Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що і так десь замешкалась,
Загубилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так при
Неминуча зима, що і так десь замешкалась,
Загубилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так при
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
2026.11.14
08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
2026.11.13
20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Житі далі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Житі далі
…Ось, здається, нарешті второпав. Муляло воно мені, навіть іноді ятрило боляче. Або ж, навпаки, несподіваною блискавкою осявало мене зсередини, по самісінькі вінця сповнювало геть іншим почуттям – на коротеньку мить, що живе блискавка, але ж як потужно! А що воно – хтозна; та завжди трапляється це зі мною влітку, і дедалі відчутніше. Щось безіменне чи досі неназване, незбагненне або понині незбагнуте – одне слово, «щось».
Та ж ось воно, те щось, назване-збагнуте. Чекання.
Колись давно чекання тривало весь рік, доки не починалося літо. А влітку його не було, в літі розчинялося все, сам я розчинявся, зникав у ласкавому сяйві, аби виринути з нього з першою осінньої прохолодою та знову розпочати те саме – чекання. Очікував я на літо, на сонце, на тепло, на просте своє дитяче щастя: село, лиман, вудки, скелі, таке.
Чекання тяглося невимовно довго – але воно не було порожнім нидінням, відрахунком часу, який щомиті наближає до очікуваного та водночас – зникає без повернення. Ет, «час» і «водночас»! – мабуть, в «часі» все відбувається «водночас», втім, що я знаю про час! А про чекання я знаю все.
Отже, восени, взимку та навесні гортаються, читаються, розглядаються та запам’ятовуються на віки вічні сторінки батькових і дідових книжок про риболовлю. Жовтуваті, шорсткі та негладенькі, наче дрібною риб’ячою лускою вкриті, вони тхнуть пилом і ледь чутно полином. Отим, сіро-сріблястим, гіркотно-запашним полином, що росте уздовж путівця, що відмежовує село від солонця. Ще – блукання нечисленними тоді крамницями, де торгують рибальським знаряддям, а я годинами роздивляюся ті десять вудлищ та кільканадцять номерів гачків, карабіни, грузила, волосінь, кукани, сітки, надувні човни та мисливські намети. Звісно, дитячий бюджет набагато скромніший за дитячі мрії, тож обираю ретельно, зважую, рахую, планую… марную час, одним словом. А що його тут стовбичити? – все одно візьму лише одну рожево-сіру циліндричну коробочку гачків номер 7, її на цілий сезон вистачить, ось і всі закупи. Свинцю на грузила в селі не бракує, а волосіні тато ж привіз, та й не абищо – японське! Втім, справа не в закупах: оці крамниці – то музеї, доточені до книжок про риболовлю та моїх мрій, а ще – зал чекання на літо.
А в літі ж головне – зовсім не риболовля, не купання, не походи на скелі, не всі мої звичайні сільські розваги. В літі головним є почуття, що сповнює по самісінькі вінця, що осяває зсередини, наче блискавка, тільки живе набагато довше, щонайменше – 90 діб. Ну, ви знаєте, те почуття, що в дорослому віці все ще осяває зсередини блискавкою, але й минає так само – блискавично.
І отак, між книжками та крамницями, чекання добігало свого логічного завершення: починалося літо. Не якийсь там календарний період, не сукупність кліматичних умов, Боже збав! – оте справжнє, дійсне, автентичне, безкінечне дитяче літо – 90 діб щастя. Напевно, було не так, але пам’ятаю – саме так: мене, наче в лиман рибу, ще замалу для юшки, випускали в літо мамині лагідні руки, а тоді восени обережно виймали з нього. І весь отой час я був залишений сам на себе, сам на літо, нічим не обмежений, не обтяжений і безтурботний...
…Ось цього я тепер з року в рік марно чекаю: аби випустили мене в літо – тепер, як тоді. Аби відбув я 90 діб щастя – тепер, як тоді. Аби тепер – як тоді.
