Вирішив скосити у садку траву поки вона цвіте і ще не вилягла. Шоста година ранку. Сів клепати косу. Невдовзі з-під навісу, зо свого кубельця у сіні, вилізла їжачиха і так прямо на мене суне, фиркаючи, певно від невдоволення. Торкнулася своїм довгим, рухливим носом моєї ноги, а далі дивиться – ніби запитує: «І чого його ото так рано бахкати та будити всіх!? Ну ти ж уже поснідав, а я?..» Йдемо до ганку. Виніс для неї шматочок риби смаженої, картоплину і солодкий оладок – на десерт.
Ще й половини садка не викосив, як прийшов сусідський кіт. Добре, що вчасно його угледів, а то міг би випадково косою травмувати. Сварю його та намагаюся прогнати, а кіт ще дужче треться біля ніг. Взяв, посадив його на товсту гілку яблуні, де безпечніше, повертаюся спиною, а він вмить стрибнув мені на плече! Нє! Ну це ж не робота! Приніс до хати і мусив і кота нагодувати.
Всю траву згріб і виніс ношами до воріт. Один фермер обіцяв приїхати тракторцем та забрати траву для своїх корів. На годиннику – дев’ята. Пора їхати в магазин за смачним житнім хлібом, бо розберуть. Заодно і кави куплю, бо без неї – ніяк! Дорогою домів, на вигоні побачив ворону кобилу. Її хазяїн дуже невдало припнув і вона закрутила товстий ланцюг навколо телефонного стовпа. Отак і стоїть сердешна, впершись головою у стовп і, може, підслуховує чиїсь розмови… Приніс із дому важкий молоток і забив шкворінь, що тримає ланцюг, в иншому місці – подалі від стовпа. Дав кобилі морквинку, погладив гриву і пообіцяв їй, що в обід принесу води напитися і розповім про вранішні пригоди з їжачихою та котом, а ще – повідаю їй на вухо про свій дивовижний сон… Вона вміє слухати і, мабуть, зрозуміє…


2017