Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.11
13:27
Я не марную час у муках,
А плавлю в зливок золотий.
У неповторних ніжних звуках
Рушають рятівні плоти.
Переливаю час в новітній
Прозорий дорогий алмаз.
І візерунками на вікнах
Постане вірш у певний час.
А плавлю в зливок золотий.
У неповторних ніжних звуках
Рушають рятівні плоти.
Переливаю час в новітній
Прозорий дорогий алмаз.
І візерунками на вікнах
Постане вірш у певний час.
2026.07.11
13:19
пригадував як падав дощ
в містечку де потворні лиця
чи невиразні все одно
нема на кого подивиться
книгарень там чи кінозалів
так само не знайти хоча
кіоск був при автовокзалі
із назвою союзпечать
в містечку де потворні лиця
чи невиразні все одно
нема на кого подивиться
книгарень там чи кінозалів
так само не знайти хоча
кіоск був при автовокзалі
із назвою союзпечать
2026.07.11
09:22
У холодних кам’яних стінах австрійського монастиря Адмонт догорають останні години життя Анастасії Ярославни – середульшої доньки Ярослава Мудрого та колишньої королеви Угорщини. За вікном лютує груднева ніч, ніч під Різдво 1074-го року Божого, а в напівт
2026.07.10
21:34
Поїдем до кінотеатрів
Тебе лишу я у Вімпі-барі
Ти кажеш, це усе угарно
О, тільки не мочи
Зі сценою в Кузена Джекі
Пляшки хай позбира оце і
Окуляри розігне
Тебе лишу я у Вімпі-барі
Ти кажеш, це усе угарно
О, тільки не мочи
Зі сценою в Кузена Джекі
Пляшки хай позбира оце і
Окуляри розігне
2026.07.10
19:57
Пливе Земля –
всього живого човник,
і важко їй
у нелюдстві людей
не шкірою –
душею чорних
індус то,
християнин,
всього живого човник,
і важко їй
у нелюдстві людей
не шкірою –
душею чорних
індус то,
християнин,
2026.07.10
15:48
Розкололося літо на дві половини,
Поміж ними застигла непрохана мряка.
Ігноруємо часто приховані знаки
І у затишок свій гучно кличемо зміни.
Перша - ніжно-зелена, яскрава, невинна,
Друга - тьмяно-зневірена, кольору хакі.
Розкололося літо на дві по
Поміж ними застигла непрохана мряка.
Ігноруємо часто приховані знаки
І у затишок свій гучно кличемо зміни.
Перша - ніжно-зелена, яскрава, невинна,
Друга - тьмяно-зневірена, кольору хакі.
Розкололося літо на дві по
2026.07.10
13:21
У снігах безконечних потоне
Те, що ми заховали в собі.
Так серцевий надірваний тонус
Допоможе комусь в боротьбі.
У снігах ми ховаємо звуки,
Ті, що небом даровані нам,
І важкі та нескорені муки,
Те, що ми заховали в собі.
Так серцевий надірваний тонус
Допоможе комусь в боротьбі.
У снігах ми ховаємо звуки,
Ті, що небом даровані нам,
І важкі та нескорені муки,
2026.07.10
12:37
незнамо де на шальках
і серце і душа
немає ані шпарки
у проливних дощах
а в медіаетері
гармидер і сумбур
чи віддчиняти двері
чи вірити в судьбу
і серце і душа
немає ані шпарки
у проливних дощах
а в медіаетері
гармидер і сумбур
чи віддчиняти двері
чи вірити в судьбу
2026.07.10
07:03
На відміну від борщу,
В щах лиш губи полощу,
Бо лякаюсь кислу страву
В шлунок ложкою відправить.
Ця кислюща рідина
Впасти змушує слона
І помалу, щохвилини
Робить злішою людину...
В щах лиш губи полощу,
Бо лякаюсь кислу страву
В шлунок ложкою відправить.
Ця кислюща рідина
Впасти змушує слона
І помалу, щохвилини
Робить злішою людину...
