Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.10
13:03
Дивує березень хурмою…
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
2026.03.10
11:25
Заздрю Вам, Блаженний Феофілакте,
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
2026.03.10
10:51
Не буде яблук споважнілих,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
2026.03.10
06:15
Весна несе не лиш турботи,
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
2026.03.09
22:56
Закоханими у себе бувають не лише політики.
Люби себе і хай тебе ревнують.
Якщо любов нерозділена, розділи її із собою.
Люби себе та не залюблюй.
У любові до себе, коханого, він позбувся усіх конкурентів.
Багато любові в одному тілі виявило
2026.03.09
22:03
Садки вишневі рідної Вкраїни
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
2026.03.09
19:49
Не кличу смерть, хоч бачити заважко,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
2026.03.09
16:25
Весна - велика вільна витівниця!
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
2026.03.09
15:59
Коротке наше літо промайнуло,
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
2026.03.09
12:43
Він не просто поет, не лише малював олівцем,
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
2026.03.09
12:26
І
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
2026.03.09
11:54
Шевченко - НАШ.
І цей НАШ складається з мільйонів МІЙ.
Присутність великого Кобзаря особливо відчутна сьогодні, коли наша багатостраждальна земля здригається під ракетними ударами московитських варварів…
Тарас - поруч.
Він, як і завжди, - на передовій
2026.03.09
10:07
Невже я цього літа не відчую
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
2026.03.09
09:25
Борис Ласкін (1914-1983)
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
2026.03.09
08:36
В небесній черемсі, така чепурна,
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
2026.03.09
07:04
Серед лугу у копиці
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Зоряна Замкова (1970) /
Проза
З Романових оповідок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Романових оповідок
«...шумить гай зелений, шумить…
Козаче-соколю, порадь, що робити,
тоді, коли серце болить».
В тітки Василини грудний голос. Коли вона співала тужливо «боли-и-ть»в мене аж шлунок стискався, наче і в мене душа нила від болю.
І тітка Василина, і Ганя, Дозика мама, і Марія Лапацониха зимою часто збирались у нас. Приходили інші жінки з вулиці аби шити-вишивати гуртом, приповідаючи різні історії, затягуючи на три голоси таких пісень, що нині й не чули. Поспівають – і легше...
Кожна жінка має той вік, на який заслуговує – це відома сентенція, яку часто повторювала моя мати, коли до хати сходились сусідки. Навіть у ті скрутні та непрості повоєнні часи вони намагалися бути жінками. Мати вміла шити не тільки потрібні, але й модні речі з картинок затертих польських журналів та так майстерно, наче кінчила вищі курси крою і шиття. Особливою популярністю користувалась білизна - як казали сільські баби - лівчики. Вміла їх правильно вистрочувати – і жіночі груди стояли, як на тарілочці. Тому в мами завжди була черга охочих підкреслити своє достоїнство.
Особливим в тітки Василини те достоїнство було навіть за мірками породистих сільських жінок. Та й вся вона не була маленькою чи кволою. Я малий заглядаю з печі і не можу втямити, як в такої міцної тітки та серце болить. Але то стало не найдивнішим.
Тітка Василина, як Руслана Писанка, така жвава, як біс уночі, гримить на всю хату до мене, коли тихцем заглядаю, як вони міряють шиті обновки: «Дивись, Ромцю, настільки, щоб шапка не злетіла…» І заводить своєї :
До мене ти ходиш і з мене смієшся,
та я полюбила тебе…
Та будь же проклятий, шукай собі другу,
а я піду втоплю себе.
Піду я втоплюся до тої криниці,
З котрої ти воду береш,
ти підеш до неї води набирати
і труп мого тіла знайдеш…
А я лежу і уявляю, як тітка Василина йде топитися. Голосить: ой, доходилися ніжки, доробилися ручки… і усіма силами намагається втопитися в нашій битій криниці. Ту криницю ще називали «помпа» і в нас у всіх сусідів такі були. Інакшої я й не бачив.
Таємницю того втоплення розвіяв трохи пізніше, коли побачив велику криницю з цямриною та відром. Туди тітка Василина, думав я, важко, але втиснулась би.
Козаче-соколю, порадь, що робити,
тоді, коли серце болить».
В тітки Василини грудний голос. Коли вона співала тужливо «боли-и-ть»в мене аж шлунок стискався, наче і в мене душа нила від болю.
І тітка Василина, і Ганя, Дозика мама, і Марія Лапацониха зимою часто збирались у нас. Приходили інші жінки з вулиці аби шити-вишивати гуртом, приповідаючи різні історії, затягуючи на три голоси таких пісень, що нині й не чули. Поспівають – і легше...
Кожна жінка має той вік, на який заслуговує – це відома сентенція, яку часто повторювала моя мати, коли до хати сходились сусідки. Навіть у ті скрутні та непрості повоєнні часи вони намагалися бути жінками. Мати вміла шити не тільки потрібні, але й модні речі з картинок затертих польських журналів та так майстерно, наче кінчила вищі курси крою і шиття. Особливою популярністю користувалась білизна - як казали сільські баби - лівчики. Вміла їх правильно вистрочувати – і жіночі груди стояли, як на тарілочці. Тому в мами завжди була черга охочих підкреслити своє достоїнство.
Особливим в тітки Василини те достоїнство було навіть за мірками породистих сільських жінок. Та й вся вона не була маленькою чи кволою. Я малий заглядаю з печі і не можу втямити, як в такої міцної тітки та серце болить. Але то стало не найдивнішим.
Тітка Василина, як Руслана Писанка, така жвава, як біс уночі, гримить на всю хату до мене, коли тихцем заглядаю, як вони міряють шиті обновки: «Дивись, Ромцю, настільки, щоб шапка не злетіла…» І заводить своєї :
До мене ти ходиш і з мене смієшся,
та я полюбила тебе…
Та будь же проклятий, шукай собі другу,
а я піду втоплю себе.
Піду я втоплюся до тої криниці,
З котрої ти воду береш,
ти підеш до неї води набирати
і труп мого тіла знайдеш…
А я лежу і уявляю, як тітка Василина йде топитися. Голосить: ой, доходилися ніжки, доробилися ручки… і усіма силами намагається втопитися в нашій битій криниці. Ту криницю ще називали «помпа» і в нас у всіх сусідів такі були. Інакшої я й не бачив.
Таємницю того втоплення розвіяв трохи пізніше, коли побачив велику криницю з цямриною та відром. Туди тітка Василина, думав я, важко, але втиснулась би.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
