В ім’я любові до істини і прагнення пояснити її буде запропоновано вищеподане у Віттенберґу під головуванням високоповажного отця Мартіна Лютера, магістра вільних мистецтв і святого богослов’я, а також ординарного професора в цьому місті. Тому він просить, аби ті, котрі не можуть бути присутніми й увійти з нами в дискусію, зробили це, через відсутність, письмовим чином. В ім’я Господа нашого Ісуса Христа. Амінь.
1. Господь і Вчитель наш Ісус Христос, кажучи: «Покайтеся…», заповідав, аби все життя віруючих було покаянням.
2. Це слово [«покайтеся»] не може бути зрозуміле як таке, що стосується таїнства покаяння (тобто сповіді й відпущення гріхів, що здійснюється служінням священика).
3. Проте воно стосується не тільки внутрішнього покаяння; навпаки, внутрішнє покаяння – ніщо, коли в зовнішньому житті воно не спричиняє цілковитого умертвіння тіла.
4. Тому кара залишається до того часу, поки залишається ненависть людини до неї (це і є істинне внутрішнє покаяння), інакше кажучи – аж до входження в Царство Небесне.
5. Папа не хоче і не може прощати будь-які кари, окрім тих, що він наклав або своєю владою, або за каноном.
6. Папа не має влади відпустити жодного гріха, не оголошуючи і не потверджуючи відпущення іменем Господа; окрім того, він дає відпущення тільки у визначених для нього випадках. Якщо він нехтує цим, то гріх залишається далі.
7. Бог нікому не прощає гріха, не змусивши одночасно покоритися в усьому священикові, Своєму наміснику.
8. Канони покаяння накладалися тільки на живих і, згідно з ними, не повинні накладатися на померлих.
9. Тому на добро нам є Святий Дух, який діє в папі, у декретах котрого завжди виключений пункт про смерть і крайні обставини.
10. Нікчемно і нечестиво чинять ті священики, котрі і в Чистилищі залишають церковні кари померлим.
11. Полову цього вчення – про заміну церковної кари на кару чистилищем – напевне, посіяно тоді, коли єпископи спали.
12. Раніше церковні кари накладалися не після відпущення гріхів, але перед ним, як випробування істинного покаяння.
13. Померлі смертю все спокутують, і вони, вже будучи мертві за церковними канонами, за законом мають звільнення від них.
14. Недосконала свідомість, або благодать померлого, неминуче несе з собою великий страх, і він тим більший, чим менша сама благодать.
15. Цей страх і жах вже самі собою достатні (бо про інші речі я змовчу), аби приготувати до кари чистилищем, бо ж вони найближчі до жаху відчаю.
16. Вважають, що пекло, чистилище і Небеса взаємно відмінні, як відмінні відчай, близькість відчаю і безпечний стан.
17. Вважають, що як неминуче в душах меншає страх у Чистилищі, так приростає благодать.
18. Також вважають, що не доведено ані розумними підставами, ані Священним Письмом, що вони перебувають поза станом заслуг або прирощення благодаті.
19. Також вважають недоведеним те, що всі вони впевнені у своєму блаженстві й спокійні за нього, хоча ми цілковито в цьому переконані.
20. Отже, папа, даючи «повне прощення всіх кар», має на увазі не виключно всі, але єдино ті, котрі сам він наклав.
21. Тому хибують ті проповідники індульгенцій, котрі говорять, що через папські індульгенції людина позбувається всіх кар і спасається.
22. Навіть душ, котрі в Чистилищі, він не звільняє од кари, що їм належало, за каноном, спокутувати в земному житті.
23. Якщо комусь може бути дано повне прощення всіх кар, безсумнівно, що воно дається найбільш праведним, тобто мало кому.
24. Отже, більшу частину народу ошукують цією рівною для всіх і перебільшеною обіцянкою звільнення од кари.
25. Яку владу має папа над чистилищем загалом, таку будь-який єпископ або священик має у своїй єпархії або парафії зокрема.
26. Якнайліпше чинить папа, що не владою ключів (котрої він зовсім не має), але заступництвом дає прощення душам.
27. Людські думки проповідують ті, котрі вчать, що відразу, тільки-но монета задзвенить у скрині, душа вилітає з Чистилища.
28. Воістину, дзвін золота у скрині здатен побільшити лише зиск і жадобу, а церковне заступництво – єдине в Божому повелінні.
29. Хто знає, чи всі душі, котрі в Чистилищі, бажають бути спокутуваними, як, оповідають, сталося зі святим Северином і Пасхалієм.
30. Ніхто не може бути певний істинності свого каяття і, багато менше, одержання повного прощення.
31. Наскільки рідкісний той, хто істинно покаявся, настільки ж рідкісний той, хто купує індульгенції правильно, тобто – щонайрідкісніший.
