Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.07
13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
2026.05.07
13:41
По вулиці моїй який вже рік
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
2026.05.07
13:16
собак простих із передмістя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
2026.05.07
12:27
Де я здобуду свій нічліг,
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
2026.05.07
11:57
О, здалося, це кошмарний сон
Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
2026.05.07
11:06
Навесні так легко дихать –
удихну на повні груди,
Де не кинеш оком, бачиш
арабески та причуди,
Вухо милі ловить пильне
сміху дзвони звідусюди
І забулися в коханні,
квіти, птиці, звірі й люди.
удихну на повні груди,
Де не кинеш оком, бачиш
арабески та причуди,
Вухо милі ловить пильне
сміху дзвони звідусюди
І забулися в коханні,
квіти, птиці, звірі й люди.
2026.05.07
08:54
Бутерброди на столі
і горілка з перцем,
а на серці мозолі
роз'ятрили щем цей.
Душе, ну давай хоч раз
виверни назовні –
що ти смажиш повсякчас
і горілка з перцем,
а на серці мозолі
роз'ятрили щем цей.
Душе, ну давай хоч раз
виверни назовні –
що ти смажиш повсякчас
2026.05.07
08:13
Вдягнути довгий кардиган,
В лавровий ліс зайти подвійно,
Назватись Хроносом між бран,
Знайти дупло екзістенційне,
Відгородитися від снів,
В склепінні рук ,зібгавши ліру ,
Початок дій і стусанів
В лавровий ліс зайти подвійно,
Назватись Хроносом між бран,
Знайти дупло екзістенційне,
Відгородитися від снів,
В склепінні рук ,зібгавши ліру ,
Початок дій і стусанів
2026.05.06
18:30
Сьогодні річниця по смерті видатного українського письменника
Валерія Шевчука.
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешева біжутерія,
тут майже кожне прізвище - гігант:
від Борхеса до Шевчука Валерія.…
Валерія Шевчука.
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешева біжутерія,
тут майже кожне прізвище - гігант:
від Борхеса до Шевчука Валерія.…
2026.05.06
16:44
Весна! А я і не помітив...
В повітрі осяйні октави
Наспівує красивий травень,
Народжуються білі квіти.
Двір мій, промінням оповитий,
Костюм примірив золотавий.
Весна! А я і не помітив...
В повітрі осяйні октави
Наспівує красивий травень,
Народжуються білі квіти.
Двір мій, промінням оповитий,
Костюм примірив золотавий.
Весна! А я і не помітив...
2026.05.06
16:34
Поету гроші не потрібні!
Достатньо хліба та водиці.
Усі таланти - люди бідні,
Це вже давно не таємниця.
Цей світ краде щоденно сили,
Недосконалий, недолугий.
Поет сидить на хмарці білій
Достатньо хліба та водиці.
Усі таланти - люди бідні,
Це вже давно не таємниця.
Цей світ краде щоденно сили,
Недосконалий, недолугий.
Поет сидить на хмарці білій
2026.05.06
14:38
Працює, піднімаючись все вище.
У резиденції його весь світ.
Світило дня, дароване Всевишнім
Живе і житиме мільярди літ.
Несе і світло, і тепло завзято,
Гігантське і всесильне для землі
І для людей. Небес правічне свято,
У резиденції його весь світ.
Світило дня, дароване Всевишнім
Живе і житиме мільярди літ.
Несе і світло, і тепло завзято,
Гігантське і всесильне для землі
І для людей. Небес правічне свято,
2026.05.06
12:22
ТАНКА галицько-пуерто-риканська.
Я - ніби кролик,
З котрого чупакабра
Кров відсмоктала.
Крівці мого кохання
Достатньо тобі на ланч?
Я - ніби кролик,
З котрого чупакабра
Кров відсмоктала.
Крівці мого кохання
Достатньо тобі на ланч?
2026.05.06
12:01
Постійні калюжі, постійна сльота.
Похмурий пейзаж, як сама німота.
