
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.23
11:45
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2025.09.23
09:50
Холодні іскри зорепаду
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
2025.09.22
22:25
У дитинстві я довго подорожував.
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
2025.09.22
19:07
Сонет)
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
2025.09.22
16:58
Не гадаю наразі, що буде зі мною —
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
2025.09.22
15:40
Літає павутина примою в повітрі,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
2025.09.22
14:40
Згадаю я ті давні дні,
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
2025.09.22
10:31
Спокуса щирістю найнебезпечніша з спокус.
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
2025.09.22
10:11
Все швидше й швидше мчать літа,
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
2025.09.21
20:52
У життя мого блокноті для нотаток
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
2025.09.21
19:27
В одній тональності
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
2025.09.21
17:17
О, ця жінка зо цвинтаря від мене має діти
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
2025.09.21
16:12
В історії України скільки раз бувало,
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
2025.09.21
15:37
Хоч нема вже літа наче.
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
2025.09.21
13:13
Ти сонце золотаве із промінням,
Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
2025.09.21
10:50
Полиці пам'яті наповнені ущерть
Осмученими спогадами юні...
Вже тричі серце стискувала смерть,
Вливала тьму в роки мої безжурні.
Охороняла неня. Брала біль
На себе. А тепер її немає...
Вона тепер блука між Лети хвиль,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Осмученими спогадами юні...
Вже тричі серце стискувала смерть,
Вливала тьму в роки мої безжурні.
Охороняла неня. Брала біль
На себе. А тепер її немає...
Вона тепер блука між Лети хвиль,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Козак Дума (1958) /
Вірші
/
Мала батьківщина
Рідне село
Поміж річо́к, в самісінькій долині,
лежить село, немовби на картині,
сади вишневі квітнуть навкруги.
Розкинулось воно у чистім полі,
буяють всюди верби і тополі,
а цвіт акацій – що там ті сніги!..
Стоя́ть рядком будиночки нарядні,
живуть там люди добрі і порядні,
усі при ділі, ба́йдиків не б’ють.
Працюють тяжко, не сидять удома,
їх доля хліборобська всім знайома,
бо кожен знає цю селянську суть.
Там Во́вча* стрімко мчить поміж ланами,
і Те́рса** спить тихенько за тинами,
стави́ – мов сині очі у полях.
Не пристають жита там колоситись,
з криниці можна ще води напитись,
а серце не відчуло слова „жах“.
Із лісу так і манить прохолода.
Як гарно там шубовснути у воду
і пле́сом доплисти до осоки́.
Нарвати в лузі ген букет ромашок,
послухать щебет невгамовних пташок,
полежать під вербою залюбки.
І Бурхани́ ще розправляють спину,
з яких на лижах взимку ми неспи́нно
летіли з вітром, мовби у життя.
Свій ранок разом зустрічали в лісі,
та потім всі по світу розбрелися
і все пішло немов у небуття…
Це Тро́їцьке, це ба́тьківщина мила,
яка завжди давала серцю сили
навчатись, працювати і твори́ть.
Воно, як рідна, лагідна матуся,
у подиху твоїм, у кожнім русі,
в часи натхнення і у скрути мить.
ІІ
Отак було у юності часи…
Минають дні і рідшають ліси,
та й руки до роботи вже не скорі.
Розбіглися містами молоді,
залишилися літні в слободі,
а запитань – мов крапель в Чорнім морі.
І сосни вже не ті, що у дитинстві –
присіли, поховались поміж листям,
не рвуться вгору щоглами суде́н.
Уже не видно першої бригади,
змінилось все, стекло води багато,
і зовсім стихнув „вєтєр пєрємєн“…
Щемить душа і тягне нас додому –
не можемо вже нині по другому,
міське життя дається узнаки.
А Левадки́, Шевче́нкове, Вербо́ве,
серед ланів пшенично-полино́вих –
лиш біль і туга, в жовтні квіточки…
Вже смуток тихо душу огортає,
мов ніж, що навпіл серце наше крає,
за землю рідну, милу, дорогу́.
