ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Майя Залізняк /
Вірші
Про людей, слонів та ярмарок марнославства
Я схильна думати, що на ПМ більшість людей адекватних. Попри те, що чимало під клонами, ніками ховається.
Як можна людині з інтелектом звинувачувати мене за рядок
Принци-слони вельбучні?
Мова про мою нову поезію "Бракне координат". Слово цілком умотивоване, там проглядається шахова дошка.
Копіюю закид Галини Михайлик
http://maysterni.com/publication.php?id=124600
Можливо я занадто асоціативно мислю але: "Принци - слони вельбучні".... -
- http://maysterni.com/publication.php?id=124674
Вельбівне.... вельбучні....
Сумно... ще навіть 40 днів не пройшло...
Бог - суддя... ---------
пише Галина Михайлик під звісткою про смерть поета.
Вельбівне і вельбучні... Шукає аналогій.
Шукає у рядку насміху. І може, впевнить когось у моїй "вині".
Це паранойя.
Іншого слова не доберу.
У ці дні примирення і пам"яті всіх загиблих дозволяти собі переводити удар на мене?
Колись я виходила заміж за хлопця із Рівненської області.
село Травники...
Вельбівного не чула...не знала.
Його рідня не вельми шанувала дівчину з "Великої України".
Може, я справді завелика для сайту, для отакої літературної тусівки...де можна обляпати болотом...лише тому, що чиста, принципова, не своя...за мої особливі маловживані слова, новаторство, служіння мові та Поезії - а не масовому читачеві.
Покійного - Анатолія Криловця я не знала особисто. Він коментував кілька разів мої поезії, дуже схвально відгукувався.
Вимагаю у Галини вибачення прилюдного і негайного за звинувачення безпідставне.
Я вже читала років 8 тому звернення і коментарі, буцімто я писала про покійного поета.
Я не знала про його існування, а фактів із біографії - тим паче. То був вірш про тамаду, "Сьома у ряду".
Тепер його донька шанує мене, у друзях.
Застерігаю від подібних звинувачень авторів та читачів сайту.
Дійсно, усім судія лише Господь.
Але й на землі не варто завдавати на свої та чужі плечі зайві тягарі.
Чи комфортно нині Галині Михайлик?
Пригадується: "Всі обмежені люди стараються постійно зганьбити людей грунтовного і широкого мислення".
К. Гельвецій
Я використовую у своїх текстах усе багатство рідної мови, пишу із правильними наголосами.
До речі, правильні наголоси не є звичними для декого.
Відчуваю...окремішність...це почуття посилюється.
Не хочеться мати нічого спільного із такими підозріливими мисткинями. Мудріше було б подумати чи приватно запитати.
А мені показують автори сайту оце безглузде звинувачення.
Світлана-Майя Залізняк, з Великої України.
........................................................................
Нарешті
12 травня 2017 року Галина Михайлик написала на своїй сторінці
"Виключно з поваги до п.Любові Бенедишин і покійного Анатолія:
ПРОШУ ВИБАЧЕННЯ У СВІТЛАНИ-МАЙЇ ЗАЛІЗНЯК".
Тон дивує. Виходить, що слово "вельбучний" таки винне у співзвучності із Вельбівним, і моє небажання викидати цікаве слово із поезії...не гідне пошани?
Сьогодні, 15 травня
прочитала я щойно створений допис для мене пані Галини Михайлик
http://maysterni.com/publication.php?id=124780
Цитую: "Отож вернімося до моїх роздумів: "Що це? гадала я – заздрість? До «слави» покійного?.........
Можливо, я не маю рації, можливо занадто асоціативно мислю, занадто багато уява… можливо… але моя інтуїція мене ще ніколи не підводила. Так, визнаю, я погарячкувала, коли написала вимогу до авторки забрати слово «вельбучний» з того тексту. Звичайно, коли цей вірш буде опублікований у книзі, чи деінде, він сприйматиметься нейтрально, зовсім по-інакшом, аніж у інформаційному контексті ПМ початку травня 2017 року.
Тому у цьому аспекті кажу до пані Світлани-Майї Залізняк: «ВИБАЧТЕ!»
Щодо моїх асоціативних роздумів – це моє право читача і я їх не перекреслюю.
Сподіваюся, що «конфлікт» нарешті вичерпано". Це слова Галини Михайлик.
Що сказати...
Не впевнена... Бо авторка не відмовляє собі у праві підозрювати мене й далі у...насміханні...? чи як це назвати...