У цьому болоті втонула зоря,
Що сяяла нам на далекі моря.
Постійний застій і застиглість думок.
Панує безумства прадавній амок.
Похмурий пейзаж, як сама німота.
У цьому болоті втонула зоря,
Що сяяла нам на далекі моря.
Постійний застій і застиглість думок.
Панує безумства прадавній амок.
2026.05.06
11:27
Ти не промовляй, так нестерпно живеться,
як матері тій, що утратила сина.
Носила крилату надію під серцем,
але віддала горю в люту годину.
Сорочка своя завше ближче до тіла —
чужої скорботи нам не перейняти,
Не пестила лялю, а просто хотіла,
щоб па
як матері тій, що утратила сина.
Носила крилату надію під серцем,
але віддала горю в люту годину.
Сорочка своя завше ближче до тіла —
чужої скорботи нам не перейняти,
Не пестила лялю, а просто хотіла,
щоб па
2026.05.06
08:49
Шопен меланхолійний ,Рільке серед дня
І лебідь Малларме на дзеркалі води.
Чи в змозі крок важкий гидкого каченя
Завершити рядки щириці й лободи?
В забутому ставку серед самих забрьох,
Що в справжній глушині полють на бабок,
Чи можна в інший сві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І лебідь Малларме на дзеркалі води.
Чи в змозі крок важкий гидкого каченя
Завершити рядки щириці й лободи?
В забутому ставку серед самих забрьох,
Що в справжній глушині полють на бабок,
Чи можна в інший сві
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Козак Дума (1958) /
Вірші
/
Мала батьківщина
Рідне село
Поміж річо́к, в самісінькій долині,
лежить село, немовби на картині,
сади вишневі квітнуть навкруги.
Розкинулось воно у чистім полі,
буяють всюди верби і тополі,
а цвіт акацій – що там ті сніги!..
Стоя́ть рядком будиночки нарядні,
живуть там люди добрі і порядні,
усі при ділі, ба́йдиків не б’ють.
Працюють тяжко, не сидять удома,
їх доля хліборобська всім знайома,
бо кожен знає цю селянську суть.
Там Во́вча* стрімко мчить поміж ланами,
і Те́рса** спить тихенько за тинами,
стави́ – мов сині очі у полях.
Не пристають жита там колоситись,
з криниці можна ще води напитись,
а серце не відчуло слова „жах“.
Із лісу так і манить прохолода.
Як гарно там шубовснути у воду
і пле́сом доплисти до осоки́.
Нарвати в лузі ген букет ромашок,
послухать щебет невгамовних пташок,
полежать під вербою залюбки.
І Бурхани́ ще розправляють спину,
з яких на лижах взимку ми неспи́нно
летіли з вітром, мовби у життя.
Свій ранок разом зустрічали в лісі,
та потім всі по світу розбрелися
і все пішло немов у небуття…
Це Тро́їцьке, це ба́тьківщина мила,
яка завжди давала серцю сили
навчатись, працювати і твори́ть.
Воно, як рідна, лагідна матуся,
у подиху твоїм, у кожнім русі,
в часи натхнення і у скрути мить.
ІІ
Отак було у юності часи…
Минають дні і рідшають ліси,
та й руки до роботи вже не скорі.
Розбіглися містами молоді,
залишилися літні в слободі,
а запитань – мов крапель в Чорнім морі.
І сосни вже не ті, що у дитинстві –
присіли, поховались поміж листям,
не рвуться вгору щоглами суде́н.
Уже не видно першої бригади,
змінилось все, стекло води багато,
і зовсім стихнув „вєтєр пєрємєн“…
Щемить душа і тягне нас додому –
не можемо вже нині по другому,
міське життя дається узнаки.
А Левадки́, Шевче́нкове, Вербо́ве,
серед ланів пшенично-полино́вих –
лиш біль і туга, в жовтні квіточки…
Вже смуток тихо душу огортає,
мов ніж, що навпіл серце наше крає,
за землю рідну, милу, дорогу́.
