ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Косатка Баскервілів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Косатка Баскервілів
…Бабай? Ні, бабаєм мене не лякали. З усього зловісного пантеону дитячої міфології згадувалася лише якась баба Невмивака, однак не пам’ятаю, щоб я її боявся. Тю, я й сам, траплялося, влітку на селі не вмивав мармизу день-два. Ну, нехай, три-чотири – хіба страшно? Отже, мене малого нічим не лякали, тому доводилося якось самому. Еге ж, є така клепка в голові або деінде: неодмінно треба мати дещо, чого боїшся до судом, і що менш ймовірне те «дещо», тим ліпше. Тому що такий неймовірний, але справжнісінький, щирий жах, від якого буває спекотно, ніби кропивою попікся, а тоді миттю холодно аж до липкого поту, це насправді дуже круто. А дорослі, справжні жахіття, цілком ймовірні та реальні, - ні, нецікаві вони якісь, неприкольні. Боятися справжнього – не круто, нє.
Я часто-густо про село торочу, а сам же міський, на селі тільки влітку бував. Мабуть, тому страхи мої походження мали також міське, осучаснене, а не фольклорне чи там міфологічне. Та головне – батьки мене не лякали; хіба ж можна так зневажати потреби дитини! Отже, за батьків довелося попрацювати кіноіндустрії, щоправда, радянське та американське кіно запропонувало мені лише персонажів; все решту я зробив сам.
Про Ґолмса та собаку Баскервілів я, звісно, знав, скільки себе пам’ятаю: читав і чув. Однак до шести моїх років те собачисько лишалося такою собі блідою плямкою на подвигах британця: ну, пес, та й годі. Та 1981 року, влітку – зверніть увагу, це важливо! – трапилася телепрем’єра «Пригод Ш. Ґолмса та д-ра Ватсона», в якій дебютував той собака. Ну, знаєте, які спец-ефекти тоді були, так собі, для годиться; однак ота здорова підмальована і відретушована потвора, що рухалася дискретно, ніби затиналася, як ніщо справжнє не рухається, вразила просто надзвичайно. З екрану вона забігла просто в мою свідомість, а тоді напрямки в підсвідомість, де й оселилася чи не навічно, час від часу видаючи в мою уяву своє фірмове виття, що обривалося низьким риком.
Пам’ятаєте, влітку це було. Липень – у моєму рідному Херсоні місяць розпечений, розпашілий, задушливий. А тут – собака; де ж малому ховатися, як не під ковдрою? І жах, від якого я й без того тлів, набував відчайдушної нестерпності, тому що херсонського липня під ковдру тебе хіба що кат запроторить. Отак воно мене катувало, те незграбне створіння! – якби час від часу моє страхіття не викликало нападів холоду та припливів крижаного поту, я під тією ковдрою згорів би, і причина моєї смерті досі лишалася б невідомою… Однак тим, що мене рятувало , насправді користувався собака: так, між жахіттям-спекою та жахіттям-кригою, знущання могло тривати безкінечно або доки я не засну. І я заснув, і сон мене врятував! - чомусь уві сні баскервільська почвара мене не турбувала. Мабуть, воліла розтягнути задоволення; ще довго клятий виродок родини кіно-псових щовечора заганяв мене під ковдру й тримав там, катуючи нападами жаху-спеки та жаху-льоду… Круто!
А тоді трапилася нова пригода. В радянський прокат вийшла американська стрічка «Смерть серед айсбергів», в оригіналі, як за 30 років з’ясувалося, «Орка. Кит-вбивця». Сюжет її простий: під час полювання на косаток гине китове дитинча; мати-косатка починає мститися та вбиває всіх причетних і, здається, ще кількадесят непричетних. Винуватець всього того гармидеру сприймає двобій з китом гостро-особисто… втім, деталей я не пригадаю вже, але загалом – щось на кшталт «Мобі Діку», тільки простіше, жвавіше та набагато кривавіше. Та мені було до сюжету байдуже – косатка, ось що було страшне! Коли гладка чорно-біла тварюка визирала з-під води, вилазила крізь лід, таранила судна і все таке інше – жах мене обіймав цілком і тримав до ранку. Не ікла, не міць і потуга тварини – гострий розум, просякнутий невідступною жагою вбивства, ось що лякало. Там був такий кадр-приспів: косаткине око. Те око дивилося просто мені в душу, все про мене дізнавалося та обіцяло: я прийду за тобою також. Неодмінно. Саме тоді, коли вважатимеш, що минулося… Куди там вогняному сауроновому оку!
А от далі почалися найстрашніше випробування. Потвора родини кіно-псових об’єднала зусилля з монстром родини кіно-дельфінових. Це траплялося щоночі, коли, вибачайте, виникала природна потреба відвідати туалет. По-перше, вилізти з-під ковдри – а тут на мене чатує баскервільський привид. По-друге – йой, як нешвидко наставало те друге!!! – відкрити двері туалету, за якими – жодних сумніві – перебуває косатка. Не питайте, як такий габаритний і тоннажний звір міг втиснутися до кімнатки метр на метр; неможливість, ірраціональність, неймовірність – ось невід’ємні риси дитячих страхів…
…Господи, як же мені бракує їх тепер, як сумую, долаючи дорослі реальні страхи. Нє, це геть не круто, це скорботно… І було б мені вкрай нестерпно жити, якби не чаїлися в усіх прісних водоймах країни акули. Ненажерливі, величезні, зголоднілі хижаки, налаштовані виключно на мій склад крові, на моє ДНК. Неможливі, ірраціональні, неймовірні, родом з батькових моряцьких оповідок, з фільмів Кусто, з «Останнього дюйму» - з дитинства.
