ВЕЛЬБУ́ЧНИЙ, а, е, діал. Поважний, знатний. Я не вельбучний чоловік, — їм і рибу просту і хліб (Словник Грінченка); Тихо, уважно оточили народного співця й молодиці, й діти, й баби й з розчуленим серцем вчували ту думу, захватну та вельбучну (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 48).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 323.

Слово "вельбучний" я вживала не раз, воно є у моїй книзі - зібрання творів. Свободу творчості ніхто не відміняв.

Я схильна думати, що на ПМ більшість людей адекватних. Попри те, що чимало під клонами, ніками ховається.
Як можна людині з інтелектом звинувачувати мене за рядок
Принци-слони вельбучні?
Мова про мою нову поезію "Бракне координат". Слово цілком умотивоване, там проглядається шахова дошка.

Копіюю закид Галини Михайлик

http://maysterni.com/publication.php?id=124600
Можливо я занадто асоціативно мислю але: "Принци - слони вельбучні".... -
- http://maysterni.com/publication.php?id=124674
Вельбівне.... вельбучні....
Сумно... ще навіть 40 днів не пройшло...
Бог - суддя... ---------
пише Галина Михайлик під звісткою про смерть поета.
Вельбівне і вельбучні... Шукає аналогій.
Шукає у рядку насміху. І може, впевнить когось у моїй "вині".
Це паранойя.
Іншого слова не доберу.
У ці дні примирення і пам"яті всіх загиблих дозволяти собі переводити удар на мене?
Колись я виходила заміж за хлопця із Рівненської області.
село Травники...
Вельбівного не чула...не знала.

Його рідня не вельми шанувала дівчину з "Великої України".
Може, я справді завелика для сайту, для отакої літературної тусівки...де можна обляпати болотом...лише тому, що чиста, принципова, не своя...за мої особливі маловживані слова, новаторство, служіння мові та Поезії - а не масовому читачеві.
Покійного - Анатолія Криловця я не знала особисто. Він коментував кілька разів мої поезії, дуже схвально відгукувався.

Вимагаю у Галини вибачення прилюдного і негайного за звинувачення безпідставне.

Я вже читала років 8 тому звернення і коментарі, буцімто я писала про покійного поета.
Я не знала про його існування, а фактів із біографії - тим паче. То був вірш про тамаду, "Сьома у ряду".
Тепер його донька шанує мене, у друзях.

Застерігаю від подібних звинувачень авторів та читачів сайту.
Дійсно, усім судія лише Господь.
Але й на землі не варто завдавати на свої та чужі плечі зайві тягарі.
Чи комфортно нині Галині Михайлик?

Пригадується: "Всі обмежені люди стараються постійно зганьбити людей грунтовного і широкого мислення".
К. Гельвецій

Я використовую у своїх текстах усе багатство рідної мови, пишу із правильними наголосами.
До речі, правильні наголоси не є звичними для декого.
Відчуваю...окремішність...це почуття посилюється.
Не хочеться мати нічого спільного із такими підозріливими мисткинями. Мудріше було б подумати чи приватно запитати.
А мені показують автори сайту оце безглузде звинувачення.

Світлана-Майя Залізняк, з Великої України.
........................................................................

Нарешті

12 травня 2017 року Галина Михайлик написала на своїй сторінці
"Виключно з поваги до п.Любові Бенедишин і покійного Анатолія:

ПРОШУ ВИБАЧЕННЯ У СВІТЛАНИ-МАЙЇ ЗАЛІЗНЯК".


Тон дивує. Виходить, що слово "вельбучний" таки винне у співзвучності із Вельбівним, і моє небажання викидати цікаве слово із поезії...не гідне пошани?

Сьогодні, 15 травня
прочитала я щойно створений допис для мене пані Галини Михайлик

http://maysterni.com/publication.php?id=124780

Цитую: "Отож вернімося до моїх роздумів: "Що це? гадала я – заздрість? До «слави» покійного?.........

Можливо, я не маю рації, можливо занадто асоціативно мислю, занадто багато уява… можливо… але моя інтуїція мене ще ніколи не підводила. Так, визнаю, я погарячкувала, коли написала вимогу до авторки забрати слово «вельбучний» з того тексту. Звичайно, коли цей вірш буде опублікований у книзі, чи деінде, він сприйматиметься нейтрально, зовсім по-інакшом, аніж у інформаційному контексті ПМ початку травня 2017 року.
Тому у цьому аспекті кажу до пані Світлани-Майї Залізняк: «ВИБАЧТЕ!»
Щодо моїх асоціативних роздумів – це моє право читача і я їх не перекреслюю.
Сподіваюся, що «конфлікт» нарешті вичерпано". Це слова Галини Михайлик.

Що сказати...
Не впевнена... Бо авторка не відмовляє собі у праві підозрювати мене й далі у...насміханні...? чи як це назвати...

До людини, що вигадала - і свято повірила у свої звинувачення нема презумпції невинуватості...

Спробую пояснити ще раз Галині Михайлик. Я не пишу текстів, віршів для сайту, не використовую подій із життя конкретних людей.. Збіги випадкові. А тут взагалі безпідставні підозри. Я писала вірш, як завжди пишу...думаючи про світ і людей. Споглядальний.
До чого тут відхід у вічність шановного пана Анатолія?
Безглуздо підозрювати мене у навмисному використанні слова вельбучний.
Це ж очевидно.
У мене не могло бути заздрощів до слави покійного, бо такого почуття у нормальної людини не може бути апріорі.
Я не вишукую на сайті, читаю те, що на головній.
Маю коло шанувальників, мою книгу замовляють.
Пані Галина тут пише, що досліджувала використання мною слова вельбучний.
А в книзі воно є і не раз, зібрання творів 2015 роком датується.
Я ж відповідаю за свої дії. Писала їй: могли б приватно запитати у мене. Винесла це все на загал... Навіщо? Намислила собі, дала посилання на мій вірш на сторінці своїй.
І зараз оці вибачення дивні, зверхні. Людина мені не хоче вірити ------ і вибачається. Якщо хтось звинувачує незнайому особу...то, можливо, це власні комплекси. От я б так не вчинила.
В інтригах участі не брала. Вини моєї немає у тому, що Галині здалося. Досліджувати мою книгу варто... і нові поезії теж...
Але не інквізиторськими методами. Моя творчість всеохопна, знайти там можна загальнолюдське, інтимне.
Ніколи я не дозволяла собі переступити межу людяності. Її кожен митець окреслює самотужки.

І все ж.....якщо у Галини Михайлик нарешті з`явиться щире бажання повірити мені, я відчую. І буду щиро втішена порозумінням.
Я писала "Бракне координат", де є маловживане слово "вельбучні", без огляду на смерті, народження, події на сайті, дощі, заметілі, катаклізми.
Розумному - досить.