Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.04
22:00
Не витримує кишка
Сатиричну штангу.
А зате мої прогнози -
Як у баби Ванги!
Сатиричну штангу.
А зате мої прогнози -
Як у баби Ванги!
2026.05.04
21:14
Ще трішки, і засвітиться каштан,
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
2026.05.04
21:13
смак має значення однак
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
2026.05.04
18:34
Напишу вам віланелу,
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
2026.05.04
15:38
Наша зима розлуки не минула з лютим,
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога –
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких – і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога –
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких – і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
2026.05.04
15:10
Не дає болоту жити
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
2026.05.04
14:15
Там вечір п’є із горщика туман,
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
2026.05.04
10:58
Розвиднюються обриси зникомі
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
2026.05.04
09:12
Твори уяву, Незбориме -
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
2026.05.04
08:23
Літо п'є ставки джерельні,
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
2026.05.04
06:20
Легко дихаю і вільно йду
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
17:11
Я запитав в Ісуса: ти тут був
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Заздрість ще з часу потопу (за Талмудом)
«Диви, яка хода в нашої панянки!»- так мало не щоранку Ворона із заздрістю дивилася на Голубку.
В оточенні розмаїтого птаства суперниця велично походжала, посилаючи усмішку і щось розповідаючи. І завше довкола сміх і жарти. А горобці так і вистрибують, готові стелитися перед нею.
«Тато й мама оповідали мені, а самі чули від своїх батьків, а ті від пра-прарідних,що були в ковчезі ,-- пригадала Ворона,- що й під час потопу Ной інакше ставився до Голубки, аніж до мого роду».
І так воно було насправді.
По сорока днях, коли ковчег спинився на горах Араратських ,Ной відчинив вікно і вислав Ворона, щоб дізнатися, наскільки вода спала. Туди й назад літав птах, допоки не стомився, тай повернувся. Жодної похвали не почув Ворон. Впустив його Ной у пташник.
Послав після того праведник Голубку,щоб переконатися, що вода вже цілковито зійшла. Та не знайшла люба його пташка місця спочинку і повернулася ні з чим. Не впустив Ной її, як Ворона, до птаства, а вистромив руку і взяв до себе. Вдруге полетіла Голубка на розвідку, повернувшись увечері з гілочкою оливки в дзьобі для свого господаря. І хоч Ной зрозумів, що вода вже спала, для певності зачекав ще сім днів. Тільки тоді випустив свою улюбленицю. Полетіла вона і вже не вернулась у ковчег.
«А що як і мені навчитись отак невимушено і водночас поважно ходити?- подумала Ворона,- може й довкола мене збиратиметься птаство і не буду я такою одинокою?»
І почала Ворона спочатку приглядатися, а перегодя й наслідувати ходу Голубки. Під глум птаства перевалювалася з боку на бік. І день, і другий., і тиждень. Нічого путнього не виходило. Всюдисущі горобці стрибали перед нею, перекривляючи на всі заставки.
«Не судилося, видно, стати мені кумиром птахів»,-з гіркотою подумала Ворона і вирішила ходить, як доти ходила. Спробувала - і здивувалася: не в змозі. А птаство, спостерігши цей перехід, ще дужче потішалось.
Не знаючи, як діять, злетіла Ворона на високе дерево і, сховавшись в гущавині верховіття, заплакала. І ще дужче заздрила Голубці.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Заздрість ще з часу потопу (за Талмудом)
«В заздрості нема радості.»
«Заздренному боком вилізе»
«Заздрий сохне від того, щастя бачить у кого»
«Заздрість ніколи спокою не має»
«Не зазіхай на чуже, бо й свого не матимеш»
«Погнався за крихтою, та без куска зостався»
З української народної мудрості
«Диви, яка хода в нашої панянки!»- так мало не щоранку Ворона із заздрістю дивилася на Голубку.
В оточенні розмаїтого птаства суперниця велично походжала, посилаючи усмішку і щось розповідаючи. І завше довкола сміх і жарти. А горобці так і вистрибують, готові стелитися перед нею.
«Тато й мама оповідали мені, а самі чули від своїх батьків, а ті від пра-прарідних,що були в ковчезі ,-- пригадала Ворона,- що й під час потопу Ной інакше ставився до Голубки, аніж до мого роду».
І так воно було насправді.
По сорока днях, коли ковчег спинився на горах Араратських ,Ной відчинив вікно і вислав Ворона, щоб дізнатися, наскільки вода спала. Туди й назад літав птах, допоки не стомився, тай повернувся. Жодної похвали не почув Ворон. Впустив його Ной у пташник.
Послав після того праведник Голубку,щоб переконатися, що вода вже цілковито зійшла. Та не знайшла люба його пташка місця спочинку і повернулася ні з чим. Не впустив Ной її, як Ворона, до птаства, а вистромив руку і взяв до себе. Вдруге полетіла Голубка на розвідку, повернувшись увечері з гілочкою оливки в дзьобі для свого господаря. І хоч Ной зрозумів, що вода вже спала, для певності зачекав ще сім днів. Тільки тоді випустив свою улюбленицю. Полетіла вона і вже не вернулась у ковчег.
«А що як і мені навчитись отак невимушено і водночас поважно ходити?- подумала Ворона,- може й довкола мене збиратиметься птаство і не буду я такою одинокою?»
І почала Ворона спочатку приглядатися, а перегодя й наслідувати ходу Голубки. Під глум птаства перевалювалася з боку на бік. І день, і другий., і тиждень. Нічого путнього не виходило. Всюдисущі горобці стрибали перед нею, перекривляючи на всі заставки.
«Не судилося, видно, стати мені кумиром птахів»,-з гіркотою подумала Ворона і вирішила ходить, як доти ходила. Спробувала - і здивувалася: не в змозі. А птаство, спостерігши цей перехід, ще дужче потішалось.
Не знаючи, як діять, злетіла Ворона на високе дерево і, сховавшись в гущавині верховіття, заплакала. І ще дужче заздрила Голубці.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
