці пісні Леся Степанівна представила 7 березня 2000 року у старому актовому залі ТАНГ /аудиторія 3405 / з допомогою студентів Бучацького інституту менеджменту і аудиту Олесі Крутовської, Андрія Саламанюка, Оксани Жук, Наталі Бойко, Христини Кадайської, Василя Ралька а також режисера-постановника, завідувача відділом адміністративно-виховної роботи БІМА Качур Марії Іванівни. До циклу пісень, написаних Лесею Олексюк увійшли пісні “На прощання”, “Моя Україна”, “Україна – мати”, “Про повстанців”, “Про маму”. “Перше кохання”, “Тебе я вимріяв одну”, “Прийди надіє”, “Марія”, “Не сумуй”, “Ангел долі”, “Квіти спогадів”, “Маки”, “Теплий сніг”, “Блаженна ніч”, “Доброго ранку, Україно!”. До речі, остання пісня могла б стати першим акордом до однойменної ранкової передачі, що транслюється на першому каналі Українського телебачення.
В 1998 році я попросив Володимира Павловича підписати одну з його поетичних збірок відомому нині українському композитору, поету і художнику з Роздольного /Автономна Республіка Крим/ Віталію Лазаренку. Поет погодився і через кілька місяців В.І.Лазаренко написав пісню “Ви прийдете до мене”, яка увійшла пізніше до його пісенного збірника “Вишийте, матусю, вишиванку” /грудень 1998 року/. Я хотів би повністю навести текст цієї пісні – пісні-заповіту Володимира Вихруща :

Обірве осінь

Листячко зелене,

Стежина мовчки

Поведе в обрив.

Я впевнений

Ви прийдете до мене,

Я Вас і Україну

Так любив.


Міцні і волелюбні наші гени,

Крислаті родоводи

Наших грон.

Я впевнений,

Прийдете ви до мене,

І квітами звеличите

Мій сон.


І зашумлять тополі,

Й юні клени,

Бо молодий

Взірветься буревій.

Я впевнений, ви прийдете до мене,

Я дам вам сили

Для нових надій.

Я чув цю пісню у виконанні композитора Віталія Лазаренка і досі в пам’яті відлунають поетові слова : “… Я вас і Україну так любив … “.


Василь Дерій,
кандидат економічних наук, доцент.

17.10.2000 р. – м. Тернопіль. – Газета «Академія». – С. 15.

http://ua.convdocs.org/docs/index-114647.html?page=2