ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олена Балера (1974) / Вірші

 "Місто з латуні" (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)

«Тут жив народ, після розквіту якого ти побачиш, як плачуть через втрачене ним панування: і у цьому палаці є останні відомості стосовно володарів, що спочивають у пилу.»

Арабські ночі


Є шлях забутий до воріт в землі, що замели вітри.
Орда безжальна стерла тих, кому ворота Бог відкрив.
Навік загинув славний рід од рук безумних злих заброд,
Лише Всевишній знає все про героїчний той народ.

Вино заграло в голові, розширилися груди –
Себе вважали за царів оскаженілі юди,
Проголосили світ новий: безтрудний, нежурливий,
І гасло: «Створимо сьогодні майбуття щасливе»,
Пророками й священиками теж себе вважали,
А люди злочини вождів розгледіли із жалем –
Очільників, що за суддю не визнали нікого,
Підживлюючись пристрастями натовпу сліпого.

Вони досягнення батьків паплюжили щосили,
Фортеці давні і міцні дощенту розвалили.
Натомість – марші показні, що мідяка не варті,
Й місця дозвілля для нікчем, що оточила варта.
Демагогічним крикунам тиран платню потроїв,
Аби цькували ворогів, селян і справжніх воїв.
Зі страхом люди поміж них противників шукали
І Бога створювали, що врятує від навали,
А іншим націям його намісників прислали,
У кожного своє ім’я, що «мудрий» означало.

Вони спитали: «Хто леліє заздрощі зміїно?
Нехай він контролює все: і працю, і людину.
Кого зжирає марнотратство й лінощі огидні?
Нехай збирає данину, для праці він негідний.
Хто одержимий прагненням над кимось мати владу?
Нехай доносить нам усе про вчинки інших радо.
Чи є такий, що і закон сприймає без пошани?
Якщо він допоможе нам, законодавцем стане.
І злодій виніс вирок всім, хто був йому немилий,
А вбивця хизувався, що в суді його звільнили.

У провінційних жителів із нелюдським знущанням
Було відібрано усі зароблені надбання.
Вони підбурили братів до злоби і відрази,
І тішились од крові, що текла за їх накозом,
Усіх підвладних їм царьків навчали бунтувати,
А після виграшу і їх усунули завзято.
Кричали ті, мов пішаки: «Хвала перевороту!»,
Обдурені і впевнені у правоті достоту.
Знехаяли їх владарі, як дрантя чи ряднину,
І всі здобутки давнини зламали до піщини.
Повірені катів також понищили злостиво
Могутність, мудрість, віру та освітлені пориви.
Вони мистецтво і науку ганили захланно,
Їх ціль і цінність, остороги і пророцтво знане:

«Запала тиша, Бог надав їм все, чого вони воліли,
І серце звіра в тому місці, де людське, живе боліло.»

Як заливалися вином, посилювали чвари,
Та серед чистої блакиті вже нависла кара.
Вони відчули, що ніхто не омине розплати,
Руїна сунулась – вони продовжили мовчати
І прикидалися, немов не бачили химери,
Не помічали помилок, та оплітав їх дерен.
І натовп рухався на них, наточував каміння,
Наївно думали вони, що стане їм везіння.
І не було потреби ні у конях, ні у стрілах,
Бо їх всього лише недбалість власна погубила.
Зі сміхом сіяли кукіль, та він дозрів для жатви,
Вони утратили довіру і забули клятви.
Пожирачі хлібів чужих, що не втомились дуже,
Прибічники умиротворення завжди байдужі,
Лишивши незахищеною, втратили державу,
Вона від націй перейшла невігласам кривавим.







  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-06-25 07:55:58
Переглядів сторінки твору 1229
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.000 / 5.68)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.059 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2024.08.01 11:24
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Балера (М.К./М.К.) [ 2017-06-25 08:00:36 ]
Joseph Rudyard Kipling

"The City of Brass"

“Here was a people whom after their works
thou shalt see wept over for their lost dominion:
and in this palace is the last information
respecting lords collected in the dust.” –

The Arabian Nights.

In a land that the sand overlays – the ways to her gates are untrod –
A multitude ended their days whose gates were made splendid by God,
Till they grew drunk and were smitten with madness and went to their fall,
And of these is a story written: but Allah Alone knoweth all!

When the wine stirred in their heart their bosoms dilated.
They rose to suppose themselves kings over all things created –
To decree a new earth at a birth without labour or sorrow –
To declare: “We prepare it to-day and inherit to-morrow.”
They chose themselves prophets and priests of minute understanding,
Men swift to see done, and outrun, their extremest commanding –
Of the tribe which describe with a jibe the perversions of Justice –
Panders avowed to the crowd whatsoever its lust is.

Swiftly these pulled down the walls that their fathers had made them –
The impregnable ramparts of old, they razed and relaid them
As playgrounds of pleasure and leisure, with limitless entries,
And havens of rest for the wastrels where once walked the sentries;
And because there was need of more pay for the shouters and marchers,
They disbanded in face of their foemen their yeomen and archers.
They replied to their well-wishers’ fears – to their enemies laughter,
Saying: “Peace! We have fashioned a God Which shall save us hereafter.
We ascribe all dominion to man in his factions conferring,
And have given to numbers the Name of the Wisdom unerring.”

They said: “Who has hate in his soul? Who has envied his neighbour?
Let him arise and control both that man and his labour.”
They said: “Who is eaten by sloth? Whose unthrift has destroyed him?
He shall levy a tribute from all because none have employed him.”
They said: “Who hath toiled, who hath striven, and gathered possession?
Let him be spoiled. He hath given full proof of transgression.”
They said: “Who is irked by the Law? Though we may not remove it.
If he lend us his aid in this raid, we will set him above it!
So the robber did judgment again upon such as displeased him,
The slayer, too, boasted his slain, and the judges released him.

As for their kinsmen far off, on the skirts of the nation,
They harried all earth to make sure none escaped reprobation.
They awakened unrest for a jest in their newly-won borders,
And jeered at the blood of their brethren betrayed by their orders.
They instructed the ruled to rebel, their rulers to aid them;
And, since such as obeyed them not fell, their Viceroys obeyed them.
When the riotous set them at naught they said: “Praise the upheaval!
For the show and the world and the thought of Dominion is evil!”
They unwound and flung from them with rage, as a rag that defied them,
The imperial gains of the age which their forefathers piled them.
They ran panting in haste to lay waste and embitter for ever
The wellsprings of Wisdom and Strengths which are Faith and Endeavour.
They nosed out and digged up and dragged forth and exposed to derision
All doctrine of purpose and worth and restraint and prevision:

And it ceased, and God granted them all things for which they had striven,
And the heart of a beast in the place of a man’s heart was given.
When they were fullest of wine and most flagrant in error,
Out of the sea rose a sign – out of Heaven a terror.
Then they saw, then they heard, then they knew – for none troubled to hide it,
A host had prepared their destruction, but still they denied it.
They denied what they dared not abide if it came to the trail;
But the Sward that was forged while they lied did not heed their denial.
It drove home, and no time was allowed to the crowd that was driven.
The preposterous-minded were cowed – they thought time would be given.
There was no need of a steed nor a lance to pursue them;
It was decreed their own deed, and not a chance, should undo them.
The tares they had laughingly sown were ripe to the reaping.
The trust they had leagued to disown was removed from their keeping.
The eaters of other men’s bread, the exempted from hardship,
The excusers of impotence fled, abdicating their wardship,
For the hate they had taught through the State brought the State no defender,
And it passed from the roll of the Nations in headlong surrender!