Коли над містом затихає гул,
зоря у небі перша ледь засяє,
покришить нічка зорі у Інгул
і човен кришталевий випливає.

Над Бугом верби, ніби рибаки,
закинули у хвилі свої віти
і прохолода лине із ріки –
немає міста кращого у світі.

Сухий фонтан статечно задрімав,
Яхт-клуб живе життям своїм вечірнім.
Інгульський міст крило не підіймав,
але традиціям лишається він вірним.

Деінде продзвенить нічний трамвай,
тихцем пливуть в‘юнкі автомобілі.
Південний Буг тече в далекий край,
на Стрілку сонно котить свої хвилі.

Люблю я місто рідне уночі,
що після праці тихо засинає.
Та сплять не всі, духмяні калачі
до ранку хлібодари випікають.

А рано-вранці, з першим промінцем,
що зазирає кожному в віконце,
умитий Миколаїв молодцем
бадьоро зустріча південне сонце!

22.09.2016