2017
Я часто-густо про село торочу, а сам же міський, на селі тільки влітку бував. Мабуть, тому страхи мої походження мали також міське, осучаснене, а не фольклорне чи там міфологічне. Та головне – батьки мене не лякали; хіба ж можна так зневажати потреби дитини! Отже, за батьків довелося попрацювати кіноіндустрії, щоправда, радянське та американське кіно запропонувало мені лише персонажів; все решту я зробив сам.
Про Ґолмса та собаку Баскервілів я, звісно, знав, скільки себе пам’ятаю: читав і чув. Однак до шести моїх років те собачисько лишалося такою собі блідою плямкою на подвигах британця: ну, пес, та й годі. Та 1981 року, влітку – зверніть увагу, це важливо! – трапилася телепрем’єра «Пригод Ш. Ґолмса та д-ра Ватсона», в якій дебютував той собака. Ну, знаєте, які спец-ефекти тоді були, так собі, для годиться; однак ота здорова підмальована і відретушована потвора, що рухалася дискретно, ніби затиналася, як ніщо справжнє не рухається, вразила просто надзвичайно. З екрану вона забігла просто в мою свідомість, а тоді напрямки в підсвідомість, де й оселилася чи не навічно, час від часу видаючи в мою уяву своє фірмове виття, що обривалося низьким риком.
Пам’ятаєте, влітку це було. Липень – у моєму рідному Херсоні місяць розпечений, розпашілий, задушливий. А тут – собака; де ж малому ховатися, як не під ковдрою? І жах, від якого я й без того тлів, набував відчайдушної нестерпності, тому що херсонського липня під ковдру тебе хіба що кат запроторить. Отак воно мене катувало, те незграбне створіння! – якби час від часу моє страхіття не викликало нападів холоду та припливів крижаного поту, я під тією ковдрою згорів би, і причина моєї смерті досі лишалася б невідомою… Однак тим, що мене рятувало , насправді користувався собака: так, між жахіттям-спекою та жахіттям-кригою, знущання могло тривати безкінечно або доки я не засну. І я заснув, і сон мене врятував! - чомусь уві сні баскервільська почвара мене не турбувала. Мабуть, воліла розтягнути задоволення; ще довго клятий виродок родини кіно-псових щовечора заганяв мене під ковдру й тримав там, катуючи нападами жаху-спеки та жаху-льоду… Круто!
А тоді трапилася нова пригода. В радянський прокат вийшла американська стрічка «Смерть серед айсбергів», в оригіналі, як за 30 років з’ясувалося, «Орка. Кит-вбивця». Сюжет її простий: під час полювання на косаток гине китове дитинча; мати-косатка починає мститися та вбиває всіх причетних і, здається, ще кількадесят непричетних. Винуватець всього того гармидеру сприймає двобій з китом гостро-особисто… втім, деталей я не пригадаю вже, але загалом – щось на кшталт «Мобі Діку», тільки простіше, жвавіше та набагато кривавіше. Та мені було до сюжету байдуже – косатка, ось що було страшне! Коли гладка чорно-біла тварюка визирала з-під води, вилазила крізь лід, таранила судна і все таке інше – жах мене обіймав цілком і тримав до ранку. Не ікла, не міць і потуга тварини – гострий розум, просякнутий невідступною жагою вбивства, ось що лякало. Там був такий кадр-приспів: косаткине око. Те око дивилося просто мені в душу, все про мене дізнавалося та обіцяло: я прийду за тобою також. Неодмінно. Саме тоді, коли вважатимеш, що минулося… Куди там вогняному сауроновому оку!
А от далі почалися найстрашніше випробування. Потвора родини кіно-псових об’єднала зусилля з монстром родини кіно-дельфінових. Це траплялося щоночі, коли, вибачайте, виникала природна потреба відвідати туалет. По-перше, вилізти з-під ковдри – а тут на мене чатує баскервільський привид. По-друге – йой, як нешвидко наставало те друге!!! – відкрити двері туалету, за якими – жодних сумніві – перебуває косатка. Не питайте, як такий габаритний і тоннажний звір міг втиснутися до кімнатки метр на метр; неможливість, ірраціональність, неймовірність – ось невід’ємні риси дитячих страхів…
…Господи, як же мені бракує їх тепер, як сумую, долаючи дорослі реальні страхи. Нє, це геть не круто, це скорботно… І було б мені вкрай нестерпно жити, якби не чаїлися в усіх прісних водоймах країни акули. Ненажерливі, величезні, зголоднілі хижаки, налаштовані виключно на мій склад крові, на моє ДНК. Неможливі, ірраціональні, неймовірні, родом з батькових моряцьких оповідок, з фільмів Кусто, з «Останнього дюйму» - з дитинства.
2017
Вирішив долучитися до марафону від Літосвіти #90днівПишиСильно
І вас запрошує, посилання нижче
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію