Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.16
19:57
ось поет на променаді
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
2026.04.16
19:17
Розповім тобі казку про літній насичений вечір,
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
2026.04.16
17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
2026.04.16
17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
2026.04.16
13:18
Знати про гостинці мав би вчасно,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Слухай-но сюди й собі прикинь,
Як і де побачимося знову,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Слухай-но сюди й собі прикинь,
Як і де побачимося знову,
2026.04.16
13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
2026.04.16
12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
2026.04.15
19:44
І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
2026.04.15
16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
2026.04.15
16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
2026.04.15
12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
2026.04.15
10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
2026.04.15
06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
2026.04.15
05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
2026.04.14
22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
2026.04.14
13:30
У Мангровій Долині ухопивши промінь сонця
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Яринчина піч
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Яринчина піч
Маленька Надійка горошиною скотилася з печі, захопивши у малі рученята усі свої дитячі скарби: саморобні лялечки, маленькі обрізки матерії і декілька різнокольорових скелець, через які вона любила спостерігати за сонцем, у сонячні літні дні. На порозі стояла баба Яринка – рідна бабуся її старшої сестри Люби і мала поспіхом звільняла теплу піч для неї. Баба Яринка, поставивши одну ногу у приступок легко залазила на піч, бо була легенькою і худенькою, як підліток. Там на печі вона кректала, довго вмощувалася, зітхала, щось говорила пошепки до себе, а потім засинала. Жила баба на печі скільки хотіла і ніхто їй ніколи всупереч і слова не посмів казати. І батько, і мати їй на піч шанобливо подавали їжу і забирали порожні миски. Їла баба мало і жила нечутно, з печі злазила зрідка і коли вона починала ногою шукати приступок, то мала швидко на лежанці збирала свої іграшки і пересувалася з ними на самий краєчок, щоб бува баба ногою нічого їй не розкидала. Приходила баба на піч взимку, коли починалися морози, бо у її доньки печі у хаті не було і старенька починала замерзати. Батько дівчинки шанобливо відносився до цієї дивної бабусі і хоч був запальний і усі в хаті його побоювалися, але старенькій ніколи грубого слова не казав. Якось мала почула, як Він сказав мамі, що нехай живе баба скільки хоче, бо хату її син будував, а мама розповіла Надійці, що війна у баби Яринки забрала двох синів і онука і що з тих пір бабуся, як не в собі, бо пережила велике горе і її повинні усі жаліти і оберігати. Тож дівчинка вовтузилася тихенько на лежанці, щоб не заважати бабі, мама у зимові дні біля швейної машинки, а батько лежав на довгій лаві у світлиці, слухав радіо, курив самокрутки і попіл струшував у величезний фікус. Зрідка звідти було чути лайливі слова, а найчастіше Надя чула, як батько на когось казав: - Брехливі совіти, от брехливі совіти. Мама виходила у світлицю, розганяла клуби диму і намагалася його утихомирити, а ще благала говорити тихіше, бо ще хтось донесе і піде у заслання услід за родиною в Сибір. Мама розповідала, що тато дівчинки був аж чотири роки на справжній війні з німцями, а після Перемоги служив у Берліні цілий рік і тепер не може звикнути до цього, що тут робиться, тому і сердиться, і кричить. Мала не дуже розуміла маму, бо влітку її старші діти брали уже гратися у війну і там було дуже цікаво. У величезному кущі верболозу вони облаштували кімнату радистів і штаб, і вони по-черзі заступали на чергування. Малій це дуже подобалося, а мама, коли розповідала про війну то чомусь завжди плакала і згадувала свого першого чоловіка, Любиного тата, який загинув на війні. Після обіду зі школи приходила Люба і баба Яринка враз на печі оживала, вона починала усміхатися до Люби, а бувало, що і з печі злазила і пригортала онучку і все повторювала: - Як на батька ти схожа. Сльози котилися по щоках старенької, а Люба ніяковіла і намагалася відсторонитися від дивної баби.
Коли морози починали іти на спад, Яринка збирала на печі свої клунки і поверталася до дочки. Не з’являлася вона у хаті аж до наступних морозів і тепла піч була знову надійним прихистком для малої. Дівча звідти бачило і чуло усе що відбувалося внизу на кухні. Вечорами до батька приходили сусіди і родичі – такі ж фронтовики і велися довгі нескінченні розмови про війну. Надійка з острахом поглядала на дерев’яний протез замість ноги у дядька Павла, татового брата і слухала розповіді сусіда дядька Івана про табір для військовополонених, у далекій Польщі, з якого обом нашим сусідам Іванам пощастило вийти живими, а мама у цей час важко зітхала і витирала сльози і намагалася ловити кожне слово, в надії, що почує щось нове про свого Олександра, а батько супив брови і мовчав. І згадували усіх, хто не повернувся з війни і ставало у хаті сумно і малій Надійці хотілося плакати. Зимові довгі вечори були схожі один на один. Мама шила при гасовій лампі, чоловіки у напівтемряві вели свої розмови, і так день у день і не одну зиму. Та однієї зими, коли дівчинка ходила уже в школу, баба Яринка на прийшла на піч і мама сказала, що відійшла її душа до синочків і тепер їй там буде добре.
16.04.2017р. Надія Таршин
Коли морози починали іти на спад, Яринка збирала на печі свої клунки і поверталася до дочки. Не з’являлася вона у хаті аж до наступних морозів і тепла піч була знову надійним прихистком для малої. Дівча звідти бачило і чуло усе що відбувалося внизу на кухні. Вечорами до батька приходили сусіди і родичі – такі ж фронтовики і велися довгі нескінченні розмови про війну. Надійка з острахом поглядала на дерев’яний протез замість ноги у дядька Павла, татового брата і слухала розповіді сусіда дядька Івана про табір для військовополонених, у далекій Польщі, з якого обом нашим сусідам Іванам пощастило вийти живими, а мама у цей час важко зітхала і витирала сльози і намагалася ловити кожне слово, в надії, що почує щось нове про свого Олександра, а батько супив брови і мовчав. І згадували усіх, хто не повернувся з війни і ставало у хаті сумно і малій Надійці хотілося плакати. Зимові довгі вечори були схожі один на один. Мама шила при гасовій лампі, чоловіки у напівтемряві вели свої розмови, і так день у день і не одну зиму. Та однієї зими, коли дівчинка ходила уже в школу, баба Яринка на прийшла на піч і мама сказала, що відійшла її душа до синочків і тепер їй там буде добре.
16.04.2017р. Надія Таршин
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
