Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.07
21:14
Немає віроломнішої віри
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
2026.09.07
20:44
Чому із звідусюд далеких
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
2026.09.07
20:15
ось і надвечіря
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
2026.09.07
18:24
Святе догорає обійстя,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
2026.09.07
17:23
Вересня кроки спекотні, як влітку,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
2026.09.07
16:46
Хильнув — і позбувся болю.
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
2026.09.07
14:08
Вода розлилася в долини.
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
2026.09.07
13:38
Холодний бовдур
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
2026.09.07
09:48
Старі бульбульці - публіка нервова,
Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
2026.09.07
07:43
Занадився тхір
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
2026.09.07
07:40
ЦИКЛ V: АНТИЧНИЙ СВІТ (ТРОЯ-ІЛІАДА)
ГЕКТОР І АНДРОМАХА: Захід сонця над Іліоном
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Гектор – царевич, вождь троянського війська, надія Іліона, щит і жертовна кров троянського роду
ГЕКТОР І АНДРОМАХА: Захід сонця над Іліоном
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Гектор – царевич, вождь троянського війська, надія Іліона, щит і жертовна кров троянського роду
2026.09.07
03:17
Ми всі складаємось з нічого,
Із вакууму, пустоти.
І тільки наша віра в Нього
Нас робить гідними мети.
Наше життя- то плід реакцій,
Плюсів та мінусів зв'язок,
Розділення на сотні фракцій
Із вакууму, пустоти.
І тільки наша віра в Нього
Нас робить гідними мети.
Наше життя- то плід реакцій,
Плюсів та мінусів зв'язок,
Розділення на сотні фракцій
2026.09.06
20:46
Відшуміла епоха на нас поглядає здаля.
Ці актори давно відіграли улюблені ролі.
Залишається тінь відлітаючого журавля,
Ніби спалах важкої, тремкої юдолі.
Залишаються фільми. У вічність паролю нема.
Залишається дух, у епоху закутий.
Ця енергія нас
Ці актори давно відіграли улюблені ролі.
Залишається тінь відлітаючого журавля,
Ніби спалах важкої, тремкої юдолі.
Залишаються фільми. У вічність паролю нема.
Залишається дух, у епоху закутий.
Ця енергія нас
2026.09.06
19:12
Перегортаю я альбом світлин з дитинства,
І знову зайчик сонячний стрибає.
Думки летять лелеками біля хатини,
В якій співає мати : баю, баю...
А потім білу ризу одягне світанок,
Щасливі йдемо у пшеничне поле.
Радію я землі заквітчаній, коханій,
І знову зайчик сонячний стрибає.
Думки летять лелеками біля хатини,
В якій співає мати : баю, баю...
А потім білу ризу одягне світанок,
Щасливі йдемо у пшеничне поле.
Радію я землі заквітчаній, коханій,
2026.09.06
18:52
«Ти дослухайся звітних!» —
Шерхотіла у простір канва.
Неупинно тремтить
На обличчях життя бахрома
Білим сріблом завчасним,
Якого не в змозі спинить
Над рубіновим тлом
Злих думок відокремлена хіть…
Шерхотіла у простір канва.
Неупинно тремтить
На обличчях життя бахрома
Білим сріблом завчасним,
Якого не в змозі спинить
Над рубіновим тлом
Злих думок відокремлена хіть…
2026.09.06
16:41
Здавалося, що усе добре йшло.
Хоч на душі його тривожно було,
Мов небезпеку та якусь відчула.
Десь бойовище у степу гуло.
Монголи налетіли, але їх
Вдалося досить легко відігнати,
Взялись коней із криками вертати
І то у війську запалило всіх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хоч на душі його тривожно було,
Мов небезпеку та якусь відчула.
Десь бойовище у степу гуло.
Монголи налетіли, але їх
Вдалося досить легко відігнати,
Взялись коней із криками вертати
І то у війську запалило всіх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Зоряна Замкова (1970) /
Проза
Наука
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наука
- Ваша дочь Лина - как скатина, - в церковь не ходит, Богу не молится! – мало не щонеділі кривила рота до сусідки Марія Андріівна.
- Так і ваш Яків не ходить… - відказувала та, стримуючи себе, ковтала решту слів перед церковною брамою.
- Якову нельзя, он партейный, - напирала побожна сусідка і високо піднявши голову йшла спілкуватися з вищими силами у храмі.
Та «партійність» була треба Якову, як битому собаці кий. Він бачив свою приналежність до правлячої партії лише в одному керунку – писав на людей анонімки як «бдительный член общества».
Не минула участь спілкування з участковим і пойнятими голову колгоспу, ще кількох людей з контори, одним словом, усіх, хто в селі хоч трохи був начальством. Єдиним з робочого люду, на кого «стукав» Яків, був його сусід Василь.
Любив Васько добру самогонку і гнав її – як сльозу – з буряків, і зерна, сливок, грушок та іншої садовини. Якщо комусь в селі треба було доброї, двічі перегнаної самогонки чи на лікарство, чи так, на свято причаститись – йшли до Василя. А в того добра душа - не дер «сім шкір» за свій продукт, міг і просто так вгостити. Не терпів лише сусіда Якова, який слідкував за ним, як цербер – і вдень, і вночі. В участкового Балабаєва вже ноги вихиталися щотижня перевіряти «сигнали доброжелателя». Навіть довірився Василю у своїх здогадах, хто строчить ті доноси, бо добряче набрид той писака. І хоч знав участковий, що Василь таки жене первачок, так мало хто в селі не гнав.
