
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.23
21:39
Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
2025.08.23
20:58
Друже і брате,
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
2025.08.23
16:25
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Муза смієтьс
Муза смієтьс
2025.08.23
13:02
Серед тваринних звичок москалів найхарактерніша – мітити чужі території.
Носії істини в останній інстанції частенько надривають пупа під своєю ношею.
Манія величі для недомірків – майже професійне захворювання.
Найбільше світ намагаються змінити
2025.08.23
12:36
Із поезією Сергія Жадана я познайомився у Львові. На дошці меню студентського кафе, яку виставили просто на вулицю, білою крейдою були написані такі не дуже рівні літери:
Вирощено і нищівно
над каменями і кущами
повітря заповнене щільно
душами і дощ
2025.08.23
06:03
Хоч сохне листя й менше цвіту,
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
2025.08.22
23:59
Я завжди носив маску. Не ту, що ховає обличчя, а ту, яка приховує мою порожнечу. Вона зроблена з блискучих, ідеально відшліфованих деталей: успіх, впевненість, бездоганний вигляд. Я переконав себе, що коли маска буде достатньо яскравою, ніхто не помітить,
2025.08.22
21:59
У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
2025.08.22
20:35
іде війна, о Господи, іде війна
налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця
приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця
приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
2025.08.22
19:17
”мав би бути вихід ізвідсіль“
каже блазень крадію
”надто метушливо
ради-от не дають
п’ють ділки моє вино
рвуть плуги мій ґрунт
а ще зневажено давно
словес яку-небудь суть“
каже блазень крадію
”надто метушливо
ради-от не дають
п’ють ділки моє вино
рвуть плуги мій ґрунт
а ще зневажено давно
словес яку-небудь суть“
2025.08.22
18:24
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Лев`ячі алго
Лев`ячі алго
2025.08.22
13:26
В долонях літо гріє і пече,
лиш прохолода в глибині печер.
І що не день - нова сюїта,
у кожного своя орбіта.
Чи налаштується ума підхід,
Бо не сліпий він і не чорний кріт.
Прильоти нечисті щоночі:
лиш прохолода в глибині печер.
І що не день - нова сюїта,
у кожного своя орбіта.
Чи налаштується ума підхід,
Бо не сліпий він і не чорний кріт.
Прильоти нечисті щоночі:
2025.08.22
09:51
Упав тихо лист до ніг.
Щось сказать хотів – не зміг.
Може, як улітку йшлося?
Може, що надходить осінь?
Я поклав лист на долоню:
«Е, та він же непритомний...
Зачекаю. Лист – мій гість.
Як оклига – оповість».
Щось сказать хотів – не зміг.
Може, як улітку йшлося?
Може, що надходить осінь?
Я поклав лист на долоню:
«Е, та він же непритомний...
Зачекаю. Лист – мій гість.
Як оклига – оповість».
2025.08.22
06:28
Небо поблідло і стало холодним
Чисте повітря відразу навкруг, –
Певно, вже сонце не буде сьогодні
Золотом крити обкошений луг.
Меркнуть покоси без блисків проміння,
Наче без лінзи оправа пенсне, –
Душу бентежить іще безгоміння,
Що звідусіль опови
Чисте повітря відразу навкруг, –
Певно, вже сонце не буде сьогодні
Золотом крити обкошений луг.
Меркнуть покоси без блисків проміння,
Наче без лінзи оправа пенсне, –
Душу бентежить іще безгоміння,
Що звідусіль опови
2025.08.21
23:48
Сюїти сумовиті і веселі,
Симфонії яскраві, мов яса.
І навіть сонцесяйні акварелі
І пензлями, і нотами писав.
Чарують досі і його балади,
І скерцо нас вражають вогняні.
І трелі віртуозні і рулади...
Симфонії яскраві, мов яса.
І навіть сонцесяйні акварелі
І пензлями, і нотами писав.
Чарують досі і його балади,
І скерцо нас вражають вогняні.
І трелі віртуозні і рулади...
2025.08.21
21:58
Талант - це дар чи прокляття?
