Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.22
14:33
Не хочете стати овочем на старості – їжте овочі замолоду.
Глибше лизнеш – більше куснеш.
Безкорислива любов корисніша для здоров’я.
Сила мистецтва не залежить од сили звуку.
Не втрачайте голову – шануйте працю перукаря.
Політ думки був пере
2026.06.22
13:22
Я заблукав поміж дерев зимових,
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
2026.06.22
12:20
Розділ II: РУНІЧНЕ КОЛО ПІВНІЧНОЇ КРОВІ
Наступного дня після того, як золоте чорнило застигло на пергаменті, туман над Києвом змінився пронизливим північним вітром. Маленька Анна сиділа в дівочих покоях своєї матері, княгині Інгігерди. Тут пахло зовсі
2026.06.22
07:59
розкажи мені ще
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
2026.06.22
06:41
Неймовірно голосна
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
2026.06.21
21:58
Гортензія-красуня пишно квітне,
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
2026.06.21
21:48
Михайло Ісаковський (1900-1973)
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
2026.06.21
21:00
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
20:09
Вона була вихована серед білого мармуру, кольорових мозаїк Софії та шелесту пергаментів у скрипторіях сонячного Києва періоду «золотого віку» Русі ХІ століття. Донька великого князя Ярослава Мудрого, вона мала стати живою печаткою у великій грі європейськ
2026.06.21
20:08
Прозорий ліс у сутіні прозорій.
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
2026.06.21
17:06
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
16:52
Давно вже я не сходив, зі своїх ей, пагорбів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
2026.06.21
16:50
Вдягнувши водолаза маску,
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.
Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.
Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,
2026.06.21
16:08
Скоро наші уже будуть, мабуть Крим звільняти.
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую
2026.06.21
12:48
Час тече, наче плинна вода
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.
Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.
Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,
2026.06.21
12:33
У твоїх очах небагато спокою:
Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –
Аж до критичного струму.
У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –
Аж до критичного струму.
У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Мольфар і Палажка
У знаменитій кінострічці «Тіні забутих предків» є мізансцени з умовним оглавом: «Мольфар і Палагна». Пригадую, що коли я вперше дивився сей фільм, то згадані кадри лякали мене своєю незрозумілою демонічністю і драмою… Щось схоже пережив, довідавшись про моторошну сільську історію, яка вразила мене. Звісно, що ніякого зв’язку між оповіддю і фільмом немає і не може бути. Але чомусь згадалося…
Отож. Вулицею вверх, через чотири двори, жив дід Іван Марченко. Як його тільки не називали односельці: мольфаром, чаклуном і навіть – цюцюрковим бешкетником, бо все життя дід гуляв по-чорному… Якось дід попросив мене відклепати косу і, поки я клепав, він побачив на моєму зап’ястку невеликі дві бородавки. Подякувавши за косу, сказав, щоб я прийшов до нього в такий то день після заходу сонця.
Звелів мені заплющити очі, щось там шепотів недовго, а потім, перев’язавши сировою ниткою два пальці, наказав мені не знімати добу. А ранком я був вельми здивований, бо все оте зайве зникло!..
У Марченків не було чомусь дітей і, коли померла дружина, він привів домів одну вдову. Але через два роки, може, трохи менше і вона померла. Згодом почав залицятися до заміжньої, молодої, циганкуватої Палажки (Поліни). Мудрі дядьки відраджували його від цієї авантюри, але Іван (ніби щось пороблено) вже нікого не слухав. Поліна, проживши недовго у діда, якимось чином вмовила його написати дарчу(!) на його обійстя. А далі події розвивались дуже бурхливо і драматично. Спершу жінка привела, вже ніби до своєї оселі, законного чоловіка, а Івана вони вигнали в літню кухню. А потім – закрили сердешного у погребі, де він за три доби і сконав – так кажуть багато людей і навіть хтось ніби чув Іванове волання з погреба…
Якось телефонує Поліна і запитує – чи немає полуниці на продаж, бо до неї наїхали гості і їм треба дати у дзьби щось. Приношу відро і бачу картину: посеред двору на ослоні сидить могутня жінка (явно важча центнера), вихоплює з великої каструлі ще живих коропів і, ударом сокири, відтинає їм голови та кидає на спориш двом жирним котам з лискучою шерстю. У деяких риб’ячих голів ще відкривалися роти, беззвучно хапаючи повітря.
Поки низькорослий, миршавий Полінин чоловік пересипав у миску полуниці та ходив у хату за грішми, я витріщився на погріб. На кованих у кузні могутніх дверних шпугах висіло два амбарних замки. Кажу жінці: « Бачу, що двері вашого погреба на надійних запорах!» А вона, зиркнувши холодно на мене, після короткої паузи процідила – «Та нинька без замків – ну ніяк»…
2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мольфар і Палажка
У знаменитій кінострічці «Тіні забутих предків» є мізансцени з умовним оглавом: «Мольфар і Палагна». Пригадую, що коли я вперше дивився сей фільм, то згадані кадри лякали мене своєю незрозумілою демонічністю і драмою… Щось схоже пережив, довідавшись про моторошну сільську історію, яка вразила мене. Звісно, що ніякого зв’язку між оповіддю і фільмом немає і не може бути. Але чомусь згадалося…Отож. Вулицею вверх, через чотири двори, жив дід Іван Марченко. Як його тільки не називали односельці: мольфаром, чаклуном і навіть – цюцюрковим бешкетником, бо все життя дід гуляв по-чорному… Якось дід попросив мене відклепати косу і, поки я клепав, він побачив на моєму зап’ястку невеликі дві бородавки. Подякувавши за косу, сказав, щоб я прийшов до нього в такий то день після заходу сонця.
Звелів мені заплющити очі, щось там шепотів недовго, а потім, перев’язавши сировою ниткою два пальці, наказав мені не знімати добу. А ранком я був вельми здивований, бо все оте зайве зникло!..
У Марченків не було чомусь дітей і, коли померла дружина, він привів домів одну вдову. Але через два роки, може, трохи менше і вона померла. Згодом почав залицятися до заміжньої, молодої, циганкуватої Палажки (Поліни). Мудрі дядьки відраджували його від цієї авантюри, але Іван (ніби щось пороблено) вже нікого не слухав. Поліна, проживши недовго у діда, якимось чином вмовила його написати дарчу(!) на його обійстя. А далі події розвивались дуже бурхливо і драматично. Спершу жінка привела, вже ніби до своєї оселі, законного чоловіка, а Івана вони вигнали в літню кухню. А потім – закрили сердешного у погребі, де він за три доби і сконав – так кажуть багато людей і навіть хтось ніби чув Іванове волання з погреба…
Якось телефонує Поліна і запитує – чи немає полуниці на продаж, бо до неї наїхали гості і їм треба дати у дзьби щось. Приношу відро і бачу картину: посеред двору на ослоні сидить могутня жінка (явно важча центнера), вихоплює з великої каструлі ще живих коропів і, ударом сокири, відтинає їм голови та кидає на спориш двом жирним котам з лискучою шерстю. У деяких риб’ячих голів ще відкривалися роти, беззвучно хапаючи повітря.
Поки низькорослий, миршавий Полінин чоловік пересипав у миску полуниці та ходив у хату за грішми, я витріщився на погріб. На кованих у кузні могутніх дверних шпугах висіло два амбарних замки. Кажу жінці: « Бачу, що двері вашого погреба на надійних запорах!» А вона, зиркнувши холодно на мене, після короткої паузи процідила – «Та нинька без замків – ну ніяк»…
2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
