Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.24
15:50
Каліфорнійські береги
запричастились океаном.
Іду собі - бозна - куди -
ніким не прошена й не звана.
Солона хвиля до колін,
мов змійка лащиться та мліє.
Тут причаївся чайчин слі...
запричастились океаном.
Іду собі - бозна - куди -
ніким не прошена й не звана.
Солона хвиля до колін,
мов змійка лащиться та мліє.
Тут причаївся чайчин слі...
2026.07.24
15:26
підприємці із міста пирятина
гостювали в трудяг із заплатина
йшли в заплатинський ліс
куштувати кумис
що привезли його із пирятина
гірськолижник один у небрасці
в суд явився в кисневій у масці
гостювали в трудяг із заплатина
йшли в заплатинський ліс
куштувати кумис
що привезли його із пирятина
гірськолижник один у небрасці
в суд явився в кисневій у масці
2026.07.24
13:18
Стовпи зі світла - первісні знамення,
Що Суд Страшний невідворотно йде.
Він кожного покличе на імення.
Від нього не сховаєшся ніде.
Стовпи зі світла кличуть у глибини,
До справжніх нас, без оболонок зла.
Замерзлі в лід слова, мости й рибини
Що Суд Страшний невідворотно йде.
Він кожного покличе на імення.
Від нього не сховаєшся ніде.
Стовпи зі світла кличуть у глибини,
До справжніх нас, без оболонок зла.
Замерзлі в лід слова, мости й рибини
2026.07.24
12:54
Осінній вечір позаминулого року. У селі вже геть стемніло та ще й електроенергію вимкнули. Взявши потужний ліхтарик та двоє відер, вирішив принести від колонки води в хату, щоб не бігати ранком під дощем, який обіцяли. Напевно я щільно не зачинив вхідних
2026.07.24
12:48
Чи на землі цій грішній були б ми,
Якби ще юною праматір наша Єва
З цікавості не скуштувала плоду того,
Який Всевишній і зривати не велів,
Та ще й Адама пригостила?
І лиш тоді розкрилися в подружжя очі,
Вперше побачили вони себе нагими.
А як зляка
Якби ще юною праматір наша Єва
З цікавості не скуштувала плоду того,
Який Всевишній і зривати не велів,
Та ще й Адама пригостила?
І лиш тоді розкрилися в подружжя очі,
Вперше побачили вони себе нагими.
А як зляка
2026.07.24
10:23
Всі твої кумири, як на гріх,
Постарілі викликають сміх
Завше.
Пластика і ботокс на чоло,
Мов корові золоте сідло,
Наче.
Ти у сорок два ще молода:
Постарілі викликають сміх
Завше.
Пластика і ботокс на чоло,
Мов корові золоте сідло,
Наче.
Ти у сорок два ще молода:
2026.07.24
08:48
у нього ризики і квоти
роботи завжди є турбот
він зовсім і не проти
лише би тільки
відповідно до зусиль
не птах що у твоїй руці
не менеджер
все на автопілоті
роботи завжди є турбот
він зовсім і не проти
лише би тільки
відповідно до зусиль
не птах що у твоїй руці
не менеджер
все на автопілоті
2026.07.24
07:38
Сяйвом яскравим сяє
Місяць вночі над гаєм,
Звідки прозорі тіні
Пнуться гуртами нині
Та до світання блудять
Лугом росистим всюди -
Де сінокосів свіжих
Запах легені ніжить
Місяць вночі над гаєм,
Звідки прозорі тіні
Пнуться гуртами нині
Та до світання блудять
Лугом росистим всюди -
Де сінокосів свіжих
Запах легені ніжить
2026.07.23
16:58
На одному з вулканів Туреччини
Продавалася лава розпечена.
Хто хотів - купував
Шашлики готував
Й дивувався природі Туреччини.
На стежині гірській у Тібеті
Альпіністи зустрілися з єті.
Продавалася лава розпечена.
Хто хотів - купував
Шашлики готував
Й дивувався природі Туреччини.
На стежині гірській у Тібеті
Альпіністи зустрілися з єті.
2026.07.23
16:39
Сидять діди, розмовляють, стрілись через роки.
