Ліпив Господь у середу Адама,
Пухнасті пейса, носа із горбком,
Із товстими підпухлими губами,
Великим загребущим п'ястуком.

Не їв пустельник ягід і грибів,
У носі копирсався наодинці.
Й сердешного Всевишній пожалів -
Встругнув йому до пари українця.

А той Адама, звісно, не беріг -
Погнав його одразу на роботу.
Нема однині в нього вихідних,
Зі свинями працює по суботах.

Брудні вмиває рохлям п'ятаки,
Виносить гидь щодня на гнойовище.
Тверді як камінь стали п'ястуки
І до землі вгинається горбище.

Кнурів не хоче порати Адам,
Для нього ця робота - некошерна.
Вкраїнець каже:- Плуг тобі я дам.
Зори це поле і посій там зерна.

Орав, семіт, недовго - утомивсь,
Впустив чепіги, викинув лопату.
І знов прохання шле свої увись,
Не хоче більше тяжко гарувати.

Творець Адаму виламав ребро,
Заніс його швиденько у хатинку,
Утяв йому іще одне добро -
Спокусливу і пустотливу жінку.

Кохаються із Євою Адам
І на численні множаться колінця,
Своєму богу курять фіміам.
Роботу ж - залишили українцю.

І він утік із раю до Дніпра,
Побудував для себе з глини хату...
Легенда ця - брехлива і стара.
Примушує лиш трохи сумувати.