ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.07.11 13:27
Я не марную час у муках,
А плавлю в зливок золотий.
У неповторних ніжних звуках
Рушають рятівні плоти.
Переливаю час в новітній
Прозорий дорогий алмаз.
І візерунками на вікнах
Постане вірш у певний час.

хома дідим
2026.07.11 13:19
пригадував як падав дощ
в містечку де потворні лиця
чи невиразні все одно
нема на кого подивиться
книгарень там чи кінозалів
так само не знайти хоча
кіоск був при автовокзалі
із назвою союзпечать

Ірина Вовк
2026.07.11 09:22
У холодних кам’яних стінах австрійського монастиря Адмонт догорають останні години життя Анастасії Ярославни – середульшої доньки Ярослава Мудрого та колишньої королеви Угорщини. За вікном лютує груднева ніч, ніч під Різдво 1074-го року Божого, а в напівт

С М
2026.07.10 21:34
Поїдем до кінотеатрів
Тебе лишу я у Вімпі-барі
Ти кажеш, це усе угарно
О, тільки не мочи

Зі сценою в Кузена Джекі
Пляшки хай позбира оце і
Окуляри розігне

Володимир Мацуцький
2026.07.10 19:57
Пливе Земля –
всього живого човник,
і важко їй
у нелюдстві людей
не шкірою –
душею чорних
індус то,
християнин,

Артур Курдіновський
2026.07.10 15:48
Розкололося літо на дві половини,
Поміж ними застигла непрохана мряка.
Ігноруємо часто приховані знаки
І у затишок свій гучно кличемо зміни.

Перша - ніжно-зелена, яскрава, невинна,
Друга - тьмяно-зневірена, кольору хакі.
Розкололося літо на дві по

Борис Костиря
2026.07.10 13:21
У снігах безконечних потоне
Те, що ми заховали в собі.
Так серцевий надірваний тонус
Допоможе комусь в боротьбі.

У снігах ми ховаємо звуки,
Ті, що небом даровані нам,
І важкі та нескорені муки,

хома дідим
2026.07.10 12:37
незнамо де на шальках
і серце і душа
немає ані шпарки
у проливних дощах
а в медіаетері
гармидер і сумбур
чи віддчиняти двері
чи вірити в судьбу

Віктор Кучерук
2026.07.10 07:03
На відміну від борщу,
В щах лиш губи полощу,
Бо лякаюсь кислу страву
В шлунок ложкою відправить.
Ця кислюща рідина
Впасти змушує слона
І помалу, щохвилини
Робить злішою людину...

Федір Паламар
2026.07.09 22:48
Во ім’я Вищого Життя, слава горньому Світлу! Я – пастир, що любить свою отару. Пасу я овець і ягнят, на своїх плечах ношу їх. Огороджені володіння мої, і вівці не відходять від посовища за огорожею. Не веду їх до берега моря, щоби вони не побачили виру

Віктор Насипаний
2026.07.09 19:13
Вже день у сонця на щиті.
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.

Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,

Євген Федчук
2026.07.09 17:52
Старий Овсій вмовив сина у Базар відвезти.
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у

Тетяна Левицька
2026.07.09 14:08
Мобільний знову на ходу,
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.

Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —

Борис Костиря
2026.07.09 13:53
Ці вибухи потужно пролунали
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.

Ці вершники на трьох шалених конях

Володимир Бойко
2026.07.09 12:00
Розшарпана, розхристана, розколота,
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.

Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються

хома дідим
2026.07.09 11:42
може праведним було
може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Інна Момотюк
2026.07.04

Володимир Кириленко
2026.06.20

Боговик Владислав Боговик Владислав
2026.06.18

Іван Веселий
2026.06.15

Надія Ляшук
2026.06.14

ВАСИЛЬ КУЗІВ
2026.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олена Балера (1974) / Вірші

 "Місто з латуні" (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)

«Тут жив народ, після розквіту якого ти побачиш, як плачуть через втрачене ним панування: і у цьому палаці є останні відомості стосовно володарів, що спочивають у пилу.»

Арабські ночі


Є шлях забутий до воріт в землі, що замели вітри.
Орда безжальна стерла тих, кому ворота Бог відкрив.
Навік загинув славний рід од рук безумних злих заброд,
Лише Всевишній знає все про героїчний той народ.

Вино заграло в голові, розширилися груди –
Себе вважали за царів оскаженілі юди,
Проголосили світ новий: безтрудний, нежурливий,
І гасло: «Створимо сьогодні майбуття щасливе»,
Пророками й священиками теж себе вважали,
А люди злочини вождів розгледіли із жалем –
Очільників, що за суддю не визнали нікого,
Підживлюючись пристрастями натовпу сліпого.

Вони досягнення батьків паплюжили щосили,
Фортеці давні і міцні дощенту розвалили.
Натомість – марші показні, що мідяка не варті,
Й місця дозвілля для нікчем, що оточила варта.
Демагогічним крикунам тиран платню потроїв,
Аби цькували ворогів, селян і справжніх воїв.
Зі страхом люди поміж них противників шукали
І Бога створювали, що врятує від навали,
А іншим націям його намісників прислали,
У кожного своє ім’я, що «мудрий» означало.

Вони спитали: «Хто леліє заздрощі зміїно?
Нехай він контролює все: і працю, і людину.
Кого зжирає марнотратство й лінощі огидні?
Нехай збирає данину, для праці він негідний.
Хто одержимий прагненням над кимось мати владу?
Нехай доносить нам усе про вчинки інших радо.
Чи є такий, що і закон сприймає без пошани?
Якщо він допоможе нам, законодавцем стане.
І злодій виніс вирок всім, хто був йому немилий,
А вбивця хизувався, що в суді його звільнили.

У провінційних жителів із нелюдським знущанням
Було відібрано усі зароблені надбання.
Вони підбурили братів до злоби і відрази,
І тішились од крові, що текла за їх накозом,
Усіх підвладних їм царьків навчали бунтувати,
А після виграшу і їх усунули завзято.
Кричали ті, мов пішаки: «Хвала перевороту!»,
Обдурені і впевнені у правоті достоту.
Знехаяли їх владарі, як дрантя чи ряднину,
І всі здобутки давнини зламали до піщини.
Повірені катів також понищили злостиво
Могутність, мудрість, віру та освітлені пориви.
Вони мистецтво і науку ганили захланно,
Їх ціль і цінність, остороги і пророцтво знане:

«Запала тиша, Бог надав їм все, чого вони воліли,
І серце звіра в тому місці, де людське, живе боліло.»

Як заливалися вином, посилювали чвари,
Та серед чистої блакиті вже нависла кара.
Вони відчули, що ніхто не омине розплати,
Руїна сунулась – вони продовжили мовчати
І прикидалися, немов не бачили химери,
Не помічали помилок, та оплітав їх дерен.
І натовп рухався на них, наточував каміння,
Наївно думали вони, що стане їм везіння.
І не було потреби ні у конях, ні у стрілах,
Бо їх всього лише недбалість власна погубила.
Зі сміхом сіяли кукіль, та він дозрів для жатви,
Вони утратили довіру і забули клятви.
Пожирачі хлібів чужих, що не втомились дуже,
Прибічники умиротворення завжди байдужі,
Лишивши незахищеною, втратили державу,
Вона від націй перейшла невігласам кривавим.







  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-06-25 07:55:58
Переглядів сторінки твору 1433
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.000 / 5.68)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.059 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2025.09.25 17:32
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Балера (М.К./М.К.) [ 2017-06-25 08:00:36 ]
Joseph Rudyard Kipling

"The City of Brass"

“Here was a people whom after their works
thou shalt see wept over for their lost dominion:
and in this palace is the last information
respecting lords collected in the dust.” –

The Arabian Nights.

In a land that the sand overlays – the ways to her gates are untrod –
A multitude ended their days whose gates were made splendid by God,
Till they grew drunk and were smitten with madness and went to their fall,
And of these is a story written: but Allah Alone knoweth all!

When the wine stirred in their heart their bosoms dilated.
They rose to suppose themselves kings over all things created –
To decree a new earth at a birth without labour or sorrow –
To declare: “We prepare it to-day and inherit to-morrow.”
They chose themselves prophets and priests of minute understanding,
Men swift to see done, and outrun, their extremest commanding –
Of the tribe which describe with a jibe the perversions of Justice –
Panders avowed to the crowd whatsoever its lust is.

Swiftly these pulled down the walls that their fathers had made them –
The impregnable ramparts of old, they razed and relaid them
As playgrounds of pleasure and leisure, with limitless entries,
And havens of rest for the wastrels where once walked the sentries;
And because there was need of more pay for the shouters and marchers,
They disbanded in face of their foemen their yeomen and archers.
They replied to their well-wishers’ fears – to their enemies laughter,
Saying: “Peace! We have fashioned a God Which shall save us hereafter.
We ascribe all dominion to man in his factions conferring,
And have given to numbers the Name of the Wisdom unerring.”

They said: “Who has hate in his soul? Who has envied his neighbour?
Let him arise and control both that man and his labour.”
They said: “Who is eaten by sloth? Whose unthrift has destroyed him?
He shall levy a tribute from all because none have employed him.”
They said: “Who hath toiled, who hath striven, and gathered possession?
Let him be spoiled. He hath given full proof of transgression.”
They said: “Who is irked by the Law? Though we may not remove it.
If he lend us his aid in this raid, we will set him above it!
So the robber did judgment again upon such as displeased him,
The slayer, too, boasted his slain, and the judges released him.

As for their kinsmen far off, on the skirts of the nation,
They harried all earth to make sure none escaped reprobation.
They awakened unrest for a jest in their newly-won borders,
And jeered at the blood of their brethren betrayed by their orders.
They instructed the ruled to rebel, their rulers to aid them;
And, since such as obeyed them not fell, their Viceroys obeyed them.
When the riotous set them at naught they said: “Praise the upheaval!
For the show and the world and the thought of Dominion is evil!”
They unwound and flung from them with rage, as a rag that defied them,
The imperial gains of the age which their forefathers piled them.
They ran panting in haste to lay waste and embitter for ever
The wellsprings of Wisdom and Strengths which are Faith and Endeavour.
They nosed out and digged up and dragged forth and exposed to derision
All doctrine of purpose and worth and restraint and prevision:

And it ceased, and God granted them all things for which they had striven,
And the heart of a beast in the place of a man’s heart was given.
When they were fullest of wine and most flagrant in error,
Out of the sea rose a sign – out of Heaven a terror.
Then they saw, then they heard, then they knew – for none troubled to hide it,
A host had prepared their destruction, but still they denied it.
They denied what they dared not abide if it came to the trail;
But the Sward that was forged while they lied did not heed their denial.
It drove home, and no time was allowed to the crowd that was driven.
The preposterous-minded were cowed – they thought time would be given.
There was no need of a steed nor a lance to pursue them;
It was decreed their own deed, and not a chance, should undo them.
The tares they had laughingly sown were ripe to the reaping.
The trust they had leagued to disown was removed from their keeping.
The eaters of other men’s bread, the exempted from hardship,
The excusers of impotence fled, abdicating their wardship,
For the hate they had taught through the State brought the State no defender,
And it passed from the roll of the Nations in headlong surrender!