Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.11
10:47
Упевнившись, що досить довгих рим,
Що хибні почуття, як кучері масні,
Змиваючи вночі з обличчя грим,
Заледве оминувши дні пісні,
Воно співатиме журливіше ніж хрущ,
Чи крила кажанів,чи… спраглий неофіт,
Як напівтіло!- неспалимий кущ -
Що хибні почуття, як кучері масні,
Змиваючи вночі з обличчя грим,
Заледве оминувши дні пісні,
Воно співатиме журливіше ніж хрущ,
Чи крила кажанів,чи… спраглий неофіт,
Як напівтіло!- неспалимий кущ -
2026.08.11
06:55
Серпень кошик наповняє
Багатющим урожаєм, -
Уродили доокола
Груші, сливи, як ніколи,
А на яблунях гіллястих
Погляд губиться від щастя,
І язик одразу терпне,
Як врожай збираю в серпні.
Багатющим урожаєм, -
Уродили доокола
Груші, сливи, як ніколи,
А на яблунях гіллястих
Погляд губиться від щастя,
І язик одразу терпне,
Як врожай збираю в серпні.
2026.08.11
05:59
Роздмухане полум’я у серці диктатора
Коли сонце схилилося до заходу, зафарбувавши Александрійську гавань у колір запеченої крові, Цезар зачинився у своєму похідному кабінеті – колишній особистій бібліотеці Птолемея Авлета, батька Клеопатри. Тут, на ві
2026.08.10
22:33
Карали дівчину. За віщо?
Кмітливу вдачу молоду,
що розумом за інших вища
та ще й прегарна на виду.
Таке знайшлось хіба від Бога?
Напевно, що від сатани.
«До сатани їй і дорога,
Кмітливу вдачу молоду,
що розумом за інших вища
та ще й прегарна на виду.
Таке знайшлось хіба від Бога?
Напевно, що від сатани.
«До сатани їй і дорога,
2026.08.10
19:58
Мила, глянь, там над горою
кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
2026.08.10
18:55
під вечір
якщо вирубити звук
гулящих і балдіючих
під вікнами
із вереском їх виплодків
подекількагодинним
я написав би щось
напрочуд тихе
якщо вирубити звук
гулящих і балдіючих
під вікнами
із вереском їх виплодків
подекількагодинним
я написав би щось
напрочуд тихе
2026.08.10
17:22
У дерев’яних снах
Старого рибалки на ймення Мартин
Легкі дерев’яні міста
Плавають на поверхні озера,
Над очеретом літають дерев’яні чайки,
У дерев’яних скрипучих храмах
Монахи з очима синіми
П’ють черлене вино єретиків
Старого рибалки на ймення Мартин
Легкі дерев’яні міста
Плавають на поверхні озера,
Над очеретом літають дерев’яні чайки,
У дерев’яних скрипучих храмах
Монахи з очима синіми
П’ють черлене вино єретиків
2026.08.10
12:54
Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
2026.08.10
12:52
Біліє поступово полотно
Від снігу із його авангардизмом.
Вже вицвіло гомерове руно,
Укривши душі білим песимізмом.
Так чорно-біле втомлене кіно
Міняється і міниться зі свистом.
Сніг владно і уперто наступа,
Від снігу із його авангардизмом.
Вже вицвіло гомерове руно,
Укривши душі білим песимізмом.
Так чорно-біле втомлене кіно
Міняється і міниться зі свистом.
Сніг владно і уперто наступа,
2026.08.10
12:22
Ні відняти, ні додати —
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
2026.08.10
08:53
Платона очі плющові
Сова його на глобусі
В орлянку грає арлекін
Глуз у папужім одязі
Ридає Леді Скарлет Скрін
Дощ театральний ллє
А Темна Королева Снів
Зна людський біль як є
Сова його на глобусі
В орлянку грає арлекін
Глуз у папужім одязі
Ридає Леді Скарлет Скрін
Дощ театральний ллє
А Темна Королева Снів
Зна людський біль як є
2026.08.10
07:19
Докуривсь пилюкою
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
2026.08.10
06:45
Історія на вістрі сариса
Тишу попелястого ранку розірвав не звук сурми, а важкий, глухий тупіт сотень ніг і лютий, дикий крик, що долинав із боку південних кварталів.
– За Серапіса! За богоподібного царя Птолемея! – багатоголосий рев прокотивс
2026.08.10
01:58
Помаранчевий серпень у горло вчепився і душить.
І нема порятунку від спеки та згубних думок.
Я дізнався, що десь дзеленчить кришталевий струмок,
А у звуках магічних відлуння почув: "Друже-друже..."
Замордований літом, я планів його не порушу.
На
І нема порятунку від спеки та згубних думок.
Я дізнався, що десь дзеленчить кришталевий струмок,
А у звуках магічних відлуння почув: "Друже-друже..."
Замордований літом, я планів його не порушу.
На
2026.08.09
23:16
Солом’яного сонця капелюх
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
2026.08.09
22:20
Вухань засмикався: ой, лихо!
