Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.18
22:08
Якось трапивсь папуасам
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
2026.03.18
21:01
Перемовчи, перетерпи,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
2026.03.18
20:36
Весняного зачаття дух тонкий
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
2026.03.18
19:12
Михайло Голодний (1903-1949; народився й провів юність в Україні)
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
2026.03.18
19:05
Молочний місяць — золоте телятко,
Візьму тебе на руці й пригорну...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все д
Візьму тебе на руці й пригорну...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все д
2026.03.18
19:04
Я був майже в приятельських стосунках з Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком – чоловими шістдесятниками, чиєю думкою дорожив кожний з причетних до красного письменства.
Не раз і не два, відвідуючи Євгена Сверстюка в Інституті ботаніки, чув від нього: «Оце н
2026.03.18
13:24
Народжується ранок, як оргазм.
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
2026.03.18
13:14
Маки цвітом в полях облетіли,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
2026.03.18
09:47
Оперний співак зі світовим іменем. Володар унікального голосу - контртенору.
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
2026.03.18
06:36
Сірі котики вербові
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
2026.03.18
06:35
Не шукайте її в холодних реєстрах, у переліку дат чи в тесаному камені. Вона розчинилася в Рашківському тумані, там, де Дністер зупиняє свій біг, зачувши шерех княжих подолів.
Її могила – не пагорб із хрестом, а простір між козацьким степом і молдавськи
2026.03.17
22:01
За чуттями як-от бити фарфор
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
2026.03.17
19:35
…У скринях окованих, серед шовків і смирни, лежало в о н о – дарунок зі Сходу, важкий і сліпучий. Намисто султана, де кожен алмаз – як сльоза, і кожен рубін – наче крапля крові пекучої. Господар Васіле Лупул надів його доньці на шию в день шлюбу: «Носи, Р
2026.03.17
17:57
Ти вже шосте коло з легкістю долаєш,
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
2026.03.17
12:43
І
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
2026.03.17
12:22
…Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці — тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я л
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Мольфар і Палажка
У знаменитій кінострічці «Тіні забутих предків» є мізансцени з умовним оглавом: «Мольфар і Палагна». Пригадую, що коли я вперше дивився сей фільм, то згадані кадри лякали мене своєю незрозумілою демонічністю і драмою… Щось схоже пережив, довідавшись про моторошну сільську історію, яка вразила мене. Звісно, що ніякого зв’язку між оповіддю і фільмом немає і не може бути. Але чомусь згадалося…
Отож. Вулицею вверх, через чотири двори, жив дід Іван Марченко. Як його тільки не називали односельці: мольфаром, чаклуном і навіть – цюцюрковим бешкетником, бо все життя дід гуляв по-чорному… Якось дід попросив мене відклепати косу і, поки я клепав, він побачив на моєму зап’ястку невеликі дві бородавки. Подякувавши за косу, сказав, щоб я прийшов до нього в такий то день після заходу сонця.
Звелів мені заплющити очі, щось там шепотів недовго, а потім, перев’язавши сировою ниткою два пальці, наказав мені не знімати добу. А ранком я був вельми здивований, бо все оте зайве зникло!..
У Марченків не було чомусь дітей і, коли померла дружина, він привів домів одну вдову. Але через два роки, може, трохи менше і вона померла. Згодом почав залицятися до заміжньої, молодої, циганкуватої Палажки (Поліни). Мудрі дядьки відраджували його від цієї авантюри, але Іван (ніби щось пороблено) вже нікого не слухав. Поліна, проживши недовго у діда, якимось чином вмовила його написати дарчу(!) на його обійстя. А далі події розвивались дуже бурхливо і драматично. Спершу жінка привела, вже ніби до своєї оселі, законного чоловіка, а Івана вони вигнали в літню кухню. А потім – закрили сердешного у погребі, де він за три доби і сконав – так кажуть багато людей і навіть хтось ніби чув Іванове волання з погреба…
Якось телефонує Поліна і запитує – чи немає полуниці на продаж, бо до неї наїхали гості і їм треба дати у дзьби щось. Приношу відро і бачу картину: посеред двору на ослоні сидить могутня жінка (явно важча центнера), вихоплює з великої каструлі ще живих коропів і, ударом сокири, відтинає їм голови та кидає на спориш двом жирним котам з лискучою шерстю. У деяких риб’ячих голів ще відкривалися роти, беззвучно хапаючи повітря.
Поки низькорослий, миршавий Полінин чоловік пересипав у миску полуниці та ходив у хату за грішми, я витріщився на погріб. На кованих у кузні могутніх дверних шпугах висіло два амбарних замки. Кажу жінці: « Бачу, що двері вашого погреба на надійних запорах!» А вона, зиркнувши холодно на мене, після короткої паузи процідила – «Та нинька без замків – ну ніяк»…
2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мольфар і Палажка
У знаменитій кінострічці «Тіні забутих предків» є мізансцени з умовним оглавом: «Мольфар і Палагна». Пригадую, що коли я вперше дивився сей фільм, то згадані кадри лякали мене своєю незрозумілою демонічністю і драмою… Щось схоже пережив, довідавшись про моторошну сільську історію, яка вразила мене. Звісно, що ніякого зв’язку між оповіддю і фільмом немає і не може бути. Але чомусь згадалося…Отож. Вулицею вверх, через чотири двори, жив дід Іван Марченко. Як його тільки не називали односельці: мольфаром, чаклуном і навіть – цюцюрковим бешкетником, бо все життя дід гуляв по-чорному… Якось дід попросив мене відклепати косу і, поки я клепав, він побачив на моєму зап’ястку невеликі дві бородавки. Подякувавши за косу, сказав, щоб я прийшов до нього в такий то день після заходу сонця.
Звелів мені заплющити очі, щось там шепотів недовго, а потім, перев’язавши сировою ниткою два пальці, наказав мені не знімати добу. А ранком я був вельми здивований, бо все оте зайве зникло!..
У Марченків не було чомусь дітей і, коли померла дружина, він привів домів одну вдову. Але через два роки, може, трохи менше і вона померла. Згодом почав залицятися до заміжньої, молодої, циганкуватої Палажки (Поліни). Мудрі дядьки відраджували його від цієї авантюри, але Іван (ніби щось пороблено) вже нікого не слухав. Поліна, проживши недовго у діда, якимось чином вмовила його написати дарчу(!) на його обійстя. А далі події розвивались дуже бурхливо і драматично. Спершу жінка привела, вже ніби до своєї оселі, законного чоловіка, а Івана вони вигнали в літню кухню. А потім – закрили сердешного у погребі, де він за три доби і сконав – так кажуть багато людей і навіть хтось ніби чув Іванове волання з погреба…
Якось телефонує Поліна і запитує – чи немає полуниці на продаж, бо до неї наїхали гості і їм треба дати у дзьби щось. Приношу відро і бачу картину: посеред двору на ослоні сидить могутня жінка (явно важча центнера), вихоплює з великої каструлі ще живих коропів і, ударом сокири, відтинає їм голови та кидає на спориш двом жирним котам з лискучою шерстю. У деяких риб’ячих голів ще відкривалися роти, беззвучно хапаючи повітря.
Поки низькорослий, миршавий Полінин чоловік пересипав у миску полуниці та ходив у хату за грішми, я витріщився на погріб. На кованих у кузні могутніх дверних шпугах висіло два амбарних замки. Кажу жінці: « Бачу, що двері вашого погреба на надійних запорах!» А вона, зиркнувши холодно на мене, після короткої паузи процідила – «Та нинька без замків – ну ніяк»…
2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