2026.07.09
22:48
Во ім’я Вищого Життя, слава горньому Світлу!
Я – пастир, що любить свою отару. Пасу я овець і ягнят, на своїх плечах ношу їх. Огороджені володіння мої, і вівці не відходять від посовища за огорожею. Не веду їх до берега моря, щоби вони не побачили виру
2026.07.09
19:13
Вже день у сонця на щиті.
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
2026.07.09
17:52
Старий Овсій вмовив сина у Базар відвезти.
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
2026.07.09
14:08
Мобільний знову на ходу,
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
2026.07.09
13:53
Ці вибухи потужно пролунали
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
2026.07.09
12:00
Розшарпана, розхристана, розколота,
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
2026.07.09
11:42
може праведним було
може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Балера (1974) /
Вірші
"Місто з латуні" (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)
Орда безжальна стерла тих, кому ворота Бог відкрив.
Навік загинув славний рід од рук безумних злих заброд,
Лише Всевишній знає все про героїчний той народ.
Вино заграло в голові, розширилися груди –
Себе вважали за царів оскаженілі юди,
Проголосили світ новий: безтрудний, нежурливий,
І гасло: «Створимо сьогодні майбуття щасливе»,
Пророками й священиками теж себе вважали,
А люди злочини вождів розгледіли із жалем –
Очільників, що за суддю не визнали нікого,
Підживлюючись пристрастями натовпу сліпого.
Вони досягнення батьків паплюжили щосили,
Фортеці давні і міцні дощенту розвалили.
Натомість – марші показні, що мідяка не варті,
Й місця дозвілля для нікчем, що оточила варта.
Демагогічним крикунам тиран платню потроїв,
Аби цькували ворогів, селян і справжніх воїв.
Зі страхом люди поміж них противників шукали
І Бога створювали, що врятує від навали,
А іншим націям його намісників прислали,
У кожного своє ім’я, що «мудрий» означало.
Вони спитали: «Хто леліє заздрощі зміїно?
Нехай він контролює все: і працю, і людину.
Кого зжирає марнотратство й лінощі огидні?
Нехай збирає данину, для праці він негідний.
Хто одержимий прагненням над кимось мати владу?
Нехай доносить нам усе про вчинки інших радо.
Чи є такий, що і закон сприймає без пошани?
Якщо він допоможе нам, законодавцем стане.
І злодій виніс вирок всім, хто був йому немилий,
А вбивця хизувався, що в суді його звільнили.
У провінційних жителів із нелюдським знущанням
Було відібрано усі зароблені надбання.
Вони підбурили братів до злоби і відрази,
І тішились од крові, що текла за їх накозом,
Усіх підвладних їм царьків навчали бунтувати,
А після виграшу і їх усунули завзято.
Кричали ті, мов пішаки: «Хвала перевороту!»,
Обдурені і впевнені у правоті достоту.
Знехаяли їх владарі, як дрантя чи ряднину,
І всі здобутки давнини зламали до піщини.
Повірені катів також понищили злостиво
Могутність, мудрість, віру та освітлені пориви.
Вони мистецтво і науку ганили захланно,
Їх ціль і цінність, остороги і пророцтво знане:
«Запала тиша, Бог надав їм все, чого вони воліли,
І серце звіра в тому місці, де людське, живе боліло.»
Як заливалися вином, посилювали чвари,
Та серед чистої блакиті вже нависла кара.
Вони відчули, що ніхто не омине розплати,
Руїна сунулась – вони продовжили мовчати
І прикидалися, немов не бачили химери,
Не помічали помилок, та оплітав їх дерен.
І натовп рухався на них, наточував каміння,
Наївно думали вони, що стане їм везіння.
І не було потреби ні у конях, ні у стрілах,
Бо їх всього лише недбалість власна погубила.
Зі сміхом сіяли кукіль, та він дозрів для жатви,
Вони утратили довіру і забули клятви.