Якось зговорилися вони про помсту анонімнику. Василь ще зранку почав рихтуватися – наче береться гнати самогонку. То жінку посилає по бутлі, то голосно кличе малого потримати за трубку. А Яків – на сторожі – відразу побіг телефонувати в міліцію. Так, мовляв, і так, злісний елемент Василь Півень знов жене зовсім не радянський продукт.
Василь тим часом тихенько злив у бутлі воду з ночов, з яких пили качки і закопав у сховок в садку. Та постарався так, щоб те місце було помітне.
Приходить за годину участковий Балабаєв, за пойнятого взяв «бдітельного» Якова.
- Гражданін Василь Півень. Чи гнав ти самогон? – почав допит з порогу.
- Та нє, - каже Васько, - не гнав.
Почали шукати в хаті, в садку, побачили свіжоскопану землю, відпорпали бутлі. Участковий взяв кружку:
- Пий. – до Василя.
- Не буду! – вперся той категорично.
Тоді участковий - до свідка: продегустуйте продукт і підтвердіть, чи це самогон.
Яків ковтнув каламутного пійла:
- Та ні, - каже подивовано, - звичайна вода.
Тоді участковий знов насідає на Василя: кажи, що то за баланда. Довго впирався Василь, нарешті скривлено розказав: є таке повір’я, коли близькі родичі помирають, то воду, якою обмивали ноги мерцям, треба закопати на обійстю, тоді щастя хати не покине. Ото, мовляв, недавно жінчина сестра померла, воду й закопали…
Якова, як почув про той трафунок, до кінця дня рвало.
Балабаєв та Василь тихцем потішалися з такої пригоди. Аж під вечір натякнули йому, що доносити на сусідів не варто. А жінка Якова, Марія Андріївна, більше не називала сусідську Ліну ніяким назвиськом.
- Так і ваш Яків не ходить… - відказувала та, стримуючи себе, ковтала решту слів перед церковною брамою.
- Якову нельзя, он партейный, - напирала побожна сусідка і високо піднявши голову йшла спілкуватися з вищими силами у храмі.
Та «партійність» була треба Якову, як битому собаці кий. Він бачив свою приналежність до правлячої партії лише в одному керунку – писав на людей анонімки як «бдительный член общества».
Не минула участь спілкування з участковим і пойнятими голову колгоспу, ще кількох людей з контори, одним словом, усіх, хто в селі хоч трохи був начальством. Єдиним з робочого люду, на кого «стукав» Яків, був його сусід Василь.
Любив Васько добру самогонку і гнав її – як сльозу – з буряків, і зерна, сливок, грушок та іншої садовини. Якщо комусь в селі треба було доброї, двічі перегнаної самогонки чи на лікарство, чи так, на свято причаститись – йшли до Василя. А в того добра душа - не дер «сім шкір» за свій продукт, міг і просто так вгостити. Не терпів лише сусіда Якова, який слідкував за ним, як цербер – і вдень, і вночі. В участкового Балабаєва вже ноги вихиталися щотижня перевіряти «сигнали доброжелателя». Навіть довірився Василю у своїх здогадах, хто строчить ті доноси, бо добряче набрид той писака. І хоч знав участковий, що Василь таки жене первачок, так мало хто в селі не гнав.
Якось зговорилися вони про помсту анонімнику. Василь ще зранку почав рихтуватися – наче береться гнати самогонку. То жінку посилає по бутлі, то голосно кличе малого потримати за трубку. А Яків – на сторожі – відразу побіг телефонувати в міліцію. Так, мовляв, і так, злісний елемент Василь Півень знов жене зовсім не радянський продукт.
Василь тим часом тихенько злив у бутлі воду з ночов, з яких пили качки і закопав у сховок в садку. Та постарався так, щоб те місце було помітне.
Приходить за годину участковий Балабаєв, за пойнятого взяв «бдітельного» Якова.
- Гражданін Василь Півень. Чи гнав ти самогон? – почав допит з порогу.
- Та нє, - каже Васько, - не гнав.
Почали шукати в хаті, в садку, побачили свіжоскопану землю, відпорпали бутлі. Участковий взяв кружку:
- Пий. – до Василя.
- Не буду! – вперся той категорично.
Тоді участковий - до свідка: продегустуйте продукт і підтвердіть, чи це самогон.
Яків ковтнув каламутного пійла:
- Та ні, - каже подивовано, - звичайна вода.
Тоді участковий знов насідає на Василя: кажи, що то за баланда. Довго впирався Василь, нарешті скривлено розказав: є таке повір’я, коли близькі родичі помирають, то воду, якою обмивали ноги мерцям, треба закопати на обійстю, тоді щастя хати не покине. Ото, мовляв, недавно жінчина сестра померла, воду й закопали…
Якова, як почув про той трафунок, до кінця дня рвало.
Балабаєв та Василь тихцем потішалися з такої пригоди. Аж під вечір натякнули йому, що доносити на сусідів не варто. А жінка Якова, Марія Андріївна, більше не називала сусідську Ліну ніяким назвиськом.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
