Суть конфлікту: я написала слово вельбучний у вірші "Бракне координат", Галина Михайлик чомусь сприйняла це як...натяк на село Вельбівне, де жив поет, що відійшов у вічність. Я стомилася доказувати, що жодного натяку, слово вельбучний вживається мною не вперше, є свобода творчості.
Жодного стосунку до когось конкретно це слово не має! Пояснювала на своїй сторінці, на стор. Галини Михайлик. Вона мене змушувала викинути слово з вірша. Ті її коментарі вже нею видалені, вона вибачилася переді мною....... але.........

Звертаю увагу Редакції Майстерень на негідну поведінку авторки сайту Лариси Пугачук, що не вперше пише наклеп.

Торішнє її вибачення переді мною та Іриною Кримською-Лузанчук
Автори / Лариса Пугачук (1967) / Критика | Аналітика http://maysterni.com/publication.php?id=118377
Дата публікації 2016-05-31 22:46:45
Переглядів сторінки твору 714
Читаємо

Офіційне вибачення
пані Ірині Кримській
пані Майі Світлані Залізняк
Шановні пані Ірино Кримська!
Приношу вибачення за те, що звинуватила Вас у створенні рецензії, яка видалась мені пародією на мої твори. Сьогодні уважно все перечитала і зрозуміла, що Ви серйозний і шанований в Україні автор. Сподіваюсь, що зможу вгамувати свою надмірну підозрілість і буду просто насолоджуватись Вашими майстерними творами, а не шукати там чогось іншого.
Шановна пані Майє Світлано Залізняк. Вибачте, що вчора вибачилась лиш у коментарі. Сьогодні виправляю свою помилку. Прошу у Вас вибачення за те, що несправедливо звинуватила Вас. Ви опублікували чудову рецензію на Ваші твори пані Ірини Кримської і сьогодні я дійсно не розумію, що спонукало мене на безглузді звинувачення. Єдине, що можу сказати у своє оправдання, що часи важкі і ворог починає ввижатися на кожному кроці. І якщо я не справлюсь із своїми фантазіями, то це може дійсно погано закінчитись для мене.
Говорила вже, що прийшла на один із найкращих в Україні літературних сайтів за словом і за наукою. І дякую Вам, пані Ірино Кримська та пані Майя Світлано Залізняк за чудовий урок чемності, який Ви мені дали. Цьому я мала навчитись ще в дитинстві, але вчитися ніколи не пізно, тому добре, що це розуміння прийшло хоч зараз.
З повагою до Вашої майстерності Лариса Пугачук.

http://maysterni.com/publication.php?id=118371 ось за посиланням
Звернення пані Ірини до адміністрації сайту і вимога вибачитися перед нами за наклеп - до Пугачук.

Проходить майже рік - і знову Ларисі Пугачук щось здається!
Ось її коментар на сторінці Галини Михайлик, з якою ми намагалися порозумітися.
Туди приходить така собі усезнаюча Пугачук і пише, заперечуючи мою невинуватість.

Цитую Ларису Пугачук: "Збіги випадкові. Неправда. Збіги можуть бути випадковими, але не так часто і не в потрібний час.
Хто володіє темою, прекрасно відслідковує всі ці натяки і розуміє, кого і за що підколюють.
Але всі мовчать, бо такими під...колками страждає багато хто із авторів, я сама двічі скористувалась езоповою мовою, щоб вдарити людину. Свідомо. Ну а в творах Світлани саркастичних, замаскованих від сторонніх читачів шпильок занадто багато. Починати наводити приклади - це значить втягуватися у гидотне перемивання кісток іншим авторам, котрих вона "вималювала" у своїх творах. Тоді непоганий сайт перетвориться у гидоту. Не хочу цього і не буду розвивати тему далі. А допис цей зробила по слідуючій причині: не знаю, чи справді Вельбівне-вельбучний були свідомо зав'язані, не переконана в цьому. Але... Людини вже нема. Захищатись вона може тепер тільки вустами живих людей. І я дякую Галині Михайлик за те, що вона вступилася за честь поета. Навіть, якщо Галина в даному випадку помиляється, я вдячна їй за прямоту і бажання справедливості.
Живі з живими якось розберуться вже".

Це людина зі здоровим глуздом чи навіжена? чи троль?


ВЕЛЬБУ́ЧНИЙ, а, е, діал. Поважний, знатний. Я не вельбучний чоловік, — їм і рибу просту і хліб (Словник Грінченка); Тихо, уважно оточили народного співця й молодиці, й діти, й баби й з розчуленим серцем вчували ту думу, захватну та вельбучну (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 48).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 323.

http://sum.in.ua/s/veljbuchnyj
Академічний тлумачний словник української мови

Авжеж, люблю маловживані слова.
Слово "вельбучний" доречне у моєму вірші. Значення - пихатий. Рядок "Принци - слони вельбучні".
До чого тут село Вельбівне?!
Нікого цим не принижуючи, нічиєї честі, тим паче, покійної людини, я вживала це давнє слово. Розумному - досить.

Невже ніхто не змусть Ларису Пугачук згадати про свою честь, совість чи її залишки? Адже авторка не вперше є авторкою наклепу.
Зі свого сайту я б її викинула ще тоді, як вона написала наклеп, буцімто рецензія на мою книгу "Сповідь Поета в капличці духу" - це насміхання із фактів її життя, про яке я ні сном, ні духом, як кажуть, не знала.
Уявіть: рецензія на мою книгу Ірини Кримської-Лузанчук видалася Ларисі... текстом про неї.
Чи таке жалюгідне її існування, цієї незнаної мені Лариси, що береться псувати його іншим? От признається, що сама щось погане писала, щоб свідомо вдарити людину. Це її психотип.
А я до чого? Я - митець, малюю словом. Ніяких шпильок я не заганяла своїми віршами.
Я ніколи не спілкувалася аж так близько з авторами сайту, не знала подробиць особистого життя. Та й не писала ніколи про конкретних людей.
Хто пише поезію, знає, як вона твориться, із чого.
Запропонувала я віднайти ті "шпильки", та не знайде, бо голослівно. Мої вірші про світ, про загальнолюдське, інтимне, сюрреалістичне.
Сьогодення споглядаючи, можна творити цікаво, самобутньо. Українська мова багатюща.
Авторам варто придбати (якщо не мають) словник синонімів української мови у 2 томах, аби зачудуватися дорогоцінними розсипами.

Ця Пугачук вихваляла мої поезії тут на сайті. Потім стала писати наклепи. Їй щось здалося. А прочитати текст, перш ніж волати "людоньки..." вона не забажала. Чи навмисне поливала брудом.
Зворотна сторона фанатизму?
Потім прилюдно вибачалася, і знову цей дикий наклеп. Казала, що живе у Росії.
Мої книги торік придбала, вихваляла, дякувала, захоплювалася, писала пречудові коментарі, порівнювала себе із малюком, що споглядає тістечка і не знає, яке взяти, хочеться все і відразу.
Тепер веде себе непоясненно. І викликає у мене відразу.
Порозумітися з такою жінкою я не можу. Її вибачення - пусті, бо нема в Лариси каяття.
Я з нею не спілкуюся поза сайтом, ми не стрічалися. Підозрює в тому, на що спроможна сама. Може, власні колоди муляють.
Щоб сайт функціонував - як майстерня, тут мусять бути свіжі барви, мольберти, сонце, багато чистого повітря і талановиті особистості, що вчать, вчаться.
Жбурляння у вічі піском, камінчиками отаких "малючків" набридло. Я надто доросла для таких "забав". І хочу лишитися охайною, чистою.