До людини, що вигадала - і свято повірила у свої звинувачення нема презумпції невинуватості...
Спробую пояснити ще раз Галині Михайлик. Я не пишу текстів, віршів для сайту, не використовую подій із життя конкретних людей.. Збіги випадкові. А тут взагалі безпідставні підозри. Я писала вірш, як завжди пишу...думаючи про світ і людей. Споглядальний.
До чого тут відхід у вічність шановного пана Анатолія?
Безглуздо підозрювати мене у навмисному використанні слова вельбучний.
Це ж очевидно.
У мене не могло бути заздрощів до слави покійного, бо такого почуття у нормальної людини не може бути апріорі.
Я не вишукую на сайті, читаю те, що на головній.
Маю коло шанувальників, мою книгу замовляють.
Пані Галина тут пише, що досліджувала використання мною слова вельбучний.
А в книзі воно є і не раз, зібрання творів 2015 роком датується.
Я ж відповідаю за свої дії. Писала їй: могли б приватно запитати у мене. Винесла це все на загал... Навіщо? Намислила собі, дала посилання на мій вірш на сторінці своїй.
І зараз оці вибачення дивні, зверхні. Людина мені не хоче вірити ------ і вибачається. Якщо хтось звинувачує незнайому особу...то, можливо, це власні комплекси. От я б так не вчинила.
В інтригах участі не брала. Вини моєї немає у тому, що Галині здалося. Досліджувати мою книгу варто... і нові поезії теж...
Але не інквізиторськими методами. Моя творчість всеохопна, знайти там можна загальнолюдське, інтимне.
Ніколи я не дозволяла собі переступити межу людяності. Її кожен митець окреслює самотужки.
І все ж.....якщо у Галини Михайлик нарешті з`явиться щире бажання повірити мені, я відчую. І буду щиро втішена порозумінням.
Я писала "Бракне координат", де є маловживане слово "вельбучні", без огляду на смерті, народження, події на сайті, дощі, заметілі, катаклізми.
Розумному - досить.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про людей, слонів та ярмарок марнославства
ВЕЛЬБУ́ЧНИЙ, а, е, діал. Поважний, знатний. Я не вельбучний чоловік, — їм і рибу просту і хліб (Словник Грінченка); Тихо, уважно оточили народного співця й молодиці, й діти, й баби й з розчуленим серцем вчували ту думу, захватну та вельбучну (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 48).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 323.
Слово "вельбучний" я вживала не раз, воно є у моїй книзі - зібрання творів. Свободу творчості ніхто не відміняв.
Я схильна думати, що на ПМ більшість людей адекватних. Попри те, що чимало під клонами, ніками ховається.
Як можна людині з інтелектом звинувачувати мене за рядок
Принци-слони вельбучні?
Мова про мою нову поезію "Бракне координат". Слово цілком умотивоване, там проглядається шахова дошка.
Копіюю закид Галини Михайлик
http://maysterni.com/publication.php?id=124600
Можливо я занадто асоціативно мислю але: "Принци - слони вельбучні".... -
- http://maysterni.com/publication.php?id=124674
Вельбівне.... вельбучні....
Сумно... ще навіть 40 днів не пройшло...
Бог - суддя... ---------
пише Галина Михайлик під звісткою про смерть поета.
Вельбівне і вельбучні... Шукає аналогій.
Шукає у рядку насміху. І може, впевнить когось у моїй "вині".
Це паранойя.
Іншого слова не доберу.
У ці дні примирення і пам"яті всіх загиблих дозволяти собі переводити удар на мене?
Колись я виходила заміж за хлопця із Рівненської області.
село Травники...
Вельбівного не чула...не знала.
Його рідня не вельми шанувала дівчину з "Великої України".
Може, я справді завелика для сайту, для отакої літературної тусівки...де можна обляпати болотом...лише тому, що чиста, принципова, не своя...за мої особливі маловживані слова, новаторство, служіння мові та Поезії - а не масовому читачеві.
Покійного - Анатолія Криловця я не знала особисто. Він коментував кілька разів мої поезії, дуже схвально відгукувався.
Вимагаю у Галини вибачення прилюдного і негайного за звинувачення безпідставне.
Я вже читала років 8 тому звернення і коментарі, буцімто я писала про покійного поета.
Я не знала про його існування, а фактів із біографії - тим паче. То був вірш про тамаду, "Сьома у ряду".
Тепер його донька шанує мене, у друзях.
