Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.26
08:49
Не буде ані другого потопу,
ані пришестя... все це міражі,
та до Європи
дійде, як окопи
війна пориє на її межі.
***
Феміда судить, а закон карає
ані пришестя... все це міражі,
та до Європи
дійде, як окопи
війна пориє на її межі.
***
Феміда судить, а закон карає
2026.08.26
07:42
ідеш у путь
іди у путь
у путь іти час
іди у путь
коли кивне бог, урешті
іди у путь
здійнявши галас
іди у путь
у путь іти час
іди у путь
коли кивне бог, урешті
іди у путь
здійнявши галас
2026.08.26
06:58
Так вже зоряно сьогодні,
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.
2026.08.25
23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
2026.08.25
23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
2026.08.25
20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
2026.08.25
20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
2026.08.25
16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
2026.08.25
15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
2026.08.25
13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
2026.08.25
06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
2026.08.24
23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
2026.08.24
20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2026.08.24
18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Майя Залізняк /
Вірші
Про людей, слонів та ярмарок марнославства
Я схильна думати, що на ПМ більшість людей адекватних. Попри те, що чимало під клонами, ніками ховається.
Як можна людині з інтелектом звинувачувати мене за рядок
Принци-слони вельбучні?
Мова про мою нову поезію "Бракне координат". Слово цілком умотивоване, там проглядається шахова дошка.
Копіюю закид Галини Михайлик
http://maysterni.com/publication.php?id=124600
Можливо я занадто асоціативно мислю але: "Принци - слони вельбучні".... -
- http://maysterni.com/publication.php?id=124674
Вельбівне.... вельбучні....
Сумно... ще навіть 40 днів не пройшло...
Бог - суддя... ---------
пише Галина Михайлик під звісткою про смерть поета.
Вельбівне і вельбучні... Шукає аналогій.
Шукає у рядку насміху. І може, впевнить когось у моїй "вині".
Це паранойя.
Іншого слова не доберу.
У ці дні примирення і пам"яті всіх загиблих дозволяти собі переводити удар на мене?
Колись я виходила заміж за хлопця із Рівненської області.
село Травники...
Вельбівного не чула...не знала.
Його рідня не вельми шанувала дівчину з "Великої України".
Може, я справді завелика для сайту, для отакої літературної тусівки...де можна обляпати болотом...лише тому, що чиста, принципова, не своя...за мої особливі маловживані слова, новаторство, служіння мові та Поезії - а не масовому читачеві.
Покійного - Анатолія Криловця я не знала особисто. Він коментував кілька разів мої поезії, дуже схвально відгукувався.
Вимагаю у Галини вибачення прилюдного і негайного за звинувачення безпідставне.
Я вже читала років 8 тому звернення і коментарі, буцімто я писала про покійного поета.
Я не знала про його існування, а фактів із біографії - тим паче. То був вірш про тамаду, "Сьома у ряду".
Тепер його донька шанує мене, у друзях.
Застерігаю від подібних звинувачень авторів та читачів сайту.
Дійсно, усім судія лише Господь.
Але й на землі не варто завдавати на свої та чужі плечі зайві тягарі.
Чи комфортно нині Галині Михайлик?
Пригадується: "Всі обмежені люди стараються постійно зганьбити людей грунтовного і широкого мислення".
К. Гельвецій
Я використовую у своїх текстах усе багатство рідної мови, пишу із правильними наголосами.
До речі, правильні наголоси не є звичними для декого.
Відчуваю...окремішність...це почуття посилюється.
Не хочеться мати нічого спільного із такими підозріливими мисткинями. Мудріше було б подумати чи приватно запитати.
А мені показують автори сайту оце безглузде звинувачення.
Світлана-Майя Залізняк, з Великої України.
........................................................................
Нарешті
12 травня 2017 року Галина Михайлик написала на своїй сторінці
"Виключно з поваги до п.Любові Бенедишин і покійного Анатолія:
ПРОШУ ВИБАЧЕННЯ У СВІТЛАНИ-МАЙЇ ЗАЛІЗНЯК".
Тон дивує. Виходить, що слово "вельбучний" таки винне у співзвучності із Вельбівним, і моє небажання викидати цікаве слово із поезії...не гідне пошани?
Сьогодні, 15 травня
прочитала я щойно створений допис для мене пані Галини Михайлик
http://maysterni.com/publication.php?id=124780
Цитую: "Отож вернімося до моїх роздумів: "Що це? гадала я – заздрість? До «слави» покійного?.........
Можливо, я не маю рації, можливо занадто асоціативно мислю, занадто багато уява… можливо… але моя інтуїція мене ще ніколи не підводила. Так, визнаю, я погарячкувала, коли написала вимогу до авторки забрати слово «вельбучний» з того тексту. Звичайно, коли цей вірш буде опублікований у книзі, чи деінде, він сприйматиметься нейтрально, зовсім по-інакшом, аніж у інформаційному контексті ПМ початку травня 2017 року.