Самі їй не змогли ми дати ради,
пішла вона у прийми вслід за садом,
тепер волосся рвемо набігу...
Ще журимося на могилах рідних,
жаліємось на долю принагідно,
коли в село приїдем, зазвичай…
А час пливе, не жалує нікого
і скоро й ми зустрінемося з Богом,
бо глядь, де була річка – лиш ручай…
Частіше сохнуть вишні біля хати,
все менше нас, кого зустріне мати,
махне рукою батько з-за воріт…
Не рідко так чомусь воно виходить,
що щастя стороною нас обходить
і снігом тане наш козацький рід…
21.10.2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рідне село
«Садок вишневий коло хати,
хрущі над вишнями гудуть,
плугатарі з плугами йдуть,
співають ідучи дівчата…»
Тарас Швеченко
ІПоміж річо́к, в самісінькій долині,
лежить село, немовби на картині,
сади вишневі квітнуть навкруги.
Розкинулось воно у чистім полі,
буяють всюди верби і тополі,
а цвіт акацій – що там ті сніги!..
Стоя́ть рядком будиночки нарядні,
живуть там люди добрі і порядні,
усі при ділі, ба́йдиків не б’ють.
Працюють тяжко, не сидять удома,
їх доля хліборобська всім знайома,
бо кожен знає цю селянську суть.
Там Во́вча* стрімко мчить поміж ланами,
і Те́рса** спить тихенько за тинами,
стави́ – мов сині очі у полях.
Не пристають жита там колоситись,
з криниці можна ще води напитись,
а серце не відчуло слова „жах“.
Із лісу так і манить прохолода.
Як гарно там шубовснути у воду
і пле́сом доплисти до осоки́.
Нарвати в лузі ген букет ромашок,
послухать щебет невгамовних пташок,
полежать під вербою залюбки.
І Бурхани́ ще розправляють спину,
з яких на лижах взимку ми неспи́нно
летіли з вітром, мовби у життя.
Свій ранок разом зустрічали в лісі,
та потім всі по світу розбрелися
і все пішло немов у небуття…
Це Тро́їцьке, це ба́тьківщина мила,
яка завжди давала серцю сили
навчатись, працювати і твори́ть.
Воно, як рідна, лагідна матуся,
у подиху твоїм, у кожнім русі,
в часи натхнення і у скрути мить.
ІІ
Отак було у юності часи…
Минають дні і рідшають ліси,
та й руки до роботи вже не скорі.
Розбіглися містами молоді,
залишилися літні в слободі,
а запитань – мов крапель в Чорнім морі.
І сосни вже не ті, що у дитинстві –
присіли, поховались поміж листям,
не рвуться вгору щоглами суде́н.
Уже не видно першої бригади,
змінилось все, стекло води багато,
і зовсім стихнув „вєтєр пєрємєн“…
Щемить душа і тягне нас додому –
не можемо вже нині по другому,
міське життя дається узнаки.
А Левадки́, Шевче́нкове, Вербо́ве,
серед ланів пшенично-полино́вих –
лиш біль і туга, в жовтні квіточки…
Вже смуток тихо душу огортає,
мов ніж, що навпіл серце наше крає,
за землю рідну, милу, дорогу́.
Самі їй не змогли ми дати ради,
пішла вона у прийми вслід за садом,
тепер волосся рвемо набігу...
Ще журимося на могилах рідних,
жаліємось на долю принагідно,
коли в село приїдем, зазвичай…
А час пливе, не жалує нікого
і скоро й ми зустрінемося з Богом,
бо глядь, де була річка – лиш ручай…
Частіше сохнуть вишні біля хати,
все менше нас, кого зустріне мати,
махне рукою батько з-за воріт…
Не рідко так чомусь воно виходить,
що щастя стороною нас обходить
і снігом тане наш козацький рід…
21.10.2015
* Назва річки, притоки річки Самари, яка в свою чергу впадає в Дніпро.
** Назва річки, яка є притокою Вовчої.
*** Місцева назва пасма пагорбів висотою до 100 метрів.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
