ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Балера (1974) /
Вірші
"Місто з латуні" (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)
Орда безжальна стерла тих, кому ворота Бог відкрив.
Навік загинув славний рід од рук безумних злих заброд,
Лише Всевишній знає все про героїчний той народ.
Вино заграло в голові, розширилися груди –
Себе вважали за царів оскаженілі юди,
Проголосили світ новий: безтрудний, нежурливий,
І гасло: «Створимо сьогодні майбуття щасливе»,
Пророками й священиками теж себе вважали,
А люди злочини вождів розгледіли із жалем –
Очільників, що за суддю не визнали нікого,
Підживлюючись пристрастями натовпу сліпого.
Вони досягнення батьків паплюжили щосили,
Фортеці давні і міцні дощенту розвалили.
Натомість – марші показні, що мідяка не варті,
Й місця дозвілля для нікчем, що оточила варта.
Демагогічним крикунам тиран платню потроїв,
Аби цькували ворогів, селян і справжніх воїв.
Зі страхом люди поміж них противників шукали
І Бога створювали, що врятує від навали,
А іншим націям його намісників прислали,
У кожного своє ім’я, що «мудрий» означало.
Вони спитали: «Хто леліє заздрощі зміїно?
Нехай він контролює все: і працю, і людину.
Кого зжирає марнотратство й лінощі огидні?
Нехай збирає данину, для праці він негідний.
Хто одержимий прагненням над кимось мати владу?
Нехай доносить нам усе про вчинки інших радо.
Чи є такий, що і закон сприймає без пошани?
Якщо він допоможе нам, законодавцем стане.
І злодій виніс вирок всім, хто був йому немилий,
А вбивця хизувався, що в суді його звільнили.
У провінційних жителів із нелюдським знущанням
Було відібрано усі зароблені надбання.
Вони підбурили братів до злоби і відрази,
І тішились од крові, що текла за їх накозом,
Усіх підвладних їм царьків навчали бунтувати,
А після виграшу і їх усунули завзято.
Кричали ті, мов пішаки: «Хвала перевороту!»,
Обдурені і впевнені у правоті достоту.
Знехаяли їх владарі, як дрантя чи ряднину,
І всі здобутки давнини зламали до піщини.
Повірені катів також понищили злостиво
Могутність, мудрість, віру та освітлені пориви.
Вони мистецтво і науку ганили захланно,
Їх ціль і цінність, остороги і пророцтво знане:
«Запала тиша, Бог надав їм все, чого вони воліли,
І серце звіра в тому місці, де людське, живе боліло.»
Як заливалися вином, посилювали чвари,
Та серед чистої блакиті вже нависла кара.
Вони відчули, що ніхто не омине розплати,
Руїна сунулась – вони продовжили мовчати
І прикидалися, немов не бачили химери,
Не помічали помилок, та оплітав їх дерен.
І натовп рухався на них, наточував каміння,
Наївно думали вони, що стане їм везіння.
І не було потреби ні у конях, ні у стрілах,
Бо їх всього лише недбалість власна погубила.
Зі сміхом сіяли кукіль, та він дозрів для жатви,
Вони утратили довіру і забули клятви.
Пожирачі хлібів чужих, що не втомились дуже,
Прибічники умиротворення завжди байдужі,
Лишивши незахищеною, втратили державу,
Вона від націй перейшла невігласам кривавим.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Місто з латуні" (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)
«Тут жив народ, після розквіту якого ти побачиш, як плачуть через втрачене ним панування: і у цьому палаці є останні відомості стосовно володарів, що спочивають у пилу.»
Арабські ночі
Є шлях забутий до воріт в землі, що замели вітри.
Орда безжальна стерла тих, кому ворота Бог відкрив.
Навік загинув славний рід од рук безумних злих заброд,
Лише Всевишній знає все про героїчний той народ.
Вино заграло в голові, розширилися груди –
Себе вважали за царів оскаженілі юди,
Проголосили світ новий: безтрудний, нежурливий,
І гасло: «Створимо сьогодні майбуття щасливе»,
Пророками й священиками теж себе вважали,
А люди злочини вождів розгледіли із жалем –
Очільників, що за суддю не визнали нікого,
Підживлюючись пристрастями натовпу сліпого.
Вони досягнення батьків паплюжили щосили,
Фортеці давні і міцні дощенту розвалили.
Натомість – марші показні, що мідяка не варті,
Й місця дозвілля для нікчем, що оточила варта.
Демагогічним крикунам тиран платню потроїв,
Аби цькували ворогів, селян і справжніх воїв.
Зі страхом люди поміж них противників шукали
І Бога створювали, що врятує від навали,
А іншим націям його намісників прислали,
У кожного своє ім’я, що «мудрий» означало.
Вони спитали: «Хто леліє заздрощі зміїно?
Нехай він контролює все: і працю, і людину.
Кого зжирає марнотратство й лінощі огидні?
Нехай збирає данину, для праці він негідний.
Хто одержимий прагненням над кимось мати владу?
Нехай доносить нам усе про вчинки інших радо.
Чи є такий, що і закон сприймає без пошани?
Якщо він допоможе нам, законодавцем стане.
І злодій виніс вирок всім, хто був йому немилий,
А вбивця хизувався, що в суді його звільнили.
У провінційних жителів із нелюдським знущанням
Було відібрано усі зароблені надбання.
Вони підбурили братів до злоби і відрази,
І тішились од крові, що текла за їх накозом,
Усіх підвладних їм царьків навчали бунтувати,
А після виграшу і їх усунули завзято.
Кричали ті, мов пішаки: «Хвала перевороту!»,
Обдурені і впевнені у правоті достоту.
Знехаяли їх владарі, як дрантя чи ряднину,
І всі здобутки давнини зламали до піщини.
Повірені катів також понищили злостиво
Могутність, мудрість, віру та освітлені пориви.
Вони мистецтво і науку ганили захланно,
Їх ціль і цінність, остороги і пророцтво знане:
«Запала тиша, Бог надав їм все, чого вони воліли,
І серце звіра в тому місці, де людське, живе боліло.»
Як заливалися вином, посилювали чвари,
Та серед чистої блакиті вже нависла кара.
Вони відчули, що ніхто не омине розплати,
Руїна сунулась – вони продовжили мовчати
І прикидалися, немов не бачили химери,
Не помічали помилок, та оплітав їх дерен.
І натовп рухався на них, наточував каміння,
Наївно думали вони, що стане їм везіння.
І не було потреби ні у конях, ні у стрілах,
Бо їх всього лише недбалість власна погубила.
Зі сміхом сіяли кукіль, та він дозрів для жатви,
Вони утратили довіру і забули клятви.
Пожирачі хлібів чужих, що не втомились дуже,
Прибічники умиротворення завжди байдужі,
Лишивши незахищеною, втратили державу,
Вона від націй перейшла невігласам кривавим.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Шлях пілігрима (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)"
• Перейти на сторінку •
"Романтика (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)"
• Перейти на сторінку •
"Романтика (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)"
Про публікацію