Тому у цьому аспекті кажу до пані Світлани-Майї Залізняк: «ВИБАЧТЕ!»
Щодо моїх асоціативних роздумів – це моє право читача і я їх не перекреслюю.
Сподіваюся, що «конфлікт» нарешті вичерпано". Це слова Галини Михайлик.
Що сказати...
Не впевнена... Бо авторка не відмовляє собі у праві підозрювати мене й далі у...насміханні...? чи як це назвати...
До людини, що вигадала - і свято повірила у свої звинувачення нема презумпції невинуватості...
Спробую пояснити ще раз Галині Михайлик. Я не пишу текстів, віршів для сайту, не використовую подій із життя конкретних людей.. Збіги випадкові. А тут взагалі безпідставні підозри. Я писала вірш, як завжди пишу...думаючи про світ і людей. Споглядальний.
До чого тут відхід у вічність шановного пана Анатолія?
Безглуздо підозрювати мене у навмисному використанні слова вельбучний.
Це ж очевидно.
У мене не могло бути заздрощів до слави покійного, бо такого почуття у нормальної людини не може бути апріорі.
Я не вишукую на сайті, читаю те, що на головній.
Маю коло шанувальників, мою книгу замовляють.
Пані Галина тут пише, що досліджувала використання мною слова вельбучний.
А в книзі воно є і не раз, зібрання творів 2015 роком датується.
Я ж відповідаю за свої дії. Писала їй: могли б приватно запитати у мене. Винесла це все на загал... Навіщо? Намислила собі, дала посилання на мій вірш на сторінці своїй.
І зараз оці вибачення дивні, зверхні. Людина мені не хоче вірити ------ і вибачається. Якщо хтось звинувачує незнайому особу...то, можливо, це власні комплекси. От я б так не вчинила.
В інтригах участі не брала. Вини моєї немає у тому, що Галині здалося. Досліджувати мою книгу варто... і нові поезії теж...
Але не інквізиторськими методами. Моя творчість всеохопна, знайти там можна загальнолюдське, інтимне.
Ніколи я не дозволяла собі переступити межу людяності. Її кожен митець окреслює самотужки.
І все ж.....якщо у Галини Михайлик нарешті з`явиться щире бажання повірити мені, я відчую. І буду щиро втішена порозумінням.
Я писала "Бракне координат", де є маловживане слово "вельбучні", без огляду на смерті, народження, події на сайті, дощі, заметілі, катаклізми.
Розумному - досить.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про людей, слонів та ярмарок марнославства
ВЕЛЬБУ́ЧНИЙ, а, е, діал. Поважний, знатний. Я не вельбучний чоловік, — їм і рибу просту і хліб (Словник Грінченка); Тихо, уважно оточили народного співця й молодиці, й діти, й баби й з розчуленим серцем вчували ту думу, захватну та вельбучну (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 48).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 323.
Слово "вельбучний" я вживала не раз, воно є у моїй книзі - зібрання творів. Свободу творчості ніхто не відміняв.
Я схильна думати, що на ПМ більшість людей адекватних. Попри те, що чимало під клонами, ніками ховається.
Як можна людині з інтелектом звинувачувати мене за рядок
Принци-слони вельбучні?
Мова про мою нову поезію "Бракне координат". Слово цілком умотивоване, там проглядається шахова дошка.
Копіюю закид Галини Михайлик
http://maysterni.com/publication.php?id=124600
Можливо я занадто асоціативно мислю але: "Принци - слони вельбучні".... -
- http://maysterni.com/publication.php?id=124674
Вельбівне.... вельбучні....
Сумно... ще навіть 40 днів не пройшло...
Бог - суддя... ---------
пише Галина Михайлик під звісткою про смерть поета.
Вельбівне і вельбучні... Шукає аналогій.
Шукає у рядку насміху. І може, впевнить когось у моїй "вині".
Це паранойя.
Іншого слова не доберу.
У ці дні примирення і пам"яті всіх загиблих дозволяти собі переводити удар на мене?
Колись я виходила заміж за хлопця із Рівненської області.
село Травники...
Вельбівного не чула...не знала.
Його рідня не вельми шанувала дівчину з "Великої України".
Може, я справді завелика для сайту, для отакої літературної тусівки...де можна обляпати болотом...лише тому, що чиста, принципова, не своя...за мої особливі маловживані слова, новаторство, служіння мові та Поезії - а не масовому читачеві.
Покійного - Анатолія Криловця я не знала особисто. Він коментував кілька разів мої поезії, дуже схвально відгукувався.
Вимагаю у Галини вибачення прилюдного і негайного за звинувачення безпідставне.