Уже зовсім посивіли та ще жваві поки.
По лісах відвоювали, поки було сили,
За «бандитизм» по сибірах своє відсиділи.
По світові помотались й випадково стрілись
Коли уже, видавалось і життя прожилось.
Те
Уже зовсім посивіли та ще жваві поки.
По лісах відвоювали, поки було сили,
За «бандитизм» по сибірах своє відсиділи.
По світові помотались й випадково стрілись
Коли уже, видавалось і життя прожилось.
Те
2026.07.23
16:21
Селям, паша. Зайди на кілька слів.
Давай разом поп'ємо нині чаю.
Чи думав ти, що я не помічаю,
як до моїх унаджувавсь послів
і переймав листи, інтриги плів
і ніс до Сулеймана. Знаю- знаю.
І що, чи падишах убив мене,
Давай разом поп'ємо нині чаю.
Чи думав ти, що я не помічаю,
як до моїх унаджувавсь послів
і переймав листи, інтриги плів
і ніс до Сулеймана. Знаю- знаю.
І що, чи падишах убив мене,
2026.07.23
15:23
Цей липень кольору мохіто
Двори теплом поцілував.
Таким і має бути літо -
Буяють вигадані квіти
На килимах казкових трав.
Уже не лізу я на сцену,
Не підбираю псевдонім.
Двори теплом поцілував.
Таким і має бути літо -
Буяють вигадані квіти
На килимах казкових трав.
Уже не лізу я на сцену,
Не підбираю псевдонім.
2026.07.23
14:55
полудневий кінець липня у старих районах старовинного міста · на дні двору-колодязя догниває застійна вода прохолодний запах гниття просочує вузькі балкони по периметру · невибагливу білизну та одяг які дехто сушить на ізольованих дротах над поручнями · п
2026.07.23
12:35
Останні судоми зими,
Як вісті далекої тьми,
Як погук самотніх морів,
Прикутих у тьмі кораблів.
Крізь пустку видніє причал,
Де ти відчайдушно кричав.
Приречений немічний птах
Як вісті далекої тьми,
Як погук самотніх морів,
Прикутих у тьмі кораблів.
Крізь пустку видніє причал,
Де ти відчайдушно кричав.
Приречений немічний птах
2026.07.23
12:06
Шпак ухопив горіх, виніс на дзвіницю,
Наміривсь їсти, та не втримав здобич.
У щілину таку вона упала,
Що птах не годен був уже дістать.
Подякував горіх стіні за порятунок
І прославляти став дзвінкоголосі дзвони,
А далі поскарживсь, що незмога по
Наміривсь їсти, та не втримав здобич.
У щілину таку вона упала,
Що птах не годен був уже дістать.
Подякував горіх стіні за порятунок
І прославляти став дзвінкоголосі дзвони,
А далі поскарживсь, що незмога по
2026.07.23
11:23
ЕПІЛОГ: ОСТАННІЙ РОЗРАХУНОК МАРМУРОВОГО СТАРЦЯ
(Монолог Октавіана Августа. Рим, 14 рік нашої ери)
Мені сімдесят шість. Мої очі вже погано бачать обриси Капітолію, а ноги, загорнуті в товсту вовну, постійно мерзнуть, навіть коли се
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Зоряна Замкова (1970) /
Проза
З Романових оповідок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Романових оповідок
«...шумить гай зелений, шумить…
Козаче-соколю, порадь, що робити,
тоді, коли серце болить».
В тітки Василини грудний голос. Коли вона співала тужливо «боли-и-ть»в мене аж шлунок стискався, наче і в мене душа нила від болю.
І тітка Василина, і Ганя, Дозика мама, і Марія Лапацониха зимою часто збирались у нас. Приходили інші жінки з вулиці аби шити-вишивати гуртом, приповідаючи різні історії, затягуючи на три голоси таких пісень, що нині й не чули. Поспівають – і легше...