Грізне падіння метеориту,
постріл сперми,
вибух наднової зірки,
пізнання незнаних пустель,
стрибок у невідомість,
по той бік добра і зла,
по той бік здорового глузду,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Грізне падіння метеориту,
постріл сперми,
вибух наднової зірки,
пізнання незнаних пустель,
стрибок у невідомість,
по той бік добра і зла,
по той бік здорового глузду,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.02.18
2018.03.05
2017.01.26
2016.04.07
2015.11.30
2015.11.24
2015.10.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Редакція Майстерень (1963) /
Головні поетичні огляди
Висока поезія і просто віршування - мистецтво і кіч (кітч)?
Ось, коли діти граються в пісочниці - це теж творчість і мистецтво? Але ж суто в контексті процесів "дорослішання", так? І не варто забувати, що дітям, у тому числі й поетичним, абсолютно характерне дорослішання, тобто процес природного зростання. Все цілком нормально, жодних відхилень. Але порівнювання віршів, їх оцінювання, без огляду на явище авторського зростання, часто неможливе. Та ось ніби і автор вже в роках, то чи він автоматично є дорослим, а його творчість - мистецтвом? А ми ж від нього часто в захопленні. Хоча й не всі, напевно.
О так, хай живуть наші уподобання, це справді важливо для кожного з нас, хоча наші уподобання й далеко не все, і зовсім, порою, не істина. Та й нехай, ніби. Ми такі ж, як і наші уподобання, і нічого страшного в цьому немає. Але суть - ми такі ж - дає певну спорідненість процесів, і їх якості.
Хоча, а що таке в поезії істина?
Можливо - це т.з. висока поезія, де істина має проявляти себе найвиразніше?
Одне очевидно, що висока поезія - це трохи інше, аніж уподобання. Хоча поезія, як мистецтво, і різноманітна, і вона (для своїх поціновувачів) є ще тою необхідною музикою наших "я", таких різних і по вертикалі, і в горизонталях - звідси й наші, порою дивні, уподобання.
Тим не менше, є поняття енергетичного обсягу, резонансів у цих обсягах, і, по-суті, глибини взагалі - в цьому плані, де кожне слово вже магія, кожен звук на місці, й існує справді висока поезія... Передусім, українська.
Для прикладу - в контексті явища дорослішання
Ось, прикладом, два твори, просто взяті від відомих авторів на більш-менш схожу тематику. Написані в різні часи і за суттєво різних обставин. Тим не менш...
І так всюди, куди не глянь. І що б це значило?
Пам'ятка
по тонкому льоду вавилонських річок
як по суші дійшли ми до краю
а за краєм – пітьма і не видно нічого
і нічого можливо немає
і не викроїш скраю ні п'яді землі
аби дім збудувати абощо
лиш пунктиром наводити кроки малі
вздовж межі відбуваючи прощу
і живеш де рубіж і помреш де живеш
а обійдеш всю землю довкола –
то побачиш що коло реально без меж
і що пекло – то жити по колу
а в едем потрапляє хто йде поперек –
просто сходить за край і зникає
є у раю врата та немає дверей
і замків і засовів немає
ми пунктиром сліпим залишаємо слід
на льоду що невдовзі розтане
може краще відразу пірнути під лід
просто в теплий гольфстрім індостану
просто в білі піски узбереж і пустель
просто в зарості древнього саду
все потрібне – насправді доступне й просте
час від часу про це собі згадуй
Юрій Іздрик
(https://vk.com/jizdryk)
Еміль-Антуан Бурдель (скульптор)
Велика трагічна маска Бетговена
Веди мене, мелодіє, веди,
Неси мене і сили дай для злету -
Перепливти, перелетіти Лету
І не ковтнути чорної води.
Повстань, мій дух! Мелодіє, постань
Лавиною, і вибухом, і виром,
І вироком осіннім хмарам сірим —
Крізь тишини важку, холодну твань!
Накочуйся, о хвиле звукова, —
Я чую звук нечуваної пісні,
Її акорди й рокотання пізні, —
У тишині оглухла голова.
У душу б’ється музика німа,
Це рокотання врóчисте і чорне
В обличчя б’є. Моє лице — потворне.
Та порятунку й сховища нема.
Веди мене, гармоніє, веди,
Неси мене і сили дай для злету —
Перепливти, перелетіти Лету
І не ковтнути чорної води.
1972 р., Київ
М.Фішбейн
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Висока поезія і просто віршування - мистецтво і кіч (кітч)?