32. Довіку будуть осуджені зі своїми вчителями ті, котрі повірили, що через відпусні письмена вони дістали спасіння.
33. Особливо належить остерігатися тих, котрі вчать, що папські індульгенції – це безцінний Божий скарб, через котрий людина замирюється з Богом.
34. Бо їхню благодать прощення звернено тільки на кари церковного покаяння, встановлені на людський лад.
35. Не по-християнському проповідують ті, котрі вчать, що для викупу душ із Чистилища або для одержання сповідальної грамоти не потрібне каяття.
36. Будь-який християнин, що істинно покаявся, одержує повне звільнення од кари й провини, приготоване йому без письмових відпущень.
37. Будь-який істинний християнин – і живий, і мертвий – бере участь в усіх благах Христа і Церкви, котру подарував йому Бог, навіть без відпусних письмен.
38. Папським прощенням і папською участю в жодному разі не належить нехтувати, бо вони (як я вже мовив) – це об’явлення Божого прощення.
39. Щонайтяжче стало навіть найбільш вченим богословам одночасно вихваляти перед народом і щедрість індульгенцій, і істинність каяття.
40. Істинне каяття шукає і любить кару, а щедрість індульгенцій ослаблює це прагнення і навіює ненависть до нас або, принаймні, дає нагоду для цього.
41. Обачно належить проповідувати папські відпущення, аби народ не зрозумів хибно, буцімто вони мають перевагу над усіма іншими ділами доброчинства.
42. Треба вчити християн: папа не вважає купівлю індульгенцій навіть у малій мірі зіставною зі справами милосердя.
43. Треба вчити християн: той, хто подає жебракові або позичає нужденному, чинить ліпше за того, хто купує індульгенції.
44. Бо добрими ділами примножується благодать і людина стає ліпшою, а через індульгенції вона не стає ліпшою, але тільки вільнішою од кари.
45. Треба вчити християн: той, хто, бачачи жебрака і нехтуючи ним, купує індульгенції, одержить не папське прощення, але Божий гнів накличе собі.
46. Треба вчити християн: якщо вони мають достаток, то мусять залишати все необхідне у своїй домівці й у жодному разі не марнотратитися на індульгенції.
47. Треба вчити християн: купівля індульгенцій – річ добровільна, а не примусова.
48. Треба вчити християн: папі як більш потрібна, так і більш бажана – при продажу відпущень – благочестива молитва за нього, аніж виручені гроші.
49. Треба вчити християн: папські відпущення корисні, якщо ті не сподіваються на них, але щонайшкідливіші, якщо через них ті втрачають страх перед Богом.
50. Треба вчити християн: якби папа знав про зловживання проповідників відпущень, він вважав би за ліпше спалити до попелу храм Святого Петра, аніж споруджувати його зі шкіри, м’яса і кісток своїх овець.
51. Папа, як йому велить обов’язок, так і насправді хоче – навіть якщо необхідно продати храм Святого Петра – віддати зі своїх грошей багатьом із тих, у кого видурили гроші декотрі проповідники відпущень.
52. Марна віра у спасіння через відпусні письмена, навіть якщо уповноважений, мало того, сам папа заставить за них власну душу.
53. Вороги Христа і папи – це ті, хто заради проповідування відпущень наказують, аби Боже слово цілковито замовкло в інших церквах.
54. Шкоду завдають Божому слову, якщо в одній проповіді однаковий або довший час витрачається на відпущення, аніж на нього.
55. Думка папи, неодмінно, полягає в такому: якщо індульгенції – наймізерніше благо – славлять одним дзвоном, однією процесією й молебнем, то Євангеліє – найвище благо – належить проповідувати з сотнею дзвонів, сотнею процесій і сотнею молебнів.
56. Скарби Церкви, – звідки папа надає індульгенції, – і не названі достатньо, і не знані християнам.
57. Звичайно, їхня цінність – і це очевидно – неминуща, бо багато проповідників не так щедро їх роздають, як охоче збирають.
58. Також вони не є заслугами Христа і святих, бо вони постійно – без сприяння папи – дарують благодать людині внутрішній, а хрест, смерть і пекло – людині зовнішній.
59. «Скарби Церкви, – мовив Святий Лаврентій, – це бідарі Церкви», але він вжив це слово за звичаєм свого часу.
60. Ми без страху кажемо, що ключі Церкви (служінням Христа подаровані) – ось той скарб.
61. Адже ясно, що для звільнення од кар і для прощення у визначених для нього випадках достатньо влади папи.
62. Істинний скарб Церкви – це пресвяте Євангеліє слави і благодаті Бога.
63. Але воно по заслугах щонайненависніше , бо перших робить останніми.
64. А скарб індульгенцій по заслугах щонайулюбленіший, бо останніх робить першими.