Я вже читала років 8 тому звернення і коментарі, буцімто я писала про покійного поета.
Я не знала про його існування, а фактів із біографії - тим паче. То був вірш про тамаду, "Сьома у ряду".
Тепер його донька шанує мене, у друзях.
Застерігаю від подібних звинувачень авторів та читачів сайту.
Дійсно, усім судія лише Господь.
Але й на землі не варто завдавати на свої та чужі плечі зайві тягарі.
Чи комфортно нині Галині Михайлик?
Пригадується: "Всі обмежені люди стараються постійно зганьбити людей грунтовного і широкого мислення".
К. Гельвецій
Я використовую у своїх текстах усе багатство рідної мови, пишу із правильними наголосами.
До речі, правильні наголоси не є звичними для декого.
Відчуваю...окремішність...це почуття посилюється.
Не хочеться мати нічого спільного із такими підозріливими мисткинями. Мудріше було б подумати чи приватно запитати.
А мені показують автори сайту оце безглузде звинувачення.
Світлана-Майя Залізняк, з Великої України.
........................................................................
Нарешті
12 травня 2017 року Галина Михайлик написала на своїй сторінці
"Виключно з поваги до п.Любові Бенедишин і покійного Анатолія:
ПРОШУ ВИБАЧЕННЯ У СВІТЛАНИ-МАЙЇ ЗАЛІЗНЯК".
Тон дивує. Виходить, що слово "вельбучний" таки винне у співзвучності із Вельбівним, і моє небажання викидати цікаве слово із поезії...не гідне пошани?
Сьогодні, 15 травня
прочитала я щойно створений допис для мене пані Галини Михайлик
http://maysterni.com/publication.php?id=124780
Цитую: "Отож вернімося до моїх роздумів: "Що це? гадала я – заздрість? До «слави» покійного?.........
Можливо, я не маю рації, можливо занадто асоціативно мислю, занадто багато уява… можливо… але моя інтуїція мене ще ніколи не підводила. Так, визнаю, я погарячкувала, коли написала вимогу до авторки забрати слово «вельбучний» з того тексту. Звичайно, коли цей вірш буде опублікований у книзі, чи деінде, він сприйматиметься нейтрально, зовсім по-інакшом, аніж у інформаційному контексті ПМ початку травня 2017 року.
Тому у цьому аспекті кажу до пані Світлани-Майї Залізняк: «ВИБАЧТЕ!»
Щодо моїх асоціативних роздумів – це моє право читача і я їх не перекреслюю.
Сподіваюся, що «конфлікт» нарешті вичерпано". Це слова Галини Михайлик.
Що сказати...
Не впевнена... Бо авторка не відмовляє собі у праві підозрювати мене й далі у...насміханні...? чи як це назвати...
До людини, що вигадала - і свято повірила у свої звинувачення нема презумпції невинуватості...
Спробую пояснити ще раз Галині Михайлик. Я не пишу текстів, віршів для сайту, не використовую подій із життя конкретних людей.. Збіги випадкові. А тут взагалі безпідставні підозри. Я писала вірш, як завжди пишу...думаючи про світ і людей. Споглядальний.
До чого тут відхід у вічність шановного пана Анатолія?
Безглуздо підозрювати мене у навмисному використанні слова вельбучний.
Це ж очевидно.
У мене не могло бути заздрощів до слави покійного, бо такого почуття у нормальної людини не може бути апріорі.
Я не вишукую на сайті, читаю те, що на головній.
Маю коло шанувальників, мою книгу замовляють.
Пані Галина тут пише, що досліджувала використання мною слова вельбучний.
А в книзі воно є і не раз, зібрання творів 2015 роком датується.
Я ж відповідаю за свої дії. Писала їй: могли б приватно запитати у мене. Винесла це все на загал... Навіщо? Намислила собі, дала посилання на мій вірш на сторінці своїй.
І зараз оці вибачення дивні, зверхні. Людина мені не хоче вірити ------ і вибачається. Якщо хтось звинувачує незнайому особу...то, можливо, це власні комплекси. От я б так не вчинила.
В інтригах участі не брала. Вини моєї немає у тому, що Галині здалося. Досліджувати мою книгу варто... і нові поезії теж...
Але не інквізиторськими методами. Моя творчість всеохопна, знайти там можна загальнолюдське, інтимне.
Ніколи я не дозволяла собі переступити межу людяності. Її кожен митець окреслює самотужки.
І все ж.....якщо у Галини Михайлик нарешті з`явиться щире бажання повірити мені, я відчую. І буду щиро втішена порозумінням.
Я писала "Бракне координат", де є маловживане слово "вельбучні", без огляду на смерті, народження, події на сайті, дощі, заметілі, катаклізми.
Розумному - досить.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