Творчість може бути й цілком "побутовою",
творчість усюди і в усьому творчість,
але ж не будь-яка творчість - мистецтво?
Напевно ж таки, насправді не все так жорстко.
Ось, коли діти граються в пісочниці - це теж творчість і мистецтво? Але ж суто в контексті процесів "дорослішання", так? І не варто забувати, що дітям, у тому числі й поетичним, абсолютно характерне дорослішання, тобто процес природного зростання. Все цілком нормально, жодних відхилень. Але порівнювання віршів, їх оцінювання, без огляду на явище авторського зростання, часто неможливе. Та ось ніби і автор вже в роках, то чи він автоматично є дорослим, а його творчість - мистецтвом? А ми ж від нього часто в захопленні. Хоча й не всі, напевно.
О так, хай живуть наші уподобання, це справді важливо для кожного з нас, хоча наші уподобання й далеко не все, і зовсім, порою, не істина. Та й нехай, ніби. Ми такі ж, як і наші уподобання, і нічого страшного в цьому немає. Але суть - ми такі ж - дає певну спорідненість процесів, і їх якості.
Хоча, а що таке в поезії істина?
Можливо - це т.з. висока поезія, де істина має проявляти себе найвиразніше?
Одне очевидно, що висока поезія - це трохи інше, аніж уподобання. Хоча поезія, як мистецтво, і різноманітна, і вона (для своїх поціновувачів) є ще тою необхідною музикою наших "я", таких різних і по вертикалі, і в горизонталях - звідси й наші, порою дивні, уподобання.
Тим не менше, є поняття енергетичного обсягу, резонансів у цих обсягах, і, по-суті, глибини взагалі - в цьому плані, де кожне слово вже магія, кожен звук на місці, й існує справді висока поезія... Передусім, українська.
Для прикладу - в контексті явища дорослішання
Ось, прикладом, два твори, просто взяті від відомих авторів на більш-менш схожу тематику. Написані в різні часи і за суттєво різних обставин. Тим не менш...
І так всюди, куди не глянь. І що б це значило?
Пам'ятка
по тонкому льоду вавилонських річок
як по суші дійшли ми до краю
а за краєм – пітьма і не видно нічого
і нічого можливо немає
і не викроїш скраю ні п'яді землі
аби дім збудувати абощо
лиш пунктиром наводити кроки малі
вздовж межі відбуваючи прощу
і живеш де рубіж і помреш де живеш
а обійдеш всю землю довкола –
то побачиш що коло реально без меж
і що пекло – то жити по колу
а в едем потрапляє хто йде поперек –
просто сходить за край і зникає
є у раю врата та немає дверей
і замків і засовів немає
ми пунктиром сліпим залишаємо слід
на льоду що невдовзі розтане
може краще відразу пірнути під лід
просто в теплий гольфстрім індостану
просто в білі піски узбереж і пустель
просто в зарості древнього саду
все потрібне – насправді доступне й просте
час від часу про це собі згадуй
Юрій Іздрик
(https://vk.com/jizdryk)
Еміль-Антуан Бурдель (скульптор)
Велика трагічна маска Бетговена
Веди мене, мелодіє, веди,
Неси мене і сили дай для злету -
Перепливти, перелетіти Лету
І не ковтнути чорної води.
Повстань, мій дух! Мелодіє, постань
Лавиною, і вибухом, і виром,
І вироком осіннім хмарам сірим —
Крізь тишини важку, холодну твань!
Накочуйся, о хвиле звукова, —
Я чую звук нечуваної пісні,
Її акорди й рокотання пізні, —
У тишині оглухла голова.
У душу б’ється музика німа,
Це рокотання врóчисте і чорне
В обличчя б’є. Моє лице — потворне.
Та порятунку й сховища нема.
Веди мене, гармоніє, веди,
Неси мене і сили дай для злету —
Перепливти, перелетіти Лету
І не ковтнути чорної води.
1972 р., Київ
М.Фішбейн
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мойсей Фішбейн. ПРОРОК"
• Перейти на сторінку •
"Тим, хто голосував за порошенка не соромно? Чи коні завжди не винні?"
• Перейти на сторінку •
"Тим, хто голосував за порошенка не соромно? Чи коні завжди не винні?"
Про публікацію