65. Отже, скарби Євангелія – це сіті, котрими раніше виловлювалися люди від багатств.
66. А скарби індульгенцій – це сіті, котрими нині виловлюються багатства людей.
67. Індульгенції, котрі, як виголошують проповідники, мають найвищу благодать, істинно такі, оскільки приносять зиск.
68. А насправді вони найменшою мірою можуть бути порівняні з Божою благодаттю і милосердям Хреста.
69. Єпископи і священики мають за обов’язок приймати уповноважених папських відпущень з усією побожністю.
70. Але ще більше вони мають за обов’язок дивитися всіма очима, слухати всіма вухами, аби, замість папського доручення, ті не проповідували власних вигадок.
71. Хто промовляє супроти істини апостольських відпущень, нехай буде відданий анафемі й проклятий.
72. Але хто стоїть на варті супроти розгнузданої й нахабної мови проповідника відпущень, той нехай буде благословенний.
73. Як справедливо папа відлучає тих, хто на шкоду торгівлі відпущеннями надумує всілякі шахрайства.
74. Так набагато страшніше він наміряється відлучити тих, хто під приводом відпущень надумує завдати шкоди святій благодаті й істині.
75. Сподіватися, що папські відпущення такі, що можуть простити гріх людині, навіть якщо вона, коли припускати неможливе, збезчестить Божу Матір, – означає втратити розум.
76. Ми говоримо супроти цього, що папські відпущення не можуть усунути ані найменшого простимого гріха, що стосується провини.
77. Казати, що Святий Петро, якби не був папою, не міг би дарувати більше доброчинств, означає хулити Святого Петра і папу.
78. Ми говоримо супроти цього, що цей і взагалі будь-який папа дарує більше доброчинств, а саме: Євангеліє, чудодійні сили, дари зцілення та інше – як мовлено в Першому посланні до Коринтян, розділ 12.
79. Казати, що пишно поставлений хрест із папським гербом рівносильний хрестові Христовому, означає хулити Бога.
80. Єпископи, священики й богослови, котрі дозволяють такі проповіді перед народом, відповідатимуть за це.
81. Це зухвале проповідування відпущень призводить до того, що пошану до папи навіть вченим людям нелегко боронити від обмов і, більше того, підступних запитань мирян.
82. Наприклад: Чому папа не звільнить чистилище заради пресвятої любові до ближнього і щонайбільш нужденного становища душ, – тобто через найсправедливішу причину, – якщо безліч душ він спасає заради щонаймерзенніших грошей на побудову храму, тобто через наймізернішу причину?
83. Або: Чому панахиди і щорічні поминання померлих далі здійснюються і чому папа не повертає або не дозволяє вилучити пожертвувані на них кошти, тоді як є гріхом молитися за вже викуплених із чистилища?
84. Або: У чому ця нова благодать Бога і папи, що за гроші безбожникові й Божому ворогу вони дозволяють придбати благочестиву і люб’язну Богові душу, проте за страждання такої самої благочестивої й любимої душі вони не спасають безкорисливо, з милосердя?
85. Або: Чому канони покаяння, що насправді вже давно від невживання скасували себе і мертві, ще досі оплачуються грошима за надані індульгенції, неначе вони ще чинні й живі?
86. Або: Чому папа, котрий нині багатший за щонайбагатшого Креза, будує цей храм Святого Петра охочіше не на свої гроші, але на гроші вбогих віруючих?
87. Або: Що папа прощає або відпускає тим, хто через істинне покаяння має право на повне прощення і відпущення?
88. Або: Що могло додати Церкві більше добра, якби папа те, що він робить нині один раз, чинив сто разів на день, надаючи будь-якому віруючому це прощення і відпущення?
89. Якщо папа прагне спасти душі радше відпущеннями, аніж грошима, чому він скасовує надані раніше булли й відпущення, тоді як вони однаково чинні?
90. Тільки силою придушувати ці щонайлукавіші аргументи мирян, а не розв’язувати на розумній підставі – означає виставляти Церкву і папу на сміх ворогам і робити нещасними християн.
91. Отже, якщо індульгенції продаються в дусі й за думкою папи, усі ці аргументи легко знищуються, більше того – просто не існують.
92. Тому нехай розпорошуються всі пророки, що проповідують народові Христовому: «Мир, мир!», а миру немає.
93. Нехай будуть благословенні всі пророки, що проповідують народові Христовому: «Хрест, хрест!», а хреста немає.
94. Належить закликати християн, аби вони з радістю прагнули йти за своїм главою Христом через кари, смерть і пекло.
95. І більше уповали багатьма скорботами ввійти на небо, аніж мирним спокоєм.

До 500-річчя Реформації.


Переклав Василь Буколик