В кав’ярні, у барі дими -- від зими до зими,
Сховати людей і обкурену суть не воліють.
Навколо настійні «налий», « заплати» і «візьми»
Плекають постійну покору зеленому змію.

Мене і багатство моє не представить капшук.
Принука домислити давні притлумлені думи.
Ну хто я тепер -- волинянин, чи то поліщук?
Гублюся, як віхтик, у цьому незручному тлумі.

Нечувана дума качино підсіла за стіл,
А я cподівався, що це козачисько Голота…
Ну, пий-упивайся, напомацки міцності стін
Радій і вклоняйся. А біди народу – гидота.

Не радість, а згуба печалить мене одного:
Голота ота – у краватці, фірмовій білизні.
А кров не гуде – це практично для часу мого.
Яка ж бо наруга панує, кавує, кайфує – ого!
Всебічна ганьба, голизна і прихована тризна.

2.
Недоброю звісткою двері до виходу звуть.
Немов у метро: там підземне повітрячко грає.
До сауни відьма на шпильках окреслила путь,
А я ще не п’яний; мене заохочує раєм.

Цього не потрібно. Бажається дотик руки,
Отой елегійний, якого отримано в танцях,
А бачу – здивовані брови, гарячі шовки
І сонми дівуль, що додому розходяться вранці.

Постава відверта. Це має валютну ціну.
І дешево, курям на сміх, окільцьовані пальці.
Сюди я себе та ідею приніс осяйну --
А в лярви щелепа відвисла, як в неандертальця.

Я пекло побачив? Воно проминуло. Прожив.
А йшов до кав’ярні, не маючи задньої думки.
Та кров запеклася гарячих поєднаних жил –
Мене й України. Невчасні хиткі облаштунки…


Я думав : попереду тільки дорога пряма,
Та в ній і кав’ярня – суцільна проблема, пітьма.
Ніяк не надійні оспівані далі манливі.
І добре, що ясно: назад повертання нема,
І знову іти невідомо куди – неможливо.

2009 р.