твої п’ястуки, змієборцю, не будуть повинні
гортати яєць, не відкладених кільцями часу.
три сторони темряви. папороть вводить людину-
наркотик у теплий папірус, як вітер – у парус, –

у маску кори – як мураху, що носить у хмизу
три кошики криги, три – смутку, сокиру і свитку,
й сову – випускати на регіт у лисому лісі,
й ману – умиватися нею, мов голкою – нитка,

і квітку, яку запускають у пастку рогату –
живцем на тіла, що прийдуть із дарами й насінням:
землі будувати з землиці манюсіньку хатку,
кричати, ковтаючи сині нічні намистини –

чи палі опали із плесен колінних суничок,
чи вогкі агати під пахвами літа на ложі,
що в корчах любові та виклику зміїв закличе,
бо кільця їх пестять, ясненні,
бо кільця їх гожі…

бо кільця їх тиснуть на числа на горлі – пунктиром.
бо скоро в сумах не носити всі рани крилаті,
годуючи плоттю і сонцем людей і папірус,
куняючи квіткою в соннім осіннім багатті,

конаючи м’ясом у ротиках спраглих сніжинок,
шукаючи шуби у кожному здохлому вовку…
ти будеш тим літом, якщо ти народжений з жінки.
ти будеш змією, якщо ти народжена з шовку

закритих дверей підвечір’я, вершків на світанку,
прозорого полудня чи сатанинської ночі,
що носить сову і втинає деревам фаланги,
що довшає з кожним залізним «коротше…», « коротше…»,

що, може, й самиця, але – дітожерка, ще й ласа
до всіх мурашин і жовтків, до червоних і білих…
… поцокай горішками, вивірко в колесі часу!
чи хоч тобі зуби на зарубках раз поболіли?

чи кільця пекли, татуйовані в ребра? чи піна
останніх секунд чи поривів у пошук палила
трикутні вуста?

змієборці не будуть повинні
калічити големів, зроблених з темряви й пилу.

вони заклянуть – і пробачать. і кинуть за плечі.
і хтось – не заплаче. а хтось – поцілує мішок, бо
ти – змій, раз народжений з літа в шовковій вуздечці,
ти – літо, якщо ти народжена з жінки і вовка.



2017