Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.23
22:44
Друзі, що скажу я вам:
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
2026.01.23
20:35
Цікаво, швендяє де лютий
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
2026.01.23
18:46
Із Леоніда Сергєєва
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
2026.01.23
17:05
плачуть листям осінні гаї
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
2026.01.23
16:55
Мобільний вимкнули зв'язок,
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
2026.01.23
11:23
Я відчуваю грань, коли настане морок.
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
2026.01.23
10:52
Розкажи,
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
2026.01.23
06:16
Є бездверний дім і
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час
2026.01.23
03:55
Падаю? Вклоняюся снігам...
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.
Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.
Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,
2026.01.23
00:27
не задивляйтеся за вікно
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
2026.01.22
21:27
Говорять, що узнати московітів
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
2026.01.22
17:05
Є сміх, коли за животи беруться
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
2026.01.22
16:29
Коли понюхаю чужу білизну -
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
2026.01.22
14:05
Не забуваю малу дітвору,
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
2026.01.22
12:14
Зима у біло-чорних кольорах,
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
2026.01.22
11:17
Коли втомлюсь і відійду від справ
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Зоряна Замкова (1970) /
Проза
Наука
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наука
- Ваша дочь Лина - как скатина, - в церковь не ходит, Богу не молится! – мало не щонеділі кривила рота до сусідки Марія Андріівна.
- Так і ваш Яків не ходить… - відказувала та, стримуючи себе, ковтала решту слів перед церковною брамою.
- Якову нельзя, он партейный, - напирала побожна сусідка і високо піднявши голову йшла спілкуватися з вищими силами у храмі.
Та «партійність» була треба Якову, як битому собаці кий. Він бачив свою приналежність до правлячої партії лише в одному керунку – писав на людей анонімки як «бдительный член общества».
Не минула участь спілкування з участковим і пойнятими голову колгоспу, ще кількох людей з контори, одним словом, усіх, хто в селі хоч трохи був начальством. Єдиним з робочого люду, на кого «стукав» Яків, був його сусід Василь.
Любив Васько добру самогонку і гнав її – як сльозу – з буряків, і зерна, сливок, грушок та іншої садовини. Якщо комусь в селі треба було доброї, двічі перегнаної самогонки чи на лікарство, чи так, на свято причаститись – йшли до Василя. А в того добра душа - не дер «сім шкір» за свій продукт, міг і просто так вгостити. Не терпів лише сусіда Якова, який слідкував за ним, як цербер – і вдень, і вночі. В участкового Балабаєва вже ноги вихиталися щотижня перевіряти «сигнали доброжелателя». Навіть довірився Василю у своїх здогадах, хто строчить ті доноси, бо добряче набрид той писака. І хоч знав участковий, що Василь таки жене первачок, так мало хто в селі не гнав.
Якось зговорилися вони про помсту анонімнику. Василь ще зранку почав рихтуватися – наче береться гнати самогонку. То жінку посилає по бутлі, то голосно кличе малого потримати за трубку. А Яків – на сторожі – відразу побіг телефонувати в міліцію. Так, мовляв, і так, злісний елемент Василь Півень знов жене зовсім не радянський продукт.
Василь тим часом тихенько злив у бутлі воду з ночов, з яких пили качки і закопав у сховок в садку. Та постарався так, щоб те місце було помітне.
Приходить за годину участковий Балабаєв, за пойнятого взяв «бдітельного» Якова.
- Гражданін Василь Півень. Чи гнав ти самогон? – почав допит з порогу.
- Та нє, - каже Васько, - не гнав.
Почали шукати в хаті, в садку, побачили свіжоскопану землю, відпорпали бутлі. Участковий взяв кружку:
- Пий. – до Василя.
- Не буду! – вперся той категорично.
Тоді участковий - до свідка: продегустуйте продукт і підтвердіть, чи це самогон.
Яків ковтнув каламутного пійла:
- Та ні, - каже подивовано, - звичайна вода.