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Мольфар і Палажка
У знаменитій кінострічці «Тіні забутих предків» є мізансцени з умовним оглавом: «Мольфар і Палагна». Пригадую, що коли я вперше дивився сей фільм, то згадані кадри лякали мене своєю незрозумілою демонічністю і драмою… Щось схоже пережив, довідавшись про моторошну сільську історію, яка вразила мене. Звісно, що ніякого зв’язку між оповіддю і фільмом немає і не може бути. Але чомусь згадалося…
Отож. Вулицею вверх, через чотири двори, жив дід Іван Марченко. Як його тільки не називали односельці: мольфаром, чаклуном і навіть – цюцюрковим бешкетником, бо все життя дід гуляв по-чорному… Якось дід попросив мене відклепати косу і, поки я клепав, він побачив на моєму зап’ястку невеликі дві бородавки. Подякувавши за косу, сказав, щоб я прийшов до нього в такий то день після заходу сонця.
Звелів мені заплющити очі, щось там шепотів недовго, а потім, перев’язавши сировою ниткою два пальці, наказав мені не знімати добу. А ранком я був вельми здивований, бо все оте зайве зникло!..
У Марченків не було чомусь дітей і, коли померла дружина, він привів домів одну вдову. Але через два роки, може, трохи менше і вона померла. Згодом почав залицятися до заміжньої, молодої, циганкуватої Палажки (Поліни). Мудрі дядьки відраджували його від цієї авантюри, але Іван (ніби щось пороблено) вже нікого не слухав. Поліна, проживши недовго у діда, якимось чином вмовила його написати дарчу(!) на його обійстя. А далі події розвивались дуже бурхливо і драматично. Спершу жінка привела, вже ніби до своєї оселі, законного чоловіка, а Івана вони вигнали в літню кухню. А потім – закрили сердешного у погребі, де він за три доби і сконав – так кажуть багато людей і навіть хтось ніби чув Іванове волання з погреба…
Якось телефонує Поліна і запитує – чи немає полуниці на продаж, бо до неї наїхали гості і їм треба дати у дзьби щось. Приношу відро і бачу картину: посеред двору на ослоні сидить могутня жінка (явно важча центнера), вихоплює з великої каструлі ще живих коропів і, ударом сокири, відтинає їм голови та кидає на спориш двом жирним котам з лискучою шерстю. У деяких риб’ячих голів ще відкривалися роти, беззвучно хапаючи повітря.
Поки низькорослий, миршавий Полінин чоловік пересипав у миску полуниці та ходив у хату за грішми, я витріщився на погріб. На кованих у кузні могутніх дверних шпугах висіло два амбарних замки. Кажу жінці: « Бачу, що двері вашого погреба на надійних запорах!» А вона, зиркнувши холодно на мене, після короткої паузи процідила – «Та нинька без замків – ну ніяк»…
2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мольфар і Палажка
У знаменитій кінострічці «Тіні забутих предків» є мізансцени з умовним оглавом: «Мольфар і Палагна». Пригадую, що коли я вперше дивився сей фільм, то згадані кадри лякали мене своєю незрозумілою демонічністю і драмою… Щось схоже пережив, довідавшись про моторошну сільську історію, яка вразила мене. Звісно, що ніякого зв’язку між оповіддю і фільмом немає і не може бути. Але чомусь згадалося…Отож. Вулицею вверх, через чотири двори, жив дід Іван Марченко. Як його тільки не називали односельці: мольфаром, чаклуном і навіть – цюцюрковим бешкетником, бо все життя дід гуляв по-чорному… Якось дід попросив мене відклепати косу і, поки я клепав, він побачив на моєму зап’ястку невеликі дві бородавки. Подякувавши за косу, сказав, щоб я прийшов до нього в такий то день після заходу сонця.
Звелів мені заплющити очі, щось там шепотів недовго, а потім, перев’язавши сировою ниткою два пальці, наказав мені не знімати добу. А ранком я був вельми здивований, бо все оте зайве зникло!..
У Марченків не було чомусь дітей і, коли померла дружина, він привів домів одну вдову. Але через два роки, може, трохи менше і вона померла. Згодом почав залицятися до заміжньої, молодої, циганкуватої Палажки (Поліни). Мудрі дядьки відраджували його від цієї авантюри, але Іван (ніби щось пороблено) вже нікого не слухав. Поліна, проживши недовго у діда, якимось чином вмовила його написати дарчу(!) на його обійстя. А далі події розвивались дуже бурхливо і драматично. Спершу жінка привела, вже ніби до своєї оселі, законного чоловіка, а Івана вони вигнали в літню кухню. А потім – закрили сердешного у погребі, де він за три доби і сконав – так кажуть багато людей і навіть хтось ніби чув Іванове волання з погреба…
Якось телефонує Поліна і запитує – чи немає полуниці на продаж, бо до неї наїхали гості і їм треба дати у дзьби щось. Приношу відро і бачу картину: посеред двору на ослоні сидить могутня жінка (явно важча центнера), вихоплює з великої каструлі ще живих коропів і, ударом сокири, відтинає їм голови та кидає на спориш двом жирним котам з лискучою шерстю. У деяких риб’ячих голів ще відкривалися роти, беззвучно хапаючи повітря.
Поки низькорослий, миршавий Полінин чоловік пересипав у миску полуниці та ходив у хату за грішми, я витріщився на погріб. На кованих у кузні могутніх дверних шпугах висіло два амбарних замки. Кажу жінці: « Бачу, що двері вашого погреба на надійних запорах!» А вона, зиркнувши холодно на мене, після короткої паузи процідила – «Та нинька без замків – ну ніяк»…
2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