Пожирачі хлібів чужих, що не втомились дуже,
Прибічники умиротворення завжди байдужі,
Лишивши незахищеною, втратили державу,
Вона від націй перейшла невігласам кривавим.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Місто з латуні" (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)
«Тут жив народ, після розквіту якого ти побачиш, як плачуть через втрачене ним панування: і у цьому палаці є останні відомості стосовно володарів, що спочивають у пилу.»
Арабські ночі
Є шлях забутий до воріт в землі, що замели вітри.
Орда безжальна стерла тих, кому ворота Бог відкрив.
Навік загинув славний рід од рук безумних злих заброд,
Лише Всевишній знає все про героїчний той народ.
Вино заграло в голові, розширилися груди –
Себе вважали за царів оскаженілі юди,
Проголосили світ новий: безтрудний, нежурливий,
І гасло: «Створимо сьогодні майбуття щасливе»,
Пророками й священиками теж себе вважали,
А люди злочини вождів розгледіли із жалем –
Очільників, що за суддю не визнали нікого,
Підживлюючись пристрастями натовпу сліпого.
Вони досягнення батьків паплюжили щосили,
Фортеці давні і міцні дощенту розвалили.
Натомість – марші показні, що мідяка не варті,
Й місця дозвілля для нікчем, що оточила варта.
Демагогічним крикунам тиран платню потроїв,
Аби цькували ворогів, селян і справжніх воїв.
Зі страхом люди поміж них противників шукали
І Бога створювали, що врятує від навали,
А іншим націям його намісників прислали,
У кожного своє ім’я, що «мудрий» означало.
Вони спитали: «Хто леліє заздрощі зміїно?
Нехай він контролює все: і працю, і людину.
Кого зжирає марнотратство й лінощі огидні?
Нехай збирає данину, для праці він негідний.
Хто одержимий прагненням над кимось мати владу?
Нехай доносить нам усе про вчинки інших радо.
Чи є такий, що і закон сприймає без пошани?
Якщо він допоможе нам, законодавцем стане.
І злодій виніс вирок всім, хто був йому немилий,
А вбивця хизувався, що в суді його звільнили.
У провінційних жителів із нелюдським знущанням
Було відібрано усі зароблені надбання.
Вони підбурили братів до злоби і відрази,
І тішились од крові, що текла за їх накозом,
Усіх підвладних їм царьків навчали бунтувати,
А після виграшу і їх усунули завзято.
Кричали ті, мов пішаки: «Хвала перевороту!»,
Обдурені і впевнені у правоті достоту.
Знехаяли їх владарі, як дрантя чи ряднину,
І всі здобутки давнини зламали до піщини.
Повірені катів також понищили злостиво
Могутність, мудрість, віру та освітлені пориви.
Вони мистецтво і науку ганили захланно,
Їх ціль і цінність, остороги і пророцтво знане:
«Запала тиша, Бог надав їм все, чого вони воліли,
І серце звіра в тому місці, де людське, живе боліло.»
Як заливалися вином, посилювали чвари,
Та серед чистої блакиті вже нависла кара.
Вони відчули, що ніхто не омине розплати,
Руїна сунулась – вони продовжили мовчати
І прикидалися, немов не бачили химери,
Не помічали помилок, та оплітав їх дерен.
І натовп рухався на них, наточував каміння,
Наївно думали вони, що стане їм везіння.
І не було потреби ні у конях, ні у стрілах,
Бо їх всього лише недбалість власна погубила.
Зі сміхом сіяли кукіль, та він дозрів для жатви,
Вони утратили довіру і забули клятви.
Пожирачі хлібів чужих, що не втомились дуже,
Прибічники умиротворення завжди байдужі,
Лишивши незахищеною, втратили державу,
Вона від націй перейшла невігласам кривавим.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Шлях пілігрима (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)"
• Перейти на сторінку •
"Романтика (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)"
• Перейти на сторінку •
"Романтика (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)"
Про публікацію