Не треба зараз про марність і марнування, про це я знаю не менше, ніж про чекання, а про чекання я знаю все. Ці рядочки насправді – ну нарешті я дійсно второпав! – про сенс оцих та всіх інших моїх графоманських рядочків, і ні про що інше. Зрозуміти, збагнути, відчути, усвідомити, назвати те, що зі мною відбувається, – як-от моє горопашно-щасливе «чекання» - аби жити далі.
А тоді й справді жити – далі, далі, далі...
липень 2017 р.
Та ж ось воно, те щось, назване-збагнуте. Чекання.
Колись давно чекання тривало весь рік, доки не починалося літо. А влітку його не було, в літі розчинялося все, сам я розчинявся, зникав у ласкавому сяйві, аби виринути з нього з першою осінньої прохолодою та знову розпочати те саме – чекання. Очікував я на літо, на сонце, на тепло, на просте своє дитяче щастя: село, лиман, вудки, скелі, таке.
Чекання тяглося невимовно довго – але воно не було порожнім нидінням, відрахунком часу, який щомиті наближає до очікуваного та водночас – зникає без повернення. Ет, «час» і «водночас»! – мабуть, в «часі» все відбувається «водночас», втім, що я знаю про час! А про чекання я знаю все.
Отже, восени, взимку та навесні гортаються, читаються, розглядаються та запам’ятовуються на віки вічні сторінки батькових і дідових книжок про риболовлю. Жовтуваті, шорсткі та негладенькі, наче дрібною риб’ячою лускою вкриті, вони тхнуть пилом і ледь чутно полином. Отим, сіро-сріблястим, гіркотно-запашним полином, що росте уздовж путівця, що відмежовує село від солонця. Ще – блукання нечисленними тоді крамницями, де торгують рибальським знаряддям, а я годинами роздивляюся ті десять вудлищ та кільканадцять номерів гачків, карабіни, грузила, волосінь, кукани, сітки, надувні човни та мисливські намети. Звісно, дитячий бюджет набагато скромніший за дитячі мрії, тож обираю ретельно, зважую, рахую, планую… марную час, одним словом. А що його тут стовбичити? – все одно візьму лише одну рожево-сіру циліндричну коробочку гачків номер 7, її на цілий сезон вистачить, ось і всі закупи. Свинцю на грузила в селі не бракує, а волосіні тато ж привіз, та й не абищо – японське! Втім, справа не в закупах: оці крамниці – то музеї, доточені до книжок про риболовлю та моїх мрій, а ще – зал чекання на літо.
А в літі ж головне – зовсім не риболовля, не купання, не походи на скелі, не всі мої звичайні сільські розваги. В літі головним є почуття, що сповнює по самісінькі вінця, що осяває зсередини, наче блискавка, тільки живе набагато довше, щонайменше – 90 діб. Ну, ви знаєте, те почуття, що в дорослому віці все ще осяває зсередини блискавкою, але й минає так само – блискавично.
І отак, між книжками та крамницями, чекання добігало свого логічного завершення: починалося літо. Не якийсь там календарний період, не сукупність кліматичних умов, Боже збав! – оте справжнє, дійсне, автентичне, безкінечне дитяче літо – 90 діб щастя. Напевно, було не так, але пам’ятаю – саме так: мене, наче в лиман рибу, ще замалу для юшки, випускали в літо мамині лагідні руки, а тоді восени обережно виймали з нього. І весь отой час я був залишений сам на себе, сам на літо, нічим не обмежений, не обтяжений і безтурботний...
…Ось цього я тепер з року в рік марно чекаю: аби випустили мене в літо – тепер, як тоді. Аби відбув я 90 діб щастя – тепер, як тоді. Аби тепер – як тоді.
Не треба зараз про марність і марнування, про це я знаю не менше, ніж про чекання, а про чекання я знаю все. Ці рядочки насправді – ну нарешті я дійсно второпав! – про сенс оцих та всіх інших моїх графоманських рядочків, і ні про що інше. Зрозуміти, збагнути, відчути, усвідомити, назвати те, що зі мною відбувається, – як-от моє горопашно-щасливе «чекання» - аби жити далі.
А тоді й справді жити – далі, далі, далі...
липень 2017 р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
