Життя мінливе, як зимовий день,
ще зранку сонце, та сльота надвечір.
У метушні турбот – не до пісень,
не помічаєм очевидні речі!

Мелькають миті, місяці, роки…
Як мало ціним все, що нам дається.
Немовби попереду ще віки,
немов усе з минулого вернеться.

Неначе можна поміняти все,
всі помилки і похибки поправить.
Та течія ріки життя несе
туди, де вічність завше балом править.

Немов усе ми можемо забуть,
усе начати заново, спочатку,
утрачене кохання повернуть,
як у мороз вдягти свої пальчатки.

Немовби варто лише побажать –
усе потоне в веснянім розмаї
і врунами укриє сіножать
та барвами веселки вмить засяє.

Невідворотно все ж настане час,
коли ми зрозуміємо – все тлінне.
Як не крути, життя навчає нас –
воно коротке, надто швидкоплинне.

Давайте зберігати і цінить
усе, що небесами нам дається.
Буття тендітне, як тоненька нить,
а там, де тонко, зазвичай, і рветься.

Тож пиймо, друзі, божий дар щодня
і будьмо вдячні щастя покривалу,
аби не поглинала метушня,
а вдома – лише радощі чекали!

15.01.2017