В ущелині грізній Дар`ялу,
Де Терек вирує в імлі.
Над прірвою вежа стояла
На чорній високій скалі.

У вежі старій, височезній
Цариця Тамара жила,
Прекрасна, як ангел небесний,
Як демон, підступна і зла.

І там у тумані щоночі
Яскрів промінець золотий,
Впадав подорожньому в очі,
Манив на спочинок нічний.

І чувся там голос Тамари,
Що кликав, жадав і благав,
Всесильні були в ньому чари,
Була невтолима жага.

На голос незримої пері
Йшов воїн, купець, мандрівник.
Йому відчинялися двері,
Стрічав його хмурий служник.

В парчовій одежі сиділа
На пишній постелі вона,
Чекала на гостя.. Іскрились
Два кубки хмільного вина.

Гарячі спліталися руки,
До уст прилипали уста
І дикі, нечувані звуки
Всю ніч розлягалися там.

Неначе до вежі пустої
Ватаги коханців палких
Зійшлися до тризни нічної,
До буйних весільних утіх.

Та щойно ранкове проміння
Торкалось гірського хребта,
Ізнову імла й безгоміння
Нараз оселялися там.

Лиш Терек гримів по камінню,
Здіймаючи грізні вали;
У клекоті вод білопінних
За хвилями хвилі пливли.

З риданням знеживлене тіло
Спішили вони віднести;
На вежі тоді щось біліло,
Звідтіль долинало: прости.

Так ніжне було те прощання,
Так солодко голос звучав,
Неначе майбутнє стрічання
І пристрасті шал обіцяв.

Текст оригіналу:

В глубокой теснине Дарьяла,
Где роется Терек во мгле,
Старинная башня стояла,
Чернея на черной скале.

В той башне высокой и тесной
Царица Тамара жила:
Прекрасна, как ангел небесный,
Как демон, коварна и зла.

И там сквозь туман полуночи
Блистал огонек золотой,
Кидался он путнику в очи,
Манил он на отдых ночной.

И слышался голос Тамары:
Он весь был желанье и страсть,
В нем были всесильные чары,
Была непонятная власть.

На голос невидимой пери
Шел воин, купец и пастух;
Пред ним отворялися двери,
Встречал его мрачный евнух.

На мягкой пуховой постели,
В парчу и жемчу́г убрана,
Ждала она гостя... Шипели
Пред нею два кубка вина.

Сплетались горячие руки,
Уста прилипали к устам,
И странные, дикие звуки
Всю ночь раздавалися там.

Как будто в ту башню пустую
Сто юношей пылких и жен
Сошлися на свадьбу ночную,
На тризну больших похорон.

Но только что утра сиянье
Кидало свой луч по горам,
Мгновенно и мрак и молчанье
Опять воцарялися там.

Лишь Терек в теснине Дарьяла,
Гремя, нарушал тишину;
Волна на волну набегала,
Волна погоняла волну;

И с плачем безгласное тело
Спешили они унести;
В окне тогда что-то белело,
Звучало оттуда: прости.

И было так нежно прощанье,
Так сладко тот голос звучал,
Как будто восторги свиданья
И ласки любви обещал.