Застерігаю від подібних звинувачень авторів та читачів сайту.
Дійсно, усім судія лише Господь.
Але й на землі не варто завдавати на свої та чужі плечі зайві тягарі.
Чи комфортно нині Галині Михайлик?
Пригадується: "Всі обмежені люди стараються постійно зганьбити людей грунтовного і широкого мислення".
К. Гельвецій
Я використовую у своїх текстах усе багатство рідної мови, пишу із правильними наголосами.
До речі, правильні наголоси не є звичними для декого.
Відчуваю...окремішність...це почуття посилюється.
Не хочеться мати нічого спільного із такими підозріливими мисткинями. Мудріше було б подумати чи приватно запитати.
А мені показують автори сайту оце безглузде звинувачення.
Світлана-Майя Залізняк, з Великої України.
........................................................................
Нарешті
12 травня 2017 року Галина Михайлик написала на своїй сторінці
"Виключно з поваги до п.Любові Бенедишин і покійного Анатолія:
ПРОШУ ВИБАЧЕННЯ У СВІТЛАНИ-МАЙЇ ЗАЛІЗНЯК".
Тон дивує. Виходить, що слово "вельбучний" таки винне у співзвучності із Вельбівним, і моє небажання викидати цікаве слово із поезії...не гідне пошани?
Сьогодні, 15 травня
прочитала я щойно створений допис для мене пані Галини Михайлик
http://maysterni.com/publication.php?id=124780
Цитую: "Отож вернімося до моїх роздумів: "Що це? гадала я – заздрість? До «слави» покійного?.........
Можливо, я не маю рації, можливо занадто асоціативно мислю, занадто багато уява… можливо… але моя інтуїція мене ще ніколи не підводила. Так, визнаю, я погарячкувала, коли написала вимогу до авторки забрати слово «вельбучний» з того тексту. Звичайно, коли цей вірш буде опублікований у книзі, чи деінде, він сприйматиметься нейтрально, зовсім по-інакшом, аніж у інформаційному контексті ПМ початку травня 2017 року.
Тому у цьому аспекті кажу до пані Світлани-Майї Залізняк: «ВИБАЧТЕ!»
Щодо моїх асоціативних роздумів – це моє право читача і я їх не перекреслюю.
Сподіваюся, що «конфлікт» нарешті вичерпано". Це слова Галини Михайлик.
Що сказати...
Не впевнена... Бо авторка не відмовляє собі у праві підозрювати мене й далі у...насміханні...? чи як це назвати...
До людини, що вигадала - і свято повірила у свої звинувачення нема презумпції невинуватості...
Спробую пояснити ще раз Галині Михайлик. Я не пишу текстів, віршів для сайту, не використовую подій із життя конкретних людей.. Збіги випадкові. А тут взагалі безпідставні підозри. Я писала вірш, як завжди пишу...думаючи про світ і людей. Споглядальний.
До чого тут відхід у вічність шановного пана Анатолія?
Безглуздо підозрювати мене у навмисному використанні слова вельбучний.
Це ж очевидно.
У мене не могло бути заздрощів до слави покійного, бо такого почуття у нормальної людини не може бути апріорі.
Я не вишукую на сайті, читаю те, що на головній.
Маю коло шанувальників, мою книгу замовляють.
Пані Галина тут пише, що досліджувала використання мною слова вельбучний.
А в книзі воно є і не раз, зібрання творів 2015 роком датується.
Я ж відповідаю за свої дії. Писала їй: могли б приватно запитати у мене. Винесла це все на загал... Навіщо? Намислила собі, дала посилання на мій вірш на сторінці своїй.
І зараз оці вибачення дивні, зверхні. Людина мені не хоче вірити ------ і вибачається. Якщо хтось звинувачує незнайому особу...то, можливо, це власні комплекси. От я б так не вчинила.
В інтригах участі не брала. Вини моєї немає у тому, що Галині здалося. Досліджувати мою книгу варто... і нові поезії теж...
Але не інквізиторськими методами. Моя творчість всеохопна, знайти там можна загальнолюдське, інтимне.
Ніколи я не дозволяла собі переступити межу людяності. Її кожен митець окреслює самотужки.
І все ж.....якщо у Галини Михайлик нарешті з`явиться щире бажання повірити мені, я відчую. І буду щиро втішена порозумінням.
Я писала "Бракне координат", де є маловживане слово "вельбучні", без огляду на смерті, народження, події на сайті, дощі, заметілі, катаклізми.
Розумному - досить.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію