Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
2025.10.29
13:15
А для мене негода - лише у замащених берцях
Об тягучої глини окопної ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю к
Об тягучої глини окопної ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю к
2025.10.29
11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
2025.10.29
06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
2025.10.28
22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
2025.10.28
12:12
Коли думкам затісно в тілі,
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
2025.10.28
11:46
Диявол постачає нас вином,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
2025.10.28
06:11
Хто сказав, що збайдужіло
Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?
Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?
2025.10.27
21:24
Літо вислизає із-під нас,
Мов коштовний осяйний алмаз.
Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.
Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.
Мов коштовний осяйний алмаз.
Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.
Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.
2025.10.27
09:17
Крок за кроком… Слово в слово
Нога в ногу… свій маршрут
Лиш малесенька обмова:
Вони там, а я ще тут…
В кожнім ритмі музиченьки
В кожнім подиху вітри
Не такий щоб я маленький
Але, звісно, до пори…
Нога в ногу… свій маршрут
Лиш малесенька обмова:
Вони там, а я ще тут…
В кожнім ритмі музиченьки
В кожнім подиху вітри
Не такий щоб я маленький
Але, звісно, до пори…
2025.10.27
08:32
Накрила ніч все темною габою,
Гуляє вітер одиноким звіром.
А чи зустрінемось іще з тобою?
Лойовий каганець тріщить, мов віра.
Ми якось розійшлися по-англійськи,
Немов блукаємо у мутнім меві,
А почуттів ще теплий гріє ліжник,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гуляє вітер одиноким звіром.
А чи зустрінемось іще з тобою?
Лойовий каганець тріщить, мов віра.
Ми якось розійшлися по-англійськи,
Немов блукаємо у мутнім меві,
А почуттів ще теплий гріє ліжник,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Заздрість ще з часу потопу (за Талмудом)
«Диви, яка хода в нашої панянки!»- так мало не щоранку Ворона із заздрістю дивилася на Голубку.
В оточенні розмаїтого птаства суперниця велично походжала, посилаючи усмішку і щось розповідаючи. І завше довкола сміх і жарти. А горобці так і вистрибують, готові стелитися перед нею.
«Тато й мама оповідали мені, а самі чули від своїх батьків, а ті від пра-прарідних,що були в ковчезі ,-- пригадала Ворона,- що й під час потопу Ной інакше ставився до Голубки, аніж до мого роду».
І так воно було насправді.
По сорока днях, коли ковчег спинився на горах Араратських ,Ной відчинив вікно і вислав Ворона, щоб дізнатися, наскільки вода спала. Туди й назад літав птах, допоки не стомився, тай повернувся. Жодної похвали не почув Ворон. Впустив його Ной у пташник.
Послав після того праведник Голубку,щоб переконатися, що вода вже цілковито зійшла. Та не знайшла люба його пташка місця спочинку і повернулася ні з чим. Не впустив Ной її, як Ворона, до птаства, а вистромив руку і взяв до себе. Вдруге полетіла Голубка на розвідку, повернувшись увечері з гілочкою оливки в дзьобі для свого господаря. І хоч Ной зрозумів, що вода вже спала, для певності зачекав ще сім днів. Тільки тоді випустив свою улюбленицю. Полетіла вона і вже не вернулась у ковчег.
«А що як і мені навчитись отак невимушено і водночас поважно ходити?- подумала Ворона,- може й довкола мене збиратиметься птаство і не буду я такою одинокою?»
І почала Ворона спочатку приглядатися, а перегодя й наслідувати ходу Голубки. Під глум птаства перевалювалася з боку на бік. І день, і другий., і тиждень. Нічого путнього не виходило. Всюдисущі горобці стрибали перед нею, перекривляючи на всі заставки.
«Не судилося, видно, стати мені кумиром птахів»,-з гіркотою подумала Ворона і вирішила ходить, як доти ходила. Спробувала - і здивувалася: не в змозі. А птаство, спостерігши цей перехід, ще дужче потішалось.
Не знаючи, як діять, злетіла Ворона на високе дерево і, сховавшись в гущавині верховіття, заплакала. І ще дужче заздрила Голубці.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Заздрість ще з часу потопу (за Талмудом)
«В заздрості нема радості.»
«Заздренному боком вилізе»
«Заздрий сохне від того, щастя бачить у кого»
«Заздрість ніколи спокою не має»
«Не зазіхай на чуже, бо й свого не матимеш»
«Погнався за крихтою, та без куска зостався»
З української народної мудрості
«Диви, яка хода в нашої панянки!»- так мало не щоранку Ворона із заздрістю дивилася на Голубку.
В оточенні розмаїтого птаства суперниця велично походжала, посилаючи усмішку і щось розповідаючи. І завше довкола сміх і жарти. А горобці так і вистрибують, готові стелитися перед нею.
«Тато й мама оповідали мені, а самі чули від своїх батьків, а ті від пра-прарідних,що були в ковчезі ,-- пригадала Ворона,- що й під час потопу Ной інакше ставився до Голубки, аніж до мого роду».
І так воно було насправді.
По сорока днях, коли ковчег спинився на горах Араратських ,Ной відчинив вікно і вислав Ворона, щоб дізнатися, наскільки вода спала. Туди й назад літав птах, допоки не стомився, тай повернувся. Жодної похвали не почув Ворон. Впустив його Ной у пташник.
Послав після того праведник Голубку,щоб переконатися, що вода вже цілковито зійшла. Та не знайшла люба його пташка місця спочинку і повернулася ні з чим. Не впустив Ной її, як Ворона, до птаства, а вистромив руку і взяв до себе. Вдруге полетіла Голубка на розвідку, повернувшись увечері з гілочкою оливки в дзьобі для свого господаря. І хоч Ной зрозумів, що вода вже спала, для певності зачекав ще сім днів. Тільки тоді випустив свою улюбленицю. Полетіла вона і вже не вернулась у ковчег.
«А що як і мені навчитись отак невимушено і водночас поважно ходити?- подумала Ворона,- може й довкола мене збиратиметься птаство і не буду я такою одинокою?»
І почала Ворона спочатку приглядатися, а перегодя й наслідувати ходу Голубки. Під глум птаства перевалювалася з боку на бік. І день, і другий., і тиждень. Нічого путнього не виходило. Всюдисущі горобці стрибали перед нею, перекривляючи на всі заставки.
«Не судилося, видно, стати мені кумиром птахів»,-з гіркотою подумала Ворона і вирішила ходить, як доти ходила. Спробувала - і здивувалася: не в змозі. А птаство, спостерігши цей перехід, ще дужче потішалось.
Не знаючи, як діять, злетіла Ворона на високе дерево і, сховавшись в гущавині верховіття, заплакала. І ще дужче заздрила Голубці.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