Тоді участковий знов насідає на Василя: кажи, що то за баланда. Довго впирався Василь, нарешті скривлено розказав: є таке повір’я, коли близькі родичі помирають, то воду, якою обмивали ноги мерцям, треба закопати на обійстю, тоді щастя хати не покине. Ото, мовляв, недавно жінчина сестра померла, воду й закопали…
Якова, як почув про той трафунок, до кінця дня рвало.
Балабаєв та Василь тихцем потішалися з такої пригоди. Аж під вечір натякнули йому, що доносити на сусідів не варто. А жінка Якова, Марія Андріївна, більше не називала сусідську Ліну ніяким назвиськом.
- Так і ваш Яків не ходить… - відказувала та, стримуючи себе, ковтала решту слів перед церковною брамою.
- Якову нельзя, он партейный, - напирала побожна сусідка і високо піднявши голову йшла спілкуватися з вищими силами у храмі.
Та «партійність» була треба Якову, як битому собаці кий. Він бачив свою приналежність до правлячої партії лише в одному керунку – писав на людей анонімки як «бдительный член общества».
Не минула участь спілкування з участковим і пойнятими голову колгоспу, ще кількох людей з контори, одним словом, усіх, хто в селі хоч трохи був начальством. Єдиним з робочого люду, на кого «стукав» Яків, був його сусід Василь.
Любив Васько добру самогонку і гнав її – як сльозу – з буряків, і зерна, сливок, грушок та іншої садовини. Якщо комусь в селі треба було доброї, двічі перегнаної самогонки чи на лікарство, чи так, на свято причаститись – йшли до Василя. А в того добра душа - не дер «сім шкір» за свій продукт, міг і просто так вгостити. Не терпів лише сусіда Якова, який слідкував за ним, як цербер – і вдень, і вночі. В участкового Балабаєва вже ноги вихиталися щотижня перевіряти «сигнали доброжелателя». Навіть довірився Василю у своїх здогадах, хто строчить ті доноси, бо добряче набрид той писака. І хоч знав участковий, що Василь таки жене первачок, так мало хто в селі не гнав.
Якось зговорилися вони про помсту анонімнику. Василь ще зранку почав рихтуватися – наче береться гнати самогонку. То жінку посилає по бутлі, то голосно кличе малого потримати за трубку. А Яків – на сторожі – відразу побіг телефонувати в міліцію. Так, мовляв, і так, злісний елемент Василь Півень знов жене зовсім не радянський продукт.
Василь тим часом тихенько злив у бутлі воду з ночов, з яких пили качки і закопав у сховок в садку. Та постарався так, щоб те місце було помітне.
Приходить за годину участковий Балабаєв, за пойнятого взяв «бдітельного» Якова.
- Гражданін Василь Півень. Чи гнав ти самогон? – почав допит з порогу.
- Та нє, - каже Васько, - не гнав.
Почали шукати в хаті, в садку, побачили свіжоскопану землю, відпорпали бутлі. Участковий взяв кружку:
- Пий. – до Василя.
- Не буду! – вперся той категорично.
Тоді участковий - до свідка: продегустуйте продукт і підтвердіть, чи це самогон.
Яків ковтнув каламутного пійла:
- Та ні, - каже подивовано, - звичайна вода.
Тоді участковий знов насідає на Василя: кажи, що то за баланда. Довго впирався Василь, нарешті скривлено розказав: є таке повір’я, коли близькі родичі помирають, то воду, якою обмивали ноги мерцям, треба закопати на обійстю, тоді щастя хати не покине. Ото, мовляв, недавно жінчина сестра померла, воду й закопали…
Якова, як почув про той трафунок, до кінця дня рвало.
Балабаєв та Василь тихцем потішалися з такої пригоди. Аж під вечір натякнули йому, що доносити на сусідів не варто. А жінка Якова, Марія Андріївна, більше не називала сусідську Ліну ніяким назвиськом.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