Самі їй не змогли ми дати ради,
пішла вона у прийми вслід за садом,
тепер волосся рвемо набігу...
Ще журимося на могилах рідних,
жаліємось на долю принагідно,
коли в село приїдем, зазвичай…
А час пливе, не жалує нікого
і скоро й ми зустрінемося з Богом,
бо глядь, де була річка – лиш ручай…
Частіше сохнуть вишні біля хати,
все менше нас, кого зустріне мати,
махне рукою батько з-за воріт…
Не рідко так чомусь воно виходить,
що щастя стороною нас обходить
і снігом тане наш козацький рід…
21.10.2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рідне село
«Садок вишневий коло хати,
хрущі над вишнями гудуть,
плугатарі з плугами йдуть,
співають ідучи дівчата…»
Тарас Швеченко
ІПоміж річо́к, в самісінькій долині,
лежить село, немовби на картині,
сади вишневі квітнуть навкруги.
Розкинулось воно у чистім полі,
буяють всюди верби і тополі,
а цвіт акацій – що там ті сніги!..
Стоя́ть рядком будиночки нарядні,
живуть там люди добрі і порядні,
усі при ділі, ба́йдиків не б’ють.
Працюють тяжко, не сидять удома,
їх доля хліборобська всім знайома,
бо кожен знає цю селянську суть.
Там Во́вча* стрімко мчить поміж ланами,
і Те́рса** спить тихенько за тинами,
стави́ – мов сині очі у полях.
Не пристають жита там колоситись,
з криниці можна ще води напитись,
а серце не відчуло слова „жах“.
Із лісу так і манить прохолода.
Як гарно там шубовснути у воду
і пле́сом доплисти до осоки́.
Нарвати в лузі ген букет ромашок,
послухать щебет невгамовних пташок,
полежать під вербою залюбки.
І Бурхани́ ще розправляють спину,
з яких на лижах взимку ми неспи́нно
летіли з вітром, мовби у життя.
Свій ранок разом зустрічали в лісі,
та потім всі по світу розбрелися
і все пішло немов у небуття…
Це Тро́їцьке, це ба́тьківщина мила,
яка завжди давала серцю сили
навчатись, працювати і твори́ть.
Воно, як рідна, лагідна матуся,
у подиху твоїм, у кожнім русі,
в часи натхнення і у скрути мить.
ІІ
Отак було у юності часи…
Минають дні і рідшають ліси,
та й руки до роботи вже не скорі.
Розбіглися містами молоді,
залишилися літні в слободі,
а запитань – мов крапель в Чорнім морі.
І сосни вже не ті, що у дитинстві –
присіли, поховались поміж листям,
не рвуться вгору щоглами суде́н.
Уже не видно першої бригади,
змінилось все, стекло води багато,
і зовсім стихнув „вєтєр пєрємєн“…
Щемить душа і тягне нас додому –
не можемо вже нині по другому,
міське життя дається узнаки.
А Левадки́, Шевче́нкове, Вербо́ве,
серед ланів пшенично-полино́вих –
лиш біль і туга, в жовтні квіточки…
Вже смуток тихо душу огортає,
мов ніж, що навпіл серце наше крає,
за землю рідну, милу, дорогу́.
Самі їй не змогли ми дати ради,
пішла вона у прийми вслід за садом,
тепер волосся рвемо набігу...
Ще журимося на могилах рідних,
жаліємось на долю принагідно,
коли в село приїдем, зазвичай…
А час пливе, не жалує нікого
і скоро й ми зустрінемося з Богом,
бо глядь, де була річка – лиш ручай…
Частіше сохнуть вишні біля хати,
все менше нас, кого зустріне мати,
махне рукою батько з-за воріт…
Не рідко так чомусь воно виходить,
що щастя стороною нас обходить
і снігом тане наш козацький рід…
21.10.2015
* Назва річки, притоки річки Самари, яка в свою чергу впадає в Дніпро.
** Назва річки, яка є притокою Вовчої.
*** Місцева назва пасма пагорбів висотою до 100 метрів.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію