Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.25
23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
2026.08.25
23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
2026.08.25
20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
2026.08.25
20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
2026.08.25
16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
2026.08.25
15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
2026.08.25
13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
2026.08.25
06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
2026.08.24
23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
2026.08.24
20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2026.08.24
18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
2026.08.24
12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
2026.08.24
12:33
Фінал. Останній крок Лагіди
«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів
Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.
2026.08.24
12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Балера (1974) /
Вірші
"Місто з латуні" (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)
Орда безжальна стерла тих, кому ворота Бог відкрив.
Навік загинув славний рід од рук безумних злих заброд,
Лише Всевишній знає все про героїчний той народ.
Вино заграло в голові, розширилися груди –
Себе вважали за царів оскаженілі юди,
Проголосили світ новий: безтрудний, нежурливий,
І гасло: «Створимо сьогодні майбуття щасливе»,
Пророками й священиками теж себе вважали,
А люди злочини вождів розгледіли із жалем –
Очільників, що за суддю не визнали нікого,
Підживлюючись пристрастями натовпу сліпого.
Вони досягнення батьків паплюжили щосили,
Фортеці давні і міцні дощенту розвалили.
Натомість – марші показні, що мідяка не варті,
Й місця дозвілля для нікчем, що оточила варта.
Демагогічним крикунам тиран платню потроїв,
Аби цькували ворогів, селян і справжніх воїв.
Зі страхом люди поміж них противників шукали
І Бога створювали, що врятує від навали,
А іншим націям його намісників прислали,
У кожного своє ім’я, що «мудрий» означало.
Вони спитали: «Хто леліє заздрощі зміїно?
Нехай він контролює все: і працю, і людину.
Кого зжирає марнотратство й лінощі огидні?
Нехай збирає данину, для праці він негідний.
Хто одержимий прагненням над кимось мати владу?
Нехай доносить нам усе про вчинки інших радо.
Чи є такий, що і закон сприймає без пошани?
Якщо він допоможе нам, законодавцем стане.
І злодій виніс вирок всім, хто був йому немилий,
А вбивця хизувався, що в суді його звільнили.
У провінційних жителів із нелюдським знущанням
Було відібрано усі зароблені надбання.
Вони підбурили братів до злоби і відрази,
І тішились од крові, що текла за їх накозом,
Усіх підвладних їм царьків навчали бунтувати,
А після виграшу і їх усунули завзято.
Кричали ті, мов пішаки: «Хвала перевороту!»,
Обдурені і впевнені у правоті достоту.
Знехаяли їх владарі, як дрантя чи ряднину,
І всі здобутки давнини зламали до піщини.
Повірені катів також понищили злостиво
Могутність, мудрість, віру та освітлені пориви.
Вони мистецтво і науку ганили захланно,
Їх ціль і цінність, остороги і пророцтво знане:
«Запала тиша, Бог надав їм все, чого вони воліли,
І серце звіра в тому місці, де людське, живе боліло.»
Як заливалися вином, посилювали чвари,
Та серед чистої блакиті вже нависла кара.
Вони відчули, що ніхто не омине розплати,
Руїна сунулась – вони продовжили мовчати
І прикидалися, немов не бачили химери,
Не помічали помилок, та оплітав їх дерен.
І натовп рухався на них, наточував каміння,
Наївно думали вони, що стане їм везіння.
І не було потреби ні у конях, ні у стрілах,
Бо їх всього лише недбалість власна погубила.
Зі сміхом сіяли кукіль, та він дозрів для жатви,
Вони утратили довіру і забули клятви.
Пожирачі хлібів чужих, що не втомились дуже,
Прибічники умиротворення завжди байдужі,
Лишивши незахищеною, втратили державу,
Вона від націй перейшла невігласам кривавим.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Місто з латуні" (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)
«Тут жив народ, після розквіту якого ти побачиш, як плачуть через втрачене ним панування: і у цьому палаці є останні відомості стосовно володарів, що спочивають у пилу.»
Арабські ночі
Є шлях забутий до воріт в землі, що замели вітри.
Орда безжальна стерла тих, кому ворота Бог відкрив.
Навік загинув славний рід од рук безумних злих заброд,
Лише Всевишній знає все про героїчний той народ.
Вино заграло в голові, розширилися груди –
Себе вважали за царів оскаженілі юди,
Проголосили світ новий: безтрудний, нежурливий,
І гасло: «Створимо сьогодні майбуття щасливе»,
Пророками й священиками теж себе вважали,
А люди злочини вождів розгледіли із жалем –
Очільників, що за суддю не визнали нікого,
Підживлюючись пристрастями натовпу сліпого.
Вони досягнення батьків паплюжили щосили,
Фортеці давні і міцні дощенту розвалили.
Натомість – марші показні, що мідяка не варті,
Й місця дозвілля для нікчем, що оточила варта.
Демагогічним крикунам тиран платню потроїв,
Аби цькували ворогів, селян і справжніх воїв.
Зі страхом люди поміж них противників шукали
І Бога створювали, що врятує від навали,
А іншим націям його намісників прислали,
У кожного своє ім’я, що «мудрий» означало.
Вони спитали: «Хто леліє заздрощі зміїно?
Нехай він контролює все: і працю, і людину.
Кого зжирає марнотратство й лінощі огидні?
Нехай збирає данину, для праці він негідний.
Хто одержимий прагненням над кимось мати владу?
Нехай доносить нам усе про вчинки інших радо.
Чи є такий, що і закон сприймає без пошани?
Якщо він допоможе нам, законодавцем стане.
І злодій виніс вирок всім, хто був йому немилий,
А вбивця хизувався, що в суді його звільнили.
У провінційних жителів із нелюдським знущанням
Було відібрано усі зароблені надбання.
Вони підбурили братів до злоби і відрази,
І тішились од крові, що текла за їх накозом,
Усіх підвладних їм царьків навчали бунтувати,
А після виграшу і їх усунули завзято.
Кричали ті, мов пішаки: «Хвала перевороту!»,
Обдурені і впевнені у правоті достоту.
Знехаяли їх владарі, як дрантя чи ряднину,
І всі здобутки давнини зламали до піщини.
Повірені катів також понищили злостиво
Могутність, мудрість, віру та освітлені пориви.
Вони мистецтво і науку ганили захланно,
Їх ціль і цінність, остороги і пророцтво знане:
«Запала тиша, Бог надав їм все, чого вони воліли,
І серце звіра в тому місці, де людське, живе боліло.»
Як заливалися вином, посилювали чвари,
Та серед чистої блакиті вже нависла кара.
Вони відчули, що ніхто не омине розплати,
Руїна сунулась – вони продовжили мовчати
І прикидалися, немов не бачили химери,
Не помічали помилок, та оплітав їх дерен.
І натовп рухався на них, наточував каміння,
Наївно думали вони, що стане їм везіння.
І не було потреби ні у конях, ні у стрілах,
Бо їх всього лише недбалість власна погубила.
Зі сміхом сіяли кукіль, та він дозрів для жатви,
Вони утратили довіру і забули клятви.
Пожирачі хлібів чужих, що не втомились дуже,
Прибічники умиротворення завжди байдужі,
Лишивши незахищеною, втратили державу,
Вона від націй перейшла невігласам кривавим.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Шлях пілігрима (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)"
• Перейти на сторінку •
"Романтика (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)"
• Перейти на сторінку •
"Романтика (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)"
Про публікацію