Кожна жінка має той вік, на який заслуговує – це відома сентенція, яку часто повторювала моя мати, коли до хати сходились сусідки. Навіть у ті скрутні та непрості повоєнні часи вони намагалися бути жінками. Мати вміла шити не тільки потрібні, але й модні речі з картинок затертих польських журналів та так майстерно, наче кінчила вищі курси крою і шиття. Особливою популярністю користувалась білизна - як казали сільські баби - лівчики. Вміла їх правильно вистрочувати – і жіночі груди стояли, як на тарілочці. Тому в мами завжди була черга охочих підкреслити своє достоїнство.
Особливим в тітки Василини те достоїнство було навіть за мірками породистих сільських жінок. Та й вся вона не була маленькою чи кволою. Я малий заглядаю з печі і не можу втямити, як в такої міцної тітки та серце болить. Але то стало не найдивнішим.
Тітка Василина, як Руслана Писанка, така жвава, як біс уночі, гримить на всю хату до мене, коли тихцем заглядаю, як вони міряють шиті обновки: «Дивись, Ромцю, настільки, щоб шапка не злетіла…» І заводить своєї :
До мене ти ходиш і з мене смієшся,
та я полюбила тебе…
Та будь же проклятий, шукай собі другу,
а я піду втоплю себе.
Піду я втоплюся до тої криниці,
З котрої ти воду береш,
ти підеш до неї води набирати
і труп мого тіла знайдеш…
А я лежу і уявляю, як тітка Василина йде топитися. Голосить: ой, доходилися ніжки, доробилися ручки… і усіма силами намагається втопитися в нашій битій криниці. Ту криницю ще називали «помпа» і в нас у всіх сусідів такі були. Інакшої я й не бачив.
Таємницю того втоплення розвіяв трохи пізніше, коли побачив велику криницю з цямриною та відром. Туди тітка Василина, думав я, важко, але втиснулась би.
Козаче-соколю, порадь, що робити,
тоді, коли серце болить».
В тітки Василини грудний голос. Коли вона співала тужливо «боли-и-ть»в мене аж шлунок стискався, наче і в мене душа нила від болю.
І тітка Василина, і Ганя, Дозика мама, і Марія Лапацониха зимою часто збирались у нас. Приходили інші жінки з вулиці аби шити-вишивати гуртом, приповідаючи різні історії, затягуючи на три голоси таких пісень, що нині й не чули. Поспівають – і легше...
Кожна жінка має той вік, на який заслуговує – це відома сентенція, яку часто повторювала моя мати, коли до хати сходились сусідки. Навіть у ті скрутні та непрості повоєнні часи вони намагалися бути жінками. Мати вміла шити не тільки потрібні, але й модні речі з картинок затертих польських журналів та так майстерно, наче кінчила вищі курси крою і шиття. Особливою популярністю користувалась білизна - як казали сільські баби - лівчики. Вміла їх правильно вистрочувати – і жіночі груди стояли, як на тарілочці. Тому в мами завжди була черга охочих підкреслити своє достоїнство.
Особливим в тітки Василини те достоїнство було навіть за мірками породистих сільських жінок. Та й вся вона не була маленькою чи кволою. Я малий заглядаю з печі і не можу втямити, як в такої міцної тітки та серце болить. Але то стало не найдивнішим.
Тітка Василина, як Руслана Писанка, така жвава, як біс уночі, гримить на всю хату до мене, коли тихцем заглядаю, як вони міряють шиті обновки: «Дивись, Ромцю, настільки, щоб шапка не злетіла…» І заводить своєї :
До мене ти ходиш і з мене смієшся,
та я полюбила тебе…
Та будь же проклятий, шукай собі другу,
а я піду втоплю себе.
Піду я втоплюся до тої криниці,
З котрої ти воду береш,
ти підеш до неї води набирати
і труп мого тіла знайдеш…
А я лежу і уявляю, як тітка Василина йде топитися. Голосить: ой, доходилися ніжки, доробилися ручки… і усіма силами намагається втопитися в нашій битій криниці. Ту криницю ще називали «помпа» і в нас у всіх сусідів такі були. Інакшої я й не бачив.
Таємницю того втоплення розвіяв трохи пізніше, коли побачив велику криницю з цямриною та відром. Туди тітка Василина, думав я, важко, але втиснулась би.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
